Кредитна система України: складові механізм, функціонування, регулювання

Кредитна система України: складові механізм, функціонування, регулювання 
 
 
 
 

ЗМІСТ 
 

 

ВСТУП

 

     Актуальність  теми. Кредитна система – сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

     Кредитна  система складається з декількох  ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу  грошових коштів. Розподіл функцій  між ланками кредитної системи  об’єктивно зумовлений відмінностями  в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу.

     Становлення ринкових умов господарювання в Україні  зумовило перехід до дворівневої  банківської системи, а банки  є практично найважливішою складовою  кредитної системи. Кредитування населення  України є надзвичайно важливим питанням через те, що соціально-економічний рівень його життя дуже низький.

     Певна особа, щоб підвищити свій соціально-економічний  рівень життя прагне більших доходів, яких не може забезпечити держава, тому часто люди розпочинають власну діяльність, а на це потрібні чималі кошти. І тут на допомогу може прийти лише розвинена практика кредитування.

     Крім  того, такого роду допомоги потребують часто й ринкові структури, товарне  виробництво, торгівля, тобто усі  сфери народного господарства. Так  ми можемо сказати, що дослідження сучасного стану та перспектив розвитку кредитної системи є на теперішній час актуальною темою.

     Отже, сучасна кредитна система забезпечує умови для розвитку науково-технічного прогресу, зростання виробництва, нагромадження  капіталу, підтримки високої норми народногосподарського накопичення. Кредитна система сприяє вирішенню проблеми реалізації товарів та послуг на ринку, поглибленню соціальної та майнової диференціації між різними верствами населення. Найбільш розвинутою вважається кредитна система США, яка представлена Федеральною резервною системою (виконує функції центрального банку), мережею банківських установ і небанківських кредитно-фінансових інститутів різних форм власності.

     В Україні кредитна система перебуває  у стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і складається з НБУ, комерційних банків та системи фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найбільш активними і потужними у системі кредитно-фінансових інститутів України є комерційні банки.

     Значний внесок у розробку питань теорії і  практики функціонування кредитної  системи здійснили зарубіжні  вчені: Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер, Е. Шоу, М. Фрідмен, В. Колесніков, Л. Красавіна, О. Лаврушин, Означеній тематиці присвячено праці вітчизняних вчених-економістів, зокрема: О. Барановського, О. Васюренка, А. Гальчинського, О. Дзюблюка, Б. Івасіва, Б. Луціва, В. Міщенка, А. Мороза, М. Савлука, В. Суторміної, Р. Тиркала тощо.

     Метою курсової роботи є теоретичне й практичне обґрунтування шляхів кредитного забезпечення населення та шляхів його удосконалення.

     Відповідно  до даної мети роботи постають такі завдання:

• проаналізувати стан сучасного кредитно-фінансового механізму та показати причини його недостатньої ефективності;
• визначити суть кредитних відносин;
• визначити шляхи та рекомендації щодо підвищення ефективності розвитку кредитної системи України.

     Предметом дослідження є роль банківських і небанківських фінансово-кредитних інститутів у національному кредитуванні.

     Об’єкт дослідження – це кредитна система і проблеми її функціонування.

     Методологічну та інформаційну основу в проведенні дослідження склали вітчизняні публікації з питань фінансово-кредитних відносин та банківської діяльності, законопроекти України щодо функціонування кредитної системи України, статистичні матеріали.

     Структура роботи. Робота міститься на 51 сторінці друкованого тексту, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОБУДОВИ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

1.1 Сутність кредитної  системи

     Необхідною  умовою ефективної організації кредиту  як форми економічних відносин і  невід’ємного елементу процесу розширеного  відтворення є функціонування кредитної  системи.

     Суть кредитної системи може бути виражена двояко [14, с. 121]:

1. кредитна система ¾ це сукупність кредитних відносин, форм кредиту, методів кредитування і кредитних установ;
2. кредитна система ¾ це сукупність кредитних установ країни.

     Частіше використовується друге визначення, що є більш вузьким та точніше  характеризує інституційну форму організації  кредитних відносин в суспільстві  через кредитні установи, які акумулюють вільні грошові кошти і надають  їх у позику.

     Процес  формування і розвитку кредитної  системи визначається двома об’єктивними економічними передумовами:

• на певному етапі суспільного розвитку з’являється потреба у специфічній формі підприємницької діяльності, пов’язаної з нагромадженням та розподілом тимчасово вільних коштів суб’єктів ринку;
• розвиток товарного виробництва і розширення торгівлі обумовили зростання обсягів грошового обороту, що викликало необхідність його організації і технічного обслуговування.

     Перша передумова пов’язана з виникненням власне кредитних відносин, що визначаються нерівномірністю та асинхронністю індивідуальних процесів відтворення. Незбіг у часі між частиною здійснюваних витрат і надходженням необхідних для цього доходів, викликаний об’єктивними економічними причинами, є характерним для переважної більшості суб’єктів ринку. У результаті, з одного боку, нагромаджуються значні суми тимчасово вільних від обороту коштів, а з іншого, ¾ відчувається потреба у додаткових грошових ресурсах. Розв’язується дане протиріччя за допомогою інститутів кредитної системи, у яких акумулюються тимчасово вільні кошти підприємств, держави, населення, що використовуються на засадах повернення з метою задоволення економічних та соціальних потреб суспільства. Крім того, у діяльності кредитних установ як специфічній формі підприємницької активності виявляється перевага об’єднання багатьох індивідуальних ризиків, що призводить до їх загальної мінімізації та сприяє оптимальному переливу капіталів між суб’єктами господарювання.

