Автор работы: Пользователь скрыл имя, 17 Марта 2012 в 17:04, курсовая работа
Банківська система – одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обігу йшов паралельно і тісно перепліталося. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки, кредитуючи господарство, виступаючи посередниками в перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.
Сучасна банківська система України існує не довгий час, розвиток її був стрімким. Пікового значення кількість банків сягнула у 1995 р., коли їх стало – 230. Проте фінансова криза 1998 р. спричинила в Україні банкрутство банків. Тільки за період з 1998 по 2000 рр. їх було ліквідовано – 36, а ще 18 банків перетворено на філії інших банків.
Станом на 1 лютого 2011 року в Україні налічується 195 діючих банків, з яких 175 мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій. Це багато чи мало для країни з населенням 45,6 мільйонів чоловік? Наприклад, в Люксембурзі (населення 502 тис.) діє 148 банків, Італії (нас. 60 млн.) – 190, Росії (нас. 144 млн.) – 1041.
Отже, в різних країнах кількість банків різна, що обумовлено історичним, політичним та економічним розвитком кожної країни. Стосовно кількості банків в Україні, то дехто з фахівців вважає, що їх кількість треба скорочувати. На наш погляд, в Україні повинно бути стільки банків щоб вони забезпечували ефективний розвиток економіки країни та надавали різноманітні послуги населенню. Тому, обмежувати банківську систему якоюсь певною кількістю банків, немає потреби.
Кількість банківських установ може змінюватися в залежності від загального розвитку економіки країни та підвищення добробуту населення. Отже, проблеми, які виникають в економічному та соціальному житті безпосередньо впливають на стан банківської системи. Комерційні банки України за час свого існування мали численні ускладнення завдяки впливу на їх діяльність політичних та соціально-економічних факторів. Ці чинники спричиняли виникнення нових банків або їх зникнення. Тобто загальна кількість банків в країні величина, яка не може бути постійною.
Банківські системи в західних державах розвиваються за трьома основним напрямкам. Одні із них складаються лише із великої кількості банків з не багатьма відділеннями. Другі – складаються з невеликої кількості банків і багатьма відділеннями. Треті – складаються з багатьох банків, пов’язаних участю один в другому.
Більшість європейських країн іде другим шляхом. В Україні на початок формування банківської системи створювались лише банки, а в подальшому діючі банки стали створювати філії та відділення. Нині на Україні різними банками створена розгалужена мережа філіалів. Тобто українська банківська система на даному етапі розвивається по другому із названих варіантів.
Становлення та функціонування банківської системи в Україні відбувались в умовах невизначеності й нестабільності економіки, політики тощо. Але питання стану її розвитку були предметом постійної уваги керівників держави та державних органів.
Двічі – в січні 1999 р. та липні 2000 р. Президент України видав Укази, зокрема 23 січня 1999 р. "Про комплексні заходи щодо оздоровлення банківської системи на 1999-2000 р." та 14 липня 2000 р. "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень", в яких зверталась увага про необхідність створення організаційних та правових передумов для оздоровлення і подальшого розвитку вітчизняної банківської системи з метою підвищення довіри населення і суб’єктів господарювання до банків та розширення їх участі у розбудові національної економіки. На виконання зазначених Указів Президента було затверджено низку заходів, спрямованих на зміцнення банківської системи, серед яких підготовка і прийняття ряду законів. До 1999 р. в Україні був єдиний закон, який регламентував діяльність Національного банку та всіх інших банків. В 1999 р. Верховна Рада України ухвалила окремий Закон "Про Національний банк України", а в 2000 р. – окремий Закон "Про банки і банківську діяльність". В прийнятих законах більш чітко, ніж це було у попередньому єдиному законі, визначені статус і функції Національного банку, задачі та права комерційних банків.
Шлях, пройдений банківською системою України більш як за 20 років її існування по всім міркам незначний, але за цей час вона набула чимало позитивного. Це забезпечення стабільності національної грошової одиниці, подолання гіперінфляції, проведення грошової реформи, збереження стабільності гривні; досягнення офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют; накопичення власних валютних резервів; створення власних потужностей виробництва банкнот і монет.
