Сенсуалістична етика, етичний скептицизм Девіда Юма

     2. Другий його щаблем є суспільно-державне  стан. Воно складається в результаті  «збільшення багатств і володінь»  [2], яка викликало зіткнення і  війни з сусідами, що в свою чергу додало військовим вождям особливо важливу роль і значення.

     Таким чином, Юм не був сліпим прихильником торійскіх традицій. Його поглядами  в політиці, соціології та політичної економії підводиться риска під  епохою революційно-буржуазних перетворень в Англії з колишньої партійної однобічністю вігів і торі. Юм бажав консолідації панівного класу на більш широкій основі індустріального капіталізму і фрітреда в економіці, парламентарної монархії в політиці. Британський спектик бачить в народі лише робочу силу, позбавлену гідності і розуму, а в буржуазії - справжню представницю нації в усіх сферах її діяльності. Майбутнє Англії він не мислить поза розвитку капіталістичної промисловості і торгівлі, а Шотландії - поза упряжки англійської капіталізму.

       Філософія Юма відповідала цієї суспільно-політичній програмі. Даючи своє рішення проблеми співвідношення філософії, науки і релігії, вона втілила в теоретичній формі традиційний скептицизм буржуазних консерваторів, ворожих революції і пізнанні, Що побоюються порвати з релігією і в той же час зацікавлених в успіхах прикладного природознавства задля зміцнення свого економічного панування.

      2.3. Вплив етичних напрямків Девіда Юма на розвиток філософської та етичної думки

     Філософію англомовного світу вісімнадцятого сторіччя з дуже великим ступенем вірогідності можна назвати витвором Юма. Завжди ризиковано намагатися розмістити в межах одного контексту особистість подібної значущості, як і раніше впливову в дуже багатьох контекстах. Тим не менше Юм все ще настільки ж зберігав свій вплив як засновник і батько нової філософії, наскільки він був продуктом думки вісімнадцятого сторіччя і тією особливою епохи в науці Заходу, яка іменується шотландським Відродженням.

     Чимала  заслуга в розвитку нового погляду  на світ належить шотландському філософу, історику, економісту і публіцисту Девіду Юму (1711 - 1776), оновити науку про моральність. За Юмом, етика займається мотивами вчинків, які в кінцевому підсумку обумовлюються психологічними особливостями людей. Шотландія дала світу іншого великого мислителя - економіста Адама Сміта (1723 - 1790), що заклав основи класичної політекономії.

     Адам  Сміт є послідовником Девіда Юма. Після смерті Д. Юма, А.Сміт надрукував його «Автобіографію». Адам Сміт слухав курс моральної філософії, що включав як етику, так і теорію права, і економіку, який читав Хатчесон. І згодом у них зберігалися добрі відносини. Пізніше Сміт прийняв кафедру моральної філософії в Університеті Глазго, перше очолювана Хатчесоном. Дружні узи протягом усього життя пов'язували Сміта і з Юмом. Що стосується ставлення Сміта до творчості цих мислителів, то він, безсумнівно, сприйняв ідеї Хатчесона і Юма [20] щодо природи моралі і моральної свідомості: предметом моралі є відмінності між добром і злом, правильним і неправильним, можливості розуму в осягненні чеснот обмежені, моральність характеру проявляється в симпатії. Однак у філософії Сміта як концепція морального почуття, так і сам етичний сентименталізм зазнають значних змін. Це видно з його трактату "Теорія моральних почуттів", виданого в 1759 р. на основі лекцій, прочитаних в Единбурзькому університеті. У цьому трактаті найбільш повно розкрилися моральні погляди і етико-філософська позиція Сміта [18].

     Сміт  не приймає думки, поділяється Хатчесоном і Юмом, а опосередковано і Батлером, згідно з яким є якась певна моральна спроможність - моральне почуття, - за допомогою якої сприймаються моральні відмінності і на основі якої висловлюються моральні судження.

