Управління кредиторською заборгованостю

        Наприкінці місяця по журналу-ордеру  підраховуються суми кредитових  оборотів, які після звіряння  в цілому і по кореспондуючих  рахунках записуються до Головної  книги.

        Імовірність виникнення будь-яких проблем при відображенні в обліку поточної заборгованості щодо короткострокового кредиту могла б бути мінімальною, якби не поява нового поняття "сума погашення" (як уже зазначалося раніше, поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення).

        Під сумою погашення згідно  з П(С)БО 11 слід розуміти недисконтовану  суму грошових коштів або їх  еквівалентів, котру, як очікується, буде сплачено для погашення  зобов'язання у процесі звичайної  діяльності підприємства.

        Недисконтована означає без урахування впливу факторів, дія яких змінює вартість позикових коштів у пепіоді між датою їх одержання і повернення і в свою чергу визначає розмір плати за їх використання.

        З формулювання однозначно випливає, що йдеться про майбутній платіж. Шляхом дисконтування майбутнього зобов'язання ми визначимо його вартість на поточний момент, чого стосовно поточних зобов'язань згідно з П(С)БО 11 робити не потрібно.

        Таким чином, під недисконтованою  сумою, що підлягає сплаті при  поверненні кредиту, в даному випадку слід розуміти загальну суму кредиту (основна сума плюс відсотки).

     У цьому випадку виникає певна  невідповідність, суть якої полягає  в такому. Припустимо, що підприємство прийняло на себе зобов'язання щодо повернення основної суми боргу в розмірі 100 грн. і сплати відсотків за цим кредитом у розмірі 50 грн. З одного боку, виплачувані в майбутньому відсотки за кредитом не підлягають завчасному відображенню у складі активу Балансу. Звідси валюта балансу при одержанні кредиту має збільшуватися тільки на суму отриманого кредиту (в активі будуть відображені грошових кошти в сумі 100 грн. , отримані за кредитом, у пасиві -заборгованість за кредитом у сумі 100 грн. ). З іншого боку, дотримуючись вимог П(С)БО 11, ми повинні у пасиві відобразити загальну суму заборгованості за кредитом, що складається з основної суми і належних до сплати відсотків, тобто 150 грн.

        Урівняти валюту балансу, на  наш погляд, можна тільки шляхом  відображення суми заборгованості  щодо сплати відсотків у розділі  III "Витрати майбутніх періодів" активу Балансу, хоча це і суперечить П(С)БО 2 "Баланс" (заборгованість за відсотками не є активом).

        Отже, при обліку заборгованості  за короткостроковим кредитом  доцільно використовувати рахунок  39 "Витрати майбутніх періодів" нового Плану рахунків, незважаючи на те, що Інструкцією № 291 не приписано узагальнювати на цьому рахунку зазначену інформацію.

        Так, при одержанні кредитних  коштів усю суму відсотків,  що підлягають сплаті банку  протягом дії кредитного договору, слід віднести до дебету рахунка 39 у кореспонденції із субрахунком 684 "Розрахунки за нарахованими відсотками".

        Потім при фактичній сплаті  відсотків банківській установі  відповідна сума відсотків буде  відноситися на витрати (проводка  Дт 951 "Відсотки за кредит" - Кт 39 "Витрати майбутніх періодів" на суму відсотків, фактично сплачену банку).

        Відразу віднести на витрати  всю суму відсотків ми не  можемо через те, що витрати,  які неможливо прямо пов'язати  з доходом певного періоду,  відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені (п. 7 П(С)БО 16 "Витрати"). Облік основної суми кредиту і відсотків за ним слід відображати на різних рахунках. При цьому інформація із субрахунка 601 буде відображена в рядку 500 "Короткострокові кредити банків", а інформація із субрахунка 684 - в рядку 610 "Інші поточні зобов'язання" пасиву Балансу.

        Уп. 10 П(С)БО 11 встановлено, що довгострокові  зобов'язання, на які нараховуються  відсотки, відображаються в балансі  за їх теперішньою вартістю.

        Під теперішньою вартістю у  П(С)БО 11 розуміється дисконтована  сума майбутніх платежів (за вирахуванням  суми очікуваного відшкодування), котра, як очікується, буде необхідна  для погашення зобов'язання у  процесі звичайної діяльності  підприємства.

        Як і у визначенні "суми погашення"  поточних зобов'язань, йдеться  про майбутній (кінцевий) сумарний  платіж (відплив грошових коштів) з тією лише різницею, що такий  платіж з метою визначення  його теперішньої вартості необхідно  піддати дисконтуванню.

