Финансовые посредники

Традиційними  банківськими операціями є залучення  коштів на депозити, кредитування юридичних  та фізичних осіб, органів державної  виконавчої влади, створення нових  платіжних засобів, проведення розрахунково-касового обслуговування клієнтів банків.

Розвиток банківської  системи в Україні, посилення  конкуренції між банківськими установами всередині системи, поширення новітніх інформаційних та комп'ютерних технологій сприяють постійному вдосконаленню  банківської справи, розширенню кола операцій та послуг, що може виконувати сучасний банк.

Поряд з вдосконаленням традиційних банківських операцій банки все більше уваги починають  приділяти розвитку нетрадиційних  видів банківської діяльності.

Необхідність  розвитку нетрадиційній банківських  операцій обумовлена наступними чинниками:

зниженням рівня прибутковості  традиційних банківських  операцій у зв’язку  із посиленням конкуренції  на ринку банківських  послуг;

законодавчим  розширенням переліку фінансових операцій, що можуть здійснювати  банківські установи;

необхідністю  залучення нових  клієнтів з метою  збільшення та вдосконалення  ресурсної бази банків;

зростанням  вимог клієнтів банків до якості та змісту банківських послуг;

необхідністю  зменшення ризиків, що є характерними для традиційних  банківських операцій;

розвитком в країні небанківського фінансового сектора, який на ринках окремих  фінансових операцій може скласти конкуренцію  банкам.

Здійснення нетрадиційних  операцій забезпечує банкам збільшення обсягів діяльності, зростання доходів  та зниження рівня загального ризику за банківськими операціями. Впровадження банками у свою діяльність нетрадиційних  операцій, як правило, не вимагає значних  додаткових ресурсів, однак сприяє розширенню кола клієнтів та підвищенню рівня їх обслуговування.

У сучасних умовах нетрадиційними для банків України  є операції з довірчого управління власністю клієнтів, управління фондами  фінансування будівництва та фондами  операцій з нерухомістю, лізингові, факторингові, депозитарні операції, послуги з розміщення цінних паперів  на ринку тощо Поряд з банками  зазначені види діяльності, за умови  отримання відповідної ліцензії, активно здійснюють небанківські фінансові  установи.

5. Необхідність функціонування  та розвитку небанківського  фінансового посередництва

Пріоритетна роль банків у фінансовому посередництві  не перешкоджає активній діяльності та розвитку у більшості розвинутих країн небанківських фінансових установ та підвищенню їх ролі на ринку  фінансових послуг.

Зростання значення небанківських фінансових установ  у фінансовому посередництві  відбувається під впливом таких  чинників:

підвищення  рівня доходів  населення у економічно розвинутих країнах;

зростання попиту на новітні  та нетрадиційні для  банків фінансові  послуги;

активний  розвиток грошового, фондового, кредитного, валютного, страхового ринків;

інституційний розвиток небанківського фінансового сектора;

спеціалізація небанківських фінансових установ на послугах, що не є пріоритетними  для банків.

Діяльність небанківських  фінансових установ має багато спільних рис з банками. Серед них:

забезпечення  опосередкованого фінансування учасників економічної  діяльності;

формування  фінансових ресурсів шляхом емісії фінансових активів;

прагнення задовольнити інтереси та наміри споживачів фінансових послуг;

здійснення  операцій на одному ринку;

конкурування  з іншими фінансовими  установами за клієнтів.

Проте діяльність небанківських фінансових установ  суттєво відрізняється від діяльності банків. У складі основних відмінностей такої діяльності від діяльності банків є її вузька спеціалізація, реалізація за рахунок неї небанківських  операцій (за наявності дозволу держави  окремих банківських), відсутність  безпосереднього впливу на формування пропозиції грошей на ринку, а також  вища ризикованість в порівнянні з операціями банків.

Світовий досвід свідчить про те, що на окремих ринках фінансових операцій діяльність небанківських  фінансових установ може виявитися  більш ефективною, ніж діяльність банків. Адже концентрація діяльності з реалізації одного - двох видів  фінансових послуг створює умови  для підвищення їх якості та максимального  наближення таких послуг до споживачів. Зосередження діяльності на реалізації широкого переліку фінансових послуг, що є характерним для банків, безумовно  призводить до зниження ефекту від  такої діяльності.

Успішний економічний  поступ країни є неможливим без ефективної діяльності конкурентного фінансового  посередництва та подолання відсталості  фінансового сектора. У більшості  країн, які перейшли на засади ринкового  господарювання, поряд із розвитком  банківської системи забезпечується формування та активізація діяльності небанківських фінансових установ.

В Україні становлення  інститутів небанківського фінансового  сектора було викликано:

процесами приватизації державного майна за приватизаційні майнові сертифікати, що зумовили потребу  у створенні інвестиційних фондів і компаній, довірчих товариств;

реформою пенсійної  системи в Україні та запровадженням системи недержавного пенсійного забезпечення, що спричинили необхідність створення  в країні недержавних пенсійних  фондів;

необхідністю  впровадження в країні світового  досвіду щодо забезпечення страхового захисту суб'єктів господарювання та громадян, що сприяло розвитку діяльності страхових організацій;

потребами фінансового  та соціального захисту громадян, активізації малого бізнесу, здешевлення  вартості кредитів для населення, що обумовили відродження кредитних  спілок;

поглибленням  спеціалізації в діяльності економічних  суб'єктів і диверсифікацією напрямів спрямування капіталу, що спричинили появу та розвиток лізингових, факторингових, інших фінансових компаній, компаній з управління активами та інших посередників.

