Прогнозування

У розділі "Витрати" вказуються напрямки витрачання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів – витрати на розвиток економіки, на соціальні гарантії населенню, державні дотації, утримання соціально-культурних установ, на оборону, управління, зовнішньоекономічну діяльність, на виплату пенсій, обслуговування державного боргу та ін.

Відмінність балансу фінансових ресурсів і витрат держави від зведеного бюджету полягає в тому, що крім централізованих фінансових ресурсів, які мобілізуються через бюджетну систему, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, які зосереджуються у розпорядженні підприємств, організацій, установ, приріст довгострокових вкладів населення, ресурси централізованих фондів цільового призначення (крім тих, які увійшли до складу бюджету).

Баланс фінансових ресурсів – це фінансова програма прогнозу економічного і соціального розвитку держави. Державний бюджет конкретизує цю програму в адресному, територіальному, галузевому розрізах.

Баланс  фінансових ресурсів і витрат території  – це документ, який відображає створення й використання фінансових ресурсів у межах даного адміністративно-територіального утворення. Основне завдання балансу полягає в тому, щоб відобразити: весь обсяг фінансових ресурсів, які створюються й використовуються на відповідній території, у всіх секторах економіки незалежно від підпорядкування, відомчої належності господарських суб'єктів; обсяг фінансових ресурсів, що акумулюються й перерозподіляються бюджетом даного територіального утворення; взаємовідносини бюджету території з бюджетами вищого рівня.

У процесі фінансового  планування й прогнозування розраховуються відповідні фінансові показники – абсолютні або відносні величини, які характеризують створення її використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за допомогою фінансів.

До зведених фінансових показників належать: загальний обсяг фінансових ресурсів, обсяги доходів і видатків бюджету, обсяг грошових нагромаджень в економіці держави тощо. Зведені показники складаються з індивідуальних. Так, зведений показник доходів бюджету можна деталізувати за такими показниками: платежі населення, підприємницьких структур, неподаткові надходження тощо.

Фінансове планування і прогнозування є функціональним управлінської діяльності.

Управління фінансами – це процес управління формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів на рівні держави, підприємницьких структур, інших господарських об'єднань і громадян, якщо вони здійснюють фінансові операції, за допомогою специфічних прийомів і методів.

В управлінні фінансами  виділяють об'єкти і суб'єкти управління. Об'єктом витупають централізовані і децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансової системи.

Суб'єкти управління – держава (в особі законодавчих і виконавчих, в тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ, міністерств і відомств.

При виконанні  фінансових планів виникає потреба  в оперативному управлінні фінансами як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільні процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.

У світовій теорії і практиці широкого визнання набув  фінансовий менеджмент як наука про управління грошовими потоками. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розробка стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання розроблених планів, облік і контроль.

Фінансовий менеджмент має свою внутрішню багаторівневу структуру, яка включає бюджетний менеджмент, фінансовий менеджмент у підприємницьких структурах, податковий менеджмент тощо.

2. Фінансове планування і фінансова стабільність підприємств.

Фінансова стабільність є важливою передумовою успішного  ведення господарської діяльності, формує імідж господарюючого суб'єкта, є його візитною карткою. Тому підприємствам і організаціям необхідно постійно дбати про фінансову стабільність, вживати заходів для її зміцнення.

Слід зазначити, що досягається фінансова стабільність налагодженням ритмічної й ефективної роботи підприємства, завдяки вмілому управлінню виробничими фондами і джерелами їх формування. Цьому сприяють: розроблення економічно обґрунтованого бізнес-плану і його невід'ємної складової — фінансового плану; контроль і аналіз виконання бізнес-плану, зокрема фінансового плану; вжиття конкретних заходів щодо фінансово-господарської стабілізації.

У контексті фінансової стабільності фінансовому плануванню має відводитися особлива роль, оскільки воно пов'язане з ресурсним чинником — формуванням, розміщенням і використанням фінансових ресурсів та отриманням прибутку на вкладений у господарську діяльність капітал. Саме у процесі фінансового планування економічно обґрунтовується потреба підприємства у капіталі для забезпечення виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів господарської діяльності, яка ув'язується з наявними і реальними для залучення джерелами фінансування, та створюються передумови фінансової стабільності підприємства.

В ринкових умовах, коли конкурентоспроможність підприємств  усіх форм власності, їх сильна позиція на ринку товарів і послуг значним чином залежать від вибору сфери діяльності й уміння забезпечити фінансову стабільність, інтерес економістів до фінансового планування та форм і методів контролю виконання фінансового плану постійно зростає. Ці питання дедалі повніше висвітлюються у підручниках і навчальних посібниках з фінансів підприємств, фінансового аналізу, фінансового менеджменту та фінансового планування і прогнозування.

