Письмо як мета і засіб навчання іноземної мови

   В процесі навчання письма  на початковому етапі в середній  школі слід дотримуватись наступних  принципів послідовного та поетапного  засвоєння матеріалу:

• для повідомлення ще невідомої системи письма окремі графічні знаки слід давати по черзі, з урахуванням певної градації складностей. Необхідно застосовувати спеціальні вправи для розвитку рукомоторних навичок;
• орфографічні та лексичні знання слід давати одночасно, щоб у учнів вироблялась асоціююча єдність компонентів : значення – звукова форма – форма написання;
• закріплення; тренування для засвоєння іншомовних знань повинні тісно пов’язуватись з повторенням орфографічних знань (переписування, письмове виконання завдань);
• правила орфографії необхідно пояснювати учням шляхом систематизації та пояснення ними співпадаючих ознак даного класу явищ;
• письмові вправи повинні супроводжуватися їх повною перевіркою;
• короткі письмові роботи – як правило для контролю граматичних та лексичних знань, не повинні перевищувати  10 хвилин;
• вправи та переписування на початковому ступені мають привчати учнів до специфічної форми написання іншомовних слів;
• ретельно підібрані диктанти (слова, вибіркові й короткі) є придатні форми вправ для закріплення і контролю орфографічних знань;
• в якості системних та епізодичних прийомів закріплення орфографічних знань використовуються вправи в підборі та протиставленні слів з однаковими та різними орфографічними елементами. Це сприяє поясненню орфографічних категорій та систематизації словникового запасу;
• необхідною передумовою того , щоб  письмові вправи сприяли подальшому розвитку орфографічних навичок, є контроль та корекція.

  Проаналізувавши теоретичні  відомості про письмо як вид  мовленнєвої діяльності, можна зробити наступні висновки:

• в процесі комунікації письму надається менше уваги, ніж говорінню, аудіюванню та читанню, але воно використовується як ефективний засіб розуміння, закріплення, заучування ; використання лексичних і граматичних явищ;
• письму належить значна учбова функція, що зумовлює підтримку процеса аудіювання, говоріння та читання, дає можливість одночасно здійснювати індивідуальну продуктивну мовленнєву діяльність всіх учнів, є раціональним засобом контролю знань учнів, вчить самоконтролю та самоперевірці.

Частина 2. Методи та прийоми навчання письма на початковому етапі вивчення німецької мови

2.1.Лінгвістичний матеріал для  письма

  Лінгвістичний матеріал  для письма являє собою, додаткову  до звукової, знакову систему; норму сполучуваності її елементів. Графічні знаки виконують різноманітні інформаційні функції. Знаки найнижчого порядку (графеми) диференціюють формальну сторону писемного мовлення аналогічно фонемам в усному мовленні. Знаки найвищого порядку (морфеми й лексеми) служать для передачі змістовної сторони висловлювання. В нарисній системі розрізняють основні засоби вираження (алфавіт, знаки пунктуації, абзац, пропуск) та другорядні (курсив, розрядка, підкреслення, знаки параграфів, розмір та колір літер). Перші відображають предметно-логічний зміст, другі – надають повідомленню оціночно-стилістичне забарвлення.

  Мінімальною одиницею письма  є графема – нарисний тип  мови, який створюється  рукомоторним  механізмом і який сприймається  через зоровий канал. Реалізуючись у мові, графеми мають аллографи (варіанти), з’єднані з позицією (стрічна чи прописна буква), з оточенням (нарис букви в середині і на початку слова, з індивідуальними особливостями пишучою та технічною реалізацією письма (почерк, типограф та машинописний шрифти).

 Кількість графем, їх типове з’єднання та розташування в словах не співпадають в різних мовах. По якості графеми розрізняють:

• сегментні (букви, буквосполучення);
• морфемні (корінь, префікс, суфікс, флексія);
• прикордонні (на межі слів);
• суперсегментні (пунктуація та другорядні знаки).

