Альтернативи шляхи наповнення доходної частини державного бюджету України

ЗМІСТ

 

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДОХОДІВ ДЕРЖАВНОГО  ТА МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

1.1 Соціально-економічна суть, призначення  і роль доходів Державного  бюджету України

1.2 Сутність і склад доходів  місцевих бюджетів

2. АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ДОХОДНОЇ  ЧАСТИНИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз дохідної частини державного  бюджету

2.2 Аналіз Державного бюджету  на 2012 рік в частині показників  місцевих бюджетів та міжбюджетних  відносин

3. УДОСКОНАЛЕННЯ ЧИННОЇ СИСТЕМИ  ДОХОДІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

3.1 Альтернативи шляхи наповнення доходної частини державного бюджету України

3.2 Нові підходи у прогнозування  доходів державного бюджету України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

 

Економічний зміст  бюджету та його ланок розкривається  в процесах формування та розподілу грошових ресурсів, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях - від створення до споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в кінцевому підсумку фондів споживання та нагромадження визначається роль бюджету в управлінні економікою. У звязку з цим важливе значення має постійне удосконалення системи мобілізації доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Актуальність  теми дослідження обумовлюється  не тільки потребами практики державного будівництва, а й необхідністю всебічного наукового дослідження бюджетного процесу в цілому та фінансових основ його формування зокрема.

Підходи до вирішення  проблеми формування доходної частини  бюджету наведено у працях наступних  вітчизняних та зарубіжних науковців: В.Андрущенка, С.Буковинського, О.Василика, Т.Вахненко, В.Гейця, В.Глущенка, А.Гриценка, І.Дяконової, А.Ілларіонової, Б.Кваснюка, С.Лондар, І.Луніної, І.Мітюкова, А.Покритана, В.Протасова, І.Радіонової, І.Сала, В.Сумарокова, В.Суторміної, В.Федосова, І.Чугунова, С.Юрія та ін.

Основна мета курсової роботи полягає у дослідження особливостей формування доходної частини Державного бюджету України. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємоповязаних завдань:

· дослідити  науково-методичні засади формування доходів Державного бюджету України;

· проаналізувати особливості формуванні доходної частини Державного бюджету України;

· напрацювати  можливі шляхи оптимізації формування доходної частини Державного бюджету  України.

Предметом дослідження  є відносини по формуванню Державного бюджету України.

Обєктом дослідження виступає доходна частина Державного бюджету України.

В якості інформативної  бази курсової роботи виступили нормативно-правові  акти з питань формування Державного бюджету, літературні джерела з  теми дослідження, матеріали спеціалізованої  періодичної преси.

 

1. ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДОХОДІВ ДЕРЖАВНОГО  ТА МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

 

1.1 Соціально-економічна суть, призначення  і роль доходів Державного  бюджету України

Державний бюджет займає провідне місце в бюджетній  системі України. І як будь-який план, він має свої складові частини. Відповідно до глави 5 Бюджетного кодексу можна виділити доходну і видаткову частини Державного бюджету.

Державний бюджет України - важлива складова державних  фінансів. За допомогою державного бюджету здійснюється акумуляція фінансових ресурсів і їх використання для виконання функцій держави, які закладені в Конституції України та в інших нормативно-правових та законодавчих актах. Мобілізація фінансових ресурсів у доходну частину державного бюджету здійснюється переважно за рахунок податкових надходжень від юридичних та фізичних осіб, а також за рахунок неподаткових платежів, доходів від операцій з капіталом тощо. Видатки бюджету здійснюються з метою забезпечення соціально-економічного розвитку країни, за рахунок видатків державного бюджету фінансується соціальний захист населення, соціальна сфера, наука, освіта, оборона, управління, економічна діяльність, що потребує державної підтримки, діяльність держави на міжнародному рівні. Отже, роль і значення державного бюджету важко переоцінити.¹

Доходи Державного бюджету — це частина централізованих  фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і  необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів².

Залежно від  конституційного устрою держави  може бути кілька рівнів доходів бюджету  — від загальнодержавного до нижчих адміністративно-територіальних угруповань.

Дослідження проблем  формування доходної частини Державного бюджету України викликає інтерес, насамперед тому, що саме бюджет характеризує рівень економічного розвитку країни, і завдяки правильному здійсненню бюджетного процесу забезпечується економічна і соціальна стабільність та належний життєвий рівень населення. Через державний бюджет органи державної виконавчої влади здійснюють реалізацію державної внутрішньої і зовнішньої політики, державне регулювання і стимулювання економіки, фінансування соціальної політики з врахуванням довгострокових інтересів країни. Збільшення асигнувань з державного бюджету сприяє зростанню сукупного попиту в економіці і, відповідно, збільшенню випуску продукції і зайнятості. Наведене свідчить про актуальність досліджуваної теми¹.

Норми, які регулюють  відносини по формуванню доходної частини  бюджету, відіграють важливу роль у  системі бюджетно-правових норм, оскільки ці відносини впливають як на фінансове  забезпечення функцій управління, так  і на розвиток держави в цілому. Звернемо увагу на особливий характер звязку бюджетних матеріальних і процесуальних норм порівняно з цивільними матеріальними і цивільними процесуальними нормами. Відмінність полягає передусім в тому, що в бюджетних відносинах беруть участь одні й ті ж учасники, якими є органи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (ст. 20 БК), а у цивільних - самостійні й різні субєкти. До учасників формування державного бюджету відносяться Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України і Верховна Рада України, а також розпорядники бюджетних коштів.

