Контрастивні стилістичні засоби втілення жіночності в телесеріалі "Секс і місто"

                                 Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний  університет 
ім. Петра Могили 
комплексу “Києво-Могилянська академія”

__________________________________________________________________

Інститут філології

Кафедра англійської філології

 

 

 

 

 

Курсова робота на тему:

«Контрастивні стилістичні засоби втілення жіночності в телесеріалі

«Секс і місто»

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                               Студентки 342 групи

                                                                                                               Олєйник Катерини

       Науковий  керівник

                                                                                                               Корнєва С. Є

 

                                                                                                  

Миколаїв 2012

 

                                                     ЗМІСТ

 

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ І.  Теоретико – методологічні засади дослідження контрактивних стилістичних засобів лінгвістиці...........................................................................5

1.1 Лінгвістичне осмислення поняття контрасту.................................................5

1.2. Стилістичні контрактивні засоби....................................................................8

РОЗДІЛ ІІ. Актуалізація контрактивних стилістичних засобів втілення жіночності в телесеріалі «Секс  місто»...............................................................15

Висновки...........................................................................................................26

Список використаної літератури………………………………………………27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                        

 

 

                                                       

                                                     

                                                        ВСТУП

Явище контрасту, є  відображенням  однієї з основних закономірностей  людського мислення – пізнання світу  через співвідношення протилежностей, в художній літературі виступає як важливий компонент авторського  стилю, який створюється різноманіттям стилістичних засобів, що втілюють контрастне сприйняття дійсності письменником. Окрім того, що контраст є засобом світосприйняття, він також належить до важливіших змістовних компонентів тексту і є собою складною системою різноманітних зображально-виражальних засобів, що експлікують картину світу автора.

Актуальність нашого дослідження обумовлена необхідністю поглиблення в розумінні образу жіночності та розширення уявлення щодо різних контрастивних стилістичних засобів у телесеріалі «Секс і місто».У контексті нашого дослідження простежується неоднозначна трактовка таких стилістичних контрастивних засобів як іронія, антитеза та оксиморон. У своїх роботах досліджували контрактивні засоби: І.В. Арнольд, І. Р. Гальперін, В. А. Кухаренко, А. Н. Мороховський та Ю. М. Скребньов. Актуальність роботи підтверджується також загальною спрямованістю сучасних досліджень на виявлення взаємодії між мовою й мисленням, що дозволяє з’ясувати, як парадоксальне мислення об’єктивується в контрастивних стилістичних засобах. 

Мета  дослідження полягає у виявленні контрастивних стилістичних засобів втілення жіночності в телесеріалі «Секс і місто».

Поставлена мета передбачає необхідність вирішення  таких завдань:

-уточнити зміст  поняття контрасту в сучасній  лінгвістиці;

-виявити у  телесеріалі «Секс і місто» такі контрастивні

  стилістичні засоби як іронія, антитеза та оксиморон.

-дослідити основні  контрактивні засоби у телесеріалі  «Секс і місто».

Об’єктом  дослідження є контрастивні стилістичні засоби як іронія, антитеза та оксиморон.

Предмет дослідження складають особливості втілення контрастивних стилістичних засобів у телесеріалі «Секс і місто».

Матеріалом  дослідження виступає англомовний скрипт телесеріалу «Sex and the City» (загальним обсягом 367 умовних стор.).

Мета та завдання дослідження  зумовили застосування комплексної  методики аналізу. Уточнення змісту поняття контрасту в сучасній лінгвістиці, характеристика основних контрастивних стилістичних засобів  здійснено методом описового аналізу. За допомогою контекстуального та лінгвостилістичного аналізу в телесеріалі «Секс і місто» виявлено та проаналізовано основні контрастивні стилістичні засоби.

Теоретичною базою для вирішення поставлених завдань стали праці   І. В. Арнольд, С. М. Бердишева, В. А. Кухаренко, Е. Песоцького тощо.

Практичне значення дослідження визначається тим, що його основні положення та отримані результати можуть бути застосовані в курсі „Стилістики англійської мови” (розділи „Стилістика тексту”, „Стилістична лексикологія ”, „Стилістичні засоби синтаксису”),  інтерпретації тексту (розділи „Когнітивний та інтерпретативний підходи до аналізу тексту”, „Прагматика тексту”).

Новизна: у роботі вперше робиться спроба дослідити контрастивні стилістичні засоби в телесеріалі «Секс і місто».

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І.  ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНТРАСТИВНИХ СТИЛІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ У ЛІНГВІСТИЦІ.

