Лекции по "Лингвистике"

      Принцип холізму є базовим для багатьох представників когнітивної семантики, які постулюють ізоморфізм значення й концептуальних одиниць людського мислення. Р. Ленекер у своїй семантичній теорії когнітивної граматики також керується принципом холізму, дотримуючись положень про єдність різних мовних рівнів, зокрема, про неавтономність граматичних

структур, аналіз яких обов'язково передбачає врахування їхньої семантичної значимості, а опис семантичних структур потребує цілісного пізнавального підходу.

      Вибір окреслених вище принципів впливає на загальну концепцію дослідників когніції та репрезентації її результатів у природних мовах.

      Сьогодні  когнітивна лінгвістика активно інтегрується із традиційними й новими галузями мовознавства, результатом чого є виникнення її перспективних напрямів, як-от: когнітивної фонетики, когнітивної семасіології й ономасіології, когнітивних аспектів граматики (морфології та синтаксису), стилістики.  
 
 
 

      3. Проблема категоризації  в когнітивній лінгвістиці.

        Прототипна семантика.

      Категоризація є механізмом виведення у структурах мислення, який передбачає об'єднання предметів і явищ у відповідні класи як рубрики досвіду, сформовані шляхом пізнавальної діяльності людини. Категоризація пов'язана з усіма когнітивними системами й операціями (порівнянням, ототожненням, аналогією) [Кубрякова]. Саме когнітивна наука вперше поставила питання про катетеризацію досвіду людини з огляду на процеси вивчення когніції. Р. Фрумкіна розглядає категоризацію крізь призму її ролі у процесах згортки інформації й концептуалізації невичерпного різноманіття світу. Дослідження категоризації важливе щодо розуміння операцій індивідуальної та колективної свідомості, для вивчення способів зберігання, обробки та використання знань. Проблема категоризації понять завжди була прерогативою логіки і філософії.

      Домінантою теорії категоризації тривалий час був класичний погляд, що представляє цей процес як підведення певних речей під класи на підставі спільноті їхніх дійсних ознак і характеристик. Категорії розглядалися як логічні конструкти, виникнення яких зумовлене наявністю тотожних ознак для всіх її рівноправних членів. Згідно з таким підходом, категоризація не залежала від нейрофізіологічних, психологічних, культурних особливостей суб'єктів категоризації, їхнього сприйняття, образності, уяви, раціонального чи ірраціонального підґрунтя.

      Перегляд  класичної теорії категоризації  був зумовлений новим принципом  умовності виділення категорійних класів, до яких залучаються не завжди однопорядкові одиниці. Новий напрям аналізу категоризації започаткував Л. Вітгенштейн, який підґрунтям цього процесу вважав наявність часткового повторення спільних ознак у членів класу за принципом «родинної схожості».

      Новий сенс до теорії категоризації був внесений розробленою у

70-ті р. р.  XX ст. теорією прототипів, або прототипною семантикою (її фундатором є американська дослідниця Е. Рош). Основним поняттям цього підходу є прототип - мисленнєвий корелят найкращого зразка певного класу об'єктів, згідно з концепцією «родинної схожості» Л. Вітгенштейна; або найбільш типовий цілісний представник певної категорії, вибір якого пов'язаний із дослідом людини, виробленим шляхом її пізнавальної діяльності, й особливостями її мислення. Прототип є центральним членом категорії, елементом-генератором, і підведення нових членів під цю категорію здійснюється на підставі зіставлення із прототипом (індивідуальним, етнічним, універсальним).

      На відміну від класичної теорії категоризації, яка визначала категорії як множини, утворені елементами зі спільними ознаками, об'єктивно наявними у світі, прототипна семантика розглядає ментальну процедуру категоризації як результат особливостей сприйняття світу, моторної активності, культури, притаманної мові метафоричності, метонімічності й образності.

      Теорія  прототипів грунтується на понятті  типовості не лише певної сукупності ознак, а й ступеня значнмості таких ознак для віднесення того чи іншого об'єкта до відповідної категорії.

