Финансы предприятия

Чистий прибуток підприємства спрямовується  на формування резервного фонду, виплату  дивідендів, поповнення статутного фонду, й інші цілі.

Ефективність роботи підприємства значною мірою залежить від якості управлінських рішень, що стосуються використання прибутку, який залишився у розпорядженні підприємства. Приймаючи ці рішення, власники (менеджери) мають враховувати потребу підприємства у фінансових ресурсах, резервах, необхідність виробничого і соціального розвитку підприємства, можливості прибуткових фінансових вкладень тощо.

Основними напрямами використання прибутку є:

• Кошти на розвиток і вдосконалення виробництва.

Ці кошти витрачаються на задоволення  потреб, які пов’язані із зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально – технічної бази підприємства.

• Сплата заборгованості підприємства по довгострокових банківських кредитах на інвестиційні цілі, також по відсотках за кредити.
• Збільшення фонду власних оборотних коштів. Збільшення власних фінансових ресурсів, вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів.
• Спрямування коштів на соціальні потреби:
1. Будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об’єктів соціально-культурної сфери;
2. Утримання закладів, об’єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);
3. Проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, в тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;
4. Інші подібні витрати;
• Кошти матеріального заохочення. Вони використовуються для стимулювання зацікавленості працівників підприємств в досягненні високих результатів праці. Прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі.
• Виплата дивідендів засновникам і акціонерам.
• Створення резервних (страхових) фондів. Використовуються в разі різкого погіршення фінансового становища.

Прибуток, що залишається після  сплати податків та інших обов’язкових платежів, може бути використаний також і на інші цілі його власниками або трудовими колективами. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески установам культури і спорту тощо.

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів та використання на інші потреби. Нерозподілений прибуток свідчить про фінансову стійкість, про наявність джерела для подальшого розвитку підприємства.

 

1.3 Аналіз факторів, що обумовлюють формування прибутку підприємства в сучасних умовах оподаткування

Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту. Водночас прибуток – це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває їх результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.            На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності [8,c.256]. Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.   Прибуток, який визначається в бухгалтерському обліку підприємств, формується як фінансовий результат операційної діяльності (зазвичай це основна частина загального фінансового результатові діяльності), інвестиційної діяльності, фінансової (у вузькому розумінні слова) діяльності. Крім цих джерел формування прибутку (вони об'єднані поняттям "звичайна діяльність"), у певних випадках підприємство може мати прибутки (частіше — збитки) від надзвичайних подій - повеней, пожеж та інших природних катаклізмів [8,c.258].       Велике значення у формуванні прибутку виробничого підприємства відіграє прибуток від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг, який входить до таких ланок як прибуток від основної діяльності, від операційної і на самому початку є складовою прибутку від звичайної діяльності. Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку [9,c.144].

На рис. 4 наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.

 

Рисунок 1.5 – Структурно-логічна схема формування прибутку від реалізації продукції

