Управління кредиторською заборгованостю

Зміст

     Вступ

1.Теоритични основи управління кредиторською

заборгованостю

     1.1 Поняття кредиторської заборгованості

     1.2 Склад і показники кредиторської  заборгованості

2. Методичні  підходи до управління кредиторською  заборгованостю

     2.1 Планування кредиторської заборгованості

2.2 Система  управління дебіторською та кредиторською  заборгованістю

2.3. Бухгалтерський  облік кредиторської заборгованості

2.4. Ефективне  управління кредиторською заборгованістю

2. 4. 1 Стратегічний підхід

     2.4. 2 Тактичні о собливості

     2.4. 3 Економічна перевага

     Висновок

     Список  використаної літератури 
 
 
 
 

                                            Вступ

     Облік та аналіз кредиторської заборгованості відіграє суттєву роль в організації  діяльності підприємства. Внаслідок  здійснення господарських операцій, пов’язаних з наданням чи отриманням кредитів, позиковим капіталом, а також наданням чи відстроченням платежу товарів, послуг виникає дебіторська чи кредиторська заборгованістьзв’язки Кредиторська заборгованість маеє значну питому вагу в складі джерел коштів підприємства. Це найвагоміша частина зобов'язань підприємства, до яких включаються довгострокові і поточні зобов'язання.

             Від організації відносин між  підприємством та банківською  системою організації безготівкових  розрахунків, отриманні та погашенні позик, плати відсотків за кредити, покупці та продажу валюти, та інших банківських послуг залежить фінансовий стан підприємства, тобто процвітання даного підприємства, фінансовий стан та стабільність придприємства. Тому проблема дослідження кредиторської заборгованості  є на даний час надзвичайно акткальною.

     Мета  курсової роботи- детальне ознайомлення  з усіма аспектами кредиторської заборгованості ,систематизація, закріплення та розширення теоретичних знань, і практичних навичок її розрахунку.

       Завдання курсової роботи полягає у дослідженні складу та показників кредиторської заборгованості,та шляхів її погашення 
 
 
 
 

1.Теоритични  основи кредиторської  заборгованості

     1.1 Поняття кредиторської  заборгованості.

