Шляхи покращення фінансового стану ПП «Санта-Україна»

      Найвища ознака фінансової стійкості підприємства – його здатність функціонувати й розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища, які істотно змінюються. Для цього підприємство повинно володіти гнучкою структурою фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позичкові засоби, тобто бути кредитоспроможним. Кредитоспроможним є підприємство, що має передумови для одержання кредитних ресурсів і здатне своєчасно повернути одержану позику з виплатою належних процентів за рахунок прибутку та інших фінансових ресурсів.

      Кредитоспроможність підприємства тісно пов’язана з  його фінансовою стійкістю. Вона характеризується тим, наскільки акуратно (тобто в  повному обсязі та у встановлений строк ) підприємство розраховується з  раніше одержаними кредитами, наскільки проявляється його здатність при необхідності мобілізувати грошові засоби з різних джерел на прийнятих умовах тощо.Однак найістотніше, чим визначається кредитоспроможність, - це поточний фінансовий стан підприємства, а також прогнозовані перспективи його зміни і в який бік.

      У ринкових умовах діяльність підприємства становить комплекс взаємопов‘язаних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних  факторів. Якщо якийсь із них випадає  з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість.

      Як  правило, будучі тісно пов‘язаними, зазначені фактори нерідко різнонаправленно впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших.

      Наявність цих факторів потребує групування за ознаками:

1. за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх факторів;
2. за важливістю результату – основних і другорядних;
3. за структурою – простих і складних;
4. за часом дії – постійних і тимчасових.

      Враховуючи, що підприємство є одночасно й  суб‘єктом, і об‘єктом відносину  ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість, найважливішим є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна майже або повністю не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяьність і намагаючись управляти фінансовою стійкістю.

      Розглянемо  насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

      Інший істотний фактор фінансової стійкості  підприємства, тісно пов‘язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості поточних активів, від того, скільки задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі тощо. Коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти  капіталу увиробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак разом із тим зростає ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів.

      Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості – склад і структура  фінансових ресурсів, правильний вибір  тактики і стратегії управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний обсяг прибутку,а й структура його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Також важливо  проаналізувати використання прибутку в двох напрямках:

1. по-перше, для фінансування поточної діяльності – на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо;
2. по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери.

      Істотний  вплив на забезпечення фінансової стійкості підприємства справляють кошти, що додатково мобілізується на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові можливості. Водночас зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.

      При управлінні фінансовою стійкістю визначальними  внутрішніми факторами є:

1. галузева належність суб‘єкта господарювання;
2. структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;
3. розмір оплаченого статутного капіталу;
4. величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;
5. склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви, їхній склад і структуру.

      На  фінансову стійкість істотний вплив  справляє фаза економічного циклу в  якій перебуває економіка країни. У період кризи має місце відставання  темпів реалізації продукції від  темпів її виробництва, що спостерігається  останніми роками в Україні, хоч і саме виробництво різко впало. Зменшується інвестиції в товарні запаси, що ше більше скорочує збут. Зменшується в цілому доходи суб‘єктів господарської діяльності, падають відносно і навіть абсолютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств.

      Незадовільний платоспроможний попит, властивий  кризовим явищам в економіці, призводить не лише до зростання неплатежів, а  й до загострення конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, -- істотний зовнішній фактор фінансової стійкості підприємств.

            Важливими факторами  фінансової стійкості є податкова  й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв‘язків, використання порівняльних й абсолютних переваг міжнародного поділу праці.

      Показники фінансової стійкоті досліджуваного підприємства наведені в таблиці 2.4.

      Таблиця 2.4

      Відносні  показники фінансової стійкості підприємства

 

      Виконані  розрахунки свідчать про низький  рівень фінансової стійкості ПП "Санта - Україна". Так, фактичне значення коефіціента автономії вказує на те, що на кінець 2010 р. питома вага власного капіталу у валюті балансу становить 60,0%, це на 20 пунктів нижче рівня 2008-2009 рр. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу відповідно зменшився з 1,808 до 1,605 і свідчить про зменшення залежності підприємства від кредиторів.

