Валютний курс і валютна політика

                                                                   Зміст

Вступ

Ι. Валютний ринок……………………………………………………………………ст. 5

     Ι.1. Поняття та структура  валютного ринку……………………………...ст. 5-11

     Ι.2. Валютні операції………………………………………………………….ст. 11-16

Ι.3. Валютне регулювання та курсова політика Центрального банку. Особливості валютного регулювання та курсової політики Національного банку України…………………………………………………………………ст. 16-19

ΙΙ .Валютні  курси

     ΙΙ.1. Валютний курс і валютне котирування……………………………...ст. 20-22

     ΙΙ.2. Чинники, які впливають на валютний курс………………………...ст. 22-23

     ΙΙ.3. Вплив валютного  курсу на зовнішню торгівлю…………………….ст.23-25

ΙΙ.4. Економічні основи, режими та методи регулювання валютних курсів. Режим валютного курсу в Україні…………………………………………ст.. 26-27

ΙΙΙ. Валютна політика і валютне регулювання, їх особливості в Україні……ст. 28-33

Висновок

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                      Вступ

     Після  виборення Україною незалежності  надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов’язаних з валютою і валютно-фінансовою системою. Адже міцність фінансово-валютної системи країни визначає її економічну незалежність. Крім того, рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить, без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни. Україна має платіжний засіб (грошову одиницю) – українську гривню, яка є валютою. В Україні є грошові знаки чужоземних держав, найпоширенішими з яких є американський долар. Ці знаки – теж валюта. Існують і інші види валюти. Режим функціонування всіх видів валюти в країні є також потужним фактором її подальшого соціально-економічного розвитку. Ось чому питання валюти є завжди в полі зору провідних економістів-фінансистів держави.

     Розвиток економіки та ефективне функціонування фінансової системи країни не можливе без адекватного державного регулювання економічних процесів, головним напрямом якого є валютна політика. В період розгортання фінансової кризи в Україні значно зросла актуальність вивчення проблем, пов’язаних із валютою і валютно-фінансовою системою, адже чимало факторів спровокували значні коливання курсу гривні протягом короткого періоду часу.

    У  травні 2008 року відбулася ревальвація  гривні. Так, курс національної  валюти змінився із позначки 5,05 грн /дол. CША до 4,85 грн/дол. США,  а уже 15 липня курс гривні  був рекордно високим у даному  році – 4,5 грн/дол. США. Економічних передумов для такої ситуації не було, адже уже тоді відбулося погіршення зовнішньоекономічної позиції країни — зростання зовнішньоторговельного дефіциту, а також зовнішнього боргу, а історичний мінімум курсу долара США відносно євро спостерігався ще в квітні. Отже, на розгортання такої ситуації вплинули дії Національного банку (наприклад, центральний банк не скупляв надлишок валюти банків впродовж травня-липня 2008 року), який за допомогою ревальвації вирішив стабілізувати наростаючу інфляцію.  За даними Національного банку України в січні – травні 2008 р. інфляція становила до 31,1% у річному вимірі, потім динаміка змінилася уповільненням (до 22,3%). Наслідком цього стало поширення панічних настроїв серед населення, яке почало здійснювати продаж доларів США за заниженим курсом. Зменшилася довіра економічних агентів до Національного банку України як до гаранта стабільності і прогнозованості валютної динаміки.

    Ревальвація  гривні змінилася різким зниженням  курсу національної валюти у  жовтні 2008 року. Можна виокремити кілька основних причин девальвації гривні в даний період. Серед них - залучення банками зовнішніх запозичень з метою кредитування в Україні. Так, обсяг валового зовнішнього боргу внаслідок здійснених резидентами запозичень на зовнішніх ринках лише за 9 місяців 2008 року збільшився на 22,8 млрд. дол. США (на 27,5%) і станом на 01.10.2008 був оцінений в 105,4 млрд. дол. США, тобто 56,4% від ВВП країни. При цьому борг суто банківської системи станом на 01.02.2009 року становить 38,4 млрд. дол. США. Очевидно, що потреба обслуговування даної заборгованості зумовлює підвищення попиту на долари.

     Криза в США і Європі змусила західних інвесторів ще навесні 2008 року відмовитись від кредитування українських банків. Тому подальший притік іноземного капіталу  у вітчизняну банківську систему практично зупинився. Банки опинилися у ситуації, коли потрібно повертати кредити, залучені на зовнішньому ринку в іноземній валюті, а нові валютні кошти не надходять. Зрозуміло, що для погашення зовнішніх зобов’язань комерційні банки були змушені зменшити обсяги продажу іноземної валюти, а також купувати додаткові обсяги іноземної валюти на міжбанківському ринку за рахунок кредитів рефінансування в національній валюті, отриманих від Національного банку України. Такі дії банків призвели до зростання попиту на іноземну валюту на внутрішньому валютному ринку і до одночасного зниження її пропозиції, що спричинило ріст курсу іноземних валют по відношенню до національної грошової одиниці.

    Крім  того, на пропозицію іноземної валюти негативно вплинуло зростання від’ємного сальдо платіжного балансу, що, зокрема, було пов’язано із скороченням експорту продукції металургійного та хімічного комплексів унаслідок значного зменшення світового попиту і цін на неї. Загалом обсяг експорту  зменшився на 32,7 %  у січні 2009 року порівняно із січнем 2008 року. Варто зазначити, що тиск на валютний ринок спричинив відтік короткострокових капіталів з країни. Обсяги надходжень прямих іноземних інвестицій в Україну за січень 2009 року становили 259 млн. дол. США, що майже у 3 рази менше, ніж у січні 2008 року (757 млн. дол. США) та у 3,5 рази менше, ніж середньомісячний обсяг у 2008 році.