Стаття 2 БК дає  наступне визначення доходів бюджету - це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній  основі, справляння яких передбачено  законодавством України. Але, на нашу думку, ця дефініція не повністю відображає сутності поняття «доходи бюджету». З огляду на розробки, здійснені наукою бюджетного права, можна дати наступне визначення: доходи бюджету - це частина фінансових ресурсів, що опосередковують економічні відносини з приводу акумулювання державою грошових коштів для створення централізованого грошового фонду, які мають на меті забезпечення реалізації державних програм. Правові норми, що стосуються складу і формування доходів державного бюджету, складають окрему групу, але розглядаються в одному розділі з групою правових норм, що регулюють видатки бюджету. Тим самим підкреслюється єдність і взаємозалежність між доходною і видатковою частинами, тобто збалансованість бюджету, що має бути враховано при формуванні кожної з цих частин. Необґрунтовані розбіжності між обсягами доходів і видатків, нехтування узгодженістю в процесі формування кожної з цих частин бюджету призводять до таких негативних явищ як розбалансованість та дефіцит державного бюджету, у звязку з чим немає оптимального впливу бюджету на розвиток економіки і соціальної сфери¹.

Розмаїття видів  доходів відображається завдяки  бюджетній класифікації, яка здійснюється з метою проведення необхідного  аналізу в розрізі доходів  та забезпечення загальнодержавної  та міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Бюджетним кодексом України (ст. 9) встановлена така класифікація доходів бюджету: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. До податкових надходжень належать обовязкові платежі, передбачені податковим законодавством України². Перелік загальнодержавних і місцевих податків закріплений у статтях 13, 14 Закону України «Про систему оподаткування». Також до законодавства про податки, збори та обовязкові платежі належать нормативні акти, що регулюють порядок справляння конкретного виду платежу, наприклад, Закон України «Про плату за землю», Декрети Кабінету Міністрів «Про податок на додану вартість», «Про акцизний збір», «Про податок на прибуток» та ін., Укази Президента та постанови Кабінету Міністрів, підзаконні нормативні акти інших органів влади, які уточнюють і доповнюють законодавчі приписи.

Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від  власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові платежі.

Виходячи з  наведеної класифікації доходів  бюджету і визначається склад  доходів Державного бюджету України.

Склад доходів  Державного бюджету включає доходи (за винятком тих, що згідно зі статтями 64, 66 та 69 БК закріплені за місцевими бюджетами), які отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обовязкові платежі та Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств. До складу доходів Державного бюджету України також входять: гранти і дарунки у вартісному виразі та міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Маючи матеріальний характер, доходи класифікуються і систематизуються переважно за економічними і правовими джерелами. За соціально-економічними ознаками доходи бюджетів поділяються на доходи: від господарської діяльності; від використання природних ресурсів; від зовнішньоекономічної діяльності; від банківської діяльності; від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; державне мито; митні платежі; збори та інші неподаткові платежі; доходи від приватизації; доходи від прибутку громадян тощо¹.

За порядком та умовами зарахування доходів  у Державний бюджет та в місцеві  бюджети вони поділяються на закріплені і регулюючі. До закріплених відносяться  доходи, які чинними законодавчими  актами віднесені у доходну частину  певного рівня бюджетної системи повністю у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому розмірі (норматив), що встановлюється на тривалий строк. Регулюючі доходи - це доходи, надходження яких у нижчестоящі бюджети визначаються щорічно Верховною Радою України або представницьким органом місцевого самоврядування вищого рівня при запровадженні своїх актів про бюджет. У сучасних умовах Державний бюджет може мати як закріплені за ним кошти, так і позичені. За юридичними формами доходи Державного бюджету поділяються на податкові і неподаткові¹.

Узагальнюючим джерелом доходів державного бюджету, рівно як і місцевих бюджетів, є  валовий внутрішній продукт (далі - ВВП) країни. Зростання ВВП призводить до зміцнення та стабілізації економіки, розширення виробництва, збільшення зайнятості, підвищення життєвого рівня народу, заробітної плати працівників, прибутків підприємств та організацій, купівельної спроможності населення, а, отже, до збільшення податкових надходжень до державного і місцевих бюджетів, до поповнення їх доходної частини. Разом з тим зниження номінального обсягу ВВП та зростання інфляції призводить до номінального зменшення надходжень до бюджету.

Система мобілізації  доходів до державного бюджету може як завдати імпульс економічному зростанню, так і навпаки пригнітити його. Так, задіяна в Україні система мобілізації доходів у розпорядження держави виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на субєктів господарювання, призвела до не виправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значні деформації та нестабільність виявлено в розмірах ставок оподаткування, у методології визначення бази та періодів оподаткування. Особливо негативно вплинули на результати господарської діяльності нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до створення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень².

На сьогодні очевидним є й те, що створення  ефективної системи доходів - справа дуже складна. Насамперед потрібна науково  обґрунтована політика доходів держави, яка б враховувала сучасне економічне становище в Україні, ті функції, які покладені на неї Конституцією в галузі економічного й соціального життя. Без всебічно продуманої та концептуально вивіреної політики доходів державі важко здійснити податкову реформу. Тому основними принципами побудови системи доходів держави є:

· мобілізація  доходів до бюджетної системи  завдяки впровадженню прямих податків, тобто податків, де обєктом оподаткування  є дохід фізичної особи, земля, майно  й капітал;

· використання непрямих податків лише у формі акцизів і з метою обмеження споживання окремих видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;

· застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку чи доходу;

· ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу  доходів, деформують вартісні показники  в економіці й знижують конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою цілі;

· надходження  повинні бути з багатьох різних джерел - чим різноманітніші джерела, тим  менша ймовірність того, що бюджет постраждає від несподіваного зниження надходжень із погіршенням становища в економіці;