Сутність та порівняльний аналіз механізмів редисконтування та рефінансування комерційних банків Національним банком України

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ, НАУКИ, КУЛЬТУРИ, МОЛОДІ

     ТА  СПОРТУ УКРАЇНИ

     ОДЕСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 

                                               Кафедра банківської  справи 
 
 

     Індивідуальна самостійна (обов`язкова) робота

     для магістрів денної форми навчання

     спеціальності «Банківський менеджмент» 
 
 

     Тема: «Сутність та порівняльний аналіз механізмів редисконтування та рефінансування комерційних банків Національним банком України» 
 
 
 
 

                                               Виконав:

     студентка 5 курсу кеф,

     групи  53

     Кінєва  Д.С. 
 

     Керівник:

     канд.. екон. наук, доцент

     Рябініна Л.М. 
 
 
 
 
 
 
 

     Одеса – 2011

 

      ЗМІСТ

                                                     Стор. 

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕФІНАНСУВАННЯ ТА РЕДИСКОНТУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ ………………………….5

1.1.Сутність поняття рефінансування та редисконтування……………………...5

1.2.Характеристика рефінансування з використанням різних банківських операцій……………………………………………………………………………..10

Висновки  до Розділу 1…………………………………………………………………….12

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕФІНАНСУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ……………………………………………………………….................13

2.1.Аналіз рефінансування комерційних банків в Україні .……………………………………………………………………………………...13

Висновки  до Розділу 2………………………………………………………………….…15

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ  МЕХАНІЗМІВ РЕФІНАНСУВАННЯ ТА РЕДИСКОНТУВААНЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ ……………………………………………………………………………18

3.1. Розробка  рекомендацій щодо вдосконалення  механізмів редисконтування та рефінансування комерційних банків………………………………………….18

Висновки  до Розділу 3……………………………………………………………………19

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………20

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………21

 

      ВСТУП 
 

     Ефективність  трансформаційних процесів, що відбуваються в суспільстві та економіці України  значною мірою залежить від ефективності функціонування банківського сектора. Як найважливіший елемент відтворювальної структури суспільства, він перерозподіляє та прискорює рух фінансових ресурсів в країні, тим самим забезпечує стабільність розвитку та ефективність функціонування національної економіки, сприяє розв'язанню соціальних проблем у суспільстві. Серед проблем, які стоять перед вітчизняною банківською системою, найбільш гострою і актуальною є проблема підвищення ефективності банківського бізнесу. Її вирішення насамперед залежить від ефективності мікропроцесів, що відбуваються на рівні окремо взятої банківської установи.

     Для здійснення ефективної діяльності по залученню та розміщенню грошових коштів банк завжди повинен мати достатньо  високий рівень ліквідності активів. Постійно підтримувати її на такому рівні  банку досить важко. Тому вирішення  цієї задачі покладено на Національний банк.

     Національний  банк як кредитор останньої інстанції  з метою підтримки ліквідності  комерційних банків на необхідному  рівні надає кредити цим банкам, шляхом рефінансування їхніх активних операції. При цьому мова йдеться  не просто про «порятунок» певного банку, а про запобігання банківської паніки, яка може призвести до кризи всієї банківської системи в цілому.

     Актуальність  зазначених питань, їх важливе практичне  значення визначили вибір теми даної роботи та обумовили постановку мети і завдань дослідження.

     Окремі  питання організації механізму  рефінансування в Україні досліджували такі вітчизняні вчені: Рябініна Л.М., Стельмах В.С., Міщенко В.І., Гребенюк Н.І. Проте, у вітчизняній фінансовій літературі поки що недостатньо наукових досліджень, присвячених даній проблемі.

     Метою роботи є аналіз основних видів і механізмів рефінансування та редисконтування комерційних банків Національним банком України, а також визначення шляхів та напрямків удосконалення політики рефінансування в нашій країні.

     В даній роботі були поставлені наступні завдання:

• розкрити сутність механізму редисконтування та рефінансування;
• визначити та проаналізувати основні види й механізми рефінансування комерційних банків Національним банком України;
• запропонувати основні напрямки вдосконалення механізмів кредитування комерційних банків Національним банком України.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕФІНАНСУВАННЯ ТА РЕДИСКОНТУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ  

1.1.Сутність  поняття рефінансування та редисконтування 
 

     Перш  ніж перейти до розгляду поняття рефінансування та редисконтування, хотілось би відмітити, що багато вчених говорячи про рефінансування пишуть, що це один з поширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовують центральні банки різних країн. Але, насправді, я згодна з Рябініною Л.М, що рефінансування та редисконтування¹ — це інструменти не грошово-кредитної політики, а грошово-кредитного регулювання. Відповідно із вищесказаного, можна стверджувати, що під рефінансуванням ми повинні розуміти забезпечення центральним банком комерційних банків додатковими резервами на кредитній основі, тобто запозиченими резервами. Ініціаторами рефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються до центрального банку у разі вичерпання можливостей поповнити свої резерви з інших джерел. Рефінансування можна розглядати як процес відновлення ресурсів комерційних банків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи.

     Для комерційних банків рефінансування  в центральному банку — це останній спосіб (остання надія) регулювання їхньої ліквідності, і центральний банк виступає для них у ролі кредитора останньої інстанції. Для центральних банків рефінансування комерційних банків — це, по-перше, канал безготівкової емісії, а по-друге, — спосіб запобігання банківській паніці. У випадку кризової ситуації на грошовому ринку центральний банк надає негайно додаткові резерви на кредитній основі тим банкам, котрі потребують їх найбільше. Слід при цьому відзначити, що центральні банки мають право, але не зобов’язані рефінансувати (кредитувати) комерційні банки, тому і комерційні банки повинні розуміти отримання кредитів як привілей, а не право.

