Прогнозування

Вступ

1. Фінансове планування: його методи та види.
2. Фінансове планування і фінансова стабільність підприємств.
3. Прогнозування та планування грошових потоків підприємства як складові елементи системи управління ними.

Висновок

Використана література.

 

 

 

Вступ.

У сучасних умовах діяльності будь-яких підприємств, безсумнівно, особливої актуальності набуває підвищення якості та економічної ефективності управління фінансовими ресурсами підприємства. В Україні ж процес впровадження основ практичного менеджменту взагалі знаходиться лише на етапі становлення, і основною проблемою, що спричиняє дану ситуацію, виступає відсутність належного рівня розробки саме теоретичної бази 
та системи управління грошовими потоками зокрема.

В умовах же ринкової економіки та наявності численних  ризиків в процесі діяльності будь-яких суб'єктів господарювання  управління  грошовими   потоками  підприємства   не можливе без впровадження дієвої системи всебічного планування, прогнозування та бюджетування грошових потоків підприємства, що в зв'язку з вищевикладеним й набуває ключової ролі в системі фінансового менеджменту взагалі та грошових потоків зокрема.

Таким чином, актуальність теми дослідження сумнівів на викликає.

Метою даної роботи є узагальнення основ прогнозування та планування (бюджетування) грошових потоків підприємства як одного з основних етапів управління грошовими потоками підприємства та як наслідок, формування єдиного завершеного підходу щодо прогнозування та планування (бюджетування) грошових потоків підмрисмства.

 

 

1. Фінансове  планування: його методи та види.

Вихідною складовою  фінансового механізму є фінансове планування й прогнозування. За його допомогою залучаються інші структурні елементи фінансового механізму, такі як фінансові показники, норми і нормативи, ліміти, резерви, фінансові стимули.

У процесі фінансового  планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, які перебуватимуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення.

Фінансове планування – діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх корпоративних об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому.

Об'єктом  фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом - різні види фінансових планів і прогнозів.

Фінансовий  план - це план формування і використання фінансових ресурсів.

За чинною практикою  всі фінансові плани поділяються  на дві великі групи – зведені та індивідуальні. У свою чергу, зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, плани окремих господарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо) і територіальні. Індивідуальні – це фінансові плани окремих суб'єктів господарювання.

Фінансові плани мають  форму балансу, тобто прибуткові й видаткові розділи. Фінансовий план тільки тоді має практичне значення, коли існує збалансованість прибуткової й видаткової частини. Тому фінансовий баланс і фінансовий план – поняття тотожні.

 

 

До фінансових балансів включаються:

• баланси доходів і витрат підприємств, організацій, установ усіх форм власності;
• баланси доходів і витрат об'єднань, концернів, асоціацій, 
  міністерств, відомств, державних комітетів;
• баланси доходів і витрат бюджетних установ;
• баланси фінансових ресурсів областей, районів, міст;
• державний бюджет та місцеві бюджети;
• баланс фінансових ресурсів і витрат держави;
• фінансові баланси окремих фінансових інститутів;
• баланс грошових доходів і витрат населення;
• платіжний баланс.

За  тривалістю дії розрізняють:

• перспективні фінансові плани (складаються на період понад 
  один рік);
• поточні (складаються на один рік);
• оперативні (складаються на квартал, місяць).

 

Діяльність, пов'язана  зі складанням кожного фінансового плану, передбачає виконання певних видів робіт із використанням відповідних методів, а саме; нормативного, розрахунково-аналітичного, балансового і методу економіко-математичного моделювання.

Суть нормативного методу фінансового планування полягає в тому, що під час розрахунку фінансових показників за основу беруться фінансові норми і нормативи, до яких належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельності окремих видів товарів, робіт та послуг, обігових коштів, ставки заробітної плати, норми витрачання коштів у бюджетних установах, норми відрахувань до фондів соціального призначення тощо.

Нормативний метод  буде ефективним за умови, що норми  і нормативи відповідають таким вимогам:

• вони мають бути науково обґрунтованими;
• прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід);
• тривалої дії;
• стабільними.

Розрахунково-аналітичний метод фінансового планування ґрунтується на фактичних показниках фінансової діяльності у попередні звітні періоди. На основі аналізу фінансових показників за минулі роки і період, що передував перед плановому року, встановлюється вихідна база планування. Потім визначаються фактори, які можуть вилинути на фінансову діяльність у плановий період, розраховуються індекси та коефіцієнти їх впливу. На основі базових показників, а також коефіцієнтів, що характеризують зміни умов діяльності, розраховуються фінансові показники на плановий період. Це досить трудомісткий метод і потребує значної аналітичної роботи, проте на сьогодні його застосування є найреальнішим.

Балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття та ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, унаслідок чого досягається збалансованість плану. Нині цей метод набуває особливого значення, оскільки всі видатки підприємств залежать від зароблених ними коштів і підприємства повинні розраховувати тільки на власні надходження, а не на допомогу держави чи міністерства.

Досить перспективним є метод економіко-математичного моделювання. Ґрунтується він на розробленні математичної моделі фінансової діяльності підприємства або держави в плановому періоді. Цей метод дає змогу розрахувати кілька варіантів плану за допомогою змінних вхідних показників і знаходити оптимальні рішення.

