Грошові системи: суть та основні етапи розвитку

   В різних країнах в той же самий  час встановлювалося неоднакове співвідношення між золотом та сріблом. Так, наприкінці XVII ст. воно становило 1:15,5, а реальне ринкове співвідношення в цей час складало 1:14,9. Це означало, що золото за законом було переоцінено, тобто платежі золотом виявлялися більш вигідними, ніж платежі сріблом, яке часто вилучалося з обігу та вивозилося за кордон з метою купівлі золортих зливків для подальшого їх перекарбування у монети для здійснення платежів.

   В той же час, коли в Європі з обігу  витіснювалося золото, у США –  срібло. Тобто незважаючи на те, що за законом обидва метали мали рівні  права, фактично цю функцію виконував  один з них.

   Різновидом  біметалізму можна вважати так звану “систему “кульгаючої” валюти”, за якою один з видів монет карбується у закритому порядку. Прикладом служить французська грошова система, коли у 1873 р. було відмінено вільне карбування срібла, але за 5-франковими срібними монетами залишилася необмежена сила законного платіжного засобу. Це була спроба врятувати біметалізм.

   Однак біметалізм не відповідав потребам розвинутого  ринкового господарства, бо використання як міри вартості двох металів протирічило  суті цієї функції грошей. Загальною мірою вартості може виступати лише один метал, що й фактично відбувалося. Разом з цим, з розвитком капіталізму місце повноцінних грошей в обігу все частіше займали кредитні гроші та безготівкові розрахунки.

   На  початку другої половини ХІХ ст. декілька європейських країн вдалися до спроби зберегти біметалізм завдяки закладенню міжнародної угоди - так званого Латинського монетного союзу. На конференції 1865 р. була укладена угода між Францією, Бельгією, Італією та Швейцарією для підтримки стабільності грошового обігу на базі біметалізму. Це була перша спроба міждержавного регулювання грошових систем. На території країн Латинського монетного союзу зберігалося вільне карбування монет з золота та срібла при підтриманні твердого співвідношення між золотими та срібними монетами (1:15,5), однаковий металевий вміст (вага та проба) грошових одиниць, вільний обіг монет одних країн-членів на територіях інших. Такий блок мав укріпити позиції країн-членів по відношенню до інших європейських країн, перш за все до Великобританії та Німеччини. Але цей союз проіснував не довго. Знецінення срібла наприкінці ХІХ ст. внаслідок здешевшення його виробництва призвело до того, що фактичне ринкове співвідношення золотих та срібних монет складало 1:20, 1:22. Внаслідок недооцінені за законом золоті монети почали виходити з сфери обігу до скарбів. Це кінець кінцем призвело до розпаду Латинського монетного союзу. У 1878 р. вільне карбування срібла у країнах союзу було заборонено і всі ці країни перейшли до золотого монометалізму (2).

   Монометалізм – грошова система, за якої роль загального еквівалента виконує один метал: золото (золотий монометалізм) або срібло (срібний монометалізм), при цьму в обігу функціонують монети та знаки вартості, розмінні на грошовий метал.

   По  мірі розвитку капіталістичного господарства біметалізм поступається монометалізму. Срібний монометалізм існував в Росії в 1843-1852рр., в Індії – в 1852-1893рр., в Голандії – в 1847-1875рр (1).

   Англія  першою здійснила перехід до золотого монометалізму наприкінці XVIII ст. – на початку ХІХ ст. З останньої третини ХІХ ст. з’явилися умови для широкого запровадження золотої валюти. Завдяки своїй портативності (більш висока вартість та значно менша вага ніж в срібних монетах) золоті монети були більш принаднимим для обігу. Золотий монометалізм було введено: в Німеччині – в 1871-1873рр., в Швеції, Норвегії та Данії – в 1873р., у Франції – в 1876-1878рр., в Австрії – в 1892р., в Росії та Японії – в 1837р., в США – в 1900р.

   Золотий стандарт фактично був стандартом фунту  стерлінгів, бо більшість країн у ХІХ ст. проводили політику збереження стабільної вартості своїх валют шляхом переводу їх у фунти стерлінгів.

   Великобританія  мала перевагу країни, що в той час  не брала участі у війнах, що сприяло  формуванню її іміджу як зразка фінансової стабільності та обережності.

   Золотий монометалізм існував у кількох  формах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного  стандарту.

