Лекции по "Лингвистике"

Ю.    Караулов    наголошує на    універсальності пропозиційної стуктури як елемента всіх ментальних процесів.

      Дискусійним питанням є наявність у структурі пропозиції компонента  суб’єктивної модальності. Якщо розглядати пропозицію як уявлення про факт, подію, то вона не може мати модального компонента, а лише пов’язується з ним у структурі мовленнєвого акту. Цю думку поділяють

Ч. Філлмор і С. Кацнельсон. Протилежну думку представляє І. Кобозєва, яка вважає, що пропозиція містить два логічних блоки: об'єктивну семантичну константу – диктум, (інтенсіонал у сучасній логіці) і суб’єктивну змінну - модус, що передає, згідно з положеннями Ш. Баллі, «відтінки почуттів і волі», тобто суб'єктивну оцінку мовцем власного повідомлення.

      Синтаксична структура багатьох речень не тотожна  їхній семантичній проекції, а  тим більше пропозиційній.

      З огляду на невизначений відносно речення статус пропозиції в когнітивній лінгвістиці дискусійною є проблема пропозиційного характеру невербальної інформації. Більшість когнітологів визнають лише мовоподібний (вербалізований) характер пропозиційних структур.

      Диктумна  природа пропозиції ставить питання про її структурацію, адже в семантичному синтаксисі диктум представлений сукупністю актантів предиката (предикатно-актантною рамкою) або синтаксичних ролей у їхньому співвідношенні (предикатно-аргументною структурою). Предикатно-актантна рамка містить актанти, які відтворюють обов'язкову предикатну вадентність. Французький лінгвіст Л. Теньєр розглядав дієслівний вузол речення як маленьку драму, де семантичним валентностям дієслова відповідають актанти, а обставинам -- сірконстанти.

      Компоненти  предикатно-аргументної структури розглядаються і як синтаксеми — мінімальні семантико-синтаксичні одиниці мови, які одночасно є носіямн елементарного змісту, конструктивним компонентом речення й мають відповідний набір синтаксичних функцій - конструктивних ролей у побудові певних комунікативних одиниць [Мухин 1980; Золотова 1988].

      Одним із перших розпочав дослідження семантичних ролей американський лінгвіст Ч. Філлмор – фундатор відмінкової (рольової) граматики. У сучасній версії її здебільшого називають рольовою, зважаючи на ролі, що виконують референти імен актантів у позначеній ситуації. Проектування відмінкової рамки на фрейм зумовило новий підхід до розгляду семантики дієслова і всього висловлення як відображення у свідомості певної ситуації, події. Фрейм Ч. Філлмор розглядав в інтерпретаційному ракурсі як знання ситуації, які полегшують сприйняття й розуміння описуваних у тексті подій.

      У працях Ч. Філлмора склад предикатно-актантної  рамки обмежений спочатку 6, а  згодом 7 ролями (агентивом, дативом, інструменталісом, фактитивом, локативом, об’єктивом, пізніше - агентивом, експерієнтивом; інструментом, метою, локативом, об'єктивом, включеним реченням із функцією модальності мовця).

      Пропозиційне моделювання застосовується і в межах другого підходу -фреймового, запозиченого американським ученим М. Мінським із метою

дослідження штучного інтелекту із соціології Е. Гоффмана. М. Мінський визначав фрейм як структуру інформаційних даних, у якій відображено набуті досвідним шляхом знання про деяку стереотипну ситуацію та про текст, що її описує. Фрейм репрезентує також інформацію про те, як його використати, до чого це може привести і що потрібно зробити, якщо ці очікування не підтвердяться. Людина, яка намагається пізнати нову для себе ситуацію або по-новому поглянути на вже звичні речі, обирає зі своєї пам’яті потрібний фрейм із таким розрахунком, щоб шляхом зміни в ньому окремих деталей зробити його придатним для розуміння більш широкого класу явищ або процесів.

      Рівнями   когнітивної   структури   тексту, на думку М. Мінського, є поверхнево-синтаксичний фрейм (знання про синтаксичну структуру, порядок слів, прийменникові зв’язки), поверхнево-семантичний фрейм (значення слів, які позначають подію, і відношення між актантами, сірконстантами та предикатом), тематичний фрейм, пов’язаний із темою, портретами, оточенням; і фрейм оповіді (наративна схема, що представляє загальні моделі сюжетів, фокус уваги оповідача і т. ін.).

