Сутність оборотних активів, їх склад і структура

Склад і структура  оборотних активів не залишається  назавжди постійною величиною. Вони змінюються як по роках, так і протягом року в залежності від зміни характеру виробничої діяльності підприємства, особливостей формування запасів і витрат.

Як у народному  господарстві в цілому, так і в  промисловості спостерігається  тенденція до значного скорочення виробничих запасів, готової продукції, грошових коштів, а з іншого боку, до росту дебіторської заборгованості. На такі зміни в структурі оборотних активів вплинуло, передусім, зміна в управлінні економікою, перехід на ринкові умови господарювання. Основною причиною зниження виробничих запасів є скорочення виробництва. Зростання ж дебіторської заборгованості можливо пояснити кризою неплатежів у народному господарстві [40 с. 41].

Оборотні  активи, що є основним елементом  матеріальної основи процесу виробництва, певним чином впливають на його хід. Якщо виробництво забезпечене в достатній кількості необхідними елементами оборотних активів - воно працює, як правило, ефективно. Ефективно в цьому випадку використовуються й самі оборотні активи.

Встановлення  на підприємствах необхідного складу та структури оборотних активів, визначення їх потреб та джерел формування, а також контролю за зберіганням і ефективністю їх використання називається організацією оборотних активів [5 с. 38].

Організація оборотних активів повинна будуватися на таких принципах:

• створення мінімального обсягу оборотних активів, що забезпечує безперервність процесу виробництва й обігу, а також їх ефективне використання;

- раціональне розміщення оборотних активів, які є в наявності, за сферами відтворюючого процесу в середині підприємства; формування та поповнення оборотних активів за рахунок власних та позикових джерел у залежності від обсягів виробництва;

• створення фінансових резервів;
• контроль за зберіганням та ефективним  використанням         оборотних активів.

Оборотні активи можна  класифікувати залежно від їх:

• участі в кругообігу активів і методів планування та регулювання;
• джерел формування.

Залежно від участі в кругообігу оборотні активи поділяються на активи у сфері виробництва та у сфері обертання. Встановлення оптимального співвідношення оборотних активів, що знаходяться в цих сферах, сприяє більш ефективному їх використанню. В цей же час чим більша питома вага оборотних активів у сфері виробництва та менша в сфері обертання, тим ефективніше вони використовуються. К.Маркс, називаючи активи в сфері обертання бездіяльною частиною, писав: «...чим менша остання порівняно з усім капіталом, тим, при інших рівних умовах, більший прибуток»                 [44 с. 119-121].

Отже, важливим напрямком підвищення ефективності використання оборотних активів на підприємствах є удосконалення їх розподілу за стадіями кругообігу, зниження питомої ваги фондів обертання.

У залежності від методів планування та регулювання оборотні активи поділяються на нормовані та ненормовані.

Нормовані оборотні активи це ті, за якими обчислюється норматив. До них відносяться виробничі запаси, готова продукція, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів та ін. Обчислення нормативів (мінімальної потреби) за цими видами оборотних активів дає можливість забезпечити нормальний процес виробництва та їх ефективне використовування.

Ненормовані оборотні активи - це такі, за якими норматив не обчислюється. До них відносяться грошові кошти в касі та на рахунках у банках, кредиторська заборгованість та ін [18 с. 208].

У залежності від джерел формування оборотні активи поділяються на власні, позикові та залучені.

Власні кошти - це кошти підприємств, якими вони покривають мінімальні розміри оборотних активів (запасів і витрат), що будуть необхідні для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва та реалізації продукції. Вони постійно знаходяться у підприємстві та строк користування ними не встановлюється. Тут є важливим відповідність власних джерел фактичній наявності оборотних активів, бо як їх надлишок, так і недостача негативно впливають як на ефективність їх використання, так і на ефективність виробництва [18 с. 211].

У наш час  хронічною хворобою для більшості  підприємств народного господарства України є недостача оборотних  активів, що є однією з основних причин їх збитковості.

Позикові  кошти - це кошти, що отримуються підприємствами у вигляді банківських кредитів для створення сезонних запасів матеріальних цінностей та покриття затрат виробництва. Вони надаються підприємствам на визначений строк, після закінчення якого повинні бути повернені банку [8 с. 133-134].

