Валютні операції комерційних банків

Інші операції:

• трастові(являють собою операції комерційних банків, пов’язані з управлінням майном і виконанням інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах його довіреної особи. На підставі укладеного між банком та клієнтом договору (або за заповітом) банк набуває відповідних прав і виступає розпорядником майна, включаючи залишки коштів на банківських рахунках. Комерційні банки можуть виконувати довірчі операції як для приватних осіб, так і для підприємств та корпорацій);
• консультаційно-інформаційні(полягають у наданні банками своїм клієнтам роз’яснень, інформації, рекомендацій з різноманітних банківських, правових та фінансових питань, проблем ведення бізнесу і особистого господарства. Фахівці банку можуть проводити консультації з питань діяльності на фондовому і валютному ринках, прогнозування динаміки валютних курсів і курсів цінних паперів, організації фінансового планування і контролю, складання кошторисів, калькуляції собівартості продукції, питань ціноутворення, ведення обліку, складання звітності, заповнення розрахункових документів);
• страхові(страхування окремих кредитних угод в спеціалізованих                     страхових компаніях);
• управління грошовими коштами та іншим майном;
• операції з монетарними металами (Купівля чи продаж (у тому числі на строк), приймання на депозити, відповідальне зберігання, використання як застава під наданий кредит монетарних металів або цінних паперів, номінал яких виражений у монетарних металах, коли ці операції здійснюються на території України з резидентами України, та з нерезидентами - на зовнішньому ринку) [9, 10, 11, 12]

Таким чином, валютні операції здійснюються для продажу іноземної валюти чи, навпаки, придбання необхідної іноземної  валюти для проплати імпорту, погашення валютного кредиту і процентів по ньому і т.п.; запобігання можливих збитків, пов’язаних з несприятливими змінами курсів валют (операції хеджування); отримання спекулятивного прибутку на різниці курсів валют. 

1.2. Особливості  національного і наднаціонального  регулювання валютних операцій  комерційних банків

Невід'ємним атрибутом  валютних операцій є присутність  функціональних елементів їх регулювання.

Сучасний валютний ринок  являє собою розгалужену систему  механізмів, функціонування яких покликане  забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць і  іноземних валют з метою їхнього  використання для обслуговування міжнародних  платежів.

Найбільш істотним і функціональним призначенням валютних операцій є забезпечення реальної волі вибору і дій власника валюти. Воля вибору суб'єктів зв'язана  з їхнім прагненням одержати для  себе в процесі здійснення валютних операцій визначені матеріальні  вигоди, виражені у відповідному доході.

 Згідно Декрету Кабінету  Міністрів України «Про систему  валютного регулювання і валютного  контролю», уповноважені банки  зобов'язані купувати іноземну  валюту на міжбанківському валютному  ринку України за дорученням  і за рахунок резидентів з  метою забезпечення виконання  зобов'язань  резидентів.

Національний банк України  видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення  валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Індивідуальної  ліцензії потребують всі операції, крім:

• вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами — резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України;
• вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами — резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;
• платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;
• платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;
• вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності.

Торгівля іноземною валютою  на території України резидентами  нерезидентами  -  юридичними особами  здійснюється через уповноважені банки  та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою  Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку  України. Структура міжбанківського  валютного ринку, а також порядок  та умови торгівлі іноземною валютою  на міжбанківському валютному ринку  визначаються Національним банком України.

Уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України:

     а) від свого  імені купують і продають іноземну  валюту на міжбанківському валютному  ринку України за дорученням  і за рахунок резидентів і  нерезидентів;

     б) мають  право від свого імені і  за свій рахунок купувати іноземну  валюту готівкою у фізичних  осіб  -  резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним  особам - резидентам.

Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних  валют, виражені у валюті України, курси  валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. 

Національний банк України  може встановлювати граничні розміри  маржі за операціями на міжбанківському  валютному ринку України уповноважених  банків та інших фінансових установ, що одержали ліцензію Національного  банку України, за винятком операцій, пов'язаних із строковими (ф'ючерсними) угодами.