      У російській психолінгвістиці прототипний підхід розробляється

Р. Фрумкіною.  

      4. Принципи і проблеми  когнітивної семантики.

      Когнітивна   семантика   є   напрямом   когнітивної  лінгвістики,   який розглядає значення як ментальне явище, пов'язане зі способами отримання, збереження й обробки інформації людським мозком. Представниками когнітивної семантики є Дж. Лакофф, Ч. Філлмор,

К. Бругман й ін. Головними положеннями когнітивної семантики можна вважати такі: 1) семантика природних мов є конвенційним результатом категоризації й концептуалізації світу представниками певного етносу та культури; 2) генератором значень висловлень є людина як носій когніції;

3) той самий  факт дійсності може отримати різні семантичні відповідники; 4)висловлення, породжені з однієї глибинної синтаксичної структури, можуть бути семантично не відповідними; 5)значення має концептуальну природу та грунтується на прототипній категорії; 6)опис семантичної структури здійснюється шляхом її представлення як мережі значень, пов'язаних на підставі деталізації та зсуву (метонімічного й метафоричного перенесення); 7) механізм метафори має когнітивне підґрунтя і є використанням знаків однієї предметної сфери на позначення іншої.

      Однією  із провідних концепцій когнітавної  семантики є теорія американського когнітолога Р. Ленекера, розроблена у 1976 р. і спершу названа просторовою граматикою, що надалі отримала назву когнітивної граматики. Термін «когнітивна граматика» використовується й у широкому розумінні -- галузі когнітивної лінгвістики, що вивчає когнітивне підґрунтя граматики.

      Когнітивна граматика Р. Ленекера ґрунтується на специфіці категоризації і схематичній концептуалізації людиною дійсності. Синтаксичні явища дослідник пояснює не трансформаційними переміщеннями, а семантикою предикатів та їхньою дистрибуцією. Когнітивні граматисти швидше вважають, що граматика мови постачає мовцеві інвентар символічних ресурсів, серед них схематичні шаблони, які надають стандартні зразки для збірки складних символічних структур.

      Когнітивна граматика розглядає зміст лексичної одиниці як мережу смислів, серед яких виділяється прототип. Граматичні одиниці, як і лексичні, є символічними. Семантика висловлення аналізується на підставі предикації, такі предикації можуть пов'язувати кілька концептуальних сфер (доменів). Набір доменів, відносно яких визначаються семантичні ознаки, є концептуальною матрицею. Однак для опису значення важливим є взаємний зв'язок між доменами та з’ясування того, як забезпечується доступ до них [Жаботинская 2004]. 

      Другою  не менш поширеною концепцією когнітивної семантики є теорія ментальних просторів, що представляє ментальний простір як гіпотетичне середовище мислення й концептуалізації, що відображає уявний стан справ і не проектуеться на об'єктивний світ, але актуалізується в умовах пізнавальної взаємодії суб’єкта зі світом, зокрема, у процесі породження або сприйняття повідомлення. Ментальні простори не закладені в пам’яті й виникають у процесі дискурсивної діяльності. У процесі розгортання дискурсу ментальні простори підлягають постійній модифікації, між ними встановлюються різні зв'язки: часові, просторові, гіпотетичні, причинно-наслідкові тощо.

      Термін «ментальний простір» належить концепції когнітивної семантики Ж. Фоконьє. Дослідник розмежовує поняття ментальних просторів і когнітивних моделей, як складників перших, які його структурують й описуються в термінах фреймів.

      Ментальні простори є підґрунтям загального механізму  міркувань як розподілу знань.

      Теорія  інтеграції претендує на універсальність і ґрунтується на наявності у людини образного мислення, яке зумовлює встановлення зв'язку між ментальними просторами, що, на перший погляд, видається неможливим. Прихильники концепції ментальних просторів кваліфікують її вагомість для пояснення проблем побудови значення, референційно непрозорих контекстів, пресупозиції.

      Ставлення лінгвістів до теорії інтеграції не є  однозначним.