В організації розрахунків створено національну платіжну систему з використанням передових комп’ютерних технологій, постійно вдосконалюється система електронних платежів, запроваджено належний аудит фінансової діяльності комерційних банків, впроваджено міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності. Зросли вимоги до розміру статутного капіталу чинних та новостворених банків, запроваджено формування фондів страхування кредитних ризиків і вкладів населення, створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
У сфері кредитної діяльності досягнуто помітного зростання вкладів у реальний сектор економіки. Істотно збільшились валютні резерви НБУ. Якщо на початок 2003 р. вони становили – 4,4 млрд. дол. то у січні 2012 р. досягли 31,4 млрд. грн..
Все це свідчить про те, що після довготривалого спаду в останні роки в Україні почалися реальні зрушення в соціально-економічній сфері.
Проте, створена в умовах перехідного періоду банківська система набула й значних проблем, притаманних перехідній економіці. До цих чинників насамперед належить тривала стагнація реального сектора економіки, яка супроводжувалася повільною ринковою трансформацією і реструктуризацією відповідно до потреб ринку, що зумовлювало падіння ефективності суспільного виробництва, гальмування зростання обсягів кредитних капіталів і розвитку фінансового ринку. Вищевказані процеси спричинили обмеженість ресурсної бази банків, невідповідність її потребам економічного зростання. Попит на кредити банків стримувався високим рівнем позичкового відсотка, тому більшість підприємств не могла одержати кредити, а якщо їх і брали, то не завжди їх вчасно повертали, а то і зовсім ухилялися від сплати боргу.
Це свідчить про те, що кредитування – досить ризикова справа. Слабкий розвиток ринку землі й нерухомості позбавляє банки можливості в повній мірі використовувати такі надійні засоби страхування кредитних ризиків, як іпотека й застава. Таке положення відчутно стримує кредитування сільських виробників й промислових підприємств, гальмує розвиток іпотечних банків та інших кредитних установ, що спеціалізуються на фінансуванні інвестицій.
Щоб знизити ризики кредитування, потрібно на законодавчому рівні захисти права кредиторів в разі неповернення їх коштів. Чинне законодавство, що регулює взаємовідносини банків, не передбачає надійного захисту інтересів банків-кредиторів. Тому у конфліктних ситуаціях банки поставлені у гірші умови, ніж їхні клієнти. Банкам доводиться платити високі митні збори, організовувати реалізацію заставного майна і розраховуватись за першочерговими зобов’язаннями позичальника.
Суттєвою проблемою залишається недовіра більшості населення до діяльності банків. За даними НБУ більш як 20 млрд. грн. готівки залишаються поза банками. Це саме той національний ресурс залучення якого надало б можливість не шукати кошти за кордоном, а кредитувати економіку за рахунок власних внутрішніх джерел. Саме населення є внутрішнім інвестором, інтереси якого мають бути пріоритетними для влади.
ВИСНОВКИ
Практика банківської діяльності розвинених країн представляє значну зацікавленість для господарської системи, яка розвивається сьогодні в Україні. Створення нового банківського механізму можливе лише шляхом відтворення принципу функціонування кредитних установ, прийнятих в цивілізованому світі, які спираються на багатолітній досвід ринкових економічних структур. Тому досить важливим є вивчення іноземної практики організації банківських систем, які вже продемонстрували свою досить високу ефективність. Досліджуючи банківські системи розвинених країн, ми враховували, що їх сучасний стан це результат тривалого розвитку, плід складних юридичних та економічних перетворень, які спираються не лише на суто економічні та юридичні закони та тенденції, а й враховують національні, культурні, моральні традиції народу.
З початку 90-х років Україна фактично з чистого аркуша почала будівництво своєї банківської системи. Неминучими були всі зроблені помилки, тому що досвід банківської діяльності в ринковій економіці був відсутнім. Проте, не варто забувати, що не ми одні йдемо цим шляхом. У світі вже достатньо прикладів, аби придивитися до них та запобігти хоча б частини помилок.
Сьогодні, в умовах розвитку товарного і становленні фінансового ринку, різко міняється структура банківської системи. З'являються нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів. Йде пошук оптимальних форм устрою кредитної системи, ефективно працюючого механізму на ринку капіталів, нових методів обслуговування комерційних структур. Створення стійкої, гнучкої й ефективної банківської інфраструктури – одна з найважливіших задач економічної реформи в країні. Задача ускладнюється тим, що крім чисто економічних труднощів додаються соціальні: постійно міняється законодавча база; розквіт злочинності в країні і як наслідок бажання злочинних структур прибрати до рук таку високоприбуткову в умовах інфляції справу, як банківська; прагнення більшості банкірів одержати негайний прибуток і як наслідок – розвиток тільки одного напрямку діяльності, що веде до загрози банкрутства окремих банків і кризам банківської системи в цілому.
