Грошові системи: суть та основні етапи розвитку

          Світова валютна криза, яка визрівала протягом ряду післявоєнних років, відкрито проявилася у 1967 р., коли у зв’язку з погіршенням валютно-економічного становища Великобританії золотий вміст її валюти та курс вперше після 1949 року було знижено на 14,3%. За Великобританією, 25 країн, в основному її торгові партнери, також провели девальвацію своїх валют у різних пропорціях.

         Хронічна інфляція викликала знецінення французького франку за 1958-1967 рр. на 38%. Валютно-економічний стан Франції був настільки нестабільним, що валютна спекуляція – гра на зниження курсу франка та підвищення курсу німецької марки - призвела до валютної кризи. Атака марки на франк супроводжувалася відпливом капіталів з Франції, що призвело до зменшення її офіційних золото-валютних запасів. Політичні події, пов’язані із ихідом у відставку Ш. де Голля, посилили тиск на франк. У 1969 р. золотий вміст та курс франку було знижено на 11,1%. Одночасно було девальвовано валюти 14 африканських держав. Курс німецької марки під тиском світового фінансового капіталу було ревальвовано на 9,3% (3).

          Валютна криза досягла піку у 1971 році, коли в його епіцентрі опинилася головна резервна валюта – долар США. Це було обумовлено погіршенням валютно-економічного стану США, зниженням купівельної спроможності долара на 2\3 в 1971 р. порівняно із 1934 р., коли було встановлено його золотий паритет в 0,888671 г. золота, хронічним дефіцитом поточного платіжного балансу, збільшенням короткострокового зовнішнього боргу, зменшенням офіційних золотовалютних резервів (6).

           Загострення валютної кризи змусило уряд США девальвувати свою валюту на 7,89% та підвищити офіційну ціну золота з 35 до 38 дол. Було ревальвовано  курси ряду валют.

        Девальвація долара викликала  масову зміну курсів валют  до долара (96 з 118 країн-членів  МВФ). Але в 1973 році знову спалахнула валютна криза. На відміну від 1971 р. США не вдалося домогтися масового перегляду валютних курсів. 12 лютого 1973 року було проведено повторну девальвацію долара на 10% та підвищена офіційна ціна золота на 11,1% ( з 38 до 42,22 дол.) (1). Провідні країни підписали Паризьку угоду про перехід від фіксованих до плаваючих курсів

         Валютна реформа юридично була  оформлена угодою країн-членів  МВФ в Кінгстоні (Ямайка) у січні  1976 р (6). 

   3. Сучасні тенденції у розвитку грошових систем 

         Головна сучасна тенденція   розвитку світових економічних відносин пов’язана із  поширенням  інтеграційнних процесів, які охоплюють не лише економічні зв’язки, а й національні грошові системи держав. Вплив світових інтеграційних процесів на трансформацію національних грошових систем найбільш яскраво проявляється в Європі; особливо в Європейському Співтоваристві, де з 1 січня 1999 р. у безготівковий обіг було введено нову грошову одиницю – євро, яка замінила ЕКЮ, а у перспективі замінить національні грошові знаки, та  стала єдиною валютою країн Європейського валютного та економічного союзу,   який завершить формування в країнах ЄС єдиного внутрішнього ринку товарів, послуг, капіталу (1).

   З 1 січня 2002 р. передбачалося введення паралельного обігу національних грошових знаків та євро, а з 1 липня того ж року–поступова заміна ними національних грошових одиниць.

   Для вирішення валютних проблем створено Європейський центральний банк у  Франкфурті-на-Майні, а національні  банки держав-членів будуть займатися лише реалізацією валютної політики, а не її визначенням (5).

   Створення Європейського валютного та економічного союзу є завершальним етапом в  розвитку західноєвропейського інтеграційного процесу. Початок цьому процесу  поклав підписаний 25 березня 1957 року Римський договір про створення Європейського економічного союзу ( його друга назва – “Спільний ринок”) та продовжили Маастрихтські угоди, які проголосили створення Європейського союзу. Тоді до його складу входили 6 країн: Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. За послідуючі  після 1957 р. більш ніж 40 років процес інтегрування в Європі, незважаючи на чималі труднощі та протиріччя, в цілому з успіхом розвивався як в ширину (кількість повноправних країн-членів збільшилась до 15), так і в глибину (за спрямованістю до головної цілі – формування єдиного економічного простору, в якому незалежно від національних кордонів здійснюється вільний рух товарів, капіталів та людей, а також діють рівні для всіх суб’єктів господарювання умови конкуренції на спільному ринку (1).

   Головними досягненнями на цьому довгому шляху  стали створення митного союзу (відміна мита та інших обмежень в торгівлі між країнами –членами ЄС та єдиний “зовнішній тариф” в торгівлі з іншими країнами), а також уніфікація господарчого законодавства країн-учасниць. Разом з тим, відмовившись від використання у взаємних відносинах деяких засобів зовнішньоекономічної політики, національні держави залишили в своїх руках засоби валютної політики (курси національних валют, процентні ставки, валютні інтервенції, тощо ), які могли використовуватись.

   Виникло протиріччя між внутрішньо торгівельною та валютною складовою інтеграційного процесу. З метою пом’якшення цього протиріччя та обмеження можливостей країн-членів ЄЕС маніпулювати курсами своїх валют ці країни ще в 1979 р. ввели в дію Європейську валютну систему, в рамках якої встановлювались припустимі межі коливань валютних курсів

   Це  лише частково вирішувало проблему та ще не означало створення повного  економічного та валютного союзу. На  нараді в Маастрихті (Нідерланди) в 1991 році було прийнято рішення про поетапне реальне формування Європейського валютного союзу.