     Людина, по Сміту, не потребує особливої моральної  здібності. Її не до чого докласти. Говорити про моральну здібності є сенс за умови, що визнається наявність якихось узагальнених законів, або стандартів людської поведінки. Але таких немає. Моральність людини виражається в його здатності сприймати і оцінювати події, що відбуваються належним, або відповідним чином. Ці поняття - "належний" ("propriety"), "відповідне" ("suitable") і "підходяще" ("fitness"), що використовуються в "Теорії ..." практично як синоніми, мають принципове значення для смітівского обговорення моралі. Вони покликані виявити один з механізмів моралі, який полягає в тому, що переживання і оцінки людини повинні корелювати з дійсною суттю пережитих подій.

     Мораль, за Сміту, представляє сукупність почуттів людини з приводу вчинків або  подій, що мають відношення до приватного і загальному благу. Такі схвалення і осуд, доброзичливість і себелюбство, вдячність і обурення, любов і ненависть і т.д. Серед почуттів Сміт згадує і почуття справедливості, і докори совісті. Людина відчуває ці почуття, (а) будучи об'єктом чиїхось дій, (б) ставлячись як-то до інших, що стали об'єктом чиїхось дій, (в) будучи "безстороннім спостерігачем" (мова йде про impartial spectator-понятті, принциповому для Сміта і сприйнятому ним від Юма. На жаль, в російській виданні воно, не отримавши адекватного перекладу, загубилося.). Почуттям-відносинам і присвячена в основному "Теорія моральних почуттів", а саме, шість із семи частин цього етичного трактату.

     Іншим важливим механізмом моралі Сміт вважав симпатію як здатність людини за допомогою  уяви представляти почуття інших людей з приводу пережитих ними подій. Сміт розширює значення поняття симпатії: це не тільки жалість і співчуття, але взагалі будь-яке співчуття. Завдяки симпатії люди осягають інших і на цій підставі виявляються здатними судити про інших - співвідносячи переживання інших зі своїми переживаннями або намагаючись, знову-таки завдяки уяві, представити можливу реакцію на подібну подію якогось неупередженого спостерігача, Безвідносно до своїх особистих інтересам або інтересам інших людей. Як бачимо, в теорії Сміта симпатія виконує функцію, близьку до функції морального почуття Шефтсбері і Хатчесона - це своєрідна інтуїтивна здатність пізнання.

     Дійсне  положення Сміта у ставленні  до традиції етичного сентименталізму  проявилося в сьомій частині трактату, в якій Сміт проводить цікавий, класифікуючий аналіз морально-філософських вчень. З приводу теорій, що пов'язують моральну здатність з моральним почуттям, а чеснота з доброзичливістю, а саме теорій Хатчесона і Юма, Сміт знаходить найбільше позитивних характеристик. Однак сентименталістська етика розглядається у ряді інших типів етичної теорії і нарівні з ними. Стосовно неї Сміт виступає таким же "безстороннім спостерігачем", як і по відношенню до всіх інших, і тим самим він, ще користується деякими концептуальними схемами етичного сентименталізму, сам вважає себе поза ним[9].

     РОЗДІЛ 3. МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВЧЕННЯ ДЕВІДА ЮМА  В СУЧАСНОМУ ЖИТТІ.

     Доброзичливість, або доброта, - основна чеснота, регулююча  всі інші чесноти. Як така вона охоплює  такі важливі якості, як "людяність, співчуття, вдячність, вірність, старанність, безкорисливість, щедрість" [27,с.384]. Доброзичливість безкорислива, і наше схвалення доброзичливості або її проявів також не обумовлено утилітарними мотивами - "перспективою отримання користі, або вигоди, для нас самих або для інших" [27,с.385]. В сучасному житті людина забуває про таку чесноту як доброзичливість. Потрібно з самого дитинства навчати дитину доброті, виховувати її доброзичливій, щирій сім'ї. В сучасності людина легко може образити іншого. Ображаючи інших людина підходить до основного пороку – не людяності. Виходячи з цього, Юм формулює критерій гідності й чесноти: ці людські якості проявляються в тому, що їхній власник сприймається як людина, визначена нами, так само, як і будь-якими іншими людьми, як бажаного партнера, товариша чи співрозмовника.