  Система правил орфографії  створює індивідуальність мови. Існує чотири основні принципи  орфографії :

а) фонетичний: написання слова співпадає з його звучанням Kurz, rot, Baum, u.z.w.;

б) морфологічний: морфема завжди пишеться однаково, незалежно від фонетичних умов в які вона попадає  Hand зберігає в написанні букву “d”, яка в кінці слова вимовляється як “t”;

г) ієрогліфічний (ідеографічний): для розрізнення звукових омонімів на письмі використовують особливі знаки Saite – Seite, füllen- fühlen.

  Від преваліювання того чи іншого принципу орфографії у мові залежить ступінь її складності в цілому; в німецькій мові превалює морфологічний принцип.

   Значна складність  письма та письмового мовлення є причиною того, що навчання цієї діяльності сполучене з багатьма труднощами. Це пов’язано з лінгвістичною специфікою коду, за допомогою якого реалізується письмове спілкування. Ця специфіка розповсюджується як на технічну сторону фіксування слів і словоформ (область графіки й орфографії), так і на відбір лексико-граматичних засобів (образ стилю).

  Письмо, як продуктивна  комунікативна діяльність, передбачає  здатність фіксування розумового  змісту та його внутрішньомовленнєву  фонетичну реалізацію завдяки графічним знакам. При цьому реалізуються наступні його компоненти:

• потреба в комунікації, яка стимулює письмову дію;
• пов’язана з потребою мета комунікації;
• планування та розвиток комунікативної стратегії відповідно мети та умов;
• пов’язана з цим тематизація, тобто вибір та упорядкування елементів змісту, їх попередня аранжировка;
• внутрішньо мовленнєва реалізація за правилами мовної системи;
• втілення задуму в письмових знаках у відповідності з орфографічними традиціями використовуваної мови.

  Письмо тісно пов’язане  з навчанням іншим видам мовленнєвої  діяльності. За виключенням орфографічних  компонентів перш за все в  говорінні у монологічному мовленні  в наявності всі умови, які  мають значення і для письма: виникнення задуму, формулювання думки, мовленнєва (лексико-граматична) реалізація. В принципі, учні можуть зафіксувати все те, що вони можуть сказати усно. Письмова фіксація відрізняється від усної, тим, що тут є можливість більш зрілого осмислення думки і тим самим – її кращого формулювання.

  Слухання створює  міцні асоціації між звуковою  формою та значенням мовних  явищ. Воно надає приклади для  складення текстів різних видів  і розвиває вміння аналізу   та структурування думок, оцінювання  висловлювань.

  Знання графічних  знаків при вивченні іноземної мови має значення якщо її графічна система відрізняється від графічної системи рідної мови. Це відноситься до кирилиці при вивченні російської або української мови як іноземної німецькими учнями, і латинської абетки при вивчені німецької мови нашими учнями. Знання цих знаків при виконуванні актів письмового мовлення повинно пов’язуватись зі здатністю їх швидко записати.

   Пишучий повинен  вміти асоціювати з графічними знаками звуки, які їм відповідають. Написання й вимова відрізняються майже в кожній мові, але ступінь цих розходжень різний. В німецькій мові різниця менш значна, в українській мові існує однозначна кореляція між фонемами та відповідними їм графемами.  

   У німецькій  мові тільки декотрі письмові  знаки представляють безпосередньо один звук, наприклад p, t, k. У більшості випадків графічні знаки можуть передавати різні звукові значення, наприклад фонема [i :] – графема /i/ mir , /ie/ Tier , /ih/ ihr.

  При закономірностях,  існуючих в мові між значенням  букви та звука (відношення  графема-фонема), кожна мова має такі правила, які визначають написання словотворчих та граматично-морфологічних явищ. До них, наприклад, відносяться написання на – schaft, -heit,-keit або зміна кореневої голосної в третій особі однини  „ich lese, er liest“.

  Знання цих правил  полегшує роботу пам’яті учнів,  сприяє упорядкуванню нових явищ  відповідного класу правильному  написанню.

Але такі висновки по аналогії можуть призвести до помилкових результатів  при наявності виключень в  орфографічній системі даної  мови.