Залучені кошти - це кошти, що не належать підприємству, однак у силу діючої системи розрахунків знаходяться в його обігу.

1.2. Джерела формування  оборотних активів 

Порядок формування джерел створення оборотних активів на підприємствах залежить від форми власності, яка лежить в основі функціонування підприємства, специфіки організаційної побудови підприємства та інших факторів. 

Джерела формування власних оборотних активів державних  підприємств при їх організації  визначаються вищестоящою організацією. Ними є, як правило, кошти бюджету, кошти інших однотипних підприємств, централізовані кошти вищестоящих органів управління.

На підприємствах, що основані на колективній формі  власності, на момент їх організації оборотні активи формуються за рахунок грошових і матеріальних внесків засновників, безвідплатних внесків інших підприємств та громадян.

Протягом  подальшої роботи підприємств поповнення їх оборотних активів може здійснюватися за рахунок власних фінансових ресурсів (прибутку), залучених, позикових та інших джерел (додаткових внесків підприємств, дотацій з бюджетів, благодійних внесків юридичних та фізичних осіб та ін.)   [23 с. 112-114].

Власні джерела, що направлені на створення оборотних  активів на підприємствах, зараховуються до статутного фонду (статутний капітал).

Фактична  наявність власних та прирівнюваних  до них джерел формування оборотних активів визначається за балансом річного звіту підприємства як різниця між підсумком першого розділу пасиву балансу та підсумком першого розділу активу балансу.

Склад та структура  джерел формування оборотних активів  не є постійною величиною. Вони залежать від стану економіки підприємств, особливостей формування запасів і  затрат і можуть змінюватися з часом. Однак збільшення частки власних активів та зменшення частки кредитів банку в джерелах формування оборотних активів підвищує ефективність їх використання та рівень рентабельності підприємства. Тому встановлення економічно-обґрунтованого співвідношення між власними та позиковими джерелами формування оборотних активів є одною з найважливіших умов підвищення ефективності їх використання та рентабельності підприємства [26 с. 38-40].

Ряд авторів вважає основним засобом  досягнення поставленої мети щодо поповнення оборотних коштів, прискорення їх оборотності – фінансове управління як набір специфічних прийомів, спрямованих на зростання фінансової стійкості підприємства. Налагоджена система засобів фінансового планування та менеджменту базується на достовірній інформації, яка сприяє виробленню стратегії діяльності підприємства. Відсутність управління фінансами призводить до розбалансованої діяльності, що сприяє виникненню ризикових ситуацій.

Л.М. Бабич вважає, що “... поповнення реально задіяних в обороті оборотних коштів господарських структур у сучасних умовах відбувається в основному за рахунок відрахувань від прибутку, до оцінювання вартості виробничих запасів та інших товарно-матеріальних цінностей, залучення в оборот тимчасово “заморожених” ресурсів при конверсії виробництва, освоєння нових видів продукції, короткострокових кредитів банку ”               [5 с. 12-23].

І.В. Пещанська, у свою чергу, стверджує, що управління оборотними коштами – це забезпечення фінансування поточних активів. Таким чином, для покриття додаткової потреби в оборотних коштах можуть використовуватися комерційний (товарний, грошовий, вексельний), банківський та бюджетний кредити. Гнучкість управління оборотними коштами забезпечується саме залученням короткострокового кредиту, а також існуючими засобами трансформації боргу в робочий капітал (факторинг, обліково-вексельний кредит, кредитування під заставу боргових зобов'язань), які дають кредиторам змогу заповнити відкликані в дебіторську заборгованість оборотні активи [41 с. 20-22].

А.М. Карбовник наголошує, що короткостроковий банківський кредит, за допомогою якого створюються умови для безперебійного обороту оборотних коштів підприємств, не може суттєво впливати на поповнення цих коштів через високий рівень кредитних ставок та дуже обмежені обсяги цих кредитів [23 с. 165-168].