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).            Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції) [9,c.146].           Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє недостатня конкуренція, монопольне становище окремих підприємств у виробництві та реалізації багатьох видів продукції.            Отже, можна зробити висновок, що спроможність підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвою.            Розглянемо вплив на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.       Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання) [9,c.146-147]. Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість. Як уже було сказано, підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке: по-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований законодавством. Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів інші витрати; по-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір деяких із них також регулюється державою через визначення нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат [10,c.389]: відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування);        амортизація основних засобів і нематеріальних активів;   інші витрати (податки на землю і на транспортні засоби, комунальний податок).            Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак він можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці; вартість основних виробничих фондів, що належати підприємству, їх структура та визначений підприємством строк їх корисного використання.   Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим резервом збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на зменшення таких витрат. Для цього необхідно знати: повний перелік витрат, особливості складові і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства[10,c.392].          Слід зазначити, що нині підприємства усіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень з формування собівартості. Однак не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.        Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2002 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 16 “Витрати”), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, які було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.           З розвитком ринкових відносин з’являються нові фактори формування прибутку, які потребують врахування підчас проведення економічного аналізу. Характерною негативною рисою сучасного становища підприємств є зростання їх дебіторської та кредиторської заборгованості. Дисбаланс між дебіторською та кредиторською заборгованістю перетворюється на важливий фактор формування прибутку. Враховуючи те, що частина підприємств України працює зі збитками, вимагає розгляду питання ефективності залучення банківських кредитів, виходячи з мінімуму збитків. Встановлено, що найбільший ефект від використання залучених коштів досягається на підприємствах, де є високою частка умовно-постійних витрат[10,c.400]. Прибуток має не тільки функціональний, а й інституціональний характер, який виявляється передусім у податковому законодавстві. Тому комбінування або спеціалізація виробництва, приводить до зміни суми сплачених податків. А це, разом зі зміною необхідного розміру обігових коштів, безпосередньо відображається на прибутку підприємства. Методи аналізу прибутку, які враховують вплив цього фактора, підвищують обґрунтування управлінських рішень у галузі утворення господарюючих об’єднань та розукрупнення підприємств. У процесі дослідження було встановлено: якщо розглядати структуру виробництва на підприємстві з позицій обсягу виготовленої продукції, то спостерігається така закономірність: чим більше за розміром підприємство, чим більше воно виготовляє продукції, тим вищий в нього рівень комбінування виробництва. В зв’язку з цим для забезпечення рівних умов господарювання усім суб’єктам ринкових відносин необхідно удосконалити податкове законодавство, передбачивши в ньому встановлення залежності розміру податкової ставки від обсягу одержуваного прибутку[10,c.400-401]. Чинні методики аналізу прибутку не достатньою мірою враховують вплив фактора часу. Як правило, це здійснюється за допомогою дисконтування витрат та прибутку, тобто приведення різночасових витрат до одного моменту часу. Необхідність такого підходу диктується тим, що капітал - це зростаюча за часом вартість[13,c.403].         У сучасній економіці вплив фактора часу на фінансові результати діяльності стає більш різнобічним. Його вплив відображається також через встановлені законами часові інтервали розрахунку прибутку та сплати з нього податків, термін реалізації продукції та віднесення витрат виробництва на собівартість продукції. Таким чином, не фактор часу сам по собі впливає на фінансові результати діяльності підприємств, а різні фактори виробничої та фінансової діяльності, які виявляють себе з перебігом часу. За інших рівних умов у випадку менших встановлених інтервалів часу розрахунків прибутку підприємство сплачує більшу суму податку на прибуток і навпаки. Це пов’язано з тим, що чинне законодавство здебільшого не дозволяє спрямовувати прибуток поточного року на покриття збитків минулого періоду. Складається парадоксальна ситуація, яка полягає в тому, що фактично за чинним законодавством оподаткуванню підлягає не тільки прибуток, а й збитки.

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Фінансовий  план підприємства

Фінансовий план –  це план формування, розподілу і  використання фінансових ресурсів. Фінансові  плани складаються окремими підприємствами, організаціями, установами, їх об’єднаннями (баланси доходів і видатків, кошториси, бізнес-плани, платіжні календарі); на рівні міністерств, відомств, державних комітетів, державних цільових фондів; в розрізі окремих територій (місцеві бюджети), а також на рівні країни в цілому (Державний бюджет України, зведений бюджет, зведений баланс фінансових ресурсів).

Розробка фінансового  плану розпочинається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної  частини.

При складанні фінансового  плану повинен бути розроблений баланс доходів і видатків підприємства по всіх видах діяльності: операційній, інвестиційній та фінансовій.

У процесі планування визначається: дохід від реалізації продукції та інший операційний  дохід .

Інвестиційна діяльність – придбання та реалізація тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Фінансова діяльність –  діяльність, яка призводить до змін розміру та складу власного та позикового капіталу підприємства.