        В основу дисконтування покладено  припущення про знецінення грошей  у часі. Тобто вартість коштів, отриманих у кредит, через певний  проміжок часу буде зменшуватися (купівельна спроможність (цінність) 10 грн. у майбутньому, наприклад,  може дорівнювати купівельній спроможності (цінності) 20 грн. ).

        Банк компенсує втрату вартості  коштів, переданих позичальнику (підтримує  купівельну спроможність кредиту  на одному рівні) шляхом одержання  від позичальника відсотків, поступово  збільшуючи загальну суму боргу. Отже стосовно кредитних коштів доречно припустити, що зменшення у часі їх вартості дорівнює сумі відсотків за кредитом.

        Визначаючи теперішню вартість  майбутнього платежу (шляхом исконтування), ми виключаємо з нього приріст  суми грошових коштів, що утворився за рахунок їх знецінення.

     2.4. Ефективне управління кредиторською заборгованістю.

         Для того щоб ефективно керувати  боргами компанії необхідно, у  першу чергу, визначити їхню  оптимальну структуру для конкретного підприємства й у конкретній ситуації: скласти бюджет кредиторської заборгованості, розробити систему показників (коефіцієнтів), що характеризують, як кількісну, так і якісну оцінку стану і розвитку відносин із кредиторами компанії і прийняти визначені значення таких показників за планові. Другим кроком у процесі оптимізації кредиторської заборгованості повинний бути аналіз у відповідності фактичних показників їх рамковому рівню, а також аналіз причин виниклих відхилень. На третьому етапі, у залежності від виявлених невідповідностей і причин їхнього виникнення, повинний бути розроблений і здійснений комплекс практичних заходів щодо приведення структури боргів у відповідність із плановими (оптимальними) параметрами.

        2.4. 1 Стратегічний підхід.

         Для того, щоб відносини з кредиторами  максимально відповідали цілям  забезпечення фінансової стійкості  (безпеки) компанії і збільшенню  її прибутковості і конкурентноздатності, менеджменту компанії необхідно  виробити чітку стратегічну лінію  у відношенні характеру залучення і використання позикового капіталу.

        Перше основне питання, що у  зв'язку з цим постає перед  керівництвом фірми це: вести  бізнес за рахунок власних  чи притягнутих засобів? Другою "дилемою" є кількісне співвідношення  власного і позикового капіталу. Відповіді на дані питання залежать від безлічі факторів як зовнішнього (галузеві особливості, макроекономічні показники, стан конкурентного середовища і т. д. ), так і внутрішнього (корпоративного) порядку (можливості засновників, кредитоспроможність, оборотність активів, рівень рентабельності, дефіцит коштів, короткострокові цілі й задачі, довгострокові плани компанії і багато чого іншого). , так і внутрішнього (корпоративного) порядку (можливості засновників, кредитоспроможність, оборотність активів, рівень рентабельності, дефіцит коштів, короткострокові цілі й задачі, довгострокові плани компанії і багато чого іншого).

        Прийнято вважати, що підприємство, що користується в процесі  своєї господарської діяльності  тільки власним капіталом, має максимальну стійкість. Однак таке допущення в корені не вірно. З погляду конкурентної боротьби на ринку не має значення, якими капіталами оперує бізнес: своїми чи позиковими. Єдина різниця може полягати в розходженнях вартості цих двох категорій капіталу. Кредитори (будь-те чи банки постачальники товарів і послуг) готові кредитувати чийсь бізнес тільки в обмін на визначений (іноді досить високий) доход (відсоток). При цьому навіть власний капітал не є "безкоштовним", тому що вкладення виробляються в надії дістати прибуток, вище тієї, котру платять банки по депозитних рахунках. З погляду стратегічного розвитку компанії відправною крапкою повинні бути: розмір і динаміка прибутковості бізнесу, що прямо залежать від розміру займаної на ринку частки, цінової політики і розміру витрат виробництва (звертання). Питання ж джерел фінансування бізнесу є, стосовно цілям досягнення конкурентноздатності підприємства, вторинним.

     Менеджери в ході розробки стратегії кредитування власного бізнесу повинні виходити з рішення наступних першочергових задач - максимізації прибутку компанії, мінімізації витрат, досягнення динамічного розвитку компанії (розширене відтворення), ствердження конкурентноздатності - які, в остаточному підсумку і визначають фінансову стійкість компанії. Фінансування даних задач повинне бути досягнуте в повному обсязі. Для цього, після використання усіх власних джерел фінансування (власний капітал і прибуток - найбільш дешеві ресурси), повинні бути в заданому обсязі притягнуті позикові засоби кредиторів. При цьому найбільш вагомим обмежуючим фактором у процесі планування використання позикового капіталу необхідно вважати його вартість, що повинна дозволяти зберегти рентабельність бізнесу на достатньому рівні.