      До  когнітивної семантики умовно можна  віднести й концепцію семантичних примітивів, визначених емпіричним шляхом представницею польсько-австралійської лінгвістичної школи А. Вежбицькою. Підґрунтям концепції послужили принципи вроджених ідей і самодостовірності свідомості, яка здійснює категоризацію та класифікацію світу речей.

      Сучасні дослідження в галузі когнітивної семантики є різноманітними. Потужну течію формують наукові праці, виконані в аспекті теорії концептуальної метафори Дж. Лакоффа і М. Джонсона. Вивченню підлягають механізми метафоризації.  

      5. Проблема структур  репрезентації знань.

        Когнітивне моделювання.

      Одним  із  головних  завдань  когнітивної лінгвістики  є  «дослідження

структур представлення  знань і способів концептуальної організації знання у процесах породження та сприйняття мовлення» [Кубрякова].

      Структури репрезентації знань є умовними та спрощеними моделями свідомості, які представляють різнопланову інформацію, набуту на підставі різних пізнавальних психічних механізмів людини в її взаємодії з навколишнім світом.

      На  одному з конгресів когнітологів у Стокгольмі (1999 р.) Дж. Лакофф наголосив на необхідності застосування в когнітивній лінгвістиці теоретичного та прикладного доробку нейронаук.

      Підґрунтям  поняття метальних репрезентацій є раціоналістська філософія часів античності й Середньовіччя. Ще Платон розглядав Логос як раціональне, а Ейдос - як позараціональне у психіці безсвідомого.

      Особливої ваги проблема репрезентації знань  набула у процесі становлення комп'ютерної науки, адже проблема моделювання штучного інтелекту потребувала символьного запису його структур, а інтелектуальна діяльність людини була ототожнена з операційною роботою ЕОМ. Діяльність

мозку   людини   прирівнювалася   до   комп'ютації,  а найкращим   засобом

комп'ютації,   на   думку   когнітивістів,   могла   бути   природна   мова,   тому репрезентації знань  здебільшого описувалися як символьні  структури.  

      Криза когнітивної науки на етапі комп'ютерного когнітивізму була дещо послаблена розробками у 80-ті р. р. конекціоністських моделей, які представляли структури репрезентації знань у вигляді мережі вузлів і зв'язків. Ф. Джонсон-Лерд виділив три види ментальних репрезентацій: перцептуальні образи, пропозиційні структури й ментальні моделі. Перші відповідають зоровому сприйняттю світу й залежать від ракурсу спостерігача. Другі записані мовою логіки в мисленні й можуть відображати реальний та уявний світ, є переважно вербалізованими. Ментальні моделі перебувають у довгочасній пам'яті, відповідають структурі представленої сіпуації й інтегрують інформацію всіх сенсорних систем і загальне знання про те, що є можливим у навколишньому світі.

      У науковій літературі наявні різні підходи до моделювання структур репрезентації знань. Найбільш поширеним є пропозиційний. Пропозиція (від лат. propositio - основне положення) як структура репрезентації знань про певну ситуацію (подію). Пропозиція є терміном логіки, уведеним англійським філософом і логіком Б. Расселом із метою логічного структуруванння атомарнтх речень, що складаються із предиката й аргументів і є базою наших знань про світ. Термін був транспонований до логічного аналізу мови, згодом - до семантичного синтаксису й відмінкової граматики.

      У лінгвістиці пропозиція або ототожнювалася з логічним судженням або з реченням, що поставило її в залежність від семантичних теорій речення.

Український мовознавець  І. Вихованець витлумачував пропозицію як «семантичний інваріант, спільний для всіх членів парадигми речення і похідних від речення конструкцій», який «становить стабільне семантичне ядро, об’єктивну семантичну константу речення, яка відображає структуру ситуації події» [1992, 121-122].

      Пропозиція  розглядається як базова одиниця  когнітивного моделювання,  природа  якої підтверджена експериментально таи співвідноситься   із   принципами   організації   нам'яті. Приміром,