Особливості словесного наголосу в сучасній англійській мові

Нормандське завоювання стало  поворотною точкою в історії Англії і спричинила найбільший вплив на англійську мову, а особливо на спеллінг та наголос. В 1066 році помер король Англії Едуард Сповідник. Нормандський герцог Вільгельм зібрав військо за допомогою  нормандських баронів і зійшов на англійському березі. 14 жовтня 1066 року в битві при Гастінгсе війська  англійського короля Гарольда були розбиті  норманами. Протягом декількох років  нормани подавляли багаточисленні повстання англійців, і скоро  стали повноправними хазяїнами  країни. Правляча верхівка англо-саксоньскої  феодальної знаті практично зникнуло. Місце цієї знаті зайняли норманські барони, які розмовляли на французькій  мові, точніше на нормандському діалекті. Французька мова почала витісняти англійську, оскільки вона зайняла практично всі сфери життя і спричинила багато лінгвістичних наслідків.  Французька мова стала мовою адміністрації, королівського двору, суду, церкви та армії. Хоча і англійська мова стала переможцем в цій боротьбі, все ж французька мова не зникла з життя англійців непоміченою, залишивши за собою сліди в усіх мовних аспектах – лексичному, фонетичному, граматичному [див. 4, с.151-154].

Більшість англійських слів мали сильний емфатичний наголос  на першому складі, тільки в давніх похідний дієсловах з невідокремлюваними префіксами наголос падав не на префікс, а на кореневий склад. Карл Бруннер вказує , що складні іменники і прикметники мали головний наголос на першому компоненті і другорядний на другому. Расторгуєва ж зазначає, що другорядний наголос виник внаслідок впливу французької мови на англійську, оскільки внаслідок появи багатьох запозичених багатоскладових слів, з’явилася ритмічна тенденція. внаслідок якої з’явився другорядний склад. У будь-якому разі до нормандського завоювання переважав наголос на першому складі. Дієслова, які були утворені від іменників чи прикметників (наприклад, andswarian “відповідати” від andswaru “відповідь”), зберігали наголос вихідного слова. В складних іменниках германські префікси ga-, fra-, bi- часто були ненаголошеними. Очевидно, що в багатьох випадках те ж саме стосувалось префіксів un-, al-.    У французькій мові такий наголос мали лише односкладові слова і двоскладові слова з ненаголошеним кінцевим складом; їх було небагато, так як позанаголошені e, i, o, u у французькій мові відпали. В більшості французьких слів найсильніший наголос падав на кінцевий склад, а слова, які складалися з трьох або більше складів, мали другорядний наголос на одному з передуючих складів. Латинські слова, відповідно до шкільної вимови того часу, мали наголос, який відповідає сучасному.

Зміна наголосу в запозичених  словах за зразком англійських, звичайно, відбулося не одразу. В швидкому мовленні очевидно переважав англійський  наголос, а в урочистій, повільній  мові зберігався другорядний наголос  кінцевих складів, на які падав головний наголос у французькій мові.

На жаль, немає прямих відомостей про характер наголосу цих  слів в середньо англійський період, тому можна зробити висновки, базуючись  на непрямих доказах. В першу чергу  треба враховувати трактовку  французьких слів в поетичних  творах середньо англійського періоду  – всередині вірша застосовувався англійських наголос, однак склад, який мав наголос у французький  отримує наголос в англійській  лише,  якщо він знаходиться в  кінці вірша і рифмується з іншим словом [див. 2, с.156-158].

Найбільш послідовно зміни  словесного наголосу відбулися в  іменниках і прикметниках. Практично  в усіх двоскладових і трискладових французьких словах, які мали наголос  на останньому складі, він був перенесений  на перший склад. З трискладових багато з плином часу стали двоскладовими, так як середній склад часто були синкоповані і кінцеві ненаголошені –е відпали. Наприклад:

Французькі двоскладові  іменники в англійській мові –  bacon (сало), error (помилка), honour (честь).

Прикметники: constant (постійний) pleasant(приємний) second(другий).

Французькі трискладові  іменники, які стали пізніше в  англійській мові двоскладовими  в результаті  відпадіння кінцевого  –е:

 

Англ.                                       Франц.

fountain                                   fontaine       (фонтак)

mountain      montagne    (гора)

grammar       grammaire  (граматика)

Французькі трискладові  іменники, які стали двоскладовими  внаслідок синкопи середнього складу:

Англ. Франц.

captain                                capitain  (капітан)

parsley peresil    (петрушка)

pilgrim pelegrin  (пілігрим)

Французькі чотирискладові слова мають в англійській  мові ту ж саму долю, що і трискладові, які в англійській мові в результаті відпадіння кінцевого ненаголошеного –е стали трискладовими, наприклад:

Англ.                                       Франц.

malady                                    maladie   (хвороба)

remedy                                    remedie   (ліки)

Однак треба відмітити, що наголос не переносився на перший склад, якщо перший склад був префіксом. Сюди відносяться ряд французьких слів з початковим –е перед приголосним s + пригол. Наприклад, e’state - власність. До цієї групи також відносяться французькі слова з початковим –a, наприклад af’fair – діло, та з префіксом in, наприклад: in’sane – ненормальний [див. 2, с. 159].

