Валютний курс і валютна політика

  8. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. Нормативними актами України чітко регламентується: порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків, і навпаки; порядок здійснення платежів за окремими видами комерційних операцій та форм розрахунків; порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо.

  9. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такими органами в Україні е:

- Кабінет Міністрів  України;

- Національний банк  України;

- Державна податкова  адміністрація;

- Державний митний  комітет;

- Міністерство зв'язку  України. [19, C. 34-46]

     У визначенні цілей та завдань валютної політики на певний період, крім Кабінету Міністрів та НБУ, беруть участь Адміністрація Президента та Верховна Рада України. Валютне регулювання і валютний контроль у країні здійснює НБУ, який має право делегувати частину цих функцій на вибрані комерційні банки, надавши їм ліцензії на здійснення валютних операцій та статус агентів з валютного контролю (уповноважених банків).

     Органи Державної податкової адміністрації здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться на території України резидентами та нерезидентами.

    Органи Державного митного комітету контролюють додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

     Органи Міністерства зв'язку контролюють додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон.

     Зазначені державні органи та комерційні банки створюють інфраструктуру валютної системи, у центрі якої знаходиться НБУ

як орган державного валютного регулювання і контролю. У міру інтеграції національних економік у міжнародні (регіональні) структури та у світову економіку сформувалися й успішно функціонують міжнародні (регіональні) та світова валютні системи, які взаємодіють між собою та з національними валютними системами країн-учасниць.

     Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

     Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі - зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін. Механізм валютної політики пов'язаний також з проміжними та тактичними цілями монетарної політики, оскільки має можливість впливати своїми інструментами на основні монетарні індикатори - масу грошей в обороті та процентну ставку.

     Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері, і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. Це, зокрема:

- лібералізація валютних  відносин у країні;

- забезпечення збалансованості  платіжного балансу  та стабільних  джерел надходження  іноземної валюти  на національний  ринок;

- забезпечення високого  рівня конвертованості  національної валюти;

- захист іноземних  та національних  інвестицій у країні;

- забезпечення стабільності  курсу національної  валюти.

     Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно між собою пов'язані. При широкому трактуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є, по суті, її складовими. До складу валютної політики входить також міжнародне валютне співробітництво, у тому числі з міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

     Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на:

- процес курсоутворення;

- виконання платіжної  функції іноземною  валютою на внутрішніх ринках країни;

- діяльність комерційних  банків та інших  структур на валютному  ринку;

- здійснення міжнародних  платежів за поточними  операціями платіжного  балансу;

- здійснення міжнародних  платежів за капітальними  операціями платіжного  балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни;

- ввезення та вивезення  валютних цінностей  через державний  кордон;

- кредитні відносини  резидентів з нерезидентами;

- формування та  використання золотовалютних  резервів.

     Ефективність регламентації валютних відносин за вказаними напрямками значною мірою залежить від кількості і ступеня певних обмежень щодо кожного з них. Через введення чи посилення, скасування чи послаблення таких обмежень органи валютного регулювання мають можливість скеровувати валютні потоки в найвигідніших для національної економіки напрямах та обсягах.

     Валютні обмеження є досить потужним, ефективним і оперативним інструментом валютної політики. Запровадивши чи скасувавши те чи інше обмеження (у вигляді норми, заборони, правила тощо), держава має можливість негайно і досить відчутно вплинути на певний валютний потік у напрямі, що відповідає сучасній ситуації в економіці чи на грошовому ринку. Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин. За сучасної ситуації в Україні це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться.

     Якщо ціллю курсової політики визнається підвищення обмінного курсу, то вона називається політикою ревальвації. Ця політика стимулює розвиток імпорту, оскільки імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом.

Буде збільшуватися  пропозиція на товарних ринках, що позитивно  впливатиме на стабільність цін. Скорочуватимуться  виробничі витрати на підприємствах з великим споживанням імпортованих енергії, сировини, матеріалів, комплектуючих. Разом з тим підприємства-експортери за політики ревальвації зазнаватимуть втрат. Якщо одночасно вони не є великими "споживачами імпорту", то можуть послабити свої конкурентні позиції на світовому ринку. Тому політику ревальвації потрібно застосовувати теж надто обережно і виважено.

