Регіональні особливості розвитку і розміщення виробництва тютюнових виробів в Україні

     За  деякими свідченнями, на території  України тютюн з’явився на початку XVII століття. Але окремі дослідження  свідчать про те, що українцям ця рослина була відома задовго до відкриття  Америки Колумбом. Козаки завезли  її з Азії, і навіть сьогодні в далеких селах та хуторах часом зустрічається тютюн-самосад, нащадок тих часів.  

      Існує безліч історичних свідчень того, що саме козаки почали поширювати тютюн у Східній Європі. Їхні люльки були найрізноманітнішими: від скромних маленьких носогрівок до справжніх витворів мистецтва – обчеських люльок, прикрашених коштовностями і розписаних на кшалт: «Козацька люлька – добра думка». Куріння люльки не виключало нюхання тютюну з ріжків. Але цим займалися переважно діди, яким було ліньки приділяти багато часу набиванню. Дехто вживав і те, і те, говорячи, що люлька – для душі, а ріжок – для прочищення думок… 

      Моментом  започаткування вітчизняного промислового тютюнництва вважають 1604 рік, місцем – Ромни. В Україні традиційно вирощували переважно великолисті  цигаркові та сигарні тютюни. Найбільш поширені сорти – Гостролист, Собольницький, Американ, Дюбек, Переможець, Переволочанець.   

      У 1633 році польський король Владислав IV подарував місту Переяславлю привілей на звільнення торгівлі тютюном від мита. А з 1697-го долею тютюну почав опікуватися вже інший можновладець – цар Петро І. З огляду на збільшення споживання тютюну він скасував у Росії заборону курити і вжив заходів до поліпшення українського тютюну, виписуючи з-за кордону тютюнове насіння та запрошуючи іноземних майстрів. Так до України потрапили перші сорти з Вірджинії.

     Наприкінці  XVIІ – на початку XVIII століття Україна інтенсивно і жваво торгувала тютюном: чернігівські та мінські «гендлійові люди й крамарі» возили тютюн на продаж до багатьох польських міст. У 1723 році, за Гетьманщини, з 83 козацьких сотень було зібрано, за тодішніми офіційними даними, близько 100 тис. пудів тютюну. «Козацька старшина залюбки розводила широкі тютюнові левади, де тютюн садили шнурами, тобто рівними лініями. Знали різні роди тютюну — «підлий», «лучший», а Котляревський хвалить «роменський тютюнець». Так само на Слобідщині у XVIII в. продукція тютюну була дуже значна. Тютюн цілими возами доставляли на ярмарки, а немало висилали й за кордон», – йдеться у праці «Історія української культури» за редакцією Івана Крип’якевича (Львів, 1937 рік).

     Першу в Російській імперії «тютюнову  мануфактуру» за наказом Петра I було збудовано в 1716 році в Охтирці, що розташована на території сучасної Харківської області. Тут було посіяно 50 га тютюну. Підприємство проіснувало всього 20 років й було ліквідоване.

     Особливого  розвитку вирощування тютюну в Україні  набуло за часів Катерини II. У 1762 році імператриця скасувала тютюновий  відкуп в Україні та зініціювала  масове вирощування високосортного тютюну з американського насіння. Саме тоді в місті Ромнах було засновано особливу «табачну контору», якій доручили роздавати насіння, інструктувати тютюнників та скуповувати тютюн, вирощений з амерсфортського та вірджинського насіння.

     Значні  тютюнові плантації у XVІІI столітті мали князі Марковичі, Полуботко, Скоропадський, Кулябки, Милорадович, Кочубей, Горленко та багато інших. Не обмежуючись власним тютюном, великі плантатори ще й скуповували його та експортували за кордон – до Польщі, Сілезії, Криму та до Астрахані.

     За  панщини вирощування тютюну, культури трудомісткої та дорогої, особливо поширилося в поміщицьких господарствах, бо саме вони могли гарантувати дешеву працю кріпаків. Коли панщину було скасовано й розпочалася руйнація панських господарств, помітний занепад торкнувся і тютюнництва. Але так тривало недовго. Українське селянство ознайомилося з виробництвом, оцінило його значення для економіки свого господарства й швидко відновило культуру на всій попередній площі. Галузь успішно розвивалася в Україні й надалі. Лише 1882 року, коли вийшов акцизний статут, що забороняв продавати тютюн необробленим і ставив тютюнництво в залежність від фабрик та їхнього  обладнання, виробництво знову почало занепадати. Знижувалися як обсяги, так і якість продукції.