     Юм  в своїх працях приділяв увагу людині, людським чеснотам. Потрібно більше приділяти уваги самій людині, а не бути заклопотаними матеріальними питаннями. В сьогоденні людство не звертає великої уваги на живе спілкування. Багато хто міркує : «Навіщо мені живе спілкування, якщо я можу поспілкуватися по телефону, або взагалі написати повідомлення і відправити через інтернет». Люди перестають писати лити один одному. Потрібно вивчати етику минулих часів, щоб не забувати про те, що насправді повинно бути живе спілкування. Людина – це не робот який може робити все без емоцій. Потрібно проявляти емоції. Юм приділяв цьому багато уваги, сучасність забуває про це.

       У сучасному суспільстві дуже сильно зросли наміри до суїцидів. Девід Юм, представник західноєвропейської філософії Нового Часу, маючи намір “ повернути людині її вроджену свободу ” [30, с. 182], вперше відкрито та систематизовано спростовує аргументацію Фоми Аквінського. На його думку, самогубство не може бути злочином проти Бога, бо всі події, що відбуваються в житті людини (яка є Божим творінням), – це діяння Всемогутнього. Отже, самогубство повинно розглядатися як відповідний акт Його закону та волі. Контраргументом до гріховності самогубства проти суспільства Д. Юм висуває те, що людина своїм вчинком не чинить суспільству жодної шкоди, вона просто припиняє робити добро – людина не повинна робити незначне добро суспільству за власний рахунок, завдаючи собі страждання й болю. Але при цьому філософ все ж таки припускається думки, що самогубство може трактуватися як провина: “ . а якщо це й провина, то вона належить до тих, що їх можна пробачити .” [30, с. 190]. І, нарешті, самогубство не завжди спрямоване проти інтересів суб’єкта: “ вік, хвороба або негаразди можуть перетворити життя на тягар та зробити його чимось гіршим, ніж самознищення ” [30, с. 191]. 

      ВИСНОВОК

     Чимала  заслуга в розвитку нового погляду  на світ належить шотландському філософу, історику, економісту і публіцисту Девіду Юму (1711 - 1776), оновити науку про моральність. За Юмом, етика займається мотивами вчинків, які в кінцевому підсумку обумовлюються психологічними особливостями людей.

     Юм  вихваляє діючу в Англії конституцію  як «прекрасне створення, гордість Англії, що викликає заздрість у її сусідів і споруджене працею багатьох століть, удосконалене ціною багатьох мільйонів [життів] і зцементовані рясними потоками крові ...» [27,с. 27].

     І от яка політична програма Юма  на майбутнє: «Будемо дбайливо зберігати  і покращувати нашу існуючу форму правління (ancient government), наскільки це можливо, не даючи їжі пристрастям, штовхає к. .. небезпечним нововведень » [27, с. 33].

     До  числа «небезпечних нововведень» Юм відносить і буржуазну республіку і - тим більше - проекти встановлення соціалістичних відносин. «Всі проекти політичного устрою, які припускають великі перетворення в образі життя (manners) людського роду, явно нереальні (plainly imaginary).

     Бажання і небажання з любов'ю і ненавистю  може бути пояснена за допомогою двох різних гіпотез. Перша полягає в наступному: Любов і ненависть мають не лише причину, їх зухвалу, а саме задоволення і незадоволення, і об'єкт, на який вони спрямовані, а саме деякий особа, або мисляче істота, а й мета, яку вони прагнуть досягти, а саме щастя або нещастя улюбленої або ненависної особистості; всі ці різні аспекти, Змішуючись один з одним, утворюють один афект. Відповідно до цієї теорії, любов є не що інше, як бажання щастя іншій особі, а ненависть - бажання йому нещастя. Бажання і небажання складають саму природу любові і ненависті. Вони не тільки невіддільні [від цих афектів], але й тотожні [їм].

