Інсайдерські та аутсайдерські системи корпоративного управління», «Управління створенням акціонерних товариств», «Регулювання доходів

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТУРИЗМУ ЕКОНОМІКИ  І ПРАВА 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

З Предмету: «Корпоративне управління»

На тему: «Інсайдерські та аутсайдерські системи корпоративного управління», «Управління створенням акціонерних товариств», «Регулювання доходів корпорації». 
 
 
 
 

Виконав:

Студент групи 51 МОіАД

Шароваров Віталій 
 
 
 
 

Київ 2011

ЗМІСТ 
 
 

1. Інсайдерські та аутсайдерські системи корпоративного управління.
2. Управління створенням акціонерних товариств.
3. Регулювання доходів корпорації.
4. Список використаної літератури.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Інсайдерські та аутсайдерські системи корпоративного управління.

     Світова практика свідчить, що переважного  поширення набули дві управлінські системи корпоративного регулювання, які склалися внаслідок історичних особливостей соціально-економічного розвитку в тих чи інших країнах  і характеризують основні підходи  до проблеми повноважень і відповідно — прийняття рішень та реалізації прав власності. Ці системи отримали назви інсайдерських та аутсайдерсъких. Слід мати на увазі, що серед науковців існує дещо різне трактування інсайдерських та аутсайдерсъких систем.

     Так, деякі фахівці вважають, що інсайдерські системи характеризуються такою ситуацією, коли власність зосереджена и руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна. У цьому випадку управління здійснюється і цими (юридичними чи фізичними) особами і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Аутсайдерські системи характеризуються акціонерною власністю, яка є досить розпорошеною і тому вплив на прийняття рішень значною мірою залежить від менеджерів, застосування різних форм перехоплення контролю за корпорацією. Ці фахівці вважають, що у країнах континентальної Європи та Японії існує переважно інсайдерська система корпоративного управління, в США та Великій Британії — аутсайдерська. Інсайдерська система корпоративного управління базується на діяльності інституційних інвесторів, які здійснюють внутрішній прямий контроль діяльності корпорацій, в зовнішній контроль (наглядові ради не виконавчих директорів та ринки) є дещо допоміжними. Аутсайдерські системи базуються на регулюванні через не виконавчих директорів і через ринки цінних паперів.

  Рада  директорів в англо-американській  моделі складається з людини, яка  працює в корпорації (виконавчий директор чи службовець) або тісно пов'язана  з управлінням корпорацією. Синонімом  слова "інсайдер" є "виконавчий директор", тобто будь-яка особа, яка водночас виконує функції  менеджера компанії. Аутсайдер —  незалежний директор, тобто особа, запрошена  для виконання певних функцій, яка  не має інтересів у компанії.

  Наприклад, особливості англо-американської  аутсайдерської системи корпоративного управління безпосередньо пов'язані з особливостями акціонерної форми власності, та, головним чином, з відсутністю в англійських та американських корпораціях значних, домінуючих над іншими, інвесторів.

  Акціонерний капітал цих корпорацій значною  мірою розпорошений. Велика кількість корпорацій не має у своїх реєстрах жодного індивідуального чи інституціонального акціонера, частка якого становила б більше одного відсотка від сукупного капіталу. Таким чином, жодна група акціонерів не може пред'явити претензій на особливе представництво в раді директорів. Іншою, досить важливою, особливістю є те, що більшість акцій, які не належать індивідуальним інвесторам, сконцентрована в руках інституціональних інвесторів — пенсійних та взаємних (пайових) фондів. Ці інвестори, в руках яких сконцентровано більше 50 % акціонерного капіталу, виступають, швидше, в ролі фінансових менеджерів: вони не прагнуть до представництва в радах директорів та, як правило, уникають брати на себе відповідальність, що випливає з права власності, за компанії, в яких вони мають значні пакети акцій.

  Така розпорошеність акціонерного капіталу значно полегшує "перетікання" акцій від одних  власників до інших: дрібному акціонеру  значно простіше прийняти рішення про  продаж належних йому акцій, ніж великому, для якого продаж його і пакета часто означав зміну стратегічних планів та може потягти за собою  втрати, пов'язані зі зміною курсової вартості акцій певної компанії (в  результаті значної разової їх пропозиції на ринку). За таких обставин як британський, так і американський ринки цінних паперів вирізняються високою ефективністю та ліквідністю, що робить продаж пакетів дрібними інвесторами швидкою і технічно легкоздійсненною справою. Злиття, поглинання та викупи компаній досить поширені на таких фондових ринках. Але наявність тих чи інших систем корпоративного управління не знімає існування однакових проблем. Перш за все це проблеми забезпечення інтересів дрібних інвесторів, суперечність між короткостроковими та довгостроковими інтересами інвесторів, суперечність між виконавчими та не виконавчими директорами, між різними трупами інвесторів. Так, для України особливо характерною є також суперечність між державою як власником корпоративних прав в акціонерних товариствах і менеджментом та іншими трупами інвесторів.

  Трактування інсайдерських та аутсайдерсъких систем розвивається і набуває більш конкретного значення в роботах вітчизняних економістів. Наприклад, деякі з них вважають, що інсайдери — це особи, які одночасно є акціонерами й працівниками підприємства. Аутсайдери — це особи, які виконують відносно підприємства тільки роль акціонерів. Інсайдерами можуть бути робітники і менеджери підприємства, які є його акціонерами. Аутсайдери можуть бути представлені юридичними та фізичними особами (не працівниками підприємства), а також державою. Дійсно, таке трактування є більш конкретним, оскільки дається чітке визначення інсайдерів та аутсайдерів. До речі, такі підходи приймаються також у випадках, коли виникають проблеми розголошення так званої інсайдерської інформації, набуття акцій з метою контролю — тут чітке визначення є найбільш сприйнятим. Тому поєднання виділених трактувань найбільш прийнятне і дає підґрунтя для аналізу проблем керованості акціонерним капітал ом.

  Узагальнення  підходів щодо керованості рухом  акціонерного капіталу дає можливість виділити три основні моделі корпоративного управління, які у науковій літературі дістали назви "англо-американської", "японської" та "німецької". Передусім слід враховувати, що такий підхід містить різні теоретичні й практичні аспекти, його можна вважати дещо дискусійним, але такий погляд існує і набув значного поширення серед фахівців з управління акціонерним капіталом.

Системи інсайдерської та аутсайдерської моделі (таблиця 1).

     Таблиця 1 – Порівняльний аналіз інсайдерської та аутсайдерської систем корпоративного управління

 

 

     Інсайдерські системи управління існують у разі, коли власність сконцентрована в руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна. У цьому випадку значна частина функцій управління здійснюється цими (юридичними чи фізичними) особами і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Характерним є те, що інсайдери є водночас і акціонерами, і менеджерами таких корпорацій.

     Аутсайдерські системи характеризуються широкою акціонерною власністю, яка є досить поширеною, і тому вплив на прийняття рішень більшою мірою залежить від менеджерів, застосування різних форм перехоплення контролю за корпорацією.

     В Україні вже сформувалась змішана, але з відчутними аутсайдерськими рисами система корпоративного управління. Аутсайдерський характер системи корпоративного управління в Україні пов'язаний із наявністю величезної кількості дрібних власників корпоративних цінних паперів, які намагаються реалізувати свої права. Крім того, велику роль в управлінні акціонерним сектором відіграє менеджмент — виконавчі директори.

Характеристика  аутсайдерської моделі

 

     Першою  відмінною рисою аутсайдерської моделі є дисперсне володіння акціями, у зв'язку з чим її також характеризують як диверсифікаційну. Акціонерний капітал розділений між незалежними, не пов'язаними з корпорацією відносинами, крім так званих відносин участі, індивідуальними і інституційними інвесторами. Частка останніх, як вже було виявлено, стабільно росте. Об'єм їх капіталів і довгострокові цілі існування забезпечують умови для організації венчурного бізнесу. Причому найбільш поширеною схемою є установа корпоративної структури у вигляді акціонерного суспільства для освоєння передового науково-технічного досягнення і просування нового продукту і подальший вигідний продаж акцій засновникам. Індивідуальними інвесторами в основному виступають представники "середнього" класу країни, що зберігають свої заощадження в цінних паперах і через свій непрофесіоналізм що менш оперативно реагують на зміну біржової кон'юнктури, чим крупні утримувачі акцій. Подібна добровільна акумуляція засобів населення створює в країні сприятливий інвестиційний клімат, підвищує стійкість фінансових ринків. Контрольний пакет акцій може складати не більше 6-14% від їх загального числа.

     Фінансування  діяльності корпорацій є дистанційованим і залежить від поточної кон'юнктури фінансового ринку, в ньому переважають внутрішні джерела, мала частка позикових засобів.

     У цій моделі є яскраво вираженим  розділення контролю і володіння  з боку акціонерів, керівників, ради директорів. Останній виступає компетентним внутрішнім органом управління, менеджмент часом чинить тиск на ухвалення радою  директорів рішень, але домінантою є задоволення інтересів акціонерів. Гарантується право акціонерів контролювати компанію і підзвітність їм ради директорів і менеджерів. На пріоритеті інтересів  приватного власника базується саме уявлення про ринкову економіку, зокрема, в США.

     В той же час розпиленість акціонерів породжує їх слабкість і укріплює позиції менеджерів. У основі англо-американської  моделі лежить уявлення про спочатку конфліктну суть інтересів цих сторін, яка повинна бути знята системою зовнішніх противаг.

     Найбільш  переважні зовнішні механізми контролю над діяльністю корпорацій. Визначальну  роль грають фондові ринки, на яких здійснюється діяльність корпорації в  цілому і менеджменту зокрема, реалізується вплив акціонерів на менеджмент. (В  той же час вирішальна роль фондового  ринку стимулює, в першу чергу, діяльність, направлену на підвищення вартості компанії або прибутковості  в короткостроковому періоді.)

     Крім  ринкового моніторингу діяльності корпорації, обумовленого коливаннями  котирувань на ринку фіктивного капіталу акцій, уваги заслуговують механізми, що дозволяють зробити прозорими схеми управління компанією з боку менеджменту з метою збільшення добробуту акціонерів, пріоритетного задоволення їх інтересів.

     Історично режим адміністративного і правового  регулювання в країнах цієї моделі розроблявся з урахуванням того, що акціонерний капітал компанії розпорошений серед великого числа  інвесторів, що діють ізольовано один від одного і що потребують надійної і адекватної інформації для ухвалення  правильних інвестиційних рішень. Тут  розроблені детальні правила забезпечення інвесторів якнайповнішою інформацією  і створення порівняно рівного  положення інвесторів в частині  доступу до неї, а також запобігання  ситуації, коли окремі групи акціонерів обмінюються між собою і спільно  використовують внутрішньо-корпоративну інформацію, "відрізуючи" від неї  решту інвесторів. Таким чином, аутсайдерська система може бути охарактеризована як заснована на розкритті інформації.

     Отже, відмінними рисами аутсайдерської моделі є: 1) дисперсне володіння акціями; 2) визнання пріоритетності інтересів акціонерів в законодавстві про компанії; 3) особливий акцент на захисті міноритарних акціонерів в нормативних актах про компанії і про цінні папери; 4) порівняно жорсткі вимоги до розкриття компаніями своєї інформації.