     У другій половині XIX століття тютюнова промисловість набула швидкого розвитку. На початку XX століття створювалися численні акціонерні товариства, але довго  існувати їм не судилося. Вже 1913 року було засноване монопольне об’єднання, під контроль якого підпало 75% виробництва цигарок у Росії. Всього в Україні в 1913 році існувало 109 тютюново-махоркових підприємств, що виробили 3 млрд штук цигарок, 11,7 тис. т курильного тютюну і 87,9 тис. т махорки. Найбільші виробники були зосереджені в Криму (фабрика Попова в Одесі, Месансуді  – у Феодосії) та на західноукраїнських землях (Винниківська, Заболотівська, Мукачівська фабрики). До найбільш відомих у Російській імперії тютюнових фабрик належали підприємства братів Когенів у Києві, Герзона у Бердичеві.

     Після революції 1917 року тютюнові фабрики  було націоналізовано. У період громадянської  війни 1918–1920 років випуск тютюнових  виробів скоротився. Дореволюційного  рівня виробництва вдалося досягти  лише 1928-го, коли було запроваждено нове обладнання, наприклад – машини для пакування цигарок та махорки, а також організовано промислову ферментацію тютюну.

     У роки Другої світової війни виробничі  потужності було евакуйовано на схід та північ СРСР, на базі  їх створювали виробництва на Уралі, у Сибіру, а також розширювали підприємства в Середній Азії. На початок 1950-х зруйновані під час війни фабрики було відновлено на новій, більш сучасній, технічній базі. Вже в 1962 році в УРСР було виготовлено 42,6 млрд штук (у 1940 році – 22,9 млрд) цигарок і сигарет, 19,5 тис. т тютюну, 5,6 тис. т махорки. На той час в Україні діяло 20 підприємств, одна половина з яких випускала тютюново-махоркові вироби, а друга здійснювала первинну обробку тютюну. Загалом з 1950-х по 1970-ті роки середня річна потужність тютюнових фабрик зросла з 2,9 до 7,9 млрд штук. 

     У 1990-х роках тютюнова галузь повторила  долю всієї вітчизняної промисловості. Лібералізація економіки означала жорстку конкуренцію та відсутність  державного замовлення. За цих умов деякі підприємства збанкрутували, деякі стали акціонерними товариствами і були приватизовані. Закономірно, що тоді ж таки значно скоротилися й площі тютюнових плантацій.

     Сучасному тютюновому ринку України властиві висока конкуренція, постійне вдосконалення  якості продукції та перехід споживачів на дорожчі марки сигарет. [26] 

     2.2. Природні. 

      Основними районами вирощування тютюну в Україні  є Крим, Наддністрянщина та Закарпаття, які за ґрунтово-кліматичними умовами  в значній мірі відрізняються  один від одного. Внаслідок різноманітних  природних умов, специфіки застосування агротехніки і особливостей вирощування сортів тютюни кожного з цих районів характеризуються певними властивостями сировини.

      Крим

      Виробництво та вирощування тютюну тут розміщенно в таких зонах: південнобережній гірській, передгірському карбонатно-чорноземному степу та зоні степу.

      Південнобережна гірська зона (Алуштинський, Куйбишевський, Судацький райони) є найсприятливішим районом для вирощування найкращих  ароматичних тютюнів типу Дюбек  та Американ. Тут середня липнева  температура понад 24^оС, середня річна кількість опадів становить 450 мм. Ця зона частково знаходиться в середземноморському кліматі, де оптимальні температурні умови (весняні та осінні приморозки майже відсутні, а літня спека послаблюється морським бризом). Кращими ґрунтами в цій зоні є червоно-бурі і карбонатні відміни. Вони переважають в західній частині зони. Дані ґрунти містять 2,5% - 4,5% гумусу.

      Зона  передгірського карбонатно-чорноземного степу за елементами клімату займає проміжне місце. В цій зоні також  отримують високоякісну тютюнову сировину. Температура в липні становить 21–22^о С. Середньорічна сума опадів коливається в межах 550–460 мм. Ця зона вважається посушливою. Кращими для вирощування тютюну є коричневі кам'янисто-щебенчасті карбонатні ґрунти на вапняках, каштанові, жовті та жовто-сірі скелетні суглинки, а також карбонатні чорноземні ґрунти. Зазначені ґрунтові відміни переважно малогумусні.