     Доброзичливість і гнів - це афекти, відмінні від любові і ненависті і лише з'єднуються  з останніми в силу первинної  організації нашого духу. Природа наділила тіло відомими прагненнями і схильностями, які вона посилює, послаблює або змінює в залежності від стану його рідких або твердих складових частин; так само поступила вона і з духом. Залежно від того, знаходимося ми у владі любові чи ненависті, відповідне бажання щастя або нещастя особі, яка є об'єктом зазначених афектів, виникає в дусі і змінюється з кожною видозміною останніх. З абстрактної точки зору такий порядок речей не є необхідним. Любов і ненависть могли б не супроводжуватися подібними бажаннями, або ж зв'язок їх з такими могла б бути саме зворотною. Якби природи було завгодно, любов могла б виробляти таку ж дію, як ненависть, а ненависть - таке ж, як любов. Принаймні я не бачу ніякого протиріччя в припущенні, що бажання заподіяти страждання могло б бути з'єднаний з любов'ю, а бажання щастя - з ненавистю. Якщо відчуття, що викликаються афектом і бажанням, протилежні, то адже природа могла б змінити відчуття, не змінюючи тенденції бажання, і таким чином могла б зробити їх сумісними.

     Список використаних літературних джерел

1. Альберт Швейцер. Культура и этика. Перевод с нем. Н.А. Захарченко и Г.В. Колшанского: «ПРОГРЕСС», - МОСКВА, 1973.
2. Анатомия мудрости. 120 философов. Жизнь. Судьба. Учение. Т. 2., Симферополь, 1997
3. « Американские просветители» Избранное произведение в двух томах. Москва, 1968.
4. Богуславский В.М. Скептицизм в философии - М.: Наука, 1990. - С. 210-248.
5. Гайденко П. П. История  Новоевропейской философии  - 1990.
6. Грязнов. А. Ф Разумный скептицизм в жизни и философии// Д. Юм. Соч. в 2 т.– Т.1. – М.: Мысль, 1996– С.3-41.
7. Гусейнов А.А., Иррлитц Г. Краткая история этики. – М.: Мысль, 1987.
8. Дэниел Н. Робинсон. Интеллектуальная история психологии ч.2,. - М. 2005.
9. История этических учений: Учебник / Под ред. А.А. Гусейнова. - М.: Гардарики, 2003.
10. Ліхтей І. М.Всесвітня історія. Новий час (XV-XXIII ст.) Київ, 2008.
11. Д. Локк. Избр. филос. произв. в двух томах, т. II. М., Соцэкгиз, 1960.
12. Нарский И. С. «Дэвид Юм». Москва, 1973.
13. Нарский. И. С. Западноевропейская философия XVIII века: Уч. пособие. - М.: Высшая школа, 1973.– С.140-193.
14. Новейший философский словарь / Сост. А.А. Грицанов. — Мн.: Изд. В.М. Скакун, 1998. - 896 с.
15. Реале Дж., Д. Антисери. Западная философия от истоков до наших дней. - СПб.: Петрополис, 1996. – С. 371-395.
16. Роговин С. М., Деїзм и Д. Юм, М., 1908.
17. Сабініна М. В. Давид Юм / / Сократ. Платон. Аристотель. Юм. Шопенгауер: Біогр. розповіді / Сост., заг. ред. і послесл. Н. Ф. Болдирєва. - Челябинск: Урал, 1995.
18. Сміт А. Теорія моральних почуттів / Вступ. ст. Б.В. Мееровского; М., 1997.
19. К. Сміт. Філософія Давида Юма. Лондон, 1941
20. Тейлор WL Хатчесон Фрэнсис и Дэвида Юма Предшественники Адама Смита. Durham, 1965.
21. Учебник для студентов высш. уч. заведений. – Кн. 2: Философия XV-XIX вв. / Под ред. Н. В. Мотрошиловой. – Разд. II, гл. 10. – М.: “Греко-латинский кабинет” Ю. А. Шичалина, 1996. – С. 211-219.
22. Философский энциклопедический словарь. М., 1983.
23. Философский словарь. Справочник студента. – М.,2002.  
24. Юм Д. Исследование о принципах морали. М.: Мысль, 1996
25. Юм Д. Сочинения в двох томах. М., 1965.
26. Юм Д. Трактат о человеческой природе. Кн. 2,3.
27. Юм Д. Моральные политические эссе.
28. Юм Д. Исследование о человеческом разумении. М.: Прогрес, 1965.
29. Юм і проблема сьогодення. Лондон, 1939.
30. Юм Д. О самоубийстве / Юм. Д. Малые произведения – М.: Канон 17., 1996.