Сучасний стан розвитку економіки України висуває перед банківською системою й нові складні завдання. Серед яких пріоритетними є такі:
- створення фінансово міцної банківської системи, спроможної ефективно працювати в сучасних умовах, коли країні потрібно нарощувати економічний потенціал;
- нарощування капіталу банківських установ;
- забезпечення доступного та довгострокового кредитування юридичних і фізичних осіб, збільшення його обсягів;
- створення бази для іпотечного кредитування та фінансового лізингу;
- створення ефективної системи захисту прав кредитора; - стимулювання притоку іноземного капіталу;
- стимулювання зростання грошових вкладів населення через створення умов економічної зацікавленості та розширення гарантій забезпечення вкладів;
- вдосконалення законодавства, регламентуючого діяльність банківських установ.
Зрозуміло, що недостатньо просто оголосити про створення нових кредитних інститутів. Докорінно повинна змінитися вся система відносин усередині банківського сектора, принципи взаємин банків і їхніх клієнтів, необхідно змінити психологію банкіра, виховати нового банківського працівника – високо освіченого, думаючого, ініціативного і готового йти на обміркований і зважений ризик. На це потрібен час. Необхідно, шляхом вдумливого вивчення закордонної практики, створювати раціональні принципи функціонування кредитних установ, прийняті в цивілізованому світі, що опираються на багатовіковий досвід ринкових фінансових структур.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Банки и банковская деятельность: Англия // Банковские услуги. – 1997- №1. - с.26
2. Брайолт К. Денежно-кредитная политика Великобритании//Деньги и кредит.-1994.-№11-12.-с.37-54
3. Депозитные формы организации сбережений населения в Великобритании: International: Популярные сберегательные счета Европейских кредитных институтов. // Банковские услуги – 1995 - №3. – с. 26.
4. Крупнов Ю. С. Резервная политика центральных банков за рубежом // Банковское дело – 1997 - №3. - с. 28; №4. - с. 34
5. Лаврушин И.О. Деньги. Кредит. Банки. – М: Финансы и статистика, 1998.
6. Манько А. Европейские банки: генераторы мировой торговли // Банковское дело – 1996 - №5. – с. 30
7. Смирнов В. П. Банковская система Великобритании // Банковское дело – 1995 - №9. - с. 24
8. Федоренко В. М. Федоренко А. В.Денежное обращение и кредит капиталистических стран:Учебник.- 2-е изд., перераб. и доп.-К.:выща шк. ,1989.-288 с.
9. "Про банки і банківську діяльність". Закон України від 20 березня 1991р. №872-ХІІ.
10. "Про Національний банк України". Закон України від 20 травня 1999р. №679-ХІV.
11. Вступ до банківської справи / Відп. ред.Савлук М.І.-К.: Лібра, 1998р. -344с.
12. Вступ до економічного аналізу комерційного банку. Навчальний посібник.- Тернопіль: "Економічна думка", ТАНГ, 1998р. — 111с.
13. Голубович А.Д., Клопотовский А.В., Наумов А.В. Создание системьі кредитних карточек для коммерческих банков". М.: Менатеп-информ, 1992г.-420с.
14. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навч. Посібник.- К.: Основи, 1997р.-180с.
15. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б.С. Івасіва.- К.: КНЕУ, 1999р.-404с.
16. Деньги, кредит, банки. Учебник под. ред. проф. Лаврушина О.И.- М.: Финансы и статистика, 1999г. -448с.
17. Дзюблюк О. До питання про суть комерційного банку і специфіку банківського продукту // Вісник НБУ №4,1999р.
18. Мирун Н.И., Герасимович А. Банковское обслуживание предприятий и населения.- К.: Национальная академия управления, 1996г. -278с.
19. Національний банк і грошово- кредитна політика. Підручник / За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза та канд-екон.наук, доц. М.Ф. Пуховкіної.- К.: КНЕУ, 2001. -368с.
20. Савченко А., Дяченко Б. Національна система масових електронних платежів. // Вісник НБУ №4, 2003.