Вплив прибуткового оподаткування на заощадження громадяy

З М І С Т

ВСТУП                                                                                                                                                            - стор. 1-2;

1.       Становлення системи прибуткового оподаткування громадян в Україні             -стор. 3-4;

2. Нинішня шкала ставок та порівняльна характеристиказ іншими країнами світу-стор. 5-6;
3. Удосконалення системи оподаткування доходів громадян                                   - стор.7-10;

Висновок                                                                                                                                                          - стор.11;

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                                                        - стор.12;

ДОДАТКИ                                                                                                                                                        - стор.13

4.       ВСТУП

Держава відображає інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, розробляє і здійснює відповідну політику – економічну, соціальну, екологічну, демографічну тощо.При цьому, в якості засобів взаємодії об’єкта і суб’єкта державного регулювання соціально-економічних процесів застосовуються фінансово-бюджетний, кредитний, і ціновий механізм.

Фінансово-бюджетна система містить відносини з приводу формування і використання фінансів держави – бюджету і позабюджетного фонду. Важливою критерією фінансово-бюджетної системи є податки.

Податки у тій формі, з якою ми зустрічаємся у сучасних умовах, склалися відносно недавно, хоча основні елементи механізма оподаткування зародилися ще у давнині. Для людини немає більш гнітючої процедури ніж платити їх.

Високі податки – це завжди неминучі злидні, занепад господарства, шлях до катастрофи і людської трагедії. Там, де високі податки, не може бути мови про свободу і людську гідність, творчу працю і забезпечене майбутнє. Непосильні податки були причиною багатьох соціальних

конфліктів, кровопролитних воєн, занепаду цілих цівілізацій.

Водночас запровадження податків мало надзвичайно важливе прогресивне значення для розвитку людського суспільства. Мобілізуючи через податки значні ресурси в своє розпорядження, державні структури забезпечували захист своєї держави, розвивали виробництво, поліпшували матеріальне становище громадян, суттєво впливали на стан і розвиток науки, культури, міждержавних зв’язків.

В будь-якій державі громадяни зобов’язані віддавити частину своїх доходів на загальнодержавні потреби. Досконалість форм методів передавання цих коштів свідчить про рівень розвитку держави. Проте не слід забувати, що податки є й дуже небезпечною зброєю в розпорядженні  держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку держави. Тому досить важливо, щоб кожна країна мала розумну, досконалу та ефективну податкову політику.

Україна на сучасному етапі переходу від планового державного управління народним господарством до ринкових відносин повинна використовувати механізм оподаткування для стимулювання розвитку виробництва та збільшення ВНП.

Сучасні країни з розвиненними ринковими відносинами мають вагому частку податкових надходжень в бюджети з ВНП. На початку 90-х років вона становила у США –- 30%, Японії – 31%, Англії – 37%, Канада – 37%,  Німетчини – 38%.

Найменші маштаби перерозподілу дежавою ВНП в США та Японії зумовленні використанням податкової політики, як засобу створення умов, сприятливих для діяльності промислових компаній, що потребують низького рівня податкового тягара в країні. Податкова система в умовах низького рівня доходів юридичних і фізичних осіб, недосконалості фіскального законодавства забезпечується шляхом надмірного оподаткування, як юридичних так і фізичних осіб, що одночасно руйнує стимули економічної діяльності, змушує товаровиробника уникати оподаткування. Біля третини підприємців України знаходяться у сфері так званої “тіньової економіки”.

Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинутих країн є їх структура співвідношення прямих та непрямих податків. Так у США, Японії, Канаді, Англії переважають прямі податки; у Франції – непрямі (56,6% податки на споживання, акцизи, внески підприємців у фонд соціального страхування). Німетчина, Італія мають досить урівноважену структуру податків (частка непрямих податків у Німетчині – 42,2%, в Італії – 48,9%). Співвідношення прямих і непрямих податків в Україні протягом 2001-2005рр. змінювалось на користь прямих податків.

Пряме оподаткування в Україні базується на двох основних видах податків: податку на прибуток підприємств і прибуткового податку з громадян. Причому, частка прибутку з підприємств в доходах бюджету втричі (2005р.), майже в шестеро (2003р.) перевищує частку податку з громадян (тоді як останній у розвинутих країнах переважає). Це зумовлено низьким рівнем заробітної плати. Так, якщо в розвинутих країнах частка оплати праці у ВНП в 2002р. становила 60,6% у США, 56,4% в Японії, 54,5% у Німеччині, то в Україні лише 38,47% - 2003р., 39,67% - 2004р. що і зумовило низький рівень прибуткового податку з громадян у доходах бюджету.

Центральною ланкою сучасної податкової системи є прибуткове оподаткування особистих доходів. Це викликане не тільки тим, що всі суспільні відношення так чи інакше замикаються на людину, робітника, але і тим, що тажкість особистого прибуткового податку задає рівень обкладання іншими податками.