У дієсловах наголос був  перенесений на перший склад не в  усіх випадках. Тут в першу чергу  впливала аналогія дієслів з ненаголошеними префіксами, а також довготривале збереження французького наголосу в  трискладових формах з ненаголошеним кінцевим складом. Такі форми існували як у французькій мові, так і в англійській після включення в англійську дієслівну систему багаточисленних «правильних» французьких дієслів. Тому в англійській мові дієслова, які стали двоскладовими, мають наголос, як правило, на другому складі. Багато з них, є, з етимологічної точки зору, похідними дієсловами з префіксами, як і англійські двоскладові дієслова. Наприклад:

ap’peal  es’cape  per’mit

com’pel    in’sist  re’spect

de’clare  ex’ist   suc’ceed

Однак двоскладові дієслова, які закінчувалися в англійській  мові на –sh мають наголос на першому складі, наприклад: ‘punish(карати) ‘finish(закінчувати). До цієї групи також відносяться дієслова, основа яких закінчувалась на приголосний + r, наприклад: enter (входити).

Хоча дієслова, які залишилися в англійській мові трискладовими, часто зберігають наголос на першому  складі, наприклад: inter’dict (забороняти), inter’change(обмінювати)

Дієслова часто мають  інший наголос, ніж іменники і  прикметники з таким же написанням. Це навіть спостерігалось і в староанглійській мові, наприклад: ім. - ‘andʒiet(розум) дієсл. - on’ʒietan (сприймати). Такк розрізнення можна досить часто зустріти і в сучасній мові (саме в даному випадку наголос виконує дистинктивну функцію), наприклад:

 

 іменник або прикм.                   дієслово

‘absent (відсутній)                  ab’sent(бути відсутнім)

‘conduct(поведінка)                con’duct(вести себе)

‘frequent(частий)                     fre’quent(відвідувати)

 

Чотирискладових и багатоскладових  слів в давньоанглійській мові не було. Виключенням були тільки складні  слова, які мали головний і другорядний  наголос. В запозичених багатоскладових  словах головний наголос падає іноді  на перший склад, наприклад: charitableness (милосердя), classificatory (класифікаційний). Проте у більшості випадків такі слова, зберігаючи головний латинський наголос, мали ще другорядний наголос на другому переднаголошеному складі. Це пояснюється тим, що розглядувані слова, будучи запозичені з латинської мови або являючи утворення, які створені за зразком латинських слів, отримували наголос, який відповідав прийнятій в Англії шкільній вимові латинський слів. В англійській мові другорядний наголос став головним, а латинський головний наголос поступово відпало. Тому слова, які закінчуються на –al, -ar, -an, -ate, -ion,        -ive, -ence(-ance), -ment, -ous, -ude. –ute, отримують завжди наголос на третьому складі з кінця, тому що в цих суфіксах склади, які стояли після головного латинського наголосу, відпали. Слова ж , які закінчувалися на –ary, -ory, -ency, -ancy отримали наголос на четвертому складі з кінця, тому що в них зберігся склад, який стояв після складу з латинським наголос. Наприклад: arti’ficial (штучний), po’litical (політичний), ex’perience (досвід). В результаті такої системи етимологічно споріднені слова отримують різний наголос (‘solemn – урочистий і so’lemnity - урочистість). Але це не стосується всіх випадків, наряду з такими змінами відбувалося вирівнювання наголосу, наприклад: ‘spirit – дух ‘spiritual – духовний, as’sistant - помічник as’sist -  допомагати.

Цим же принципом можна  пояснити наголос у слові comparison і в іменниках, які закінчуються на –ist (an’tagonist - супротивник, gene’alogist - генеалог). Подібний наголос отримують дієслова, які мають більше трьох складів; у таких дієсловах відсутність редукції голосного в останньому складі вказує на те, що другорядний наголос зберігався на останньому складі в них більш довго, ніж у іменниках і прикметниках.

Проте в інших випадках місце наголосу не є єдиним. Так, іменники, які закінчуються на –у, мають  наголос на третьому складі з кінця, наприклад: phi’lology (філологія), a’nalogy(аналогія), ge’ography(географія).

