Місцеві фінанси: напрями збалансування місцевих бюджетів

Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв'язків, кращої організації виробництва. Вплив фінансів на ефективність виробництва на рівні господарської структури має свої обмеження, зумовлені обмеженістю ресурсів у кожній одиниці господарювання. Звісно, кожна певна виробнича структура повинна мати можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для стимулювання соціального розвитку, високих результатів виробництва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують дещо локальну роль у господарських процесах.

Активне й дієве використання фінансів для підвищення ефективності економіки можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких структур доповнюються відповідними фондами на рівні держави. Йдеться про створення фондів фінансових ресурсів у складі державного бюджету або поза бюджетом.

У складі державного чи місцевих бюджетів – це витрати на розвиток економіки в формі капітальних вкладень, дотацій, витрат на виконання окремих загальнодержавних комплексних програм. За умов перехідної економіки – це насамперед фонди, призначені для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково-дослідних робіт, створення нових видів машин і механізмів, розробки нових технологій.

Треба завважити, що на практиці задіяні різноманітні форми й методи використання фінансів для підвищення ефективності виробництва. Так, в Україні, поряд із асигнуваннями до бюджету на капітальні вкладення, виплату дотацій, субсидій, проведення деяких видів робіт у агрокомплексі, існують фонди конверсії та інноваційний фонд [11].

Пошук кращої можливості використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності виробництва шляхом фінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища в державі – одне з основних завдань фінансової політики владних структур.

Роль фінансів найвідчутніше  проявляється при розв'язанні соціальних проблем. Тут створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів як на рівні кожного громадянина для покриття витрат на соціальні цілі, так і на рівні господарських структур для задоволення соціальних, позабюджетних і благодійних потреб, започаткування позабюджетних і благодійних фондів, а також фондів фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів.

Проте вирішальна роль у  задоволенні соціальних потреб належить фондам, які створюються державою. За нинішніх умов у більшості країн світу державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань, які одержали назву суспільних благ і послуг. Ці блага й послуги є неречовими, нетоварними, але вони істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.

Суспільні блага й послуги  включають асигнування на національну  безпеку й правопорядок, оборону, захист довкілля, освіту охорону здоров'я, науку, спорт тощо. У західній фінансовій літературі детально опрацьована класифікація подібних благ. Ринок неспроможний забезпечити задоволення цих потреб. Крім цього, ринкові механізми виявилися нездатними своєчасно й ефективно реагувати на вказані потреби суспільства, що впливало на загальну ефективність економічної системи.

На сьогодні в світі існує наукова теорія суспільних благ, біля витоків якої стояли відомі вчені, лауреати Нобелівської премії Джеймс Бюкенен і Поль Самуельсон. Це ще раз підтверджує думку про те, що роль фінансів у задоволенні соціальних потреб населення має виняткове значення. Через систему фінансів оформлюється індивідуальна мінова угода між приватними особами й державою. Ця угода ґрунтується на зіставленні благ і послуг, що надаються громадянам, і величиною сплачувань податків. За теоретичними постулатами обмін за схемою "блага – податки" триває доти, доки корисність послуг перевищує податкову "ціну".

Загалом, можна дійти висновку, що в сучасних умовах, використовуючи фінанси, держава виконує соціальну функцію суспільного добробуту. Фонди фінансових ресурсів, що створюються державою й використовуються для задоволення соціальних потреб, відіграють вирішальну роль для досягнення зазначеної мети. Фонди фінансових ресурсів, що створюються й використовуються підприємницькими структурами та населенням, теж у відповідній формі регулюються державою через визначення переліку платних послуг, норм плати тощо [11].

У перехідний період реформування економіки фінанси є важливою з'єднувальною ланкою між макроекономічними  показниками й конкретними напрямками використання фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення суспільного добробуту. Проте форми й методи створення та використання фондів фінансових ресурсів потребують постійного удосконалення за такими напрямами:

• вдосконалення методів створення й використання фондів фінансових ресурсів на основі науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості;
• забезпечення переходу до середньострокового та перспективного фінансового планування фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях управління економікою;
• удосконалення механізму залучення фінансових ресурсів до інвестиційної сфери, у тому числі особистих накопичень громадян,
• запровадження ефективної системи витрачання коштів бюджету на соціальні потреби суспільства з одночасним посиленням регулятивної ролі бюджету в забезпеченні добробуту населення;
• створення фондів фінансових ресурсів для підтримки малого бізнесу шляхом розробки й виконання цільових програм;
• посилення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств і організацій, підвищення відповідальності керівників державних підприємств за ефективне використання державного майна, дотримання фінансової дисципліни;
• оздоровлення фінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу завдяки ліквідації взаємозаліків за платежами до бюджету та усунення бартеризації господарських зв'язків;
• удосконалення податкової системи, забезпечення оптимального рівня податкових надходжень для формування фондів фінансових ресурсів на загальнодержавному й регіональних рівнях, створення сприятливих умов для підприємницької діяльності [11].