      Фреймовий підхід є доволі перспективним у сучасній когнітивній лінгвістці, адже фреймова модель є гнучкою й узгодженою із психологічними концепціями пам'яті й експериментальними психофізіологічними даними. Р. Шенк підкреслював, що винахід фрейму став справжньою сенсацією для штучного інтелекту, ця структура виявилася надзвичайно важливою для створення моделей розуміння природної мови. Автори «Краткого словаря когнитивных терминов» кваліфікують фрейм як «організацію уявлень, що зберігаються в пам'яті (людини або комп'ютера) плюс організацію процесів обробки й логічного виведення, що оперують цим сховищем.

      Фрейм розглядають як структуру, у якій паралельно використовуються вербальні й невербальні типи інформації. Формально структуру фрейму представляють дворівневу. Згідно з концепцією М. Мінського, фрейм є сіткою вузлів і зв'язків між ними. Верхні рівні фрейму чітко визначені, оскільки утворені такими поняттями, що є завжди справедливими відносно ситуації. На нижніх рівнях наявні термінальні вузли чи слоти, які заповнюються конкретними даними у процесі приведення фрейму у відповідність до певної ситуації.

      На думку Ю. Караулова, фрейм може бути представлений пропозицією, а фреймова сітка - системою пропозицій.

      Концепція Ч. Філлмора отримала назву фреймової семантики, яка стала продовженням рольової граматики і кваліфікувалася самим

Ч. Філлмором  як дієва програма досліджень у галузі емпіричної семантики, яка дає змогу охарактеризувати принципи створення нових слів і речень, додавання нових значень слів, а також поєднання значень елементів тексту в ціле значення.

      У найсучасніших когнітивних дослідженнях комунікативних процесів й комп'ютерних розробках проблем породження й розуміння мовлення отримують теоретичне обгрунтування й експериментальну верифікацію нові типи фреймових структур. Це фрейми взаємодії, які одночасно виступають схемами розуміння текстів і мовленнєвих дій. Такі фрейми грунтуються на комунікативному досвіді учасників спілкування й полегшують комунікативну діяльність, сприяють кооперації й ефективності мовлення.

      Із  метою моделювання розуміння  природної мови американські дослілники, слідом за М. Мінським, розрізнюють динамічні та статичні фрейми: перші відображають перебіг подій, другі - стан. Динамічні фрейми поділяють на сценарії, які передають стандартні типові ситуації як набір сцен й елементарних дій, і плани, що встановлюють логічні зв'язки причин і наслідків між сценаріями. Одні дослідники називають різновидами фреймів схему, скрипт, сцену, сценарій, когнітивну модель, інші протиставляють фреймам як структури репрезентації декларативних знань моделям скрипту, сценарію та схеми як структурам процедурних знань.

      Схема трактується як структура репрезентації процедурних знань, альтернативна фрейму, який представляє декларативні знання. Схема є динамічною структурою, яка модифікується з подальшою переробкою досвідної інформації.

      У концепції Дж. Лакоффа схема, поряд із пропозицією, є різновидом ідеалізованих когнітивних моделей. У когнітивній граматці Р. Ленекера схема уживається на позначення різновиду фрейму, що представляє узагальнену ситуацію або родове поняття класу об'єктів. Причому схема, яка репрезентує загальні риси якогось концепту, властива всім різновидам цього концепту.

      Схеми застосовуються при інтерпретації  повідомлень, текстів шляхом накладання конкретних подій па загальні конструкти - схеми ситуації.

      На відміну від фрейму, деякі дослідники кваліфікують сценарій як структуру репрезентації процедурних знань, яка представляє неавтоматичну життєву ситуацію та правила цілеспрямованої поведінки в ній. Сценарій демонструє послідовність процедур (сцен), які здійснюють учасники сюжету для досягнення мети. Сценарій дає змогу поповнити знання про ситуацію та збагатити інформацію про неї. Моделювання сценаріїв здійснюється напідставі пропозиційних структур, предикатно-актантних рамок із застосуванням глибинних відмінків, концептуальних графів, фреймів, семантичних сіток тощо.

      Сценарій  порівнюють зі скриптом, що також є структурою репрезентації процедурних знань, які стосуються конкретних учасників ситуації. Скрипт є типовим сценарієм, однак сценарій, на відміну від скрипту, не прив'язаний до конкретних учасників і локалізації ситуації в часі та просторі. На відміну від схеми, яка містить загальний алгоритм дій, скрипт засвоюється ще з дитинства в результаті прямого й безпосереднього досвіду або переживання шляхом спостереження. Скрипти пояснюють автоматичність дій людини. Скрипти дають змогу людині почуватися комфортно й діяти звично, без внутрішньої напруги в типових ситуаціях.