Порядок, види, форми і  терміни подання звітності резидентами  і нерезидентами про їх валютні  операції визначаються Національним банком України за погодження  з Міністерством  статистики України з урахуванням  чинного законодавства України.

У Декреті також йдеться  про відповідальність за порушення  валютного законодавства , а саме:

1. Незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання  валютних цінностей як засобу  платежу або як застави, тобто  вчинення цих дій без відповідного  дозволу (ліцензії), якщо відповідно  до цього Декрету та інших  актів валютного законодавства  наявність такого дозволу (ліцензії) є обов'язковою, тягнуть за  собою адміністративну або кримінальну   відповідальність згідно з   чинним законодавством України. 

2. До резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил  валютного регулювання і валютного  контролю, застосовуються такі міри  відповідальності  як фінансові  санкції. [1, 6, 8]

Що стосується оподаткування  валютних операцій,  то Комітет Верховної  Ради України з питань фінансів і  банківської діяльності розглянув  запит щодо застосування норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) стосовно відображення у податковому обліку операцій, здійснюваних банками в іноземній валюті. При  визначенні кінцевого фінансового  результату операцій банків з іноземною  валютою слід керуватися підпунктом 7.3.8 пункту 7.3 Закону України "Про  оподаткування прибутку підприємств", яким, зокрема для банків передбачено відмінний від інших платників податку податковий облік результатів операцій з іноземною валютою. Згідно з цим підпунктом при здійсненні операцій з купівлі або продажу іноземної валюти за рішенням банку до складу валових доходів або валових витрат банку відносяться кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійний) операцій за результатами звітного періоду, який вираховується як сума фінансових результатів обмінних (конверсійних) операцій за результатами кожного банківського дня протягом такого періоду. Фінансовим результатом обмінних (конверсійних) операцій за результатами банківського дня є різниця між валовими доходами, отриманими (нарахованими) банком внаслідок продажу іноземної валюти протягом такого банківського дня, та валовими витратами, понесеними (нарахованими) у зв'язку із придбанням іноземної валюти протягом такого банківського дня. Виходячи із вищенаведеної норми Закону, операцій з купівлі або продажу іноземної валюти, які здійснються за рішенням банку для власних потреб, пов'язаних із здійсненням статутної діяльності банку, включаючи господарські операції,повинні враховуватися при визначенні кінцевого фінансового результату від обмінних (конверсійних) операцій відповідно до підпункту 7.3.8 Закону. При здійсненні операцій з продажу або купівлі іноземної валюти за дорученням та за рахунок клієнтів до валових доходів банку відносяться суми комісійних (брокерських) та інших подібних видів винагород, одержаних (нарахованих) банком у зв'язку із здійсненням таких операцій протягом звітного періоду, а до валових витрат - витрати банку, понесені (нараховані) у зв'язку із здійсненням таких операцій протягом звітного періоду. [2]

Отже, нині банківське право в Україні  виступає ядром демократичного устрою суспільства, і саме від того, наскільки  врегульовано питання правового  регулювання валютних операцій, багато в чому залежить економічна стабільність держави. Щодо валютного регулювання, то його можна визначити як урегульовану нормами законодавства діяльність уповноважених органів держави, спрямовану на встановлення порядку здійснення валютних операцій резидентами та нерезидентами на території України, а також резидентами України за кордоном, а валютний контроль — як діяльність уповноважених органів державної влади інших уповноважених суб'єктів, спрямовану на забезпечення дотримання встановленого порядку здійснення валютних операцій. Головним органом валютного контролю є Національний банк України. Водночас відповідні функції валютного контролю мають також Державна податкова інспекція, Міністерство зв’язку України та Державний митний комітет. За порушення правил ведення валютних операцій в Україні законодавством передбачено застосування мір відповідальності.

Таким чином, особливістю національного  регулювання валютних операцій в  є існування певної сукупності валютно-правових норм, згідно яких встановлюються основи отримання дозволів ведення валютних операцій і заборони здійснення певних дій.

