Валютний курс і валютна політика

7. Інтенсивний розвиток ринку євровалют;

8. Лібералізація національних валютних законодавств і зміцнення внутрішніх валютних ринків тощo. [5, C. 45-46]  

                                   Групи суб'єктів валютного ринку:

1. Валютні біржі - біржі існують у багатьох країнах як самостійні фінансові установи. В більшості країн вони створюються як некомерційні установи, оскільки головна мета їх діяльності полягає не в забезпеченні високих прибутків, а в організації валютного ринку. У деяких країнах, зокрема, Україні та Росії, валютні біржі здійснюють функції обміну валют для юридичних осіб та формують ринковий валютний курс.

     Часто на багатопрофільних чи спеціалізованих біржах створюються спеціальні підрозділи, які займаються валютними операціями. В останні роки створено спеціалізовані валютні біржі, які обслуговують певні сегменти валютного ринку: Лондонська міжнародна біржа валютних ф'ючерсів (ІЛРРЕ), Європейська опціонна біржа в Амстердамі (ЕОЕ), Німецька термінова біржа у Франкфурті-на-Майні (ВТВ) тощо.

2. Комерційні банки - формують міжбанківський валютний ринок через здійснення всього спектра операцій з іноземною валютою.

     Банки здійснюють 85-95 % валютних угод між собою на міжбанківському валютному ринку, а також з торгово-промисловою клієнтурою.

3. Центральні банки - формування стратегії і тактики валютної політики, управління валютними резервами, вплив на головні чинники курсоутворення через валютні інтервенції, регулювання рівня облікової ставки тощо. Серед центральних банків найбільш впливовими є Федеральна резервна система США, банки Великобританії та Німеччини.

4. Підприємства, фінансові  установи, які здійснюють  зовнішньоекономічні  операції - мають постійний попит на іноземну валюту та створюють ЇЇ пропозицію залежно від спрямованості експортно-імпортних потоків. Вони є активними учасниками валютного ринку, проте здійснюють кредитно-депозитні, розрахункові та конверсійні операції переважно через комерційні банки.

5. Підприємства, міжнародні  корпорації, фінансові  установи, які здійснюють іноземні вкладення активів - працюють на міжнародних валютних ринках з метою:

-вкладення  виробничих інвестицій  у свої іноземні  філії та дочірні  підприємства;

-організації  діяльності на  міжнародному фондовому  ринку (особливо  на ринку державних цінних паперів іноземних країн),

-проведення  спекулятивних операцій  за рахунок різниці  у відсоткових  ставках та валютних  курсах на міжнародних  і національних  валютних ринках.

6. Фізичні особи - операції неторговельного характеру з приводу купівлі-продажу готівкової іноземної валюти, у сфері туризму, переказу заробітної плати, гонорарів, пенсій, добровільних внесків тощо.

7. Валютні брокерські  фірми - переважно, працюють з біржами та банками, виконують функції посередників на замовлення своїх клієнтів за кредитно-депозитними, конверсійними чи дилінговими операціями. З розвитком електронних засобів міжбанківського зв'язку і здійснення валютних угод (Рейтер-ділінг, Телерейт). Значення брокерських фірм на міжбанківському валютному ринку знизилось, хоча вони продовжують брати участь в операціях приватних осіб і невеликих фірм. [2, C. 67-70] 

     РИНОК ЄВРОВАЛЮТ - частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють безготівкові депозитно-позичкові операції в інвалютах за межами країн-емітентів цих валют, тобто в євровалютах.

     Ринок євровалюти виник у 1950-х роках з розміщення доларових депозитів у європейських банках. У 60-70 рр. національні валюти, які виконували функції світових грошей, і насамперед долар США, поступово перетворились у тій частині, яка оберталась на світовому ринку, в так звані єврогроші - грошові одиниці, які вийшли з-під контролю національних урядових органів, вільно рухалися по світу і мали податкові та інші переваги порівняно з тими національними валютами.