      Коефіцієнт  фінансової залежності збільшився з 1,237 до 1,659, тобто на кінець 2010 р. на 1 грн. власного капіталу припадає 1,7 грн. загальної вартості пасивів. Значення коефіцієнта фінансової стабільності показує, що власний капітал у 2010р. становив 3,7% до суми зобов`язань. Відповідно за коефіціентом фінансового ризику в 2008 р. на 1грн. власного капіталу припадало 3,63 грн. зобов`язань, а в 2010 р. 2,65грн.

      На  кінець 2010 р. коефіціент довгострокових зобовязань і фінансового лівериджу  відсутні, що є позитивною тенденцією для розвитку підприємства.

      Незважаючи  на різке збільшення коефіціента маневреності власного капіталу, він перевищує своє нормативне значення.

      Про середній рівень забезпеченості власними оборотними коштами свідчать коеіфцієнт забезпеченості власними оборотними коштами  оборотних активів, який на кінець 2010 р. склав 0,576 та коефіціент забезпеченості запасів власними коштами який на кінець 2010 р. склав 3,289.

      Протягом 2008-2010рр. коефіціент виробничого потенціалу та реальної вартості основних засобів  у майні практично не мали значних  коливань. Динаміка коефіцієнта нагромадження амортизації свідчить про зниження рівня зношення основних засобів.

      За  динамікою коефіцієнта співвідношення оборотних і необоротних активів  підприємство підвищело рівень забезпеченості оборотними коштами.Якщо у 2009 році на 1грн. необоротних активів припадало 9,79 грн. оборотних активів, то у 2010 році він склав 14,95 грн.

      Тип фінансової стійкості на ПП "Санта - Україна" наведено в таблиці 2.5 

      Таблиця 2.5

      Визначення  і аналіз типу фінансової стійкості підприємства (станом на кінець року), тис. грн.

 

      За  результатами розрахунків у 2010 році запаси порівняно з 2009 р. зменшилися на 932 тис. грн , а приріст власних  оборотних коштів 2010 р. порівнянно з 2009 р. зменшився на 302  тис.грн. У  підсумку надлишок власних оборотних коштів для формування запасів  у 2010 р.підвищелась до 19117 тис. грн.

      Отже, тип фінансової стійкості ПП "Санта - Україна"визначений як :

      2008 р. – нестійкий фінансовий  стан ;

      2009 р. – нестійкий фінансовий  стан ;

      2010 р. – нестійкий фінансовий стан ;

      Поряд з цим коефіцієнт забезпеченості запасів власними оборотними коштами  у 2010 р. порівняно з 2009р склав 0,29. Нестача загальної величини джерел  на 1 грн. запасів знизилася на 2,05грн. 

2.4. Прогнозування ймовірності  банкрутства та  шляхи відновлення платоспроможності. 

      Одне  з головних завдань стратегічного  контролінгу полягає у своєчасному виявленні стратегічних проблем на підприємстві.

      З метою швидкої ідентифікації  фінансової кризи, виявлення причин, що її зумовлюють, та розробки антикризових заходів на підприємствах доцільно впроваджувати систему раннього попередження та реагування (СРПР). Система раннього попередження та реагування — це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики, які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища. СРПР розглядається як один з важливих інструментів системи контролінгу.

      Система виявляє та аналізує інформацію про  приховані обставини, настання яких може призвести до виникнення загрози для підприємства чи до втрати потенційних шансів. Першочерговим завданням системи раннього попередження є своєчасне виявлення кризи на підприємстві, тобто ситуації безпосередньої чи непрямої загрози його існуванню. Водночас за допомогою такої системи виявляються додаткові шанси для суб’єкта господарювання.

      Процес  створення системи раннього попередження складається з таких етапів:

      · визначення сфер спостереження;

      · визначення індикаторів раннього попередження, які можуть указувати на розвиток того чи іншого негативного процесу;