       2.4. 2 Тактичні особливості.

         Наступним етапом у ході розробки  політики використання кредитних  ресурсів є визначення найбільш  прийнятних тактичних підходів. Існує кілька потенційних можливостей  залучення позикових засобів: 1) засобу  інвесторів (розширення статутного фонду, спільний бізнес); 2) банківський чи фінансовий кредит (у тому числі випуск облігацій); 3) товарний кредит (відстрочка оплати постачальникам); 4) використання власної "економічної переваги"

           Засоби інвесторів. Тому що, процес  залучення додаткових фінансових ресурсів для цілей власного бізнесу розглядається нами з погляду максимізації безпеки даного процесу, то варто зупинитися на двох найбільш важливих, у даному аспекті, характеристиках цього способу позики. Перша - відносна дешевина: як правило, інвестори, що обмінюють свої засоби на корпоративні права (частки, акції) розраховують на дивіденди, що фіксуються в установчих документах (чи встановлюються на зборах учасників) у виді відсотків. При цьому, у випадку відсутності прибули на підприємстві, вкладений у справу капітал може бути "безкоштовним". Друга особливість - можливість інвесторів впливати на процеси керування в створеному господарському суспільстві (право голосу на зборах чи акціонерів учасників). Тому варто подбати про збереження контрольного пакета. Інакше ваш, споконвічно власний капітал, може перетворитися в капітал, переданий у позики новому інвестору. Звідси випливає висновок про явну обмеженість розмірів приваблюваних засобів корпоративних інвесторів: у загальному випадку їхній не повинен бути більше ваших первісних інвестицій: навіть якщо акції (паї) "розпилені" між декількома власниками, та все рівно залишається ризик (особливо якщо мова йде про успішне підприємство) зосередження корпоративних прав під єдиним контролем.

       Фінансовий (грошовий) кредит, як правило, дається банками. Це один з найбільш дорогих видів кредитних ресурсів. Обмежуючі фактори: високий відсоток, необхідність надійного забезпечення, "створення" солідних балансових показників. Не дивлячись на "дорожнечу" і "проблематичність" залучення, можливості банківського кредиту (на відміну від інвестиційного) повинні бути використані компанією на всі 100%. Якщо проект, реалізований компанією дійсно "розрахований" на конкурентноздатний рівень рентабельності, то прибуток, отриманий від використання фінансового кредиту завжди буде перевищувати необхідний до сплати відсоток. Банки хоча і дають перевагу такому виду забезпечення наданих кредитів, як застава, але можуть задовольнятися і гарантією третього обличчя (якщо маються платоспроможні засновники чи інші зацікавлені особи). Балансові показники також мають деяку "гнучкість", як у процесі їхнього формування, так і в ході їхнього сприйняття приймаючою стороною. Наявність презентабельних звітних показників, хоча і виступає обов'язковою умовою для банківського службовця, але може, у якомусь ступені, ігноруватися у виді наявності реальних гарантій і забезпечення наданого кредиту. Одним істотним недоліком фінансових позикових засобів, особливо в порівнянні з інвестиційними, є наявність строго визначених термінів їхнього повернення.

        Товарний кредит. Основною позитивною відмітною рисою даного різновиду одержання позикових засобів є найбільш простий (не заформалізованний) спосіб залучення. Товарний кредит, як правило, не вимагає (на відміну від фінансового) залучення застави і не зв'язаний зі значними витратами і тривалістю оформлення (на відміну від інвестицій). У вітчизняних умовах товарний кредит між юридичними особами найчастіше являє собою постачання товарів (робіт, послуг) за договором купівлі-продажу з відстрочкою платежу. При цьому, на перший погляд, може показатися, що даний "кредит" дається безкоштовно, тому що договір не передбачає необхідності нарахування і сплати процентного (чи якого-небудь іншого) доходу на користь постачальника. Однак варто помітити, що постачальники (і українські в тому числі) прекрасно розуміють (іноді тільки на емпіричному рівні) принципи зміни вартості грошей у часі, а також здатні досить точно оцінювати розміри "упущеної вигоди" від гальмування оборотності активів, заморожених у дебіторській заборгованості підприємства. Тому компенсація таких утрат закладається в ціну товарів, що може коливатися в залежності від термінів наданої відстрочки.