Финансы пидпрыемства

     Розмір  амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних фондів і норм таких відрахувань, а також  від методів їх нарахування.

     Відповідно  до чинного законодавства суб'єктам  підприємницької діяльності пропонується як базу для нарахування амортизації  застосовувати залишкову вартість основних виробничих фондів, скориговану  на суму капітального ремонту понад  суми, віднесені на витрати виробництва  з поправкою на індекс інфляції.

     Підприємства  мають право самостійно застосовувати  метод прискореної амортизації. Завдяки прискореній амортизації  зменшуються витрати від морального старіння основних виробничих фондів.

     Сутність  прискореного методу нарахування амортизації  полягає в тім, що без скорочення встановлених нормативних строків  служби основних фондів підприємствам  дозволяється протягом двох років проводити  амортизаційні відрахування в підвищених розмірах, але з відповідним зниженням  їх у наступні роки.

     Унаслідок зростання амортизаційних відрахувань  знижується розмір оподатковуваного прибутку, а отже, і величина податку на прибуток. Одночасно зменшується  прибуток від реалізації товарної продукції.

     Суми  амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням  норм амортизації на балансову вартість груп основних фондів на початок звітного періоду.

     де  А — сума амортизаційних відрахувань, грн.;

     Бб — балансова вартість відповідної групи основних фондів на початок звітного періоду, грн.;

     Н — норма амортизаційних відрахувань  до балансової вартості кожної з груп основних фондів, %.

     Згідно  з чинним законодавством України  норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на кінець звітного періоду в таких розмірах.

        

     Балансова,вартість груп основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

     Бб=БЗ+Пб-Вб-Аб

     де  Бб — балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду;

     БЗ  — балансова вартість групи основних фондів на початок періоду, що передував  звітному;

     Пб — сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

     Вб  — вартість виведеної з експлуатації відповідної групи основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

     Aб — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у період, що передував звітному.

     З наведеної формули випливає, що витрати  на придбання основних фондів збільшують балансову вартість відповідної  групи з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також  інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, коли підприємство зареєстроване як платник такого податку.

     У разі виведення з експлуатації окремих  об'єктів основних фондів групи І  у зв'язку з їх продажем балансова  вартість групи І зменшується  на суму балансової вартості такого об'єкта. Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи І та нематеріальних активів включається до валових доходів, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат підприємства.

     У разі виведення з експлуатації основних фондів груп 2 і 3 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується  на суму вартості продажу таких основних фондів. Якщо сума вартості основних фондів дорівнює або перевищує балансову  вартість відповідної групи, її балансова  вартість прирівнюється до нуля, а  сума перевищення включається до валового доходу підприємства відповідного періоду.

     У разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних фондів групи І  у зв'язку з його ліквідацією, капітальним  ремонтом, реконструкцією та консервацією з рішення підприємства або Кабінету Міністрів України балансова  вартість такого об'єкта для цілей  амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються.

     У разі виведення з експлуатації окремих  основних фондів груп 2 і 3 у зв'язку з їх ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією, модернізацією та консервацією з рішення підприємства або Кабінету Міністрів України балансова  вартість груп не змінюється. Уведення таких основних фондів в експлуатацію після капітального ремонту, реконструкції  та модернізації збільшує балансову  вартість групи основних фондів тільки на суму витрат, пов'язаних з цими роботами.

     Якщо  підприємство приймає рішення про  ліквідацію окремого об'єкта основних фондів групи І, балансова вартість такого об'єкта не відноситься до валових  витрат і відшкодовується за рахунок  власних джерел підприємства.

     Нарахування амортизаційних відрахувань дає  можливість визначити поточну вартість не зношеної частини основних фондів, а також вартість тієї їх частини, яка відноситься на виробництво  продукції. Одночасно визначається нагромаджувана частина фінансових ресурсів для наступного заміщення  основних фондів, які вибувають з  виробничого процесу через зношення.

     3. Фінансова криза  на підприємстві: симптоми та фактори,  що її спричиняють.

     Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої  діяльності підприємства та обмежених  можливостей впливу його кері­вництва на фінансові відносини, що виникають  на цьому підприємстві. На практиці з кризою, к правило, ідентифікується  загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або  відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування.

     До  основних чинників, які можуть спричинити фінансову кризу на підприємстві відносять: зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства). Головними екзогенними чинниками фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

     -       спад кон'юнктури в економіці  в цілому;

     -       значний рівень інфляції;

     -       нестабільність господарського  та податкового законодавства;

     -       нестабільність фінансового та  валютного ринків;

     -       посилення конкуренції в галузі  та криза окремої галузі;

     -       посилення монополізму на ринку;

     -       дискримінація підприємства органами  влади та управління;

     -       політична нестабільність у країні.

     Головні ендогенні чинники фінансової кризи:

     -       брак чітко визначеної стратегії  розвитку підприємства;

     -       дефіцити в організаційній структурі;

     -       низький рівень менеджменту;

     -       низький рівень маркетингу та  втрата ринків збуту продукції;

     -       незадовільне використання виробничих  ресурсів;

     -       непродуктивне утримання зайвих робочих місць.

     У цілому всі названі причини кризи  досить тісно взаємозв'язані й  створюють складний комплекс причинно-наслідкових  зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вже перелічених нами. Типовими наслідками впливу вищенаведених причин та чинників на фінансово-господарський стан підприємства є:

     -    втрата клієнтів та покупців готової продукції;

     -    зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

     -    підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

     - збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;

     -    підвищення тиску на ціни;

     - істотне зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

     Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:  джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією  її розвитку.

     Виділяють такі види кризи:

     -  стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довготермінових чинників успіху);

     - криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

     - криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

     Між цими видами кризи існують тісні  причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна  криза спричинює кризу прибутковості, яка, своєю чергою, призводить до неліквідності  підприємства. Важливою передумовою  застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини  фінансової кризи.

     Розрізняють три фази кризи:

     а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим  антикризового управління);

     б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню  підприємства і потребує негайного  проведення фінансової санації;

     в) кризовий стан, який не сумісний з дальшим  існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

     Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної реакції  на неї.

     Характерними  ознаками і фазами кризи є періодичний  та все триваліший дефіцит грошових коштів підприємства для виконання  ним своїх зобов'язань та фінансування своєї поточної діяльності. Зовнішнім  проявом такого станова є виникнення ситуації неплатоспроможності, яка  характеризуйся затримкою у часі здійснення поточних платежів (порушення  терміну сплати у зв'язку з недостатністю  грошей на розрахунковому рахунку), сплатою  економічних санкцій (штрафів, пені) за несвоєчасну сплату, появою простроченої кредиторської заборгованості та непогашених  кредитів і позик.

     Діагностика фінансової кризи підприємства є  узагальненням всіх складових економічної  стратегії. Її головним завданням є  визначення потенційних можливостей  кризових ситуацій та банкрутства, і  формування заходів їх запобігання.

     Реалізація  на практиці системи раннього виявлення  та подолання фінансової кризи передбачає розробку теоретично обґрунтованої  методологічної бази, яка відображає сучасні вимоги. Відомі на сьогодні традиційні методи оцінки кризової ситуації мають певні недоліки: по-перше, неадаптованість зарубіжного інструментарію кризової діагностики до діяльності вітчизняних підприємств; по-друге, поширений управлінський підхід дає загальну характеристику кризовій ситуації, в той час, як прийняття рішень вимагає кількісного обґрунтування; по-третє, серед аналітичних показників діагностики банкрутства не виділено чітких критеріїв, орієнтованих на ідентифікацію ранніх ознак та глибини фінансової кризи; по-четверте, існує неузгодженість методичної та нормативно-правової бази антикризового регулювання в Україні.

     Фундаментальна  діагностика банкрутства підприємств  характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, яка здійснюється на основі методів факторного аналізу  та прогнозування.