     Сутність  рефінансування у широкому розумінні  полягає у зміні центральним  банком умов рефінансування комерційних  банків і в регулюванні у такий спосіб попиту з їхнього боку на додаткові резерви, тобто на кредити центрального банку. Основною умовою рефінансування, безумовно, виступає його ціна, тобто процентна ставка, яку визначає центральний банк і за якою він забезпечує банки додатковими резервами.

     Сутність  рефінансування у вузькому розумінні  — це визначення і зміна центральним  банком усіх інших, крім ціни, умов рефінансування: способів рефінансування, цільового  спрямування кредитів центрального банку, їх тривалості, характеру забезпечення, лімітування обсягів рефінансування, а також обсягів надання окремих позичок, установлення контингенту редисконтування векселів тощо. Таким чином, у вузькому розумінні  рефінансування  передбачає вплив центрального банку на обсяг рефінансування комерційних банків не ціновими методами, а через управління процесом рефінансування.

     В Україні регулювання грошового  ринку через рефінансування відбувалося  досить складно. В умовах високих  темпів інфляції та падіння ВВП, що супроводжували початкові стадії реформування національної економіки, Національний банк України (НБУ) проводив селективну політику адресного рефінансування комерційних банків. Кредити спрямовувались переважно на підтримку неефективного державного сектору економіки, і, як свідчить практика, значну  кількість виданих таким чином кредитів так і не повернули.

     З розвитком грошового ринку, становленням ринку державних цінних паперів  та стабілізацією макроекономічних умов НБУ почав використовувати  ринкові способи рефінансування. Так, із середини 1994 року НБУ запровадив рефінансування банків через кредитні аукціони, проведення яких забезпечувало доступ банків до його кредитів на рівних умовах. Приблизно водночас НБУ запровадив надання банкам стабілізаційних кредитів на підтримку здійснення ними заходів фінансового оздоровлення. З метою стимулювання розвитку ринку державних цінних паперів НБУ з кінця 1995 року вводить порядок рефінансування банків під заставу державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики — ОВДП) шляхом надання прямого ломбардного кредиту. З 1997 року НБУ починає застосовувати ще один новий на той час для української банківської системи спосіб рефінансування, а саме проведення операцій з державними цінними паперами на умовах угоди  операції  РЕПО. Крім того, в 1999 році НБУ затверджує Положення про операції банків з векселями, яке передбачає переврахування (редисконтування) Національним банком векселів, що були враховані комерційними банками. У зв’язку з нерозвинутістю вексельного ринку редисконтування векселів, як спосіб рефінансування банків, так і не отримав розвитку в Україні.

     Починаючи з 2001 року НБУ, запозичивши досвід Європейського центрального банку, запроваджує нові механізми рефінансування банків: надання кредитів овернайт для миттєвої підтримки ліквідності банків через постійно діючу лінію рефінансування та надання кредитів шляхом проведення кредитних тендерів.  Крім використання нових механізмів рефінансування НБУ продовжував проведення операцій РЕПО і надання стабілізаційних кредитів.

     У наступні роки (2004—2007 рр.) НБУ не так активно рефінансував комерційні банки, основним інструментом регулювання грошового ринку стають операції НБУ з іноземною валютою, враховуючи те, що монетарна політика НБУ де-факто була спрямована на таргетування обмінного курсу гривні. Виходячи з цього НБУ активно проводив валютні інтервенції, спрямовані на вилучення з обігу іноземної валюти з метою уникнення значних коливань обмінного курсу гривні та підтримання її стійкості. Так, у 2004 році частка рефінансування в загальному обсязі випущених в обіг платіжних засобів становила 37,5 %, а частка коштів, спрямованих на купівлю іноземної валюти, – 62,5 %, у 2005 році відповідно 18,3 % і 81,7 % , у 2006 році відповідно 37,4 % і 62,6 % і в 2007 році відповідно 5,8 % і 94,2 % . У 2006 р. з метою забезпечення стабільної діяльності банків та сприяння стимулюванню банків щодо активізації кредитування довгострокових програм суб’єктів господарювання НБУ прийняв рішення про рефінансування банків під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу, розміщеного в НБУ, на строк до трьох років. Зазначене рішення було спрямовано на запровадження механізму трансформації частини короткострокових ресурсів банків у довгострокові з метою сприяння зменшенню розривів між термінами і обсягами за залученими банками коштами і розміщеними коштами в економіку.

     У 2008 році через мінливість макроекономічних умов, що мали місце упродовж року, НБУ протягом перших трьох кварталів проводив стриману політику рефінансування, облікову ставку було підвищено до 12 % (на кінець 2007 року вона становила 8 %). У четвертому кварталі з метою зменшення впливу зовнішньої фінансової кризи та забезпечення стабільності банків НБУ активно кредитував банки використовуючи механізм підтримки ліквідності на основі програм фінансового оздоровлення. Загальний обсяг рефінансування у 2008 році становив 169,5 млрд грн ( у 2007 році — 2,5 млрд грн). Частка рефінансування в загальному обсязі випущених в обіг платіжних засобів становила 77,7 % .

     Ситуція з політикою рефінансуваня загострилася, коли наприкінці 2008 року Верховна Рада прийнала рішення (Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік), згідно з яким НБУ повинен був узгоджувати рішення про рефінансування банків із Кабінетом Міністрів.