Координація дій у валютно-фінансовій сфері здійснюється як на рівні урядів країн, так і в рамках міждержавних валютно-фінансових організацій. Найбільш значну роль у сфері валютного  регулювання відіграють щорічні  економічні наради “Великої двадцятки” провідних країн Заходу, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Банк міжнародних розрахунків у Базелі (БМР) та інші.

Завдання міжнародних фінансово-кредитних  закладів полягає у сприянні міжнародній  кооперації, забезпеченні консолідації та співробітництва у розв'язанні міжнародних фінансових проблем. Сюди входить підтримка правил обміну валютами та нагляд за валютними курсами, створення наднаціональної системи  платежів по валютних операціях, боротьба з національними валютними обмеженнями, надання кредитної допомоги країнам.

Велика двадцятка, або G-20 (формальніше – Група Двадцяти Міністрів Фінансів та Керівників Центральних Банків) є групою міністрів фінансів та керівників центральних банків 20 економік: 19 з найбільших економік світу та Європейського Союзу. Загалом, економіки G-20 складають 90% світового ВНП, 80% світової торгівлі (включаючи внутрішню торгівлю у ЕС) та дві третини населення світу.

Історія. Рішення про організацію міжнародного форуму «Група двадцяти» (G-20) було прийнято на зустрічі міністрів фінансів і голів центральних банків країн «Групи семи» у Вашингтоні 25 вересня 1999 року.

Ідея створення "Групи  двадцяти" обумовлена прийнятим  на зустрічі лідерів "великої сімки" в Кельні в червні 1999 року рішенням встановити "неформальний механізм для діалогу з ключових питань економічної і фінансової політики між системоутворюючими країнами світу з метою досягнення стабільного і стійкого зростання світової економіки на благо всіх країн".

Засновницька конференція міністрів фінансів і керівників центральними банками "Групи двадцяти" відбулася 15-16 грудня 1999 року в Берліні. Конференція визначила, що "Група двадцяти" є неформальною організацією, що об'єднує країни з різних регіонів світу і з різним рівнем господарського розвитку, а також провідні міжнародні фінансові організації на основі зацікавленості в колективному вирішенні найважливіших світових економічних і фінансових проблем.

Членами "двадцятки" є Австралія, Аргентина, Бразилія, Великобританія, Німеччина, Індія, Індонезія, Італія, Канада, Китай, Корея, Мексика, Росія, Саудівська Аравія, США, Туреччина, Франція, ПАР, Японія і Європейський союз. Постійними учасниками зустрічей "двадцятки" є МВФ, Європейський центральний банк і Світовий банк.

Всього на країни "Групи двадцяти" доводиться понад 85% світового ВВП. У них проживає понад 60% населення світу, причому 66% бідного населення також доводиться на ці країни.

Самміт лідерів G20 у Вашингтоні 15 листопада 2008 року

Основна форма діяльності G20 — щорічні зустрічі на рівні міністрів фінансів і голів центробанків. Зустрічі проходять в країні, яка є головою групи.

Країна-голова G20 міняється щорічно за принципом ротації. При цьому щороку головуючі країни повинні бути з різних регіонів (наприклад, в 2007 році головувала ПАР, в 2008 році — Бразилія, в 2009 році — Великобританія). Тимчасовий секретаріат розташовується в головуючій країні.

Посилення ролі форуму під час світової кризи.

14-16 листопада 2008 року  у Вашингтоні відбувся саміт "великої двадцятки", в рамках якого обговорювалися наслідки світової фінансової кризи і заходи, необхідні для його подолання. Учасники саміту в спільній декларації затвердили п'ять принципів реформ для зміцнення фінансових ринків і режимів регуляцій для запобігання майбутнім кризам, а також домовилися провести наступну зустріч "двадцятки" до 30 квітня 2009 року. У роботі вашингтонського форуму брали участь лідери держав-членів G20, ЄС, ООН, МВФ, Світового банку і Форуму фінансової стабільності.

Cаміт «великої двадцятки» в Лондоні 2 квітня 2009 року продовжив обговорення шляхів подолання кризи, і водночас зібрав значні виступи антиглобалістів.