Прогнозування

Щоб досягти поставленої  мети, підприємствам необхідно:

• визначити величину потрібних і реально можливих грошових ресурсів за джерелами їх формування і напрямами використання для здійснення операційної, інвестиційної та інших видів діяльності;
• оптимізувати структуру капіталу за джерелами формування і напрямами розміщення;
• визначити прогнозовану дохідність капіталу, авансованого на формування активів підприємства;
• розробити альтернативні чи запобіжні заходи на випадок відхилень від прогнозованих показників;
• контролювати й оперативно реагувати на хід виконання фінансового плану.

У процесі розроблення  фінансового плану пропонується поетапно прогнозувати:

• доходи, витрати й прибуток від операційної, інвестиційної, фінансової та 
  інших видів діяльності та чистий прибуток і напрями його використання;
• потребу в оборотних коштах за джерелами формування і напрямами використання;
• джерела інвестиційних ресурсів для виконання плану капітальних вкладень;
• величину і напрями використання коштів соціального спрямування;
• баланс активів і пасивів на кінець планового періоду.

На першому етапі необхідно  розробити план доходів, витрат і  прибутку з тим, щоб упевнитися в  економічній і фінансовій результативності прогнозованих видів діяльності, достатності очікуваного чистого прибутку для самоокупності (простого відтворення) та остаточно визначитися у напрямах діяльності. План доходів, витрат і прибутку можна скласти за формою, наближеною до звіту про фінансові результати.

На другому  етапі слід подбати про достатність грошових ресурсів для ритмічного кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обігу, тобто створити фінансові передумови виконання прогнозованих обсягів діяльності. Для цього доцільно скласти баланс грошових ресурсів, у якому відобразити потребу в обігових коштах для формування запасів планових оборотних засобів, з одного боку, і джерела формування обігових коштів — з другого. Слід зауважити, що структура джерел має бути не довільною, а такою, що забезпечить підприємству платоспроможність, кредитоспроможність і ліквідність поточних зобов'язань. Тому величина власних обігових коштів повинна бути прогнозованою, має встановлюватися норматив. Обов'язок підприємства забезпечити їх наявність у розмірі, не меншому за норматив.

На третьому етапі  необхідно визначити джерела  фінансування капітальних вкладень, щоб уникнути недофінансування об’єктів і не допустити непланового вилучення власних коштів із обігу на капітальні вкладення. За великих обсягів капітальних вкладень доцільно скласти баланс фінансування капітальних вкладень, в якому відобразити їх напрями та конкретні джерела фінансування. Якщо підприємство залучає зовнішні інвестиції на визначений строк, треба спершу скласти розрахунок їх окупності. За невеликих обсягів капітальних вкладень джерела і напрями використання коштів на реальні інвестиції можна відобразити окремими розділами у балансі грошових ресурсів.

Четвертий етап пов'язаний із соціальною політикою підприємства. Щоб забезпечити успішне виконання показників бізнес-плану і фінансового плану зокрема, необхідно приділити належну увагу персоналу підприємства, його соціальному захисту, оскільки матеріальне заохочення є важливою мотивацією до праці, до новацій. Від соціальної політики підприємства великою мірою залежить прогрес на підприємстві, трудова дисципліна і кадрова стабільність. Тому підприємству доцільно виробити систему матеріального заохочення, поєднати її з результатами праці та кінцевими фінансовими результатами підприємства, визначити джерела фінансування, скласти кошторис та забезпечити прозорість і гласність використання коштів.

На завершальному  етапі необхідно скласти прогнозний баланс активів і пасивів підприємства на кінець планового періоду, визначити структурні зміни, які відбудуться за умов виконання фінансового плану, оцінити їх вплив на фінансовий стан підприємства, розрахувати очікувані показники, за якими оцінюється фінансова стабільність, провести їх порівняльний аналіз за останні 3—5 періодів, з тим щоб запобігти можливому погіршенню фінансового стану підприємства.

Із сказаного  випливає, що кожний етап потребує певних економічно обгрунтованих розрахунків, на основі яких у балансовому взаємозв'язку формується функціонально самостійний розділ фінансового плану, який легко піддається контролю, аналізу, а за потреби — оперативному регулюванню. Всі розділи разом складають фінансовий план, який характеризує грошові потоки, пов'язані з кругообігом виробничих фондів, формуванням грошових доходів і власного капіталу, економічну ефективність і фінансовий стан підприємства. Такий фінансовий план можна вважати програмою та інструментом управління фінансами підприємства.