2.2. Типологія вправ для навчання письма іноземною мовою

   В методичній літературі  існують різні критерії класифікації  вправ в усній та письмовій  формі. Так, письмові вправи розрізняють з точки зору:

• призначення (підготовчі та основні);
• специфіки мовленнєвої діяльності (рецептивні та репродуктивні);
• характеру учбових дій (вправи з відтворення, видозміни та комбінування мовних структур);
• підходу до мовного матеріалу (вправи на цілеспрямовану активізацію мовного матеріалу та вправи на некеровану активізацію мовного матеріалу).

  Якщо до комплексу письмових вправ підійти з точки зору ступеня включення графічних навичок, то можливо схематично розбити їх на групи:

    а) вправи, які потребують використання лише найпростіших засобів графічного виділення та різноманітних умовних графічних знаків (підкреслення, виключення в рамку, помітка наголосу, пауз, позначення зчіпок, злиттів, графічне зображення інтонаційного малюнка фрази);

  б) вправи, графічне завдання яких міститься в простому (копіювання прописів) та ускладненому (списування печатного тексту) відтворенні зорово сприйманого тексту, а також вправи, які містять завдання на групування або перестановку готових елементів (групування слів за певними семантичними та словотворчими ознаками, побудування речень з ряду даних готових елементів);

   в) вправи, які потребують самостійного написання окремих елементів: графем, морфем, слів , словосполучень (заповнення пропусків потрібними словами, підбір до поданих слів, антонімів, однокореневих слів, слів, близьких за значенням або пов’язаних тематично, перебудова речення: зміна особи, числа, часу дієслова або ознак інших частин мови);

  г) вправи, які потребують самостійного відбору графічних засобів для вираження завершеної думки, написання абзацу або цілого тексту (переклад з іноземної на українську, диктант, відповіді на питання, письмо, анотація).

   Окремі групи вправ можуть  комбінуватися, наприклад, записування  печатного тексту з підкресленням,  перестановка окремих елементів  з заповненням пропусків. Деякі вправи (наприклад, відповіді на питання) можуть бути віднесені до всіх груп; це залежить від ступеня складності питань.

  Підсумовуючи складне та  беручи до уваги виділення  етапів формування навичок письма, можна виділити три групи вправ:

• вправи на формування навичок техніки письма,
• вправи на формування мовленнєвих навичок письма,
• вправи на розвиток вмінь письма.

3.  Навчання графіки в німецькій мові

  Згідно з програмою з іноземних  мов для середньої загальноосвітньої  школи письмо використовується  як засіб навчання, що сприяє оволодінню читанням і усним мовленням. Воно може також бути засобом контролю.

  Основна мета навчання письма  у середній школі – формування  в учнів графічних автоматизмів  і певних орфографічних навичок.

  Навчання графіки є спільним  для техніки читання  і письма, тому що в його основі лежить один і той же механізм асоціювання певних нарисів із звуками мовлення, однак при письмі (кодуванні) головні операції виконуються в зворотному напрямку, ніж при читанні (декодуванні).

  Характер роботи і кількість вправ в графіці знаходяться в прямій залежності від складності звуко-буквених відношень мови. Найбільш простий випадок, коли відношення звука і букви постійні й відсутня інтерференція з боку рідної мови. В такому випадку асоціація встановлюється дуже просто: звуко-кінестетичне сприйняття- зорове уявлення- письмова дія.

  В цьому випадку достатньо  незначної кількості найпростіших вправ. Ці вправи грунтуються на вказаних вище асоціаціях та припускають підвищення  самостійності учня. Так, спочатку учні шукають в розрізній абетці або прописах букву або буквосполучення, які відповідають звуку або звукосполученню, що вимовив вчитель. В таких вправах подаються можливі графічні відповідності, їх слід лише вибрати. Більш складним є виписування з тексту слів з постійними звуко-буквеним відповідностями та написання букв і буквосполучень, які відповідають вимовленому звуку.

   За умов полісемії та  синонімії графем необхідні додаткові  вправи та збільшення їх загальної  кількості. При полісемії велику  допомогу надають таблички, які передають, наприклад, відповідність букви  “s” звукам [s], [z] та [S]. Такі схематичні зображення закріплюють асоціації.