     Друга передумова формування кредитної системи визначається особливостями взаємодії суб’єктів ринку між собою, що здійснюється через кругообіг матеріальних цінностей і грошових коштів в економіці. Потоки товарів і послуг в господарстві повинні врівноважитись відповідними грошовими потоками, які, крім того, обслуговують фінансову систему, маючи односторонній характер, а також забезпечують рух капіталів на грошовому й фондовому ринках. Безпосереднє спрямування грошових потоків від одних суб’єктів ринку до інших є часто-густо економічно недоцільним, а зростаючі масштаби товарного виробництва і обігу роблять таку практику неможливою із-за значних витрат. Дані обставини зумовили об’єктивну потребу в упорядкуванні й технічній організації руху грошових коштів в економіці, що і здійснюють інститути кредитної системи, виконуючи роль основних посередників у забезпеченні руху грошових коштів між різними суб’єктами ринку. Тим самим створюються базові передумови для організації економічного циклу, оскільки від своєчасного отримання коштів залежить ефективність господарювання не лише окремих економічних суб’єктів, але і темпи економічного росту країни в цілому [12, с. 223].

     Формування  кредитної системи як сукупності кредитних установ визначається характером існуючих в країні кредитних відносин та відповідних їм форм кредиту. На різних етапах суспільного розвитку склад кредитних установ зазнавав змін відповідно до еволюції кредитних відносин, що є тією основою, яка загалом визначає кінцеву структуру кредитної системи. Етапи такого розвитку (еволюції) можна визначити наступним чином [14, с. 125]:

     1. Найпростіші форми кредитних відносин, що реалізуються між кредитором і позичальником без участі посередників. У цих умовах кредитна система відсутня. Однак за такої форми стосунків домінує елемент випадковості в укладенні кожної конкретної кредитної угоди, а також існують протиріччя між розмірами і строками вивільнення коштів у кредитора та відповідними потребами у позичальника, що суттєво гальмує розвиток як кредитних відносин, так і всієї економіки.

     2. Виникнення посередників, що виконують банківські функції, акумулюючи тимчасово вільні кошти і надаючи їх у позику, а також здійснюючи розрахунки між різними суб’єктами ринкових відносин. Функціонування посередників дозволяє поєднати інтереси кредиторів і позичальників у масштабах економіки в цілому, створити оптимальні умови для руху капіталів і суспільного прогресу. Домінуючою формою кредитних відносин при цьому поступово стає банківський кредит.

     3. Поява і розвиток спеціалізованих фінансових посередників, що здійснюють обслуговування тих сегментів ринку, які не зайняті банками. Спеціалізація окремих посередників на тих чи інших операціях або обслуговуванні певних суб’єктів ринку вигідно доповнює кредитну систему, збільшуючи асортимент фінансових послуг, що надаються різним учасникам процесу розширеного відтворення.

     4. Створення єдиного регулюючого органу кредитної системи ¾ центрального банку, що виконує функції управління процесами організації кредитно-розрахункового і фінансового обслуговування господарства. Даний етап виводить кредитні відносини на якісно новий ¾ регульований рівень, що дозволяє активно використовувати різні інструменти і важелі державного впливу на функціонування кредитного механізму з метою усунення диспропорцій в економіці.

     Розглянуті  етапи розвитку кредитних відносин і кредитної системи визначили  особливості формування її структури  в нинішньому виді. І хоча у різних країнах кредитні системи відрізняються за конкретним складом інститутів, їх функціональною спеціалізацією відповідно до національних особливостей, в цілому можна визначити загальну структурну схему побудови кредитної системи та ієрархію її елементів, що є характерними для ринкової економіки.

     Усі інститути кредитної системи  поділяються на три основні групи: 1) центральний банк; 2) комерційні банки; 3) спеціалізовані кредитно-фінансові  інститути (парабанки). При цьому  перші дві групи складають  окрему ланку організації кредитних відносин і являють собою банківську систему країни, тоді як третя група формує відносно відособлену систему небанківських установ, що спеціалізуються на виконанні окремих операцій.

     Функціональне розмежування різних ланок кредитної  системи об’єктивно зумовлене відмінностями у методах діяльності на фінансовому ринку, способах участі у процесі перерозподілу капіталів та забезпеченні руху коштів між різними суб’єктами ринкових відносин.

1.2. Банківська система:  сутність, принципи  побудови, та функції

     Функціональна специфіка діяльності банків зумовлює необхідність організаційно-правового  виділення їх у самостійну, відносно замкнуту структуру, яка називається  банківською системою [18, с. 24].

     Банківська  система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в  економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих  банків. Виникає банківська система  не внаслідок механічного поєднання  окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

     Тому  більш правомірним видається  формулювання банківської системи  як законодавчо визначеної, чітко  структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємоув’язані в самостійну економічну структуру.

     Самостійність банківської системи як економічної  структури має подвійне спрямування:

1. відносно окремих банків як її структурних елементів;
2. відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з банківською.

     Відносно  окремих банків самостійність системи  проявляється у специфічних цілях  та функціях її порівняно з цілями та функціями банків.

     Головною  ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку.

     Банківська  система спроможна виконувати три  такі функції:

1. трансформаційну;
2. створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);
3. забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).