Слід зазначити, шо комплексне фінансове планування потребує фахового підходу. У процесі розробки плану й контролю за ходом його виконання у полі зору фінансиста повинна бути вся різнобічна фінансово-господарська діяльність підприємства. Першочерговим його завданням має бути забезпечення фінансової стабільності суб'єкта господарювання шляхом максимального використання внутрішніх важелів ресурсного забезпечення кругообігу виробничих фондів", підвищення фондовіддачі і решабельності активів, забезпечення високої ліквідності боргових зобов'язань. Водночас фінансовий менеджер повинен аналізувати доступну інформацію про діяльність конкурентів підприємства, прогнозувати вплив зовнішніх чинників на фінансовий стан підприємства, розробляти запобіжні чи альтернативні заходи, шоб забезпечити фінансову стійкість і конкурентоспроможність. Однак посада фінансиста є не на всіх кооперативних підприємствах (зокрема малих). Для малих підприємств фінансовий план пропонується складати за формою балансу доходів і витрат. Водночас спілкам споживчих товариств для таких підприємств необхідно розробити внутрішньосистемні нормативні еталонні показники економічної ефективності, досягнення яких забезпечувало б їм необхідні передумови фінансової стабільності. Такі показники мають лягти в основу розробки фінансового плану і порівняльного аналізу фінансового стану підприємства за даними фінансової звітності. Ними можуть бути: рентабельність обороту (продаж), рентабельність активів (в т. ч. основних фондів і оборотних засобів), рентабельність власного капіталу, фондовіддача активів (в т. ч. основних фондів і оборотних засобів), коефіцієнти маневрування, поточної ліквідності і фінансової стійкості.

Щоб розробити  нормативні еталонні показники, необхідні  чимала інформація, великі затрати часу, та це під силу зробити лише фінансовим управлінням (відділам) облспоживспілок і Кримспоживспілки разом з фінансистами райспо-живспілок і районних споживчих товариств. Розроблені еталонні показники будуть корисними і для кооперативних підприємств, і для споживспілок, щоб порівнювати економічну ефективність господарської діяльності й фінансовий стан структурних одиниць, оперативно реагувати на відхилення, знаходити внутрішньогосподарські і внутрішньосистемні шляхи наближення фактичних даних до еталонних та їхнього перевищення.

Підсумовуючи, слід зауважити, що для забезпечення фінансової стабільності підприємств необхідно більше уваги приділяти фінансовому плануванню з тим, щоб ресурсне забезпечувати виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів операційної та інвестиційної діяльності на засадах фінансової стійкості, створювати передумови для отримання чистого прибутку в розмірі, достатньому для самоокупності й самофінансування. За наявності структурних одиниць і підрозділів треба систематично забезпечувати їх необхідним інструментарієм фінансового управління, надавати методичну й консультативну допомогу з фінансово-економічних питань з тим, щоб спільними зусиллями шляхом копіткої планової, оперативної і контрольно-аналітичної фінансової роботи запобігати збитковості та зміцнювати фінансову стабільність суб'єктів господарювання.

3. Прогнозування та планування грошових потоків підприємства як складові елементи системи управління ними.

У науковій економічній  літературі виділяють наступні методи передбачення майбутнього: гіпотеза, прогноз та план. При цьому градація відбувається залежно від ступеня визначеності та конкретності.

В даному контексті  під плануванням розуміється  складання моделі майбутнього стану фінансово-господарської діяльності підприємства, економічної системи країни, регіому,області, району тощо. План фіксує показники, що характеризують стан системи в кінці планового періоду визначає способи досягнення поставлених цілей, обсяги необхідних для цього фінансових ресурсів та джерела їх формування.

Під прогнозом  розуміють науково обгрунтовані передбачення ймовірного майбутнього стану фінансово-економічної діяльності підприємства в цілому та його елементів зокрема. Прогнозування використовується як попередній етап розробки планів підприємства. Однак досить часто прогнозування виконується й відособлено (наприклад при прогнозуванні попиту та пропозиції, інфляції, кон’юктури ринку тощо), коли показники, що прогнозуються не піддаються плануванню.

В економічній  практиці виділяють дві основні  групи методів прогнозування: інтуєтивні та формалізовані.