Основна діяльність –  операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою  створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Кошторис витрат –  це фінансовий проект, складання якого дає можливість визначити як загальну суму витрат, так і ціну одного екземпляру, виробу, примірника видання тощо. Витрати – це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують досягнення кінцевого результату господарської діяльності.

Таблиця 2.1 – Кошторис витрат на виробництво промислового підприємства, тис.грн.

№	Витрати	На год	Квартал
1	2	3	4
1	Сировина й основні  матеріали	47618	9508,9
2	Допоміжні матеріали	8751,4	2847
2.1	придбані сировина і  матеріали, комплектуючі вироби і послуги  промислового характеру	3658,6	1116,4
3	Паливо	2137,8	563,1
4	Електроенергія	3265	672,8
5	Матеріальні витрати	61772,2	13591,8
6	Амортизаційні відрахування	11339,1	2834,775
7	Витрати на оплату праці	10174	1983,1
8	Єдиний внесок на загальнообов’язкове  страхування	3921,0596	764,28674
9	Фонд захисту навколишнього  середовища	14,8	2,6
10	Фонд охорони праці  підприємств	26,4	4,9
11	Інші витрати –  усього.	124	28
	в тому числі
11.1	оплата послуг зв’язку	5,5	1,1
11.2	плата за оренду	54,4	13,1
11.3	відсотки за кредит	64,1	13,8
12	Витрати на виробництво	87371,5596	19209,46174
13	Списано витрат на виробничі  цілі	90,9	23,7
14	Витрати на валову продукцію	87280,6596	19185,76174
15	Зміна залишків незавершеного  виробництва	-821,4466084	-205,3616521
16	Виробнича собівартість товарної продукції	88102,10621	19391,12339
17	Позавиробничі витрати	1762,042124	387,8224678
18	Повна собівартість товарної продукції	89864,14833	19778,94586
19	Товарна продукція у  відпускних цінах підприємства	116823,3928	25712,62962

 

Складання кошторису  витрат на виробництво має наступні особливості.

Матеріальні витрати  – це вартість сировини і матеріалів, вартість малоцінних та швидкозношуваних інструментів:

-  загальна вартість  покупних матеріалів для упаковки  та зберігання;

-   вартість напівфабрикатів та комплектуючих;

-    вартість робіт  та послуг, що надаються сторонніми  підприємствами;

-    вартість усіх  видів пального;

-    заробітна  плата;

-    відрахування  на соціальні потреби:

-    нарахування  на фонд заробітної плати;

-   амортизаційні відрахування;

-     інші витрати.

Матеріальні витрати  розраховуються за формулою:

                      

МВ = Всм + Вдм + Вп + Ве+ Пвр+ Вгр,                        (2.1)

 

де  МВ – матеріальні витрати;

Всм – витрати на сировину і матеріали;

Вдм – витрати на допоміжні  матеріали;

Вп – витрати на паливо;

Ве – витрати на електроенергію;

Пвр -  плата за використання водяних ресурсів;

Вгр – відрахування на геологорозвідувальні роботи.

 

Амортизаційні відрахування — відрахування частини вартості основних фондів для відшкодування їх зносу, тобто для їх відтворення, шляхом віднесення (списання) на собівартість продукції згідно з існуючими нормами.

При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних  середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко – економічного їх старіння.

Сума амортизаційних відрахувань у плановому році визначається за встановленими нормами  амортизаційних відрахувань у відсотках від середньорічної  вартості  основних фондів. Річна норма амортизаційних основних фондів дорівнює чотириразовій квартальній нормі для відповідної групи основних фондів.

Амортизаційні відрахування розраховується за формулою:

 

А1 = А7/Та,             (2.2)

де А7 -  будівлі, тис. грн., Та – термін амортизації, Та = 20 років;

 

А2 = Б7*нормаА,                     (2.3)

де Б7 – обладнання, тис. грн., На – норма амортизації,

 

На = (100/Та)*2, %     (2.4)

де Та = 5 років, тобто  На = (100/5)*2 = 40%;

 

А3 = В7/Та,       (2.5)