     Облікова (дисконтна) політика центрального банку полягає в цілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного та позичкового процента. Якщо процентні ставки збільшуються, то зменшується маса національних грошей в обороті, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти (вільних капіталів) з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу національної валюти, зміцненню її позицій на валютному ринку. При зниженні облікової ставки весь процес впливу на валютний ринок відбувається у зворотному напрямі.

     Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно- правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей. Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі - зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін.

[18, C. 22-91] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

                                                     Висновок

     Поняття валюти широко використовується в економічній літературі та практиці. Валюта обслуговує зовнішньоекономічні відносини, функціонування світової економіки та інтеграцію до неї національних економік окремих країн, на її основі функціонує валютний ринок. Валюта - будь-які грошові кошти, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов’язано із зовнішньоекономічними відносинами. Правомірність такого трактування валюти підтверджується і світовою валютною практикою. Остання в поняття валюти включає не тільки кошти у вигляді законних платіжних засобів чи депозитів у грошах тієї чи іншої країни, а й інші валютні цінності - платіжні документи (чеки, векселі, сертифікати), фондові цінності (акції, облігації) та інші фінансові інструменти іноземного походження, а також аналогічні платіжні документи та фондові цінності національного походження, якщо вони перетинають митний кордон чи переходять у власність нерезидентів усередині країни. Валюта класифікується за кількома критеріями. За емітентською належністю валюту розрізняють: національну, іноземну, колективну (СДР, євро). За режимом використання валюти поділяють на: неконвертовані, конвертовані.

     Валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни. Установлення курсу називається котируванням валют. Валютний курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економік. Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їх кількісне порівняння відбувається у зовнішньоекономічних операціях. Валютний курс порівнює національні вартості не прямо, а опосередковано - через їх відносну купівельну спроможність. Це забезпечує наявність вартісних критеріїв при проведенні міжнародних розрахунків, дає змогу вимірювати ефективність зовнішньоекономічних операцій. Вартісною основою валютного курсу є паритет купівельних спроможностей валют, який виражає співвідношення середніх рівнів національних цін на товари, послуги, інвестиції. Розрізняють кон’юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс. Кон’юнктурні чинники пов’язані з коливанням ділової активності, політ. та військово-політ. обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами. Поряд з кон’юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на динаміку вал. курсу впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії.

Це такі чинники:    

    1) зростання національного доходу;

    2) темпи інфляції - чим ↑ темпи інфляції в країні, тим ↓ курс її валюти;

    3) стан платіжного балансу - активний платіжний баланс сприяє ↑ національної валюти, пасивний - навпаки;

4) різниця процентних ставок у країнах - ↑ % ставки стимулює приплив іноземних капіталів, ↓ - навпаки;

5) діяльність вал.  ринків та спекулятивні  вал. операції;

6) ступінь використання  певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках;

7) ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках;

8) валютна політика;

9) ступінь розвитку фондового ринку.

     Валютна політика виконує певні функції, в яких виявляється її призначення й економічна роль. Основними її функціями є: - забезпечення умов та механізмів для реальної валютної політики держави; - створення суб’єктами валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі; - забезпечення прибутку учасникам валютних відносин; - формування та урівноваження попиту та пропозиції валюти і регулювання валютного курсу; - страхування валютних ризиків; - диверсифікація валютних резервів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури:

1. Основи економічної теорії / За ред. С.В.Мочерного. – Тернопіль,2000.

2. Основи міжнародної торгівлі. – К.: BHV,2000.

3. Портер М. Международная конкуренция. – М.: Международные отношения,2001.

4. Беляцький З. Міжнародний економічний взаємозв'язок і взаємозалежність: проблеми і тенденції // Економіка України.2002. №7.

5. Гончарова О. Торговые барьеры на пути к свободной международной торговле //  2003. №8.

6. Омельянович О. Стан і проблеми торгівлі України // Економіка України.2003. №7.

7. Онищенко В. Сучасні проблеми зовнішньоекономічної політики України // Економіка України. 2004. №2.

8. Сокуренко С. Як організувати торгівлю з країнами Європи // Економіка України. 2005. №6.