Прискоренню формування небанківського фінансового сектора  сприяли й розвиток фінансового  ринку в країні та залучення населення  і суб'єктів господарювання до інвестиційних  процесів.

В Україні процес становлення небанківських фінансових установ ще не завершився, продовжується  процес вдосконалення інституційної  структури небанківського фінансового  посередництва. Початковий етап розвитку зумовлює наявність певних недоліків  і проблем у діяльності небанківських  фінансових установ.

На сучасному  етапі небанківське фінансове посередництво  в Україні характеризується такими рисами:

низькою питомою вагою  активів небанківських  фінансових установ  у валовому внутрішньому продукті;

другорядною роллю небанківських  посередників у фінансуванні національної економіки  та у перерозподілі  капіталів;

відсутністю завершеної законодавчої та нормативної бази щодо регулювання  діяльності небанківських  фінансових установ;

відсутністю або недосконалим захистам клієнтів таких  установ;

наявністю недоліків в організаційно-економічних  механізмах функціонування небанківських фінансових інститутів.

Подолання проблем  в діяльності небанківських фінансових установ та прискорення їх розвитку буде сприяти більш повному задоволенню  потреб суб'єктів економічної діяльності у додаткових фінансових ресурсах, забезпеченню ефективної трансформації  капіталу та реалізації широкого переліку якісних фінансових послуг. 
 
 
 
 

. Функції фінансового  посередництва

Найбільш повно  й точно розглянуто функції фінансових посередників у працях українських  економістів В.В. Замовця та С.П. Зубика [7].

Функції фінансового  посередництва, як зовнішній прояв  його властивостей у системі економічних  відносин випливають з унікальної ролі, яку покликано виконувати фінансове  посередництво в економічному розвитку [7, с 18].

Суть та роль фінансового посередництва в  економіці держави найбільш повно  розкривається в його функціях.

Аналіз ряду економічних досліджень надав змогу  розглянути функції фінансового  посередництва за такою схемою (рис. 1).

Дамо характеристику основних трьох груп функцій фінансових посередників.

1. Функції, що  характеризують роль і значення  фінансового посередництва в  економіці, полягають у зростанні  обсягів інвестицій, поліпшенні  їх структури та зниженні вартості:

• активізація механізмів трансформації заощаджень в інвестиції шляхом підвищення інвестиційної активності індивідуальних інвесторів. Ця функція виконує завдання забезпечення додаткового обсягу інвестицій у виробництво національного продукту;
• активізація процесів перерозподілу та мобільності капіталів шляхом фінансового забезпечення нових та ефективних видів економічної діяльності за рахунок вилучення капіталів із традиційних сфер застосування;
• зниження процентних ставок шляхом збільшення надходження ресурсів на фінансові ринки через фінансових посередників, що спричиняє зниження вартості залучення капіталів для реального сектора економіки.

2. Функції як  специфічні завдання, що виконуються  фінансовими посередниками в  рамках конкретного виду економічної  діяльності:

• подолання бар'єрів невизначеності, у зв'язку з тим, що з погляду індивідуального інвестора фінансові посередники - це відносно відкриті установи, вірогідність шахрайства яких є набагато нижчою, ніж підприємств реального сектора. У рамках цієї функції фінансові посередники забезпечують подолання психологічних бар'єрів, залучаючи не схильних до ризику інвесторів до інвестиційних процесів;
• професійний вибір об'єктів інвестування шляхом проведення аналізу інформації про об'єкти інвестування на предмет потенційної прибутковості й ризику вкладання коштів та професійний вибір найпривабливіших об'єктів інвестування;
• економія на масштабах операцій - кожен окремо взятий індивідуальний інвестор у разі ведення ним операцій на фінансових ринках самостійно (наприклад, надання позик), змушений зазнавати значних трансакційних витрат у процентному відношенні до отриманих доходів (оплачуючи послуги брокерів, нотаріусів, оцінювачів та ін.). Фінансові посередники роблять ці витрати для індивідуальних інвесторів несуттєвими по щодо отриманих доходів;
• диверсифікація активів та уникнення ризиків інвестування - інвестування у велику кількість фінансових активів (надання кредитів великій кількості позичальників або придбання цінних паперів багатьох клієнтів) забезпечує суттєве зниження ризиків інвестування для індивідуальних інвесторів;
• моніторинг та управління ризиками інвестування - функція, яка полягає в постійному моніторингу фінансового стану об'єктів інвестування й оперативному регулюванні зростання інвестиційних ризиків. Ця функція є логічним продовженням функції відбору об'єктів інвестування;
• контроль за діяльністю позичальників - ця функція тісно переплітається з функцією моніторингу та управління ризиками.

3. Функції інформаційного  посередництва:

• інформаційне посередництво в прямій формі - консультації індивідуальних інвесторів з питань інвестування, різні види економічного аналізу можливих напрямків інвестування, видання різноманітних бюлетенів економічної інформації;
• інформаційне посередництво в непрямій (опосередкованій) формі, під якою розуміють управління капіталом. Непряме інформаційне посередництво пов'язане із специфічною формою оплати інформації власником капіталу, яка полягає в передачі власником капіталу своїх ресурсів фінансовому посереднику.