      Загалом, розробки проблеми структур репрезентації знань у когнітології  й когнітивній лінгвістиці має подвійне спрямування: з одного боку, вони орієнтуються на прикладні цілі автоматичної обробки мови, з іншого, застосовуються для пояснення структури значення і семантичних процесів, когнітивних механізмів номінації, операцій свідомості при продукуванні, сприйнятті й розумінні повідомлень, у комунікативній діяльності. 

      6. Лінгвоконцептологія: завдання та головні поняття.

      Наприкінці 90-х р. р. ХХ ст. у складі когнітивної лінгвістики виокремилася нова галузь - лінгвоконцептологія, метою якої став опис концептів і мовних засобів їхньої репрезентації. Завданнями лінгвоконцептології є: 1) дослідження процесів концептуалізації світу;

2) аналіз залежності концептуалізації від різноманітних чинників: етносвідомості, соціуму, культури; 3) визначення параметрів концептосистеми і її зв'язку з концептуальною й мовною картинами світу;

4) опис констант культури як системи культурних концептів народу;

5) обгрунтування поняття концепту, його співвідношення з поняттям і значенням; 6) з’ясування структури концепту; 7) вироблення методики концептуального аналізу; 8) створеннями типології концептів;

9) характеристика текстових і художніх концептів у творах і творчості майстрів слова тощо.

      Головним  поняттям лінгвоконцептології є концептуалізація - один із процесів пізнавальної діяльності людини, що полягає в осмисленні й упорядкуванні результатів внутрішнього рефлексивного досвіду людини й уявлень про об'єкти, явища дійсності та їхні ознаки.

      Концептуалізація сприяє формуванню концептуальної системи, складниками якої є концепти - інформаційні структури свідомості. Дослідники вважають, що концептуалізація є результатом довербальної стадії розвитку людини.

      Лінгвісти та психологи функціональної орієнтації уважають, що дитина

Опановує і  поповнює концептосистему протягом життя як на  підставі  мови, так і власної взаємодії з довкіллям за допомогою органів чуття. Концептуалізація здійснюється у процесі соціалізації дитини.

      Культура, до якої занурений індивід, також опосередкує процеси концептуалізації, формуючи снмвольну мережу матеріального й духовного рівнів і визначаючи оцінки, норми, цінності, життєдіяльність людини в певному культурному й соціальному середовищі. Мовна й культурна ідентичність у процесах концептуалізації є визначальними і взаємно детермінованими. Концепт є «головним осередком культури в ментальному світі людини», тим, через посередництво чого людина входить до культури і впливає на неї [Степанов].

      Результатом концептуалізації є формування концептуальної системи -- системи концептів у свідомості людини або колективній свідомості етносу, що відтворює у вигляді структурованих й упорядкованих знань уявлення про світ. Концептуальна сисчема фіксує інформацію, яка поступає до неї в мовній і невербальній формі різним шляхом: від органів чуття, у результаті осмислення, на підставі інтуїції.

      У межах концептуальної системи представники когнітивної семантики виокремлюють концептуальні сфери, або домени. Вони репрезентують певну предметну галузь (наприклад, рослин, тварин, політики, музики тощо). Колективна концептосистема представлена в етносвідомості як узагальнення колективного досвіду певного етносу. У такому розумінні поняття концептуальної системи в російській гуманітарній традиції відповідне терміну «концептосфера», уведеному Д. Лихачовим, який розглядав її як сукупність концептів нації й зауважував, що чим багатшими є культура нації, її фольклор, література, наука, образотворче мистецтво, історичний досвід, релігія, тим багатшою є концептосфера народу.

      Фрагментом  концептосистеми є концептуальна картина світу. Термін «картина світу» вперше застосовується фізиком В. Герцем на межі XIX і XX ст. у значенні сукупності внутрішніх образів зовнішніх об'єктів, які служать для виведення логічних суджень щодо поведінки цих об'єктів. До логіки й філософії термін «картина світу» був транспонований

Л. Вітгенштейном. Згодом картина світу перетворюється на універсальну категорію природничих і гуманітарних наук.

      Останнім  часом під впливом комп'ютерної  науки картина світу замінюється  термінами «когнітивна модель світу», «ментальна репрезентація», які позначають універсальне концептуальне представлення  дійсності в різноманітності її зовнішніх і внутрішніх зв'язків, що існує у вигляді певної системи понять (час, простір, причина, наслідок, число, частина й ціле тощо). У системах штучного інтелекту картина світу перетворюється на модель репрезентації знань в інтелектуальному середовищі і служить для розв’язання інтелектуальних завдань.