   Класичною формою вважається золотомонетний стандарт, при якому (4):

• золото виконувало всі функції грошей;
• в обігу знаходилися золоті монети.

     Введення в обіг золотих монет  не викликало ажіотажного попиту  на них.  Навпаки від них  часто намагалися позбутися як  незручних в обігу.

• відкрите карбування монет із фіксованим золотим вмістом.

   Золотий вміст англійського фунту стерлінгів дорівнював 7,32 г, долара – 1,5 г., франку – 0,29г., марки – 0,35, російського рубля – 0,77г.

   -    вільний рух золота та іноземної  валюти між особами та країнами, внаслідок чого відхилення валютних  курсів від валютних паритетів відбувалося лише в межах “золотих точок”.

        Рівновага підтримувалася завдяки  суворому контролю з боку центрального  емісійного банку. В залежності  від встановленого законодавством  порядка забезпечення банкнот  золотом визначаються декілька  систем банкнотної емісії.

   Англійська  система банкнотної емісії (5):

1. Законодавство фіксувало максимальний контингент емісії – фідуціарна емісія. Згідно акту 1844р. цей контингент встановлювався для Банку Англії в сумі 14 млн ф. стерлінгів.
2. Для решти банкнотної емісії, яка законом не лімітувалася, обов’язковим було 100% металеве покриття.

   Французська система банкнотної емісії, яка була введена у 1870р. (5):

1. Законодавство встановлювало загальний максимум банкнотної емісії.
2. Ніяких обов’язкових норм металевого забезпечення не встановлювалося.

   Німецька  система банкнотної емісії по закону 1875р. зводилася до наступного:

3. В законодавчому порядку фіксувався максимальний контингент не забезпеченої золотом емісії.
4. Законодавство дозволяло випуск не забезпечених золотом банкнот зверх встановленого максімуму, але така додаткова емісія обкладалася 5% податком.
5. Не менш 1/3 загальної суми банкнот повинно було забезпечуватися золотим запасом.

   Американська  система банкнотної емісії, що була введена згідно Федерального резервного акту 1913р., характеризувалася тим, що:

6. Встановлювалася мінімальна норма металевого покриття всієї банкнотної емісії у 40%, решта підлягала забезпеченню комерційними векселями.
7. Не встановлювалося будь-якого максимального контингенту ані для фідуціарної емісії, ані для банкнотної емісії в цілому.

   Російська система забезпечення банкнотної емісії за законом 1897р. походила на англійську:

8. Золоте забезпечення повинно було складати не менш ніж 50% загальної суми емісії кредитних банків Державного банку при умові їх випуску на суму не більше 600 млн крб.
9. Емісія зверх встановленої суми потребувала 100% золотого забезпечення.

   Золотомонетний  стандарт являв собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Саморегулювання виходило з адекватності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, вартості металу, який містився в монетах чи міг бути одержаний в обмін на банкноти. Завдяки більшому обігу, карбування золотих монет та необмеженому обміну банкнот на золото маса грошей в обігу стихійно пристосовувалася до потреб обігу в них через механізм скарбу. У періоди спаду виробництва та товарообігу, зменшувалася потреба в грошах, вони виходили з обігу, перетворюючись на скарб. При поширенні товарообігу гроші надходили з скарбу до сфери обігу. Саме таким чином відбувалося регулювання маси грошей в обігу.

   Стабільність  національних грошей, стабільність валютних курсів сприяли розвитку капіталізму  вільного ринку, створювали умови для  розвитку кредитних відносин, міжнародної  торгівлі, руху капіталів та інші.

   Функціонування  золотомонетного стандарту вимагало наявність золотих запасів у центральних емісійних банків, які слугували резервним фондом внутрішнього обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, виступали резервом світових грошей. Витрати держави на забезпечення обігу золотою монетою були значними. Для їх зменшення широко емітувалися банкноти, використовувалися безготівкові розрахунки. Протягом історичного розвитку співвідношення між золотими монетами в обігу та їх замісниками поступово змінювалося. Наприклад, в США, Великобританії і Франції воно дорівнювало у 1815р. 3:1, у 1860 – 1:1, у 1885 – 1:3. До 1913р. золоті монети складали 1/10 грошової маси. Але грошова система залишалася стабільною, бо зберігалися основні принципи золотомонетного стандарту (2).

