Практика діяльності небанківських фінансових установ на ринку фінансових послуг України

     Законом України “Про лізинг” визначено, що лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених  фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [2].

     Лізинговими компаніями застосовується, як правило, фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що характеризується середньо- і довгостроковими формами контрактів, амортизацією повної або більшої  частини вартості обладнання. Така форма лізингу ще називається лізингом майна з повною окупністю або повною виплатою, оскільки протягом терміну угоди (як правило 3 – 7 років) лізингодавець повністю повертає вартість майна і отримує прибуток від лізингової операції.

     Операційний лізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл виробу, терміном контракту, що передбачає неповну амортизацію  обладнання за час оренди, після чого воно повертається лізингодавцю і може бути знову здане в оренду.

     Стосовно  майна, що орендується лізинг ділиться на чистий – додаткові витрати бере на себе орендатор, повний - техобслуговування майна та інші витрати бере на себе лізингодавець.

     Об’єктом  лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене  до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена  державними підприємствами не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду) [3, с.130-134].

     Факторингові  компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, тощо.

     Інвестиційні  фонди  являють собою особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Шляхом випуску власних цінних паперів інвестиційні фонди акумулюють грошові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх в акції та облігації різних підприємств у своїй країні та за кордоном.

           У зв'язку з тим, що значна частина інвесторів не має  можливості і належних знань для  того, щоб регулярно відслідковувати стан ринку цінних паперів та приймати ефективні інвестиційні рішення щодо вкладення своїх заощаджень у різні види фондових інструментів, вони звертаються до спеціалізованих фінансових організацій  - інвестиційних фондів. Інвестор, який бажає, щоб інвестиційний фонд взяв на себе управління його коштами, повинен придбати цінні папери, що випускаються фондом (як правило, акції). Це гарантує вкладникам розміщення їх заощаджень у професійно сформовані портфелі цінних паперів, що розподілені досвідченими фахівцями між різними напрямами інвестицій у структурі фондовому ринку. Завдяки цьому   досягається суттєва мінімізація ризику інвесторів внаслідок широкої   диверсифікації акумульованих фондом коштів, вкладених у цінні папери   десятків різних емітентів.

     Інвестиційний фонд відповідно до ситуації на  ринку здійснює постійну купівлю і продаж цінних паперів, перерозподіляючи капітали у найбільш перспективні підприємства і галузі. Вкладникам фонду, як правило, надається можливість вибору між кількома портфелями цінних паперів, кожен з яких має свої інвестиційні особливості та переваги.

     За  формою організації інвестиційні фонди  можуть бути відкритого або   закритого  типу. Інвестиційні фонди відкритого типу випускають власні акції у необмежених кількостях відповідно до попиту, що на них виникає. При цьому допускається вільне повернення акцій фонду їх власникам. Закриті   інвестиційні фонди випускають акції тільки у певній, наперед визначеній   кількості. І хоча вони можуть вільно обертатися на ринку цінних паперів, але їх власники не мають можливості представляти ці акції інвестиційному  фонду для викупу.

     У розвинутих країнах більш поширеною  є відкрита форма організації   інвестиційних фондів, оскільки їх акції володіють високим рівнем   ліквідності, що приваблює потенційних інвесторів. Такі фонди ще називають   взаємними. У США, наприклад, їм належить третє місце за обсягами   акумульованих коштів після страхових компаній і пенсійних фондів.

     Окреме  місце серед відкритих інвестиційних  фондів належить взаємним фондам грошового  ринку, котрі вперше з'явилися у США в 1971 р. Вони випускають акції, що можуть бути погашені інвестором, а акумульований капітал вкладають у короткострокові цінні папери (казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати). Фонди відкривають власникам своїх акцій чекові рахунки, за якими можуть здійснюватися платежі. Величина рахунку відповідає вартості акцій фонду. Перевагою такого рахунку є більш високий дохід, ніж за звичайними поточними і ощадними рахунками в банках. Власник акцій взаємного фонду отримує не відсотки за своїм поточним рахунком, а доходи від інвестицій у формі дивідендів за випущеними акціями.

     Акумульовані  шляхом випуску акцій кошти відкриті і закриті інвестиційні фонди  вкладають у різні види цінних паперів  - переважно акції та  облігації приватних корпорацій, а також деякі види державних цінних   паперів. Як правило, інвестиційний фонд самостійно обирає той тип цінних   паперів, згідно якого він визначає напрям своєї спеціалізації, а принцип   диверсифікації активів стосується насамперед різних емітентів. У багатьох   країнах з метою захисту інтересів вкладників та усунення невиправданих   ризиків накладаються певні законодавчі обмеження на формування активів   інвестиційними фондами. У США, наприклад, заборонено вкладати більше 5%  активів інвестиційних фондів у цінні папери однієї компанії. При цьому   частка акцій, придбаних фондом, не повинна перевищувати 10% усіх акцій з   правом голосу, випущених компанією. Це саме обмеження існує і в Німеччині, де інвестиційні фонди можуть вкладати не більше 5% своїх активів у цінні папери одного емітента. За певних умов ця частка може бути збільшена до 10%. [4, с. 462—467].

     Фінансові компанії – кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного тощо), проведенні фінансових операцій. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів. Вони акумулюють грошові кошти промислових та торгівельних фірм, деяких фінансових установ і менше – населення. Фінансові компанії сплачують своїм вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

     Розвиток  фінансових компаній можливий при широкій  насиченості споживчого ринку товарами та послугами, а також активній конкуренції  між ними. Фінансові компанії є  важливим інструментом проштовхування товарів тривалого використання на ринках великих промислових корпорацій, особливо в умовах низького попиту та погіршення економічної кон’юнктури [3, с. 152]. Фінансові компанії мають ту характерну особливість, що мобілізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом (через продаж своїх цінних паперів) кошти направляють у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення.

