Шляхи вдосконалення управління прибутком підприємств

    ЗВ = 50866 = 53932тис. грн.

    Правильність  формули (3.1) підтверджується перевіркою:

  53932 + 4284 + 1966 = 66590,4 тис. грн.

  В другому варіанті приріст прибутку досягнуто за рахунок збільшення цін, всі витрати залишились на рівні базового варіанту.

  50866 + 4949 + 636 = 56451 тис.грн.

  В даному варіанті    ΔРП = ΔП. 

   Таблиця 3.1

  Розрахунок  обсягу операційного прибутку в залежності від впливу окремих факторів

    В ІІІ варіанті обсяг виручки не змінюється, а подвоєння прибутку досягається за рахунок зниження змінних витрат на відповідну величину.

    Порівняльна характеристика різних варіантів нарощування  прибутку дозволяє зробити такі висновки :

    1. Найбільш прийнятний спосіб подвоєння  прибутку для підприємства –  підвищення цін. Але на практиці  реалізувати цей шлях, як правило,  неможливо, бо підвищення цін  обмежує попит на продукцію.  Збільшення прибутку за рахунок нарощення фізичних обсягів виробництва вимагає розширення потужності підприємства, значних інвестицій, оскільки обсяг виробництва необхідно збільшити на 6%.

    2. Збільшення прибутку можна досягти  за рахунок зниження   змінних  витрат на 0,6%. При даній питомій вазі постійних витрат їх скоротити дуже легко. Зниження змінних витрат пов‘язане зі змінами в технології виробництва, організації праці тощо.

    3. Найбільш реальним варіантом  нарощування прибутку є одночасне  використання всіх способів : часткове  збільшення цін, фізичних обсягів виробництва, скорочення витрат.

      На вибір реальних способів  збільшення прибутку суттєво  впливає структура реалізованої  продукції, тобто співвідношення  між змінними, постійними витратами  та прибутком. Однак, якщо продукція  має високу рентабельність продаж, то масу прибутку можна нарощувати лише шляхом підвищення цін або збільшення фізичних обсягів продаж.

    Операційний аналіз дозволяє обґрунтувати можливі  сценарії поведінки підприємства в  умовах негативних змін кон’юнктури  ринку. Якщо підприємство потрапило в ситуацію, яка вимагає скорочення обсягів реалізації до необхідного мінімуму, то важливо визначити, за рахунок чого буде зменшуватись реалізація. Вибір залежить від конкретних причин, які диктують необхідність знизити обсяги продаж:

    1. Скоротився попит на продукцію. В цьому разі можна знизити ціни, щоб його стимулювати, не змінюючи фізичних обсягів виробництва.

    2. Скоротилось коло споживачів продукції. В результаті необхідно зменшити фізичні обсяги виробництва.

    3. Скоротились  виробничі  потужності підприємства, хоча продукція користується попитом у споживачів. Це призведе до зменшення фізичних обсягів виробництва і продаж.

    Таким чином, скорочення обсягу продаж можливе  або за рахунок зниження цін, або  за рахунок зниження фізичних обсягів виробництва і продаж. Порівняльна характеристика цих шляхів представлена в таблиці 3.2     

Таблиця 3.2

  Розрахунок  беззбиткового обсягу реалізації

   Із  таблиці 3.2. видно, що при скороченні виручки від реалізації продукції за рахунок зниження цін обсяги змінних і постійних витрат не змінюються. В другому варіанті при скороченні фізичних обсягів виробництва і продажу продукції пропорційно скоротилися змінні витрати. Постійні витрати залишаються без змін, якщо не приймаються спеціальні заходи по їх скороченню. Для розрахунку обсягу змінних витрат робиться припущення про те, що вони знижуються у тих же пропорціях, що і обсяги виробництва. Виходячи з цього, змінні витрати становлять: 

  РП=4949/(1-(50866/56133))=52744 тис. грн.

  ЗВ=52744-4949=47795 тис. грн.

    Співставлення двох шляхів скорочення обсягів продаж до беззбиткового рівня показує, що доцільніше скорочувати фізичні  обсяги виробництва при незмінних  цінах на продукцію. 
 