Розглянемо більш  детально деякі види фінансових планів. Баланс доходів і витрат підприємства - це індивідуальний поточний фінансовий план, розраховується на рік з розбивкою по  кварталах.  Індивідуальні  фінансові  плани різняться  між собою  залежно  від форм власності, видів діяльності, типу організацій, методів управління. Різним є, насамперед, перелік джерел доходу й напрямків використання фінансових ресурсів. Нині, коли підприємствам надана самостійність у плануванні, вони можуть складати фінансовий план в будь-якій довільній формі, яку вони  вважають для себе найбільш прийнятною. Враховуючи  зміни   в  бухгалтерському  обліку   і   фінансовій звітності, які відбулися з введенням національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку, баланс доходів і витрат підприємства   може   включати   надходження   і   витрати   по основній діяльності, фінансових операціях, Іншій звичайній діяльності  та  надзвичайних  подіях.   Окремими  розділами можуть   бути   виділені   взаємовідносини   з   бюджетом   та позабюджетними   фондами   і   взаємовідносини  з  кредитною системою.

Платіжний календар - це оперативний фінансовий план. Головна мета його складання - спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату, на відміну від балансу доходів і видатків, який складається на певний період.

При     складанні     платіжного     календаря     обов'язково враховуються: строки виплат заробітної плати, внесення податків та здійснення інших платежів, розрахунків з постачальниками і споживачами: стан дебіторської і кредиторської заборгованості та ін. Тобто, у платіжному календарі показується увесь грошовий оборот за певний проміжок планового періоду, що дає можливість фінансовим службам підприємства виявити недостатність коштів і визначити відповідні заходи для запобігання фінансовим ускладненням.

Для вирішення  виробничих та комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка бізнес-плану – плану реалізації певного проекту або угоди. Це не суто фінансовий план, але він містить фінансовий розділ, в якому наводиться розрахунок фінансових показників, таких як затрати, прибуток, рентабельність, термін окупності затрат. Бізнес-плани обов'язково складаються у випадках приватизації підприємства, продажу контрольного пакета акцій іноземному Інвестору, при створенні спільних підприємств за участі держави. Крім того, кредитні установи, надаючи довгострокові кредити вимагають подання підприємствами бізнес-планів для обґрунтування термінів і джерел повернення позики.

Кошториси доходів і видатків складають установи соціальної сфери, передусім бюджетні організації.

Види  кошторисів:

1) індивідуальні (єдиний кошторис доходів і видатків) – це 
фінансові плани окремих бюджетних установ;

2. загальні   кошториси   складаються   за   однотипними 
   бюджетними установами, господарське обслуговування яких 
   здійснюється  централізовано,   або  за  однотипними   малими 
   установами (клуби, бібліотеки тощо);
3. кошториси   на   проведення   централізованих  заходів 
   (змагань, конкурсів, олімпіад);

4) зведені – це зведені воєдино індивідуальні кошториси 
однотипних      установ      і      кошториси      на      проведення 
централізованих заходів.

Єдиний кошторис доходів і видатків установи складається  з таких розділів: бюджетні асигнування, інші кошти та видатки за рахунок перевищення доходів над видатками спеціальних та інших позабюджетних коштів. Кожний з цих розділів кошторису поділяється на доходну та видаткову частину.

У доходній частині єдиного кошторису доходів і видатків визначаються планові обсяги бюджетних асигнувань, а також надходження з інших джерел (плата за навчання, за лікування, орендна плата, плата за проживання в гуртожитку тощо). Загальна сума доходів установи, відповідно до якої формується видаткова частина кошторису, визначається з урахуванням залишків коштів на початок планового періоду спеціальних і та інших позабюджетних фондів.

У видатковій частині  єдиного кошторису зазначається загальна сума витрат установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації, а також з встановленням витрат, які планується профінансувати за рахунок інших (позабюджетних) надходжень. Основні статті видатків: зарплата працівникам бюджетних установ; нарахування на заробітну плату; придбання предметів постачання і матеріалів; оплата послуг з утримання установи; відрядження; оплата комунальних послуг та енергоносіїв, капітальні та інші видатки.

Бюджети, як фінансові плани на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів, завжди мають дві частини – дохідну і видаткову. Дохідна частина включає надходження податків і обов'язкових зборів, неподаткові платежі. У видатковій частині вказуються напрямки витрачання бюджетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також чинним порядком розмежування видатків між окремими бюджетами.

Особливістю Державного бюджету як основного фінансового плану держави є те, що він єдиний має силу закону. Щорічно Верховна Рада України ухвалює Закон України про Державний бюджет, в якому затверджує:

• суми доходів Державного бюджету України;
• суми видатків Державного бюджету України;
• граничний розмір дефіциту Державного бюджету України 
  та джерела його покриття;
• суми дотацій І субвенцій місцевим бюджетам.

Баланс  фінансових ресурсів і витрат держави складається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів, що створюються в усіх секторах економіки, напрямків їх використання, збалансування доходів і витрат держави. Крім того, за допомогою цього фінансового плану перевіряється обґрунтованість розрахунків показників державного бюджету, платіжного балансу, балансу доходів і витрат населення, встановлюються можливості фінансового забезпечення показників прогнозу економічного і соціального розвитку держави.

У розділі "Доходи" фінансових ресурсів: відрахування, внески в державні цільові фонди, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладень населення, доходи від приватизації, іноземні кредити тощо.