   Назву нової валюти євро було затверджено  на зустрічі у Мадриді 15-16 грудня 1995 року членами ЄЕС. У травні 1997 року на самміті Євросоюзу в Брюсселі було визначено одинадцять західноєвропейських країн, які відповідають критеріям участі в економічному і валютному союзі й готові з 1січня 1999 року запровадити євро. Це Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія. Великобританія, Данія та Швеція відмовилися від нової валюти на першому етапі впровадження. Греція на момент  прийняття рішення не  відповідала вимогам, висунутим перед країнами, які прагнуть увійти в зону євро. Умови конвергенції досить жорсткі, а саме (5):

   -дефіцит  держбюджету країни, яка має намір   увійти до союзу, не може  перевищувати 3% від ВВП;

   -сукупний  державний борг не повинен  перевищувати 60% від ВВП;

   -річна  інфляція не може перевищувати  середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС із най нижчим рівнем інфляції (приблизно 3-3,3%) більш як на 1,5%;

   -середня  номінальна величина довгострокових  відсоткових ставок не повинна  перевищувати 2% від середнього рівня  цих ставок трьох країн ЄС  з найстабільнішими цінами (приблизно 9%);

   -країни, що переходять на нову європейську  валюту, мусять дотримуватись встановлених  меж коливань валютних курсів  у існуючому механізмі європейської  валютної системи.

   Протягом 1999 року  Греції вдалося виконати вказані вимоги. Прийнято рішення про її входження до зони євро.

   Положенням  про євро забезпечується безперервність дії всіх контрактів. Перерахунок  діючих контрактів у євро має бути завершений до 1.01.2002 р.  До цього дозволяється укладання нових контрактів у  національній валюті і євро.

   З 1.01.99 кредити надаються на вибір, у національній валюті або у євро.  Кредити, що надані, переводяться у  євро до 1.01.2002 р. Всі умови залишаються незмінними, тільки сума перераховується у євро. Безготівкові операції можуть проводитися також у двох валютах. Але з 1.01.2002 всі розрахунки здійснюватимуться виключно в євро, при цьому зберігається співвідношення екю до євро як 1:1 (1).

   Введення  євро – безпрецедентне явище у  світовій економіці. Вперше йде річ  про появу на економічній карті світу цілком нової грошової одиниці, яка має на мети замінити у найближчі роки та поступово витіснити з внутрішнього та зовнішнього обороту національні грошові одиниці. При цьому євро повинна стати не тільки розрахунковою одиницею, як СДР та ЕКЮ, а повноцінними грошами, які будуть виконувати весь спектр грошових функцій як всередині країн ЄЕС, так і на світовій арені.

   За  рахунок запровадження постійних  курсових коефіцієнтів та передачі функцій  монетарної політики до створеного Європейського  центрального банку національні валюти країн-членів євро зони фактично перестали бути самостійними, а стали дублікатами єдиної європейської валюти. 
 
 
 

   Висновки 

   В цій роботі було розкрито поняття, суть та основні елементи грошових систем, а також основні етапи та сучасні тенденції їх розвитку.

   Грошова система -  встановлена державою форма організації грошового  обороту в країні. Вона складається  історично, її зміст і структурні елементи відображають досягнутий соціально-економічний  рівень розвитку країни. Вона є основним елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою.

   Основні елементи грошової системи:

• найменування грошової одиниці та її частин;
• масштаб цін;
• види грошових знаків, що мають законну платіжну силу;
• порядок готівкового та безготівкового обігу
• інституція, яка здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання;
• елементи національної валютної системи.

Етапи розвитку грошових систем:

1. Система металевого обігу;
2. Система паперово-грошового обігу;
3. Система кредитного обігу.

   Головна сучасна тенденція  розвитку світових економічних відносин пов’язана із  поширенням  інтеграційних процесів, які охоплюють не лише економічні зв’язки, а й національні грошові системи держав. Вплив світових інтеграційних процесів на трансформацію національних грошових систем найбільш яскраво проявляється в Європі; особливо в Європейському Співтоваристві, де з 1 січня 1999 р. у безготівковий обіг було введено нову грошову одиницю – євро.

  Грошова система України функціонує відповідно до закону про Національний банк України. Офіційною грошовою одиницею (валютою) є гривня. Офіційний курс гривні до іноземних грошових одиниць визначається НБУ. Фіксований масштаб цін відсутній. Видами грошей, що мають законну платіжну силу, є банкноти і металеві монети, що забезпечуються всіма активами Національного банку. Крім готівки функціонують і безготівкові гроші (у виді засобів на рахунках у кредитних установах). Виключним правом емісії готівки, організації і їхнього обертання і вилучення володіє НБУ. 

  Література 

1. Шамова  І. В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К. : КНЕУ, 2000 р.
2. Мишкін Ф. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків.-К.: Основи, 1998.
3. Вступ до банківської справи. Відп. ред. М.І.Савлук – К.: Лібра, 1998.
4. Пахомов В.І. Гроші та кредит: Навч.-метод. посіб. / В.І. Пахомов, Л.В. Стрільчук. – К.: МАУП, 2004.
5. Чужиков В.І.Економіка зарубіжних країн: Навч. посіб.- К.:КНЕУ, 2005 р.
6. Чистов С.М. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2004 р.