 

3.2. Удосконалення розподілу прибутку торговельних підприємств 

      Одним із напрямів управління прибутком торговельного  підприємства є забезпечення ефективного  його розподілу. Цей напрям менеджменту  безпосередньо пов’язаний із реалізацією  цілей стратегічного розвитку торговельного підприємства і розробкою таких видів його політики, як дивідендна, інвестиційна, формування фінансових ресурсів, соціальна та деяких інших. Методичні принципи розподілу прибутку торговельного підприємства використовуються в процесі застосування одного із прогресивних методів планування його формування на основі визначення цільової суми прибутку. Нарешті, результати розподілу прибутку торговельного підприємства за окремими напрямами становлять основу побудови системи контролю ефективного його використання в процесі розвитку підприємства.

      Зважаючи  на високу роль процесу управління розподілом прибутку в забезпеченні ефективної господарської діяльності торговельних підприємств та суттєві  недоліки у його побудові на сучасному  етапі, вважаємо, що дослідження з питань вдосконалення цього процесу потребують суттєвого поглиблення.

      В процесі дослідження цього напряму  вирішувалися наступні основні задачі:

1. Систематизувати основні напрями розподілу прибутку торговельних підприємств за їх пріоритетністю.
2. Поглибити методичні підходи до розподілу прибутку, що залишається у розпорядженні власників, між його поточним та наступним споживанням із врахуванням необхідності забезпечення умов стійкого росту торговельного підприємства у стратегічному періоді.
3. Обґрунтувати послідовність окремих управлінських дій, спрямовану на забезпечення ефективності процесу управління розподілу прибутку торговельного підприємства.

      Основою визначення напрямів первинного розподілу  чистого прибутку підприємства має  бути диференціація підходів до задоволення економічних інтересів окремих суб’єктів його господарської діяльності. З цією метою у науковий обіг введено наступні поняття: “сума чистого прибутку, що забезпечує в процесі його розподілу економічні інтереси партнерів підприємства з господарської діяльності” (сума штрафних санкцій, що має бути сплачена з чистого прибутку); “сума чистого прибутку, що забезпечує в процесі його розподілу економічні інтереси власників” (чистий прибуток, що має бути спрямований на задоволення потреб власників у поточному та перспективному періоді).

      Виокремлення  таких напрямів первинного розподілу  чистого прибутку дозволить диференціювати в розподільчому процесі не лише різні економічні інтереси окремих  груп суб’єктів, а й спиратись  на диференційовану законодавчу базу і базуватись на різних методичних принципах щодо кількісного визначення окремих його складових. Пріоритети у такому розподілі чистого прибутку можуть бути ранжовані наступним чином: головним пріоритетом має визначатись задоволення потреб зовнішніх суб’єктів; серед внутрішніх суб’єктів підприємства пріоритетними вважаємо інтереси найманих працівників, які конкретно визначені відповідно у договорі трудового колективу та індивідуальних трудових контрактах (тобто захищені відповідно законодавчою базою). Подальший етап процесу розподілу прибутку торговельних підприємств має конкретизувати напрями його спрямування за визначеними його блоками. У складі чистого прибутку, що забезпечує в процесі його розподілу економічні інтереси найманих працівників, на наш погляд, необхідно виділити наступні два напрями: чистий прибуток, що спрямовується на матеріальне стимулювання персоналу і чистий прибуток, що спрямовується на забезпечення соціальних потреб (соціального розвитку) трудового колективу. У складі чистого прибутку, що забезпечує в процесі його розподілу економічні інтереси власників підприємства, ми вважаємо за необхідне виділити наступні три напрями: прибуток, що спрямовується на благодійні та спонсорські цілі (рішення про таке спрямування прибутку приймають, як правило, власники підприємства, тому ця частина прибутку має формуватись за рахунок прибутку, що залишається в їх розпорядженні); прибуток, що спрямовується на задоволення поточних потреб власників (у вигляді дивідендних виплат, процентів на вкладений капітал тощо) та прибуток, що спрямовується на задоволення перспективних потреб власників (тобто прибуток, що капіталізується ними і забезпечує задоволення їх потреб у наступних періодах). Цей останній напрям (тобто прибуток, що капіталізується) на наступному етапі процесу розподілу чистого прибутку торговельного підприємства вважаємо за доцільне диференціювати по двох його складових: прибуток, що спрямовується на формування резервного капіталу, та прибуток, що спрямовується на формування інвестиційних ресурсів підприємства. Такий розподіл капіталізованої частини чистого прибутку обумовлюється різним цільовим призначенням цих двох його складових у господарському процесі підприємства: перша з них має забезпечувати самострахування його економічних ризиків, а друга – на забезпечення розширеного розвитку підприємства згідно з його стратегією.