    Значний  ризик знецінення національної  грошової одиниці, що підкріплюється  непослідовністю валютної політики Національного банку України та складною політичною ситуацією, сприяє зниженню довіри до національної грошової одиниці та зростанню ажіотажного попиту на іноземну валюту як на основний і майже безальтернативний елемент портфеля активів у період кризи. Тому переважна частина населення намагається всі свої заощадження в гривні якнайшвидше перетворити на тверду іноземну валюту. В такій ситуації виник розрив між потребами населення у іноземній валюті та тією кількістю, яку пропонують банки, зважаючи на власні потреби. Ці фактори стали основними причинами активізації функціонування чорного валютного ринку.

Процес девальвації  гривні також викликав різке зниження платоспроможності громадян, що отримали кредити в іноземній валюті. За даними Національного банку України станом на 1 грудня 2008 року  сукупний обсяг кредитів у іноземній валюті сягав 391,573 млрд. грн. (у тому числі фізичним особам – 176,407 млрд. грн.), що складає 58,3% від загального обсягу кредитів у економіку. Як наслідок, зросла частка проблемних кредитів банків, що призводить до труднощів погашення банками власних зобов’язань.

Таким чином, в  умовах кризи зростає необхідність стабілізації валютних відносин за допомогою  адекватного валютного регулювання  з боку держави в особі Національного  банку України та Верховної Ради України. Основними напрямками такого впливу мають бути валютні інтервенції, а також застосування нормативних методів. Наприклад, ефективним заходом стало би відновлення обов’язкового продажу валютної виручки експортерів, що сприяло б збільшенню пропозицію валюти на внутрішньому валютному ринку.

    Отже, в умовах світової економічної  кризи, коли зростає потреба  в іноземній валюті з боку  усіх суб’єктів ринку, породжується  дисбаланс зовнішньої торгівлі  і внутрішньої стабільності національних грошей, роль ефективної валютної політики Національного банку України стає однією з найважливіших у системі заходів із подолання кризових явищ. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Ι.                                             Валютний ринок

     Валютний ринок - це сукупність економічних та організаційних форм, що пов'язані з купівлею або продажем валют різних країн. До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму і валютних відносин. Під першою маються на увазі правові норми й інститути, що репрезентують ці норми на національному та міжнародному рівнях. До другої входять щоденні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, що спрямовані на придбання або продаж іноземної валюти.

                          У системі валютного ринку можна виділити: 

-  міжнародний валютний  ринок; 

-   національний валютний  ринок. 

     Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Вони розрізняються за масштабами і характером валютних операцій, кількістю валют, що продаються-купуються, рівнем правового регулювання тощо.

     Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.

     Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін. [1,C. 55-57] 

Ι.1.                    Поняття та структура валютного ринку

    Валютні ринки - це офіційні центри, де здійснюється купівля-продаж валют на підставі попиту і пропозиції. Вони є сукупністю банків, брокерських фірм і великих корпорацій, особливо ТНК, що є основними учасниками цих ринків. 

ВИДИ  ВАЛЮТНИХ РИНКІВ залежно від обсягу, характеру валютних операцій і набору валют, які використовують: 

1-міжнародні = операції з валютами, які широко використовують у міжнародному платіжному обороті; 

2-регіональні = банки проводять операції лише з обмеженою кількістю вільно конвертованих валют;

3-національні = сукупність операцій, що здійснюються банками, розташованими на території даної країни, з валютного обслуговування своїх клієнтів, серед яких можуть бути компанії, приватні особи, а також банки, які не спеціалізуються на проведенні міжнародних валютних операцій. Крім того, до операцій внутрішнього національного ринку можна зарахувати валютні операції, що здійснюються окремими компаніями між собою, операції між приватними особами, а також операції, які проводять на валютних біржах. 

     Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному "майданчику", який називається валютною біржею. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами, проте за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб'єкти валютного ринку все менше звертаються до послуг традиційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність.

    Діяльність позабіржового ринку безпосередньо пов'язана із здійсненням валютних операцій. На нього припадає близько 90 % обороту іноземної валюти, хоча роль валютних бірж залишається важливою. [5, C. 34-36] 

                         Особливості сучасних валютних ринків:

1. Посилилась інтернаціоналізація валютних ринків на базі інтернаціоналізації господарських зв'язків, широкого використання електронних засобів зв'язку і здійснення операцій та розрахунків за ними;

2. Операції здійснюються безперервно протягом доби в усіх частинах світу;

3. Техніка валютних операцій уніфікована, розрахунки здійснюються на кореспондентських рахунках банків;

4. Широкий розвиток електронних операцій з метою страхування валютних і кредитних ризиків;

5. Обсяги спекулятивних і арбітражних операцій набагато перебільшують валютні операції, пов'язані з комерційними угодами; кількість їх учасників різко зросла і включає не тільки банки і ТНК, але й інші юридичні і навіть фізичні особи;

6. Нестабільність валют, курс яких часто має свої тенденції, які не залежать від фундаментальних економічних факторів;