Інтуєтивні методи прогнозування (методи експертних оцінок) здебільшого застосовуються для вирішення складних неформалізованих проблем, що дозволяє отримати прогнозну оцінку стану об’єкта в майбутньому незалежно від інформаційної забезпеченості. До даної групи методів прогнозування належать дві основні підгрупи, а саме методи індивідуальних та колективних експертних оцінок.

До методів  індивідуальних експертних оцінок відноситься:

• метод інтерв’ю (передбачає безпосередній контакт експерта із окремими фахівцем за схемою «питання-відповідь»);
• аналітичний метод (передбачає логічний аналіз прогнозної ситуації та самостійну роботу експерта над аналізом тенденцій, оцінкою стану та шляхів розвитку об'єкта);
• метод побудови сценаріїв (передбачає визначення логіки процесу чи явища при різних умовах) та інші.

Основною перевагою даних  методів є можливість максимально використовувати індивідуальні особливості експертів та незначущість тиску, що поширюється на окремих робітників.

До методів колективних  експертних оцінок відноситься:

• метод колективних нарад;
• метод Делфі;
• метод колективної генерації ідей та інші.

Дана сукупність методів  дозволяє підвищити  точність результатів прогнозування, об’єктивність результатів дослідження та інше, а також вибрати найбільш ефективні ідеї на основі незалежних індивідуальних оцінок.

Формалізовані методи прогнозування  базуються на математичній теорії, що дозволяє підвищити достовірність та точність результатів прогнозу, зменшити строки виконання і полегшити процес оброблення інформації. До складу формалізованих  методів  прогнозування  входять методи  екстраполяції та методи математичного моделювання.

Методи екстраполяції  включають перспективну, ретроспективну та прогнозну екстраполяцію. При цьому для підвищення точності екстраполяції, використовується трендовий метод, метод найменших квадратів, метод екстраполяційного згладжування, метод плаваючої середньої та інші.

Основу   методів   математичного моделювання скаладає процес дослідження об’єкта на основі побудованих економічних моделей та систем.

Таким чином, конкретний метод прогнозування вибирається залежно від ступення визначеності оцінок об’єкта, що прогнозується.

Для вибору метода прогнозування грошових потоків підприємства зазвичай виконується попередній аналіз грошових потоків підприємств, вивчення їх визначеності та ризикованості.

Використання теорії нечітких множин дозволяє виконувати прогнозування чистого грошового потоку не залежно від визначеночті грошових надходжень та виплат.

Останній підхід передбачає, що прогнозний результат не є конкретним числом, а представлє собою сукупність трьох чисел. Перше з них є мінімально-можливим значенням результативного показника, третє – максимально-можливим, а друге ж число представляє собою найбільш ймовірне значення результативного показника.

Результатом прогнозування  грошових потоків з використанням теорії нечітких множин має бути формування стратегії підприємства в аспекті руху грошових коштів підприємства та складання формалізованого прогнозу руху грошових коштів.

За допомогою даного прогнозу руху грошових коштів можна з'ясувати, скільки грошових кощтів треба вкласти в господарську діяльність підприємства; визначити синхронність надходження та витрачання грошових коштів, що дозволяє визначити потребу в залученні капіталу й перевірити майбутню ліквідність підприємства.

Деталізацією прогнозу руху грошових коштів підприємстваЮ як складової механізму управління ними, має бути їх оперативне планування (бюджетування грошових коштів), що здійснюється в рамках оперативного фінансового планування.

Таким чином, зведення фінансової інформації щодо цільових (планових) фінансових показників та коефіцієнтів управління грошовими потоками, узагальнення прогнозних та планових величин, що характеризують рух грошових коштів у плановому  періоді, їх зіставлення з іншими плановими фінансово-економічними показниками господарської діяльності хдійснюється в рамках операційного фінансового планування, зокрема – бюджетування грошових потоків.

Висновки.

Таким чином, вся система  бюджетування грошових коштів на підприємстві має включити прогноз руху грошових коштів підприємства і слугувати  виконанню таких завдань:

• визначенню у розрізі простору та часу потреби підприємства у капіталі для фінансування господарських операцій у рамках операційної, інвестиційної та фінансоої діяльності у плановому періоді – прогнозного значення абсолютної величини сукупного вихідного грошового потоку та його свладових;
• визначенню у розрізі простору та часу джерел покриття потреби підприємства у капіталі та їх обсягів – прогноз значення абсолютної величини сукупного та часткових вихідних грошових потоків підприємства тощо.