Система классификации видов цен

В условиях монополистической  конкуренции применяются различные  стратегии ценообразования. Самая  популярная стратегия – это стратегия  установления цен по географическому  принципу, которая заключается в  том, что продукция фирмы продается  в различных странах по различным  ценам.

На рынке олигополистической конкуренции господствуют несколько крупных фирм, продукция которых может быть как однородной, так и разнородной.

На данном типе рынка фирмами  применяется множество стратегий  ценообразования. Одна из этих стратегий  – стратегия координации действий при установлении цен, существующая в двух вариантах: принятия соглашения о ценах и параллельной ценовой  политики. Параллельная ценовая политика представляет собой координацию  цен, выражающуюся, например в расчете  затрат производства по установленным  статьям, затем прибавлении установленной  нормы прибыли и установлении конечной цены. Под влиянием рыночных факторов все цены изменяются в одинаковых пропорциях и направлении.

1.2. Етапи процесу ціноутворення

Перший етап

1) Визначення попиту  на товар, його обсягу й динаміки.

2) Визначення показників  еластичності попиту відносно  ціни за кожною групою товарів на конкретних ринках збуту.

3) Визначення можливостей  покупця придбати даний товар  за запропонованою ціною. Так,  деякі фірми пропонують покупцям  нового товару самим назначити  йому ціну і пропонують даний  товар за цією ціною на ринку,  що підвищує престиж фірми у споживачів і слугує непоганою рекламою.

Другий етап

1) Вибір найбільш вигідної ціни для підприємства, яка, будучи помноженою на визначений обсяг продажу, забезпечить максимальний рівень прибутку, тобто при визначенні ціни на даному етапі пропонуються максимально вигідні для фірм умови.

2) Підрахунок складових витрат, використання методу прямого віднесення витрат на товар, що випускається для визначення орієнтовної ціни. Рівень виробничих витрат необхідно використовувати як показник можливостей продавця задовольнити потреби ринку й споживачів, а також отримати прибуток.

Третій етап

1) Визначення рівня ціни товару та її структури на основі порівняння з аналогічними товарами фірм конкурентів, здійснюючи при цьому коректування ціни за техніко-економічними параметрами якості та іншими складовими конкурентоспроможності. Таке порівняння передбачає закупівлю товару у конкурентів, використання ціни прейскурантів, опитування покупців.

2) Приведення ціни  до єдиних умов: терміну поставки, умов і валюти платежу.

3) Коректування ціни  з урахуванням можливої реакції  на неї конкурентів. Ігнорування  або недостатнє врахування цієї  обставини може призвести до  зниження ефективності формування  цінової політики фірми та  її підприємницької діяльності.

Четвертий етап

1) Визначення верхньої  й нижньої межі – порогу  ціни, а також можливих меж  і умов зниження цін. Наприклад,  з’ясовуються можливості зниження  ціни на стадії насичення ринку  товаром або зняття товару  з ринку у випадку відповідних  дій конкурентів, зміни рівня попиту. Вважається обґрунтованим зниження цін у випадку загрози скорочення частки ринку (агресивна цінова конкуренція), бажання мати домінуюче положення, затоварення складів.

2) Визначення динаміки  цін, залежності ціни від стадії  життєвого циклу товару.

П'ятий етап

1) Визначення співвідношення цін між товарами та їх модифікаціями (установлення ціни в рамках товарного асортименту). Беруться до уваги різниці в собівартості, в оцінках даних товарів споживачами, ціни конкурентів. За умов великого розриву в цінах між двома аналогічними товарами споживач купує більш досконалий товар, а у випадку відсутності цінової різниці – менш досконалий.

2) Визначення цінових  ліній, пов'язаних з продажем  товарів у діапазоні цін, де  кожна ціна відбиває рівень якості різних моделей одного й того ж виду товарів. В основному діапазон цін встановлюється як низький, середній і високий. Основне завдання продавця полягає в тому, щоб визначити відчутну покупцями якісну різницю товарів, їх моделей, які могли б слугувати основою для різниці в їх цінах.

3) Установлення обмеженого  числа конкретних цін, які мають  бути чіткими й недостатньо  близькими, щоб споживачі змогли  відчути якісну різницю між моделями. Ціни у верхньому діапазоні мають бути розділені, оскільки споживчий попит стає тут менш еластичним. З метою збереження чітких розбіжностей між товарними групами необхідно підтримати співвідношення цін за умов зростання витрат виробництва. Цінові лінії надають перевагу не тільки для споживачів, а й для учасників каналів товароруху, оскільки пропонують їм варіанти для вибору.

4) Визначення ціни  на додаткові й допоміжні товари, а також цінового співвідношення всього асортименту, пов'язаних між собою товарних груп, видів товарів та їх модифікацій. При цьому велика увага надається відбору товарів, які будуть супутніми й додатковими, і ціни на які будуть встановлюватись окремо, а також товарів, якими будуть укомплектовані основні товари, і ціни яких будуть входити до ціни основних товарів.

5) Установлення ціни  на обов'язкові речі – аксесуари,  які доповнюють основні товари (наприклад, запчастини, обов'язкові  інструменти). У результаті утворюється  складна сітка цін. З метою зниження цін на основну продукцію й підвищення ефективності роботи фірми встановлюються ціни на побічні продукти та відходи виробництва.

6) Формування структури  ціни, тобто одиниці виміру ціни  – за яким принципом, за  що її більш ефективно назначати.  Наприклад, формувати ціну за  оренду автомобіля можна за  структурою: кілометр пробігу або  за день прокату.