      Степ  Кримської області – це сукупність районів, які характеризуються різноманітністю  ґрунтів. Температурні умови для вирощування тютюну тут задовільні. Середня липнева температура понад 23^оС. Одержанню сталих урожаїв тютюну в цій зоні заважає недостатня кількість опадів – 380–480 мм, а також сильні й часті північно-східні й східні вітри влітку. Кращими для вирощування тютюну в даній зоні є каштанові ґрунти різного ступеня забарвлення. Для підвищення врожайності ґрунтів необхідне постійне та достатнє зрошення.

      Наддністрянщина.

      Наддністрянщина – це найбільший район тютюносіяння України. Більшість плантацій тютюну розміщаються переважно над річками Дністер, Серет, та їх притоками Ушиця, Збруч, Коропець, Тлумачик, Калюс та ін.

      У вузькій смузі Наддністрянщини, яка захищена від холодних північно-східних  вітрів, температурні умови цілком сприятливі для вирощування тютюну.

      Найбільшими тепловими ресурсами відзначаються  південно-східні райони – Ямпільський  і Моголів-Подільський Вінницької області, а також Сокирянський і  Кельменецький Чернівецької. Середня  температура в липні становить 20,5^оС. Річна кількість опадів 477 мм. Більше дощів буває в квітні, травні, червні (173 мм), що забезпечує добрі умови для росту і розвитку тютюну та формування його врожаю.

      В решті тютюносіючих районів Наддністрянщини, в тому числі й в так званому  теплому Поділлі температурні умови  однакові, помітно відрізняючись за кількістю опадів. Опади в цій підзоні зростають в напрямку на захід. В зв'язку з цим у західних районах умови для сушіння тютюну менш сприятливі, ніж у південно-східних. Для зони характерні ясно-сірі, сірі та темно-сірі опідзолені ґрунти, а також малогумусні та середньогумусні чорноземи. З них найбільш придатними для тютюну є ясно-сірі та сірі опідзолені ґрунти. Дуже цінними для тютюну є терасові ґрунти в долинах і на схилах Дністра та його притоків. Терасові ґрунти – переважно намиті та щебенюваті – відносно легкі, добре прогріваються, відзначаються сприятливим для тютюну повітряним режимом, а тому здатні до формування врожаю високоякісної сировини.

      Закарпаття

      Ця  зона відрізняється строкатістю  ґрунтово-кліматичних умов. Вирощування тютюну зосереджено переважно в Закарпатській низині (Берегівський, південно-західна частина Мукачівського, Ужгородського районів) і частково в передгірській зоні (північно-східна частина Мукачівського та Ужгородського районів, південна частина Тячівського та Хустського районів).

     Закарпатська  низина характеризується найкращими в  області температурними умовами. Середня  липнева температура становить 21,1^оС. Річна кількість опадів коливається в межах 758–1014 мм. Часті дощі в липні – вересні, а також велика вологість повітря утруднюють сушіння тютюну.

     Ґрунтотвірними  породами є наносні важкі суглинки: тут поширені дерново-опідзолені, дерново-глейові, торфо-глейові ґрунти. Під тютюн  слід відводити менш важкі за механічним складом ґрунти, переважно дерново-опідзолені.

     Передгірська  зона. Порівняно з низинною зоною  теплові ресурси тут менші, але  цілком задовільні для одержання  добрих врожаїв тютюну. Липнева температура  в середньому становить 20^оС. За вологістю повітря та кількістю опадів ця зона мало чим відрізняється від Закарпатської низовини. Рельєф горбистий. Ґрунти еродовані, переважно буроземно-підзолисті, мало гумусні з дуже слабою водопроникністю.

Інші  тютюносіючі райони

     Тютюносіючі райони Одеської області проходять  по кордону Лісостепу та центрального Степу. За температурними режимами вони подібні до південно-східних районів Наддністрянщини, а за кількістю опадів дещо гірші, тут за рік випадає близько 380-400 мм.

     Стародавніми  тютюносіючими районами Чернігівської  області є Куликівський, Менський, Сосницький, де ґрунтово-кліматичні умови сприяють вирощуванню сигарних та цигаркових сортів тютюну. [11] 

     2.3. Соціально-економічні. 

      До  початку реформ та відділення України  в самостійну державу, стан економічної кон’юнктури в Україні був таким самим як і в Росії. Однак реформи, які проводились українським урядом, мали інші наслідки. Україна показала один з найбільших рівнів інфляції серед країн світу за 1993 рік, виробництво скоротилося майже вдвічі, збереглася нестабільність політичної та економічної ситуації в країні, значно знизились доходи населення. Всі ці фактори не найкращим чином відобразились на розвитку підприємств тютюнової промисловості України. Однак економічні фактори тютюнових фабрик України мають свою специфіку: