Аналіз основних засобів підприємства

 

Номер, присвоєний інвентарному об’єкту, зазначається на ньому шляхом прикріплення ярлика, нанесення незмивною  фарбою, випалюванням чи іншим способом. Виняток становлять багаторічні  насадження, капітальні витрати на поліпшення земель та інше нерухоме майно.

Інвентарний номер, присвоєний об’єкту  основних засобів, зберігається за ним протягом усього періоду перебування  на даному підприємстві. Інвентарні номери вибулих, переданих безкоштовно, реалізованих, ліквідованих із різних причин об’єктів не присвоюються іншим.

 Основні засоби  — матеріальні активи, які підприємство  утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів; надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Рис. 2. Способи оцінки  основних засобів, що використовуються  
в бухгалтерському обліку, відповідно до П(С)БО № 7

Первісна  вартість — історична (фактична) собівартість  основних засобів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Первісна вартість включає:

• суми, сплачені згідно з договором постачальнику (продавцю);
• суми, сплачені організаціям за здійснення робіт за договорами будівельного підряду та іншими договорами;
• суми, сплачені організаціям за інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з придбанням (створенням)  основних засобів;
• реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, здійснені у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт  основних засобів;
• сплачені мито, податки та інші платежі, пов’язані з придбанням (створенням)  основних засобів, що не відшкодовуються підприємству;
• винагороди, сплачені посередницькій організації, через яку було придбано об’єкт  основних засобів;
• витрати з страхування ризиків, пов’язаних із доставкою  основних засобів;
• витрати на установку, монтаж, настройку та налагодження  основних засобів;
• інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням (створенням)  основних засобів та приведенням їх у робочий стан.

Первісна вартість безоплатно отриманих  основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання.

Первісна вартість  основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається як справедлива вартість, погоджена засновниками.

Первісна вартість об’єкта  основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об’єкта  основних засобів.

Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною  вартістю об’єкта  основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта із включенням різниці до витрат звітного періоду.

Первісна вартість об’єкта  основних засобів, переданого в обмін (або частковий обмін) на неподібний об’єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об’єкта  основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їхніх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

Справедлива вартість — сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

 

1.3.  Показники стану та ефективності використання  основних засобів як об’єкту  економічного аналізу

Основні напрями аналізу  використання  основних засобів  та послідовність його проведення показано на рис. 3.

Аналіз  основних засобів починають із визначення забезпеченості ними підприємства. Для цього необхідно з’ясувати, чи достатньо в підприємства  основних засобів, яка їхня динаміка, склад, структура, технічний стан, яким є рівень виробництва та його організація.

Велике аналітичне значення мають показники структури  основних засобів. Насамперед аналізують розподіл  основних засобів підприємства на основні виробничі засоби головного  виду діяльності, основні виробничі  засоби інших видів діяльності (наприклад, закладів торгівлі та громадського харчування у складі промислового підприємства) і засоби невиробничого призначення.

 

Рис. 3. Аналіз використання основних   виробничих засобів  основного виду діяльності

 

Аналіз складу і структури  основних виробничих засобів забезпечить керівництво підприємства інформацією про склад  основних засобів і співвідношення між їхніми групами, уможливить виявлення тенденції зміни структури  основних засобів за групами. Порівняння із середніми та найліпшими показниками дасть змогу вжити відповідних заходів для відновлення оптимальної питомої ваги машин і  обладнання як найактивнішої частини  основних засобів, а також визначити міру впливу цих змін на показники використання  основних засобів.

Постійно змінюється і обсяг основних засобів підприємства. Передовсім він збільшується за рахунок уведення в дію основних виробничих будівель, верстатів, машин та іншого  обладнання, їх реконструкції і модернізації. Крім того, підприємство може отримувати  основні засоби від інших підприємств у порядку безоплатного передавання.

Отже, зміни обсягу  основних засобів підприємства обумовлюються їхнім надходженням і їхнім вибуттям.

Аналізуючи  основні  засоби, треба брати до уваги те, що збільшення обсягу продукції, яка виробляється, залежить від частки в цих фондах нових, досконаліших засобів праці. Аналіз повинен розкрити причини вибуття  основних засобів як щодо всього їх складу, так і за окремими видами або об’єктами.

Проаналізувавши динаміку та структуру  основних засобів, необхідно розглянути технічний стан засобів, що від нього також значною мірою залежить збільшення випуску продукції.

Для характеристики технічного стану  основних засобів використовуються такі основні показники: коефіцієнти спрацювання (зносу), придатності, оновлення, вибуття та кілька інших (допоміжних) коефіцієнтів.

Розрізняють два види зносу — фізичний і моральний. У свою чергу, кожний із них має  ще дві форми.

Фізичний  знос — це поступова втрата засобами праці своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей унаслідок їх використання у виробництві (перша форма), а також у стані бездіяльності — під впливом сил природи (корозія металу, вивітрювання) і надзвичайних обставин (друга форма). Що інтенсивнішим є використання  основних засобів, то швидшим буде їх фізичний знос.

Фізичний знос можна  визначити двома способами: на підставі паспортних даних про можливу  тривалість експлуатації (кількість виконаних робіт), або за даними обстежень технічного стану  основних засобів. Ці методи використовуються, як правило, під час проведення інвентаризації та переоцінки  основних засобів.

Моральний знос — це знецінення об’єктів  основних засобів унаслідок нових досягнень технічного прогресу ще задовго до повного їх фізичного зносу. Розрізняють дві форми морального зносу: знецінення машин унаслідок здешевлення їх виробництва або внаслідок випуску нових, досконаліших і продуктивніших машин.

Суму морального зносу  першої форми можна визначити  за даними переоцінки  основних засобів  як різницю між первісною і  відновною вартістю об’єкта  основних засобів. За морального зносу другої форми, визначаючи відновну вартість, необхідно враховувати продуктивність об’єкта  основних засобів, тривалість міжремонтних періодів, споживання енергії та інші показники засобів праці сучасної конструкції. Найшвидше і найбільше морально зношуються активні основні форми.

Фізичний знос  основних засобів частково компенсується  ремонтами. На практиці (згідно з існуючою методикою) сума зносу  основних засобів характеризується сумою нарахованої амортизації.

Амортизаційні відрахування — частина вартості  основних засобів, яку перенесено на виготовлену продукцію. Для визначення суми амортизації здійснюють допоміжні розрахунки або беруть відомості про використання аналогічних видів  основних засобів.

На практиці суму амортизації визначають на основі норм амортизації. При цьому припускають, що  основні засоби зношуються рівномірно протягом усього періоду функціонування. Норми амортизації диференційовано за групами й видами  основних засобів, тобто за строками служби, конструктивними особливостями тощо, і виражено у відсотках. Норми амортизації періодично переглядаються та вдосконалюються.

Підприємство може застосовувати  норми і методи нарахування амортизації  основних засобів, які передбачені податковим законодавством.

Підприємство може самостійно вибирати метод амортизації: (1) прямолінійний  метод; 2) метод зменшення залишкової вартості; 3) метод прискореного зменшення залишкової вартості 4) кумулятивний метод; 5) виробничий метод з урахуванням очикуваного способу отримання економічних вигід від його використання, а також цей метод може переглядатися. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

Нарахування амортизації  проводиться щомісячно.

Місячна сума амортизації  при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12 згідно з П(С)БО.

Для науково обґрунтованого планування відтворення  основних засобів необхідні дані про їхній стан, який характеризують коефіцієнти зносу і придатності засобів праці.

Коефіцієнт  зносу характеризує ту частку вартості  основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах, а коефіцієнт придатності — частку не перенесеної на створюваний продукт вартості.

Коефіцієнт зносу  основних засобів розраховують на початок  та на кінець звітного періоду, а також  вивчають його динаміку за кілька років. Аналіз проводять на підставі даних першого розділу активу бухгалтерського балансу. Що нижчий коефіцієнт зносу (вищий коефіцієнт придатності), то ліпшим є технічний стан,  основних засобів. Спрацьовані (застарілі)  основні засоби зумовлюють і необхідність застосування застарілих технологічних процесів, що призводить до неконкурентоспроможності продукції підприємства.

Загальними показниками ефективності використання  основних засобів є фондовіддача — виробництво продукції на 1 гривню  основних засобів [відношення обсягу продукції у грошовому виразі, виробленої підприємством, цехом або дільницею (ОП), до середньорічної вартості основних виробничих засобів ( )]. Розраховується показник фондовіддачі (ФВ) за формулою:

ФВ = ОП :

.

Фондомісткість — показник, обернений до фондовіддачі: він показує, скільки в середньому (за вартістю) використовується на підприємстві основних виробничих засоби для випуску продукції вартістю в 1 гривню. Щоб охарактеризувати використання окремих частин  основних засобів, величину у формулі відповідно змінюють (наприклад, на вартість активної частини основних засобів).

Часткові показники  застосовують для характеристики використання окремих видів машин,  основних засобів, виробничої площі (серійний випуск продукції в натуральному виразі на одиницю  основних засобів за зміну, випуск продукції на 1 м² виробничої площі та ін.).

Результат виробничої діяльності підприємства можна визначити за допомогою різних показників. Вибір чисельника показника фондовіддачі залежить від конкретно поставленої цілі.

Фондовіддачу розраховують або у вартісних, або в натуральних (тонни, метри, штуки і т.д.) вимірниках.

Натуральні вимірники  фондовіддачі мають обмежене  використання, і їх розраховують на підприємствах, цехах і дільницях, які виробляють один вид продукції; трудові вимірники застосовуються в цехах і на дільницях, де випускають кілька видів продукції. Якщо в розрахунку фондовіддачі обсяг виробництва продукції виразити через добуток чисельності працівників Т і продуктивності їхньої праці П, а вартість  основних засобів — через добуток чисельності Т і фондоозброєності праці за однозмінної роботи Ф_з, то матимемо відношення:

ФВ = ТП : ТФ_г = П : Ф_з.

Отже, фондовіддача  основних засобів прямо пропорційно залежить від продуктивності праці і обернено пропорційно — від її фондоозброєності.

Для підвищення фондовіддачі необхідно, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання її фондоозброєності.

У процесі аналізу  вивчається динаміка показників виконання плану, проводяться міжгосподарські порівняння. Показник фондовіддачі визначається для всіх  основних засобів виробничого призначення та для активної їх частини.

Вихідні дані для розрахунку фондовіддачі приводять  до порівнянного вигляду. Обсяг продукції коригують на зміну оптових цін і структурних зрушень, а вартість  основних засобів — на їхню переоцінку.