Шостий етап

1) Розробка тактики  цін:

• Єдина лінія  цін – одночасно в одному залі пропонуються різноманітні товари за однією визначеною ціною.

• Тактика падаючого  збиткового лідера – фірма рекламує й продає свою основну продукцію  за зниженою ціною і тим самим  привертає увагу споживачів до всієї  асортиментної групи товарів, які продаються одночасно з основними товарами за зниженою ціною.

• Організація міжсезонного розпродажу

2) Розрахунок усіх  можливих варіантів знижок-надбавок. Знижки взагалі використовують  для того, щоб реагувати на більш низькі ціни конкурентів, скоротити запаси, ліквідувати залишки товару.

Існують такі види знижок:

Загальна (проста) – знижка з прейскурантної ціни.

Бонусна – надається постійним покупцям залежно від досягнутого обороту продажу протягом року.

Прогресивна – надається покупцям за кількість, обсяг.

Сезонна – надається покупцям за придбання товару в період неактивного сезону його продажу.

Спеціальна – надається тим покупцям, в яких продавець найбільш зацікавлений.

Сьомий етап

1) Визначення контрактної  ціни, за якою товар може бути  проданий.

2) Визначення експортної  ціни товару

3) Визначення базових  умов ціни, які враховують не  тільки вартість самого товару, а й обов'язки продавця за його транспортуванням, страхуванням.

 

Ценовая информация и ее роль в ценовой политике

Фирме для осуществления  эффективной ценовой политики необходимо в первую очередь иметь достоверную  информацию о фирмах-конкурентах  и их продукции, о производственных затратах и других издержках, о норме  прибыли, о налоговой политике и т. д. Данную информацию для принятия верных ценовых решений следует всесторонне изучить.

Обычно фирма собирает информацию по следующим четырем  направлениям:

1. рынок товара (тип конкуренции);
2. отрасль, в которой функционирует фирма;
3. отрасли-конкуренты;
4. деятельность правительства в области предпринимательства.

В процессе сбора информации о ценах фирма также должна изучить:

1. рынок сбыта своей продукции;
2. потенциальные возможности своей продукции;
3. поведение существующих конкурентов и возможности потенциальных конкурентов;
4. политику правительства в отношении предпринимательства.

Для принятия эффективных  ценовых решений фирма должна обладать следующей информацией:

О рынке:

1. сегменты рынка, в которых осуществляется сбыт продукции;
2. потребности и предпочтения потенциальных покупателей;
3. географическое положение рынков сбыта;
4. емкость рынка;
5. существующие и потенциальные конкуренты;
6. перспективы увеличения объемов продаж своей продукции;
7. конъюнктура рынка и прогнозы на следующие два года.

О товаре:

1. новизна товара;
2. сравнительная оценка качества конкурентных товаров и товара данной фирмы;
3. сравнительная оценка цен на товары фирм-конкурентов и цен на товары данной фирмы;
4. способность товара удовлетворять существующие и потенциальные потребности потребителей;
5. необходимость усовершенствования;
6. реакция покупателей на цену товара.

О конкуренции  на рынке и о политике правительства:

1. политика правительства и ее влияние на рынок;
2. наличие конкурентных товаров в продаже;
3. доля рынка, занимаемая конкурентами;
4. перспективы изменения цен;
5. финансовое состояние конкурентов;
6. предполагаемое поведение конкурентов;
7. официальная информация о прибылях и убытках конкурентов.

О производстве и  затратах:

1. объемы производства и объемы складских запасов на данный момент времени;
2. затраты фирмы при данном объеме складских запасов;
3. влияние изменения объема производства на затраты;
4. влияние изменения объема складских запасов на затраты;
5. затраты, которые имеют непосредственное отношение к принятию ценовых решений.

О выручке от реализации и прибыли:

1. соотношение выручки, прибыли и затрат по различным видам товаров, реализуемых или выпускаемых фирмой;
2. взаимосвязь объемов производства и выручки от продажи;
3. взаимосвязь объемов производства и прибыли;
4. доля прибыли в цене единицы реализуемого товара;
5. соотношение доли прибыли в цене единицы товара, реализуемого данной фирмой, и цене единицы товара, реализуемого конкурирующими фирмами.

 

3 семинар необхідність  регулювання економіки і цін державою

В современных условиях регулирующее воздействие на экономику оказывает не только государство, но и частные монополии. Таким образом, регулирование экономики осуществляется на двух уровнях – на макроуровне (субъект – государство) и на микроуровне (субъект – частные фирмы). От того, как ведет экономическую политику государство, зависит рыночная стратегия фирмы.

Особенности взаимосвязи  компаний и государства накладывает  отпечаток не только на характер экономических  и социальных отношений современного общества, но и на механизм его регулирования. Государство и частные компании выполняют свои функции по регулированию хозяйственной жизни не отдельно друг от друга, а в тесном единстве. Чем больше компании под воздействием развития производительных сил объективно способствуют повышению степени обобществления производства, тем чаще они вынуждены прибегать к помощи государства для сохранения своего господства и тем более тесным становится их взаимодействие.

Однако это взаимодействие не следует понимать односторонне, только как результат монополизации  экономики.

Важнейшее значение имеет  и изменение хозяйственной роли государства. Государство создает разнообразный инструментарий, с помощью которого вмешивается в процессы хозяйственной деятельности. По мере роста монополизации экономики и усиления степени ее обобщения, государство должно брать на себя важные функции мобилизации капитала и управления процессом производства, выполнять которые компании, ограниченные рамками соответствующей формы собственности, не в состоянии.