Актуальність тематики особового прибуткового оподаткування підсилюється тривалим застоєм у галузі теорії і практики оподаткування в нашій країні. Протягом багатьох років проблеми удосконалення системи податків з населення знаходяться якби в затінку. Вирішувалися окремі питання, але вся система не змінювалась. Коли в 60-ті роки було проголошено лінію на поступову відміну всіх податків в СРСР, це було сприйнято всіма як прогресивний крок в розвитку відчізняної економіки і наклало свій відбиток на відношення до податків. Вважається, що заробітна плата практично єдине джерело доходів громадян, тому, регулюючи її розмір, можна поступово відмовитися від податків. Сьогодні зрозуміло помилковість цієї крапки зору. Припинилися наукові дослідження в даній області. Розгублено податковий аппарат. Податкове законодавство відстало від життя і тих процесів, що відбулися в суспільстві.

1. Становлення системи прибуткового оподаткування громадян в Україні

До кінця 80-х років прибутковий податок з громадян справлявся за системою, яка склалася ще в 40- х роках. Податки і збори з населення на той час включали прибутковий податок з громадян, податок з холостяків, самотніх і малозабезпечених громадян СРСР, сільськогосподарський податок, податок з власників будівель, податок з власників транспортних засобів, земельний податок та ін.

В 1989 p. в загальному сукупному доході населення податки і збори склали 8,3 % або близько 12 крб. в місяць на чоловіка За рахунок податків з населення формувалося більше 10% всіх доходів бюджету. Питома вага прибуткового податку з населення становила до 7 %.

До 1990 року прибутковий податок із громадян справлявся за комбінованою шкалою ставок. Для доходів, отриманих за місцем основної роботи дотановлювався неоподаткований мінімум (спочатку 70, потім 80,  згодом 100 крб.). При місячному заробітку від 71 до 90 крб. ставки коливалися від 25 коп. до 7 крб. 12 коп. із заробітку від 91 до 100 крб. податок становив 7 крб. 12 коп. плюс 12 % суми, що перевищувала 90 крб.; від 101 крб. і вище - 8 крб. 20 коп. плюс 13 % суми, що перевищувала 100 крб. Такі ставки Були встановлені для робітників та службовців і хоч офіційно ставка оподаткування визнічалась як пропорцфйна- 13%, насправді існувала регресивне - прогресивна шкала.

Так, з одного карбованця, який перевищував неоподатковуваний мінімум, утримувалося 25 коп.  Потім вона поступово знижувалася до 12% і підвищувалася до 13 %.

Оподаткування доходів громадян від трудової діяльності, одержаних не за місцем основної роботи, здійснювалося за спеціальною шкалою прогресивних ставок. На основі комбініції цих двох шкал, але в річному обчисленні, оподатковувалися авторські гонорари й винагороди, а також доходи від кустарно-ремісничих промислів, що не перевищували 3000 крб. на рік.

З 1990 року була введена регресивне- прогресивна шкала ставок податку, коли із суми доходів від 100 до150 крб. податок дорівнював 29 коп. з кожного карбованца, тобто 29%, а щодо доходу, який перевищував 150 крб., застосовувалася прогресивна шкала з розміром ставок 13,15, 20, ЗО, 40, 50 і 60% залежно від величини доходу. Поділ платників на категорії зберігся, однак дещо змінився - крім двох перших виділяються особи, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю. Зберігся і рівень оподаткування.

Із середини 1991 року в Україні була прийнята власна система прибуткового оподаткування населення. Вона мала дві характерні відмінності від попередньої. По-перше, замість неоподатковуваного мінімуму (розміру доходу, в межах якого податок не стягується) виділявся неоподатковуваний доход (сума, яка при оподаткуванні вираховується із загального доходу). По-друге, були встановлені єдині умови та ставки податку для всіх категорій. Виділення категорій пов"язувалося тільки з різними умовами формування їх доходів, а тому і різними способами обчислення.

Характерною рисою розвитку системи прибуткового оподаткування в Україні в 90-х роках була постійна зміна інтервалів та ставок прогрессивного опопдаткування. В 1991 році ставки було встановлено в розмірі 13, ЗО, 35, 40, 45 і 50%. З січня 1992 року розміри ставок прибуткового податку змінювалися п'ять разів.д) доходи від підприємницької діяльності, а також інші доходи громадян.

Якщо людина отримувала доходи за основним місцем роботи, то податок не перевищував ЗО відсотків суми доходу, а при заробітній платі, що дорівнювала 10 н.м. на місяць, він становив 11,3% .Найбільше на той час оподатковувалися суми винагород, що виплачуються спадкоємцям авторів повторно - від 60 до 90 відсотків від суми доходу.

З 1 січня 1993 року Декретом КМУ "Про прибутковий податок з громадян", була введена нова система оподаткування доходів всіх осіб, які постійно проживають в Україні (раніше деякі категорії громадян повністю звільнялися від сплати прибуткового податку).

