Система классификации видов цен

Формы взаимоотношений между  государством и частными компаниями меняются. Регулирование деятельности последних протекает весьма неравномерно, что проявляется в периодическом возрастании или ослаблении значения отдельных элементов этого механизма.

В условиях современного развития рыночной экономики регулирование экономических процессов осуществляется не только на основе общих усилий частномонополистических объединений и государства. Государство и фирмы являются и самостоятельными субъектами регулирования. Так, расширение сферы деятельности компаний оказывает решающее воздействие на формирование важнейших взаимосвязей процесса воспроизводства. Формы монополизации во всем их многообразии являются в то же время формами регулирования. Для изменения структуры и интенсификации производственных процессов частные фирмы используют разнообразные формы монополизации, такие как слияние, картели, кооперация, новые виды рыночной стратегии.

Государство же в своей  регулирующей деятельности использует правовые формы принуждения и  распоряжается огромными экономическими ресурсами. Государственный инструментарий регулирования экономических процессов включает три важных средства: государственный бюджет, систему государственных банков и государственный сектор экономики. Через них государство воздействует на функционирование хозяйства, стимулируя экономический рост и НТП, поддерживая внешнеэкономическую деятельность компаний и т.д.

Взаимодействие между  частномонополистическим и государственным регулированием имеет целью не только приспособление к изменяющимся условиям, но и осуществление структурных сдвигов, необходимых для дальнейшего экономического развития общества.

Методи регулювання  цін

Держава здійснює вплив на ціни, використовуючи прямі (адміністративні) і непрямі (економічні) методи. Економічні методи є основними в практиці країн з ринковою економікою, оскільки вони не порушують дії ринкового механізму. Вони полягають в зміні податків, облікових ставок, митних тарифів, імпортних квот, еміссії грошей і т. д. Наприклад, зниження непрямих податків в період сильної інфляції сприяє зниженню цін, стримує інфляцію. Полегшання імпорту товарів в країну посилює конкуренцію на національному ринку і сприяє зниженню цін. Обмеження еміссії грошей зменшує сукупний платоспроможний попит і також стримує ріст цін. Податкові, кредитні пільги, прямі державні субсидії і дотації сприяють зниженню витрат виробництва і відповідно — цін.

Адміністративне регулювання цін здійснюється різними методами, число яких в ФРН, Бельгії, Італії, Голандії в повоєнний період складало 2-5, а у Франції — 14. Широко використовується “заморожування” цін, тобто їх примусова стабілізація за певний період. У Франції при методі “таксації” уряд сам встановлював та змінював ціни, виходячи з даних, наданих підприємствами. Методи “рамкових” та “кошторисних” цін передбачають, що державні органи встановлюють тільки спосіб розрахунку цін, виходячи в першому випадку з визначеного кола витрат, в другому — з кошторисної вартості робіт. При цьому ціна розраховувалась самими виробниками товару, але обов ’ язково повинна була бути затверджена державним органом. По ряду товарів у Франції використовувалися спеціальні цінові режими: режим вільних контрольованих цін, режим обумовленої свободи ціноутворення, режим вільно контрольованих цін. Ціни встановлювались самими товаровиробниками, однак для їх введення підприємства повинні були отримати на протязі, як правило, 15 днів згоду урядових органів.

Там, де у виробництві  товарів значна частка державних  підприємств, вони можуть стати лідерами в цінах і визначати їх рівень в цілому по галузі.

Загальні принципи регулювання  цін. Адміністративне встановлення цін (”заморожування”, ”таксація”) дозволяє швидко стабілізувати ціни та змінити  їх в потрібну сторону. Але адміністративно встановлені ціни мають ряд недоліків. Вони обмежують конкуренцію, бо не дають змоги маневрувати цінами. Утруднюється вільний обмін продукцією : для когось з виробників при даних цінах невигідно виробляти певну продукцію чи купувати засоби виробництва. Ціни поступово відриваються від реальних умов ринку, не враховують змін у співвідношенні попиту і пропозиції. Якщо ціни довгий час не переглядаються, вони відриваються від вартості — витрат відтворення. Внаслідок цього покупець невірно орентується в реальних затратах виробництва, бо дороге при низьких цінах виглядає дешевим, дешеве —дорогим. Це приводить до того, що потреби в предметах споживання та засобах виробництва задовільняються при витратах більших, ніж це необхідно. Якщо витрати відтворення змінюються при незмінних цінах, зменшення витрат не приводить до зупинення виробництва в гірших умовах, бо попередня ціна дозволяє мати достатню норму прибутку і в гірших умовах. Збільшення витрат при незміній ціні приводить до того,що розширення виробництва або не забезпечує достатню норму прибутку, або ж веде до втрат. Внутрішні ціни відриваються від світових, ускладнюється міжнародний обмін, країна починає відставати від науково-технічного прогресу. Адміністративно встановлені стабільні ціни мають витратний характер: приводять до того, що потреби задовільняються при затратах більших, ніж це необхідно.

Тому найбільш жорсткі  методи регулювання цін використовуються на протязі короткого періоду і в окремих випадках, коли інші методи не дають потрібного результату.

Якщо є конкуренція, контроль за цінами можна суттєво обмежити: вони формуються вільно, під впливом попиту і пропозиції. Коли в 1978 р. у Франції було прийнято рішення про введення вільних цін на велику кількість промислових товарів, одночасно приймалися міри по підвищенню конкуренції. Якщо існує природня монополія, то держава регулює ціни (зазвичай — на енергоносії, суспільний транспорт, послуги зв’язку і т. п.).

Державою в США регулюється  від 5 до 10% цін, в Японії — 20% споживчих цін, в Австралії — близько 10%, Швейцарії — ціни майже 50% об’єму товарної продукції. В Іспанії державні ціни складають 10% в загальній структурі споживчих цін.

Ціноутворення частково регулюється також нормативними актами, які пов’язані з конкуренцією. За законом про конкуренцію забороняється бруто-ціни (встановлення цін перепродавцям: оптовикам, роздрібним продавцям, агентам) і картелі учасників торгів. Забороняється встановлення мінімальних цін, нижче яких неможливий перепродаж.

Ціни “вільного” ринку формуються в залежності від співвідношення попиту і пропозиції на світовому ринку. В якості світових цін на цукор-сирець виступає його ціна на біржах в Нью-Йорку і Лондоні, на кольорові метали (мідь, олово, свинець, цинк) — ціни лондонського ринку кольорових металів.

До цін “закритого”  ринку відносяться ціни внутріфірмової торгівлі, ціни регіональних економічних угрупувань і ціни спеціальних преференційних (пільгових) угод. Ціни внутріфірмової торгівлі встановлюються в межах міжнародної корпорації, при обміні між материнською компанією і її філіалами за кордоном. Регіональні ціни діють, наприклад, між країнами ЄЕС по зернових, цукру і деяких інших видах продукції. Преференційні ціни встановлюються спеціальними угодами. Так, наприклад, по преференційних цінах здійснюється закупівля цукру країнами ЄЕС в країнах Африки і деяких інших країн. Їх величина зазвичай вища ніж на “вільному” ринку.