   При паперовій системі грошового обігу емісія грошових знаків, які мають форму казначейських білетів, здійснюється державним казначейством для покриття бюджетного дефіциту. В такому випадку емісія грошей не пов’язана із потребами товарного обігу, а визначається виключно необхідністю покриття дефіциту державного бюджету, що призводить до переповнення ними каналів грошового обігу та до їх знецінення. До таких систем, як свідчить історія, країни, як правило, вдавалися за часів якихось екстраординарних подій, таких як війни, кризові явища (1).

   Перша світова війна призвела до глибоких потрясінь у грошово-кредитних  системах. Витрати, що були пов’язані із цією війною, складали 208 млрд. до-воєних золотих доларів, це перевищувало витрати на всі війни, починаючи з 18 ст. Для фінансування витрат використовувалися поряд із податками й позиками інфляційні методи.

   В роки першої світової війни ріст бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та емісією грошей призвели до такого зростання грошової маси в обігу, що значно перевищувало золоті запаси емісійних банків, що ставило під загрозу вільний обмін грошових знаків на золоті монети. В цей час золотомонетний стандарт припинив своє існування у країнах, що приймали участь у війні та й у більшості інших країн (окрім США та 7 латиноамериканських країн). Було припинено розмін банкнот та золото, заборонено його вивіз за кордон, громадянам заборонялося володіти золотом у монетарній формі, золото пішло у скарби, тобто відбувся перехід до паперових грошових систем. Центральні банки активно скуповували державні цінні папери та надавали позики під їх забезпечення. До кінця війни державні зобов’язання в активах центральних банків складали у Великобританії 54%, Італії –63%,Франції – 81%, Німеччині –91% (1).

   В ході війни та особливо після її закінчення фінансовий центр перемістився з Західної Європи у США, які перетворилися з країни-боржника на країну-кредитора. По закінченні війни лише в США зберігався золотомонетний стандарт. В більшості країн панував інфляційний обіг паперових грошей, який довгий час зберігався і після закінчення війни.

   Відбувся  перерозподіл офіційних золотих  резервів. В 1924 р. 46% світових  золотих  запасів було сконцентровано у США (В 1914 –23%).

   За  нових історичних і політичних умов повернення до класичної золотомонетної форми було вже неможливо. Однією з причин неможливості такого повернення була нерівномірність світових запасів золота. В той час, коли питома вага США у світовому централізованому запасі за 1913-1924рр. зросла з 31,7 до 46%, питома вага європейських країн впала з 49,3 до 34% (5). Це значно ускладнювало поновлення золотомонетного стандарту.

   Іншою причиною було намагання держав до централізації золота як важливого  військово-фінансового ресурсу на випадок нових війн. Тому навіть ті європейські держави, які мали порівняно крупні золоті запаси (Англія і Франція) приймали міри до того, щоб централізувати ті запаси, вилучити їх з обігу та зберігати у центральних банках.

   Після закінчення першої світової війни інфляція в ряді країн посилилась. Цьому  сприяли розруха, товарний дефіцит, надмірна емісія грошей. Особливо це стосувалося країн, які програли війну.

      На основі зростання промисловості та торгівлі в 1924-1928 рр. відбулася відносна стабілізація економіки. Процес стабілізації валют простягнувся на декілька років, внаслідок чого з “явилися передумови для “валютної війни”. Перша повоєнна грошова реформа була проведена у Швеції в 1922 р., остання – в Японії в 1930 р (5).

   В більшості країн були проведені  девальвації, причому в Німеччині, Австрії, Венгрії. Польщі близькі до нуліфікації. У  Франції в 1928 році золотий вміст франку було знижено у 5 разів. Тільки у Великобританії в 1925 році було здійснено ревальвацію, внаслідок якої було поновлено довоєнний золотий вміст фунту стерлінгів (6).

   В ході грошових реформ (1924-1929рр.) повернення до золотого стандарту відбулося у двох нових формах – золото-зливкового та золото-девізного стандартів.

   Золото-зливковий стандарт – така грошова система, при якій на відміну від золотомонетного стандарту, в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обмін банкнот здійснюється лише на золоті зливки із певними обмеженнями. У Великобританії ціна стандартного зливка в 12,4 кг дорівнювала 1700 ф.ст., у Франції ціна зливка вагою 12,7 кг – 215 тис. фр.