Місячні доходи більшості громадян України в 1993 - 1994 роках не перевищували п‘яти мінімальних доходів. Доход розміром 30 НМДГ визначав межу між низькими і високими доходами громадян.

Для доходів громадян, одержаних не за місцем основної роботи булла настановлена ставка податку в розмірі 20 відсотків. В подальшому розмір податку для цієї категорії платників не змінювався.

З 1 червня 1993 року розмір мінімальної заробітної плати і мінімум доходів громадян, що не обкладається прибутковим податком (неоподатковуваний мінімум), почали розрізнятися. Прстановою ВР України від 1 червня 1993 року № 3243 - ХП мінімальна зарплата була встановлена у розмірі 6900 карбованців на місяць. Мінімальний доход був збільшений до двох мінімальних заробітних плат і склав 13400 крб. ($ 4 по курсу НБУ). Крім того була змінена шкала податкових ставок і інтервалів доходів, до яких ці ставки примінялись: максимальна ставка була збільшена до 60% і стала примінятися до доходів, які перевищували 200 мінімальних доходів. Щодо громадян, які отримують менше ЗО н.м. на місяць, це була найбільш вигідна шкала оподаткування.

Слід зауважити, що ні в червні 1993 року, ні при подальших змінах ставок оподаткування, зміни до ст. 7 Декрету КМУ "Про прибутковий податок  з громадян" не вносились.

Подальше зростання цін призвело до підвищення неоподатковуваного податком мінімального доходу з 1 вересня 1993 року до 40 тис. крб. ($ 6,7 по курсу НБУ). Постановою ВР України від 27 серпня 1993 року Mb 3415 – ХП мінімальна зарплата була встановлена у розмірі 20 тис. крб., а мінімальна пенсія за віком - 40 тис. крб. на місяць. 1  грудня 1993 року рівень мінімальної зарплати сягнув позначки 60 тис. карб. і залишався таким до березня 1996 року. Розмір неоподатковуваного мінімуму за цей час неодноразово змінювався. З 1 грудня 1993 року мінімальнй доход був збільшений до 120 тис. крб. ($ 9,5 по курсу НБУ і $ 4 по курсу наявного долара). При цьому змінилася не лише величина неоподатковуваного доходу, а й відбулися радикальні зміни "ідеології" оподаткування доходів громадян: була різко підвищена максимальна податкова ставка (з 60 до 90%).

2 Нинішня шкала ставок та порівняльна характеристика

з іншими країнами світу

Для всіх платників чинним законодавством передбачена єдина шкала ставок за яким оподатковується сукупний річний доход виходячи з середньомісячного доходу (Додаток 1).

За вказаними ставками протягом року оподатковується також сукупний доход який отримують громадяни кожного місяця за місцем основної роботи.

Якщо до складу сукупного доходу (місячного чи річного) входять доходи, одержувані громадянинами – засновниками й учасниками підприємств у вигляді дивідентів за акціями або в наслідок прибутку (доходу) цих підприємств та інших корпоративних прав податок і сум цих доходів не стягується.

Наведені ставки податку збільшуються удвічі, але не більше ніж до 70%, при оподаткуванні сум авторських нагород, що виплачуються спадкоємцям повторно (неодноразово).

Із сум доходів, одержуваних громадянами не за місцем основної  роботи й тими, хто не має постійного місця проживання в Україні, податок нараховується до джерел виплати за ставкою 20%.

Якщо доходи одержані в іноземній валюті, то податок нараховується у складі сукупного оподатковуваного доходу за вказаними вище ставками, зменшиними на 50%.

Таким чином ставки прибуткового податку диференційовано за трьома ознаками:

       розмір доходу;

       вид і характер доходу;

       вид валюти (національної або іноземної), в якій отримано доход.

Залежно від розміру доходу ставки податку прогресивні, побудовані ступінчастим методом із відносно помірним діапазоном диференціації-від 0 до 50% оподаткованого доходу.

Залежно від виду і характеру отриманого доходу диференціація обмежена ї зумовлена лише необхідністю стимулювати вкладення грошей у цінні папери, а також регулювати деякі категорії платників, зокрема спадкоємців авторів творів науки, літератури і мистецтва, відкриттів, винаходів та промислових зразків.

Якщо розглядати шкалу прибуткового оподаткування населення з огляду на формування ринкових відносин, то висновок тут однозначний: вона цілком суперечить завданням економічних реформ. Для формування ринкової економіки необхідно створити власника.

Але при таких ставках оподаткування на законних підставах це просто неможливо. Податок поглинає ту частину доходів, що могла б спрямовуватися на нагромадження, тобто фактично протидіє формуванню власності. Тому й подібний підхід до прибуткового оподаткування населення можна беззастережно визначити як негативний і безперспективний.

Характеризуючи еволюцію податкових систем розвинених країн світу, слід зазначити, що протягом останніх 30 років спостерігається тенденція зростання частки особистого прибуткового податку в усіх країнах. Ця  частка, наприклад в США, складає понад 30%, що майже у 6 разів більше, ніж в Україні .