Тієї самої думки дотримується О. Бєлікова, вона не згодна з І.В. Пещанською та розглядає питання управління оборотними коштами через їх поповнення. Автор вважає, що на сьогодні емісія цінних паперів є найбільш перспективним джерелом поповнення оборотних коштів, оскільки традиційні джерела фінансових ресурсів (банківський кредит, бюджетні дотації, дебіторська заборгованість) не функціонують: дебітори не сплачують відвантажені товари, оскільки, як і постачальники, перебувають у жалюгідному становищі через відсутність грошей; вагома величина бюджетного дефіциту виключає різні асигнування; рівень процентних ставок за кредитами вітчизняних банків не дає змоги розраховувати на довгострокові проекти, в яких мають потребу промислові підприємства. Крім того, у питаннях інвестиційного кредитування суттєвого значення набувають іноземні банки [6 с. 98-99].

Ю.В. Петленко  пропонує використати частину інфляційного прибутку як важливе джерело поповнення оборотних коштів, для розрахунку й отримання якого застосовується методика М.І. Литвина [40 с. 106-109].

В.І. Ландик при дослідженні питання поповнення оборотних коштів наполягає на необхідності врахування впливу товарної інфляції та обмінного курсу валют, оскільки в період інфляції підприємство повинне не тільки зберігати свої оборотні кошти, а і збільшувати їх на загальний індекс зростання витрат. Підприємство має підвищувати ціну на свою продукцію не за фактичним списанням витрат, а випереджальними темпами. Тобто припиняти відвантаження продукції без одержання передплати або відважувати продукцію з відстроченням платежу з перерахунком за курсом долара. Дотримуючись методики В.І. Ландика, підприємство може позбавитися від скорочення суми оборотних коштів, що необхідна для безперервності процесу виробництва й отримання прибутку [26 с. 19-23].

Підсумовуючи, наведемо класифікацію джерел поповнення оборотних коштів, яка включає власні й залучені кошти та враховує законодавчі особливості щодо використання кожного окремого джерела.

Кожне з наведених джерел має  свої переваги й недоліки (табл. 1.2), тому підприємства при виборі того чи іншого джерела мають оцінити усі їх та обрати найбільш прийнятні джерела поповнення оборотних коштів, оскільки на підставі ціни за кредит формується оптимальна за вартістю величина оборотних коштів.

Джерела поповнення оборотних коштів:

1. Власні кошти :

• грошові та матеріальні внески засновників – це джерела формування статутного капіталу. У випадку внесення засновниками до статутного капіталу матеріальних ресурсів, первісною вартістю є їх справедлива вартість, погоджена між засновниками, за якою активи зараховуються на баланс підприємства;

• доходи від реалізації  –  це сума виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), зменшена на суму нарахованого (сплаченого) податку на добавлену вартість (за винятком товарообмінних операцій з нерезидентами), акцизного збору, ввізного мита, митного збору та інших обов'язкових зборів і платежів, визначених чинним законодавством, а також на суму витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг)             [61 с. 436];
• чистий прибуток  –  частина балансового прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, зборів, відрахувань і інших обов'язкових платежів до бюджету. Чистий прибуток використовується для збільшення оборотних коштів підприємства, формування фондів і резервів, і реінвестицій у виробництво [61 с. 421];
• частина інфляційного прибутку – проявляється в отриманні надприбутків, в тому числі і коштом монополізації ринку, штучного завищення рентабельності нової продукції, підвищення цін товарів без компенсації споживчих якостей споживачам;
• надходження від продажу (здавання в оренду) майнових об’єктів – це найбільший сегмент загального ринку об'єктів оренди та продажу. Оскільки кількість нежитлової нерухомості об'єктивно обмежена (як і площі земельних ділянок під нову забудову) й значна її частина залишається в комунальній та державній власності, на неї є стабільний попит з боку підприємницьких структур;
• безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян – це надання недержавною організацією, добровільну безкорисливу пожертву фізичних та юридичних осіб набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги;

2. Залучені кошти :

• доходи від цінних паперів (емісія цінних паперів) – основними видами цінних паперів, що використовуються підприємствами, є акції, облігації, ощадні сертифікати, векселі. Цінні папери є головним інструментом залучення коштів, без чого розширення виробництва, зростання прибутковості є практично неможливим. Дохідність від цінних паперів визначається двома факторами: отриманням частини розподіленого прибутку підприємства (див<span class="dash041e_0431_044