 

     1.1. Лінгвістичне осмислення поняття  контрасту

 

Термін «контраст» вживається в лінгвістиці дуже широко і отримав  наступні визначення: «контраст є  різко виражена протилежність в якому-небудь відношенні» [3, с. 15]; «контраст – це взаємне протиставлення синтагматично співвіднесених одиниць» [4, с. 207]; «контраст – це фігура мови, що полягає в антонімії лексико-фразеологічних, фонетичних і граматичних одиниць, що втілюють контрастне сприйняття художником дійсності» [4, с. 207]. У ряді сучасних досліджень контраст визнаний однією з основних ознак організації художнього твору. Більшість науковців, зокрема, підкреслюють багатоаспектний характер цього явища, що актуалізує в художньому тексті категорію протилежності [9, c. 22].

У ряді сучасних досліджень [76], [68] контраст визнаний однією з основних ознак організації художнього твору. Більшість науковців, зокрема, Г. В. Андрєєва [9, c. 22] підкреслюють багатоаспектний характер цього явища, що актуалізує в художньому тексті категорію протилежності.

Контраст як принцип  організації художнього тексту розглядається  в роботах Н. С. Болотнової [19], Н. А. Купіної [38], В. В. Одинцова [55] та Н. К. Соколової [75]. Вчені представляють контраст як протиставлення предметів і явищ, виражене системою різноманітних зображально-виражальних засобів. Контраст розглядається як різновид опозиції (Н.С. Трубєцкой [94], Ю. М. Лотман [41], Р. О. Якобсон [103]), як композиційно-стилістичний принцип розгортання мови [55, c. 83], як один з принципів «висунення» (І. В. Арнольд [10], Н. А. Постоловська [61], Е. В. Сєдих [68]), як принцип організації поетичного тексту [76, с. 28].

 

Така вчена як Н. Ю. Степанова зазначає, що «контраст  може реалізуватися як на мовному, так і на мовленнєвому рівнях» [16, c. 48]. Контраст в художньому тексті проявляється як на фонетичному, морфологічному, лексичному, так і на синтаксичному рівні як один з видів семантико-стилістичної організації тексту. Рівнем аналізу контрасту може бути рівень слова, рівень словосполучення, рівень речення та рівень над фразової єдності.

І.А. Стернін дає пояснення  двополюсної природи контрасту, спираючись на наявність у слова  відкритих і закритих семантичних  ознак: «Відкриті семантичні ознаки не припускають антонімічних семних конкретизаторів: відповідні конкретизатори утворюють завжди відкритий ряд. Закриті ознаки припускають антонімічні семні конкретизатори, що обмежують цю семантичну ознаку» [17, c. 50].

Контраст як багатоаспектне явище характеризується певним комплексом статутних ознак [13, c. 70]. Вони визначають статус контрасту: логічний, сутнісний, стилістичний. Контраст передусім розглядається як різновид опозиції, і в цій якості вживається в значеннях: «контраст граматичних форм» [19, c. 83], «контраст нейтрального контексту, що переривається появою стилістичного прийому» [13, c. 89], «синтаксичний контраст як відділення прийомом паралелізму одного висловлювання від іншого» [3, c. 12].

Сутнісний статус контрасту  полягає в протиставленні певних замкнутих систем – образів, ситуацій, суперечливих рис навколишньої дійсності, що знаходить своє лінгвістичне вираження в протиставленні мовних одиниць різних рівнів.

Стилістичний статус контрасту визначається його художньою  дією на сприйняття читача, а також його положенням в системі інших типів висунення [2, c. 86]. Він встановлює ієрархію значень і елементів усередині тексту, висуваючи на перший план риси несхожості, відмінності; впорядкованістю своєї структури забезпечує внутрішньотекстову зв'язність, взаємодію між частинами тексту і одиницями різних рівнів, що надають ефект контрасту.

Отже, в нашому дослідженні  розглядатимемо контраст у якості принципу організації художнього тексту (Н. С. Болотнова [19], Н. А. Купіна [38], В. В. Одинцов [55] та Н. К. Соколова [75]).

 

                          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                              1.2. Стилістичні контрастивні засоби

 

З поміж усіх стилістичних засобів, які розглядаються різними вченими  в галузях лінгвістики та стилістики, інтерес для нашого дослідження представляють ті, що тією чи іншою мірою базуються на принципі контрасту.