     Кредитні  товариства або спілки – це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності. [4]

2. Аналіз діяльності небанківських фінансових установ на ринку фінансових послуг України за 2010-2011 роки

     У докризовий період небанківський фінансовий сектор зазнав активного розвитку та почав відігравати більш вагому роль у фінансовій системі України. Найбільш динамічного розвитку в  країні набула діяльність страхових  організацій, фінансових компаній, кредитних спілок, ломбардів та недержавних пенсійних фондів [1].

     Діяльність  небанківських фінансових установ  суттєво відрізняється від діяльності банків. Серед основних відмінностей – вузька спеціалізація, реалізація за рахунок неї небанківських  послуг (за наявності дозволу держави – окремих банківських), відсутність безпосереднього впливу на формування пропозиції грошей на ринку, а також більший ризик порівняно з операціями банків [8].

     Ринок страхових послуг залишається найбільш капіталізованим серед інших небанківських фінансових ринків. Загальна кількість страхових компаній станом на 30.06.2011 становила 446, у тому числі СК "life"– 65 компаній, СК "non-life" – 381 компанію, (станом на 30.06.2010 – 441 компанія, у тому числі СК "life" – 68 компаній, СК "non-life" – 373 компанії).

     У І півріччі 2011 року на ринку страхування  відбулося незначне „пожвавлення”, при цьому показники ще не досягли  докризових значень.

     У порівнянні з І півріччям 2010 року на 1 406,1 млн. грн. (14,6%) збільшився обсяг  надходжень валових страхових премій, обсяг чистих страхових премій збільшився на 2 024,0 млн. грн. (36,2%). Основним фактором  зростання валових страхових премій у порівнянні з І півріччям 2010 року стало збільшення обсягу валових страхових премій, зокрема, з таких видів страхування, як: обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (ОСЦПВ) (збільшення валових страхових платежів на 338,1 млн. грн. (44,0%)); страхування фінансових ризиків (збільшення валових страхових премій на 256,1 млн. грн. (23,4%)); страхування життя (збільшення валових страхових премій на 200,5 млн. грн. (59,7%)); страхування відповідальності перед третіми особами (збільшення валових страхових премій на 145,7 млн. грн. (31,9%)). Питома вага чистих страхових премій у валових страхових преміях за І півріччя 2011 року становила 68,9%, що на 10,9 в.п. більше в порівнянні з І півріччям 2010 року.

     За  І півріччя 2011 року відстежується  тенденція зростання деяких показників страхової діяльності. Так, при зростанні на 36,2% обсягів чистих страхових премій, на 18,6% зросли обсяги сформованих страхових резервів. На

7,0% зріс  обсяг активів, визначених законодавством  для представлення коштів страхових  резервів.

     У порівнянні з І півріччям 2010 року на 5,3% зменшилися валові страхові виплати/відшкодування, обсяг чистих страхових виплат зменшився на 1,7%.

     На  зменшення чистих страхових виплат, в першу чергу, вплинули такі зміни: на 161,3 млн. грн. (12,4%) зменшилися чисті  страхові виплати з автострахування (КАСКО, ОСЦПВ, "Зелена картка"); на 62,4 млн. грн. (85,8%) зменшилися виплати зі страхування кредитів; на 16,7 млн. грн. (22,1%) зменшилися виплати зі страхування майна [4].

     До  фінансових послуг, що надає кредитна спілка та які підлягають ліцензуванню належить: діяльність кредитної спілки з залучення внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки та діяльність кредитної спілки з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, крім внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки.

     Станом на 30.06.2011 у Державному реєстрі фінансових установ міститься інформація про 713 кредитних установ, у тому числі про:

     • 638 кредитні спілки;

     • 46 інших кредитних установ;

     • 29 юридичних осіб публічного права.

     Кількість кредитних установ протягом першого півріччя 2011 року продовжувала зменшуватися, порівняно з аналогічним періодом 2010 року, їхня кількість зменшилася на 53 одиниці, або на 7,0%.

     Зменшилася  кількість кредитних спілок, яка  станом на 30.06.2011 становить 638 одиниць, що на 9,0% (62 одиниці) менше за показник минулого року – 700 одиниць.

     За 2009-2010рр. кількість інших кредитних  установ постійно зростала.

     Кількість інших кредитних установ станом на 30.06.2011 становила 46 одиниць, порівняно  з аналогічним періодом минулого року зросла на 9 одиниць, або на 24,3 %.

     Кількість юридичних осіб публічного права  не змінилась, станом на 30.06.2011 (як і  два попередні роки) становить 29 одиниць, оскільки створення регіональних відділень Державного фонду сприяння молодіжному будівництву завершилося  в кінці 2008 року [2].

     Ломбард надає фінансові послуги - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний  рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від  інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Основним видом фінансових послуг, що надаються ломбардом, - це надання грошових коштів в позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту [6].

       Станом на 30.06.2011 до Державного реєстру фінансових установ внесено інформацію про 444 ломбарди, що на 44 установи (або на 11,0%) більше в порівнянні з відповідною датою 2010 року (станом на 30.06.2010 –400 ломбардів). Тенденція до зростання кількості ломбардів пов’язана, перш за все, із забезпеченням ними першочергових потреб громадян у грошових коштах [5].

     До  основних видів послуг, які можуть надавати фінансові компанії, що не вимагають одержання ліцензії Держфінпослуг:

     • Надання фінансовою компанією послуг фінансового лізингу;

     • Надання фінансовою компанією порук;