     Кредиторська  заборгованість - тимчасово залучені суб'єктом у власне користування грошові кошти, які підлягають поверненню юридичній або фізичній особі. Розрізняють нормальну (законну) і прострочену К.з. Нормальна виникає у межах діючих термінів її сплати. Заборгованість, не погашена з настанням термінів сплати, є простроченою. В регульованих ринкових системах з розвинутим господарським законодавством кредитор у разі невиконання позичальником у передбачені терміни своїх кредитних зобов'язань може подати на нього позові в судовому порядку вимагати не лише повернення боргу, а й повного відшкодування збитків. У разі невиконання позичальником рішень суду про сплату заборгованості суд оголошує боржника неплатоспроможним і застосовує механізм банкрутства, який водночас є й механізмом вибору ефективного власника, і механізмом запобігання можливій ланцюговій реакції поширення неплатежів між господарюючими суб'єктами, що може перетворитися на потужний дестабілізуючий фактор економіки. Проте в періоди глибоких економічних потрясінь механізм банкрутства належним чином не виконує зазначені функції, і через несприятливі об'єктивні обставини дуже часто неплатоспроможними стають виробники з нормальним і навіть високим рівнем ефективності господарювання, які створюють потрібну споживачам продукцію (послуги). Банкрутства і К.з. у такому разі набувають масового характеру, посилюють процес згортання виробництва, зменшення кількості робочих місць, доходів, рівня споживання суспільства. В Україні проблема К.з. була однією з найгост-ріших у першій половині 90-х XX ст. Способи, якими її намагалися вирішувати в 1992-93 (через надання державою господарюючим суб'єктам кредитів, субсидій, допомог, джерелом яких була додаткова емісія грошей), не мали і не могли мати бажаних наслідків, оскільки коріння проблеми - у виробництві, насамперед невідповідності його структури структурі суспільних потреб (високому ступені залежності від імпорту сировини, комплектуючих, енергоносіїв тощо, високій фондо- і матеріаломісткості продукції за низької її якості та відносно високої ціни тощо), а навпаки, погіршили загальну макроекономічну ситуацію, спричинивши бурхливий розвиток інфляційних процесів. Інфляція руйнувала виробництво, фінансово-грошову систему. Криза в державі набула рис глибокої стагфляції. За таких умов уряд спрямовував значні зусилля на стримування галопуючої інфляції. Вжиті ним упродовж 1994-95 заходи дали змогу суттєво знизити її рівень (з 850% у 1994 до 180% у 1995 на рік). Проте жорстка монетарна політика, за допомогою якої уряд боровся з інфляцією, посилила кризу неплатежів. Тільки за перші сім місяців 1995 прострочена К.з. підприємств і організацій в Україні збільшилася на 571 трлн. крб. і досягла рівня 725 трлн. крб. У наступні роки К.з. ще більше поглибилася і в 1998 становила 107,7 млрд. грн., що майже вдвічі перевищувало обсяги ВВП. Тотальні неплатежі за зобов'язаннями І стали одним із найголовніших факторів, що блоку-івали пожвавлення господарського життя в країні. І 'це невипадково. Монетарна політика, по суті, є політикою стримування доходів, тому підвищення платоспроможності господарських суб'єктів неможливе, отже, неможливо перебороти спад виробництва, вивести економіку з кризи. Досвід країн Західної Європи, уряди яких у 70-80-ті використовували концепцію монетаризму як керівництво до дії в боротьбі зі стагфляцією у цих країнах, засвідчує, що монетарна політика ефективна щодо приборкання інфляції, але супроводжується подальшим згортанням виробництва, зростанням безробіття, загостренням соціальної напруженості. Логіка й реальна практика, в т.ч. самої України, засвідчують, що розв'язати проблему неплатежів можна тільки в контексті загального оздоровлення економіки на базі піднесення виробництва через пряме (не опосередковане штучним "накачуванням" в економіку номінального попиту) стимулювання його розвитку. Для цього потрібна цілісна програма, в якій, крім заходів щодо стримування інфляційних процесів, передбачаються і ретельно виважені, узгоджені між собою, конкретизовані напрями політики держави в галузі інвестицій, амортизації, цін, податків, підготовки кадрів, оплати праці, зовнішньоекономічних відносин тощо, спрямовані на структурну перебудову економіки, підвищення її ефективності, розвиток конкурентного середовища, чутливості виробництва до суспільних потреб, на зростання на цій основі реальних доходів господарюючих суб'єктів, усього населення країни.

     До  складу майна підприємства, як майнового  комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи  його борги. В іншій правовій нормі - при перерахуванні об'єктів цивільних  прав борги, чи кредиторська заборгованість, не названі в числі інших видів майна, до яких віднесені речі, включаючи гроші і цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права. Це явна непогодженість у законодавстві. Якщо в числі об'єктів цивільних прав названі майнові права, то варто було б вказати і кореспондуючі їм майнові обов'язки, чи, більш конкретно, кредиторську заборгованість.

     Економічна  сутність кредиторської заборгованості полягає в тому, що це не тільки частина  майна організації, як правило кошти, але і товарно-матеріальні цінності, наприклад у зобов'язаннях по товарному кредиті. Як правова категорія кредиторська заборгованість - особлива частина майна організації, що є предметом обов'язкових правовідносин між організацією і її кредиторами. Організація володіє і користається кредиторською заборгованістю, але вона зобов'язана повернути чи виплатити дану частину майна кредиторам, що мають права вимоги на неї. Дана частина майна суть борги організації, чуже майно, чужі кошти, що знаходяться у володінні організації-боржника. Таким чином, кредиторська заборгованість має двоїсту юридичну природу: як частина майна вона належить организации на праві володіння, чи навіть праві власності щодо отриманих позичково грошей чи речей, визначених родовими ознаками; як об'єкт зобов'язальних правовідносин - це борги організації перед кредиторами, тобто обличчями, управомоченными на витребування чи стягнення від організації зазначеної частини майна.

     З урахуванням відзначених ознак  кредиторську заборгованість можна  було б визначити як частина майна організації, що є предметом виниклих з різних правових основ боргових зобов'язань організації-дебітора (боржника) перед уповноваженими обличчями кредиторами, що підлягає бухгалтерському обліку і відображенню в балансі як борги організації - балансоутримувача.

1.2 Склад і показники  кредиторської заборгованості

        У тих випадках, коли організація-дебітор  не приймає ніяких заходів  щодо добровільного повернення  боргів, у кредиторів залишається  можливість примусового стягнення,  що у залежності від характеру кредиторської заборгованості здійснюється одним із двох способів: 1) у судовому чи 2) у позасудовому порядку.