Отже, фінанси слід розглядати як економічну категорію, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення  потреб господарської діяльності, надання  різноманітних послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій У кінцевому підсумку метою функціонування фінансів є досягнення високого рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Формування місцевого бюджету

До місцевих  бюджетів належать області, райони, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні  місцевих Рад народних депутатів  та органів місцевого і регіонального  самоврядування кожного з них  в галузі бюджету і фінансів розмежована. Всього місцевих бюджетів в Україні  понад 13 тисяч. Найчисельніша група  це сільські селищні та міські бюджети.

Система місцевих бюджетів існує в  усіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені рядом  національних, політичних, економічних  та інших факторів. Найбільший вплив  мають економічні  та політичні  фактори. Майже в усіх країнах  світу бюджетні відносини поділяються  на поточні та нагальні витрати. Відповідно кожний підрозділ має свої джерела  доходів. Місце в бюджеті затверджується місцевими органами влади, до державного бюджету не включаються.

У зв’язку з цим пошук форм і методів зміцнення фінансової незалежності органів місцевого  самоврядування є досить актуальним завданням. Тут має бути щонайменше дві мети.

Госпрозрахункові ланки економіки  повинні мати нормальні умови  для господарської діяльності та бути зацікавленими в кращому  використанні всіх видів ресурсі, а  місцеві Ради у стабільному  економічному зростанні та підвищенні ефективності всіх видів діяльності.

Цього можна досягти, якщо основу дохідної частини бюджетів становитимуть  платежі за ресурсами. Такий підхід економічно обгрунтований, оскільки забезпечує реалізацію права власності місцевої Ради на ресурси надані в розпорядження  і користування суб’єктами господарювання. Прив’язка доходів місцевого  бюджету до платежів за ресурси створює  умови за яких місцеві Ради увійдуть як рівноправний партнер. Важливо, що платежів за ресурси запобігатимуть марнотратству  при їх використанні, а місцеві  Ради будуть заінтересовані в розширені  відтворення ресурсів та посилення  контролю за їх використанням. Звідси можна зробити висновок: для покриття дефіциту бюджету є потреба у запровадженості ряду місцевих податків: на перепродаж нерухомого майна, автомобілів, технічних засобів, зборів з біржових операцій, за забруднення навколишнього середовища, податків на майно, банківських депозитів тощо. Практична реалізація цих пропозицій не викликає серйозних труднощів.

Місцеві Ради народних депутатів самостійно визначають напрямки використання коштів своїх бюджетів. Ці бюджети місять видатки на фінансування підприємств, організацій місцевого господарства на фінансування здійснюваних місцевими  органами заходів у сфері освіти, культури, охорони здоров’я фізичної культури, соціального забезпечення, на утримання  місцевих органів влади  та управління. В умовах високих  темпів розвитку науково-технічного прогресу зростають вимоги до робочої сили. Виробництво не може розвиватись  без високої загальної культури, спеціальних знань, професійної  підготовки працівників.

Система освіти значно впливає на рівень продуктивності праці  і з  цього погляду видатки місцевих бюджетів мають виробничий характер.

Турбота про підвищення культурного  рівня населення виявляється  у планомірному зростанні видатків бюджету на проведення культурно-освітньої  роботи – утримання масових бібліотек, клубів, будинків і палаців культури, музеїв, фінансову підтримку театрально-видовищних закладів.

Важливе соціальне значення мають  видатки бюджету на фінансування заходів з охорони здоров’я. Найбільшу  частину в загальній сумі бюджетних  видатків на охорону здоров’я становить  фінансування лікувально-профілактичних закладів.

У 2008 р. на це з місцевих бюджетів було витрачено 70% всіх витрат на охорону здоров’я. Крім того, за рахунок бюджету утримується велика кількість інших лікувально-профілактичних та санітарно-епідиміологічних установ. Видатки на медичну допомогу на сучасному етапі одержують нове якісне поповнення. Розширюється робота з диспансеризації населення, боротьби з алкоголізмом, наркоманією, СНІДом.