     З другої половини 60-х років подібні зміни торкнулись німецької марки, голландського гульдена, французького і швейцарського франка. Внаслідок цього поряд з євродоларом виникли євромарки, єврогульдени, єврофранки тощо, тобто авуари, які не піддаються регулюванню з боку уряду.

     На відміну від національних ринків, де міжнародні операції проводять у національних валютах, операції на євровалютному ринку здійснюються в євровалютах. 

     Євровалюта - іноземна валюта, якою здійснюються операції за межами країни-емітента цієї валюти.

     Найважливішою з євровалют є долар, на частку якого припадало більше 2/3 сумарних банківських активів в євровалютах. В останні роки збільшується частка кредитів і позик у японських єнах. [4, C.89-90]

                                    Суб’єкти валютного ринку

     Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини - не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним.

     Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо. Причому ці операції набувають все ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури.

     За своїм економічним змістом валютний ринок - це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.

     За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок - це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

     Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

     Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні - для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні - для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності.

     Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

     Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій. Одні з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.

     За характером виконуваних операцій і ступенем їх ризику суб'єктами валютного ринку є:

- підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);

- інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;

- спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи;

- хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу;

- посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо. [3, C. 70-81] 

     Провідне місце серед посередників валютного ризику займають банки. Оскільки вони ведуть рахунки (національні й інвалютні) та мають розвинуті системи телекомунікацій, їм дуже зручно виконувати доручення клієнтів з купівлі-продажу валюти. Тому банки постійно торгують валютою всередині країни і за її межами як безпосередньо один з одним, так і через валютні біржі. Торгівлю вони, ведуть за свої кошти і за кошти клієнтів. Для цього банки повинні одержати ліцензію від свого центрального банку.

     Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об'єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти, а пропозиція іноземної валюти є одночасно попитом на національну валюту. Проте коли мова йде про національні валютні ринки, то під попитом мається на увазі попит на іноземну валюту як бажання купити певну її суму, а під пропозицією - пропозиція іноземної валюти як бажання продати певну її суму.

     Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти.

     Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв'язок між усіма суб'єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі.

      Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти вступають у прямі зв'язки між собою. Сучасні засоби зв'язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу. Ці тенденції захопили вже й Україну. З початку 2000р. перестала здійснювати операції з торгівлі валютою Українська міжбанківська валютна біржа. Уся торгівля здійснюється через міжбанківський валютний ринок, на якому комерційні банки безпосередньо один в одного купують і продають валюту за свій рахунок чи за дорученнями клієнтів, які в цьому разі є кінцевими покупцями і продавцями валюти. Як свідчить світова практика, на секторі біржового ринку поступово зосереджується переважно окремі валютні операції, технологія здійснення яких передбачає централізоване виконання через біржу (ф'ючерсні, опціонні та ін.).

     Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, після їх закриття починають працювати ринки європейські - Франкфурта, Парижа, Лондона, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту - Нью-Йорка, Лос-Анджелеса тощо. Завдяки цьому будь-який суб'єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити-продати валюту, оперативно зв'язавшись з відповідним міжнародним центром валютної торгівлі. Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька трильйонів доларів США і швидко збільшуються, що свідчить про величезні розмахи валютних потоків на світовому ринку.

[6, C. 123-126]

 

Ι.2.                                           Валютні операції

     Функції та операції валютного ринку. Валютний ринок виконує певні функції, в яких виявляється його призначення й економічна роль.

Основними його функціями є:  

- забезпечення  умов та механізмів для реалізації  валютної політики держави;

- створення суб'єктам  валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

- забезпечення  прибутку учасникам валютних  відносин;

- формування  та урівноваження попиту і  пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;

- страхування  валютних ризиків;

- диверсифікація  валютних резервів.

     Названі функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій. Під валютними операціями звичайно розуміють будь-які платежі, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку.

Ці  операції класифікуються за кількома критеріями.

1. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:

     - касові, або операції з негайною поставкою;

     - строкові.

2. За механізмом здійснення операцій:

<