        Поняттям кредиторської заборгованості  охоплюються боргові зобов'язання  організації-дебітора, що мають різне  походження, а отже, різні юридичну природу і правовий режим, що, власне кажучи, обумовлює практичну необхідність використання погодженого на рівні закону понятійного апарата. Оскільки кредиторська заборгованість служить одним із джерел засобів, що знаходяться в розпорядженні організації-дебітора, неї показують у пасиві балансу. Облік кредиторської заборгованості ведеться, природно, по кожнім кредиторі окремо ("розрахунки з кредиторами" чи просто "кредитори"), а в узагальнюючих показниках відбивають загальну суму кредиторської заборгованості і дають її, розбиваючи на вісьмох груп. За діючими правилами в поясненнях до бухгалтерського балансу і звіту про фінансові результати в числі інших додаткових даних указують зведення "про наявність на початок і кінець звітного періоду окремих видів кредиторської заборгованості". До складу кредиторської заборгованості входять показники по наступним позиціях:

        - постачальники і підрядчики;

        - векселя до сплати;

        - заборгованість перед дочірніми  і залежними суспільствами;

        - заборгованість перед персоналом  організації;

        - заборгованість перед бюджетом  і соціальними фондами;

        - заборгованість учасникам (засновникам)  по виплаті доходів;

        - аванси отримані;

        - інші кредитори.

       У залежності від юридичної природи і правового режиму зазначені позиції можуть бути зведені до трьох груп.

        Перша - це заборгованість організації  перед бюджетом і соціальними  фондами. Заборгованість перед  бюджетом - це, недоїмки, тобто не  сплачені своєчасно податки; нараховані податковими органами фінансові санкції; заборгованість по платежах прирівняним з погляду їхньої обов'язковості до податків, наприклад, по платежах у дорожні фонди, митним зборам і іншим видам платежів, що надходять безпосередньо на казначейські рахунки у федеральний, регіональний чи місцевий бюджет (наприклад, платежі по державному зборі зараховують у федеральний бюджет на рахунки федерального казначейства). До цієї ж групи відноситься заборгованість по обов'язкових платежах у позабюджетні фінансові фонди.

        Друга група - заборгованість  організації перед її персоналом: борги по виплатах працівникам  заробітної плати, компенсаціям, платежам у порядку відшкодування  шкоди, заподіяного здоров'ю чи  працівників унаслідок смерті  працівника на виробництві.

        Третя група - заборгованість  перед партнерами і контрагентами  по договірних і корпоративних  зобов'язаннях: борги по платежах  постачальникам за поставлені  товари, підрядчикам - за виконані  роботи з повернення отриманих,  але невідпрацьованих авансів, оплата векселів. Тут же заборгованість організації перед учасниками (засновниками) по виплаті їм доходів (дивідендів) і заборгованість чи холдингу фірми-засновника перед дочірніми суспільствами по оплаті внесків у статутний капітал, по компенсації збитків, заподіяних дочірньому суспільству з вини основного суспільства. Борги третьої групи досить різноманітні, тому далеко не всі їх види зазначені в Положенні по бухгалтерському обліку (вони охоплені одним відверненим терміном - "Інші кредитори"). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.Методичні  підходи до управління  кредиторською заборгованістю.

2.1. Планування кредиторської заборгованості.

        Планування погашень по зобов'язаннях  здійснюється фінансовими чи  менеджерами безпосередньо центрами  фінансової відповідальності по статтях бюджету, установлених регламентом. У рамках своєї компетенції і доцільності фахівці можуть визначати можливі варіанти планування заборгованості, використовуючи як прогнози "Розрахунки з постачальниками", визначаючи відстрочки платежів по конкретних контрактах і "Кредиторська заборгованість минулих періодів", установлюючи графіка погашення заборгованості по клієнтах, так і на основі бізнес-прогноз "Графік фінансування", що є спрощеною формою формування кредиторської заборгованості.

        Прогноз призначений для планування  величини кредиторської заборгованості  і кількості днів її рівномірного  погашення, суми авансів і відстрочки  поточних платежів по статтях  і елементам бюджету.

        Основою для складання видаткової  частини бюджету руху коштів повинні бути операційні бюджети всіх напрямків діяльності компанії і графік погашення заборгованості, що визначають наступні групи платежів, встановлені в прогнозі "Графік фінансування":