Дані стилістичні засоби, що базуються  на принципі контрасту, ми називатимемо контрастивними стилістичними засобами, запозичуючи даний термін в О. Г. Скідан. Більшість лінгвістів (І.В. Арнольд [1], І. Р. Гальперін [11], В.А. Кухаренко [17], А. Н. Мороховський [25]) вирізняє три основні стилістичні контрастивні засоби: іронію, антитезу та оксиморон.

Зазначимо, що такий стилістичний контрастивний засіб як іронія по відношенню до антитези та оксиморону, знаходиться не в одному з ними класі (А. Н. Мороховський, І. Р. Гальперін) або не на одному рівні (В.А. Кухаренко).

Іронія, згідно з думкою багатьох авторів, належить до стилістичних засобів якості класу фігур заміщення, що базуються на зіставленні властивостей та якостей двох різнорідних об’єктів (явищ) з загальною для них якісною ознакою (А. Н. Мороховський).

Також існує віднесення іронії до одного з класів, що визначаються за зв’язком різних типів лексичного значення (І.Р. Гальперін). Цей клас базується на зв'язку між початковим словниковим та ситуаційно встановленим значеннями.

Питання щодо статусу  іронії, її лінгвістичної природи, механіки утворення є одним з найважчих  і не розроблених, хоча перше визначення дав ще Арістотель. Це визначення Арістотеля приводить А.Н. Мороховський звертаючись до поняття іронія: «це такий вид смішного, коли ми говоримо не так, як відчуваємо» [27, 179]. Це пояснюється тим, що іронія, на відміну від метафори та метонімії, розглядається не тільки як певний засіб чи прийом, але й як один з компонентів естетичної категорії комічного – саме так її визначає Арістотель.

А.Н. Мороховському представляється таке протиставлення неправомірним. Він пояснює це тим, що так само як метафора може реалізуватися в більших за розміром мовних відрізках – в словосполученні (the wall of silence, a tongue of flame), в реченні (прислів’я), в фрагментах тексту (персоніфікація), в цілому тексті (алегорія), тобто поступово втрачати свій суто лінгвістичний характер і набувати загально семіотичну значущість, так і іронія може реалізуватися в мовленнєвих утвореннях все більшого об’єму, перетворюючись з виражального засобу мови в більш широку загально семіотичну і естетичну категорію [27].

Деякі лінгвісти розглядають іронію у вузькому та широкому значенні. На їхню думку, іронія – це, по-перше, в більш вузькому сенсі, використання слова, що зазвичай виражає позитивну оцінку, для вираження негативної оцінки. Вступаючи у протиріччя з ситуацією, реальним фактом, контекстом, слово ніби набуває значення, що є протилежним звичайному його значенню. По друге, у ширшому аспекті, іронічним називається така побудова мовлення, за якої все висловлювання в цілому, що нібито свідчить про позитивне або нейтральне відношення мовця до даного явища, по суті виражає більш або менш негативну його оцінку [26, 219].

Розглянемо відносно простий приклад: A sacrifice post! They plonked you out there in the mud, you and a couple of N. C. O.’S and some men – and your job was to get killed if the enemy attacked. You weren’t allowed to retreat; you knew that nobody would be allowed to succour or reinforce you; […] A very pleasant prospect. A most jolly look out (R. Aldington). Тут у формы невласно-прямої мови описується деяка реальна ситуація, яка представляється не тільки небезпечною, але й майже безвихідною для персонажа. В останніх двох реченнях зроблена експлікована оцінка ситуації – за формою оцінка ситуації позитивна, але значення її протилежне. Іронічне значення в даному випадку обумовлене разючою невідповідністю ситуації і її оцінки, яка посилюється тим, що в першому з двох заключних речень оцінка дається в формі книжково-розмовної мови, у другому – в формі фамільярно-розмовної мови, хоча синтаксичні структури є абсолютно ідентичними.

На відміну від метафори і метонімії іронія не має ні певної синтаксичної структури, ні специфічного значення лексичних одиниць, але, будучи засобом оцінки, вона без сумніву  тяжіє до предикатної структури  і реалізується в словах, які містять  або можуть містити оцінювальне значення. Іронічне значення – це значення елемента мови будь-якого рівня, пряме значення якого або стилістична забарвленість не відповідає природі денотата, причому іронія тільки тоді є іронією, коли в контексті наявні які-небудь формальні показники, що вказують на протилежне значення висловлювання. В усній розмовній мові в якості таких маркерів виступає перш за все інтонація і різні паралінгвістичні засоби – міміка, вираз обличчя, жести.