Значні кошти виділяються на фінансування місцевого господарства. Це насамперед житлове будівництво, водопостачання, каналізація, освітлення, благоустрій міст і селищ міського типу.

Зрівняльний розподіл грошових ресурсів, які направляються на розвиток соціальної сфери привів до появи нового виду соціальної нерівності, зумовленою неможливістю в ряді регіонів збільшити фінансування соціальної сфери відповідно до зростання  національного доходу і обсягу створюваних  у регіоні фінансових ресурсів.

В умовах незалежності України та розширення самостійності територіально-адміністративних одиниць відкриваються можливості для принципово нового підходу до фінансового забезпечення потреб соціальної сфери. Вирішення потреби має  бути перенесене на рівень місцевих рад. Це забезпечить дійовий контроль за розподілом ресурсів, раціональний підбір пріоритетів розвитку. Поставить  фінансування розвитку соціальної сфери  у залежність від зростання ефективності виробництва у регіоні. З державного бюджету мають фінансуватися  лише заходи загальнодержавного значення. Справедливий і економічно обгрунтований  розподіл соціальних благ і послуг може бути забезпечений тільки в межах  міста або регіону. Зрозуміло, що в окремих випадках підтримка  гарантованого державним законодавством рівня соціального обслуговування може потребувати субвенцій з  загальнодержавного бюджету важливим напрямком поліпшення фінансового  забезпечення соціальної сфери є  удосконалення системи управління її розвитком. Насамперед, потрібен підхід до децентралізації управління.

Основним суб’єктом управління повинні стати постійні комісії  місцевих Рад, в їх розпорядження  мають бути передані відповідні грошові  фонди. Вони можуть використовуватись  на розвиток загальної освіти, культури, охорони здоров’я. Джерелами ресурсів для створенні цих фондів мають  бути кошти місцевих бюджетів, надходження  зацікавлених підприємств і організацій, власні кошти населення, пожертвування  на добровільні внески, субвенції  з державного бюджету.

Виконавчі органи, що існують сьогодні створені за галузевим принципом  і мають подвійне підпорядкування  – місцевій раді і вищому виконавчому  органу. Через це вони не можуть виконувати роль суб’єкта соціально-економічної  політики в місті. В їхньому розпорядженні  знаходяться переважно фінансові  ресурси, передбачені в місцевих бюджетах. Проте місцевий бюджет –  це тільки частина фінансових ресурсів. Наприклад, у 2009 році на освіту було використано з місцевих бюджетів дещо більше ніж 65% загального обсягу коштів на ці цілі. Решту склали кошти підприємств і організацій, профспілок, та ін.

Аналогічне становище з фінансуванням  охорони здоров’я, культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Складання і виконання бюджету

Державний бюджет України  складається і затверджується на рік. Бюджетний рік розпочинається першого січні і закінчується 31 грудня. Строк дії бюджету називається  бюджетним періодом. В Україні  бюджетний період збігається з календарним  роком. Бюджет складають і затверджують до початку бюджетного року. Складання  бюджету належить до відання органів  державної виконавчої влади і  виконавчих органів місцевих рад  народних депутатів, які згідно з  основними напрямами бюджетної  політики визначені відповідно Верховною  Радою України, Верховною Радою  Автономної Республіки Крим, місцевими  радами народних депутатів, ці органи відповідають також за виконання  бюджету та контроль за цільовим, економічним  і ефективним використанням виділених  бюджетних коштів.

Верховна Рада України  визначає основні напрями бюджетної  політики спеціальною постановою (бюджетною  резолюцією), яка є в загальному вигляді окреслює пріоритети бюджетної  політики держави на наступний бюджетний  рік. Закони України щодо змін доходів  або видатків державного бюджету  на наступний бюджетний рік не можуть бути прийняті до затвердження Верховною Радою України бюджетної  резолюції.

Втручання інших  органів і організацій процес складання, затвердження та виконання  бюджету не допускається, крім винятків передбачених законодавством України.

Порядок складання  і розгляду бюджету визначається Законом України “Про бюджетну систему  України”. Згідно з ним Кабінет  Міністрів України щорічно своєю  Постановою встановлює порядок і  строки виконання робіт зі складанням і розгляду бюджету кожним учасником  бюджетного процесу.