2000 року Міністерство  економіки та з питань європейської  інтеграції України затвердило Положення про порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (наказ № 277 від 25 грудня 2000 року), форму якого 2003 року удосконалено й доповнено (наказ № 137 від 27 травня 2003 року). Ним визначено порядок складання річного фінансового плану державними підприємствами (окрім казенних). Для підприємств інших форм власності цей Порядок має рекомендаційний характер. Тому фінансове планування і прогнозування для таких підприємств у ринковому середовищі — це прерогатива суб'єктів господарювання. Вони самі визначають форму і зміст фінансового плану.

Так, на замовлення Центральної спілки споживчих товариств України 2001 року Львівська комерційна академія (керівник НДР — О.Г. Біла) розробила Методичні рекомендації зі складання фінансового плану торговельного підприємства. У них враховано специфіку фінансових відносин у споживчій кооперації та її вплив на формування й використання фінансових ресурсів і на конкретних прикладах висвітлено методику розробки фінансового плану.

З 2002 року кооперативні організації й підприємства, користуючись наявними методичними рекомендаціями, великою інформаційною базою та власним досвідом, налагоджують фінансове планування й контроль виконання фінансового плану. Це сприяє зміцненню фінансового стану, забезпечує фінансову стійкість організацій та підприємств системи споживчої кооперації в цілому (див. табл. 1).

З 2002 року споживча кооперація як громадсько-господарська організація працює прибутково, щороку нарощує прибуток, підвищує частку власних коштів у формуванні оборотних активів, що позитивно впливає на платоспроможність і ліквідність боргових зобов'язань, підвищується фінансова стійкість, що є важливою передумовою фінансової стабільності кооперативних організації і підприємств.

У процесі планування головну увагу приділили доходам, витратам і прибутку, оскільки значна кількість кооперативних організацій і підприємств тривалий час працювала збитково. Тому прибуткова діяльність — це результат виконання плану обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), економії витрат, зведення до мінімуму непродуктивних втрат та отримання доходів від іншої операційної діяльності. Відчутно змінився рівень витрат, пов'язаних з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та управлінням в основних галузях діяльності (табл. 2).

Таблиця 1. Показники оцінки фінансової стійкості організацій  та

підприємств споживчої  кооперації України за 2001—2005 роки

Таблиця 2. Витрати, пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт,

послуг) та управлінням  в основних галузях діяльності споживчої  кооперації України за 2001—2005 роки (у % до обороту)

За умов зростання  цін і тарифів на енергоносії, транспорт і комунальні послуги, підвищення заробітної плати кооперативні підприємства й організації шляхом економічно обґрунтованого планування витрат і фінансового контролю зуміли істотно знизити рівень витрат у відсотках до обороту в таких галузях, як торгівля і заготівлі. Дещо складніше зберегти цю тенденцію у високо витратній галузі діяльності, якою є ресторанне господарство.

Поступове зростання  обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і зниження рівня витрат сприяли тому, що питома вага збиткових підприємств і організацій у загальній кількості господарюючих суб'єктів спожитої кооперації зменшилася за розглядуваний період з 28.8 % у 2001-му до 9,7 % в 2005 році.

Для поглиблення фінансового  аналізу на замовлення Центральної  спілки споживчих товариств України Львівська комерційна академія 2004 року розробила Методичні рекомендації з аналізу й оцінки фінансовою стану підприємств, де на конкретних прикладах розкрито методику загальної оцінки фінансового стану підприємства і поглибленого факторного аналізу основних показників за розділами фінансового плану. Практичне застосування цих рекомендацій піднесло рівень фінансового менеджменту. Однак наявність певної кількості збиткових підприємств доводить, що фінансове планування на підприємствах і в організаціях не безпроблемне.

Практика свідчить, що суб'єкти господарювання у процесі  фінансового планування нерідко обмежуються розробленням плану доходів, витрат і прибутку і не приділяють належної уваги ресурсному забезпеченню кругообігу виробничих фондів на засадах, що забезпечують фінансову стійкість і платоспроможність. Та без тісного ув'язування прогнозованих обсягів операційної, інвестиційної та інших видів діяльності із джерелами їх фінансування важко забезпечити очікувані кінцеві фінансові результати та створити передумови фінансової стійкості підприємства. Тому з виконанням плану обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) такі підприємства не завжди отримують прибуток від операційної та звичайної діяльності.

2005 року опубліковано  навчальний посібник "Фінансове  планування і прогнозування", який розширює можливості підприємств (незалежно від форми власності) удосконалювати механізм фінансового планування й контролю виконання фінансового плану. В ньому запропоновано комплексний підхід до розробки фінансового плану, який націлює підприємства на необхідність економічно обґрунтувати потребу в капіталі для забезпечення виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів операційної та інвестиційної діяльності, ув'язати її з реальним для залучення капіталом, ресурсне забезпечити кругообіг виробничих фондів на засадах фінансової стійкості, плато- й кредитоспроможності, створити передумови дтя отримання чистого прибутку в розмірі, достатньому для економічного й соціального розвитку.