Іноді латинський наголос  вступає в боротьбу з правилами  англійського  наголосу. Через це багато, в тому числі і трискладових іменників і прикметників, які закінчуються на –ic, отримують наголос на передостанньому складі за місцем латинського наголосу, наприклад: aca’demic (академічний), pa’cific (мирний), хоча у більшості трискладових слів наголос, як правило, стоїть на першому складі, наприклад: ‘catholic(католицький), ‘rhetoric(риторика). Крім цього, в багатьох чотирискладових і багатоскладових словах наголос падає на третій склад з кінця, частково за зразком латинського, частково за зразком таких слів, в яких після відпадіння латинського зауданого складу головним став другорядний наголос, наприклад: a’postrophe(апостроф), di’ameter(діаметр). Латинський наголос також отримали деякі іменники, які закінчуються на –or, наприклад: cre’ator (творець), spec’tator(глядач), хоча більшість з них слідують правилам англійського наголосу: трискладові отримують наголос на першому складі, чотирискладові – на третьому складі з кінця, наприклад: ‘governor (правитель), so’licitor (стряпчий) [див. 2, с.160-164].

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

Отже, спочатку германські мови мали фіксований наголос, згодом він зафіксувався на першому складі. Причиною цієї зміни можуть бути як і внутрішні так і зовнішні фактори. Найпоширенішим поясненням останнього є теорія субстрату – вплив мови підкорюваного племені на мову племені-підкорювача.

Найбільший вплив на фонетичну, лексичну, граматичну системи англійської  мови здійснила французька мова внаслідок  Нормандського завоювання. Наголос  вже фіксувався не суто на першому  складі, а міг пересуватися в залежності від фонетичних, лексичних, навіть граматичних  особливостей слова.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ СФОРМОВАНІ ТЕНДЕНЦІЇ СЛОВЕСНОГО НАГОЛОСУ ТА СЕМАНТИЧНИЙ ФАКТОР

 

Позиція словесного наголосу в англійській мові – це результат його історичного розвитку. Як наслідок вищезазначених історичних процесів, можна виділити декілька тенденцій щодо позиції словесного наголосу в сучасній англійській мові. 

1. Рецесивна тенденція

Відповідно до цієї тенденції кореневий склад наголошений. Більшість слів германського походження мають наголос на першому складі, наприклад: ‘clever (розумний), ‘body (тіло), ‘water (вода). Як зазначено вище, в германських мовах наголос падав на кореневий склад, тому ця тенденція збереглася для слів германського походження, які не зазнали змін через вплив інших мов.

У словах з префіксами наголос  падає не на перший, а на кореневий  склад, наприклад: be’fore, be’gin, mis’take.

 

2. Ритмічна тенденція

Виникнення другої тенденції  спричинено взаємним впливом германських  і французької мов. Згідно цієї тенденції, наголошується третій склад з  кінця, наприклад: ‘situate, ar’ticulate.

3. Ретентивна тенденція 

Ретентивна тенденція  передбачає зберігання наголосу у запозичених  словах на тому ж складі, на який він падає в оригіналі. Відмінність цієї тенденції від рецесивної полягає в тому, що остання передбачає сталість наголосу, тобто навіть при зміні граматичних форм або при утворенні похідних слів наголос залишається на одному і тому ж складі, а ретентивна тенденція вказує, що наголос падає на той склад, на який падає у слові, від якого походить дане слово в англійській мові (parent word), і при зміни граматичних форм слова чи утворення похідних слів наголос може зміщуватись, наприклад: ‘person – ‘ personal- perso’nality [див. 5].

Семантичний фактор

Визначною рисою англійської  мови є наявність деяких категорій  слів, в словесних наголосах яких  вирішальним фактором є семантичний. Це слова з відокремлюваними префіксами, які мають своє окреме значення, і складні слова. Більшість слів такого розряду мають 2 однакових  по значенню наголоси.

Наголос у словах з префіксами і суфіксами

- Слова з префіксами зазвичай мають наголос на кореневий склад,наприклад: de’prave (псувати), im’proper (невідповідний).

- Префікси в англійській мові зазвичай германського або латинського походження. Деякі з цих префіксів (-a, -be, -fore, -with) завжди ненаголошені. Деякі префікси мають другорядний наголос, як, наприклад, в словах, які складаються з префікса і основи дієслова: ,out’do  ,out’class  ,over’hear.

- Багато суфіксів в англійській мові нейтральні, тобто ненаголошені:     - en, -ful, -hood, -ing, -ish, -less: ‘beautiful (гарний), ‘reading (читання), ‘useless (непотрібний).

- Суфікси –aire, -ee, -eer, -ese, esque, -iaue, -oon, -ette завжди          наголошені, наприклад: refu’gee (емігрант), pio’neer (піонер), u’nique (унікальний), after’noon (пообідній час).