Різновиди зовнішньоторговельних операцій

Як при експорті, так і при імпорті товарів  і послуг розподіл може здійснюватися  безпосередньо між виробником і  споживачем (пряма торгівля), або  через одне чи кілька зовнішньоторговельних  підприємств, що виступають торговельним посередником (непряма торгівля, торгівля через посередників). При торгівлі через посередників прийнято говорити про прямий експорт та прямий імпорт. Загальноприйнятим вирішальним  критерієм при цьому є той  факт, що при прямому експорті/імпорті  внутрішній (національний) торговельний посередник не бере участі в операції купівлі–продажу.

При прямому експорті національний виробник поставляє продукцію  безпосередньо іноземному посереднику, а при імпорті, навпаки, отримує  свої товари безпосередньо від іноземного посередника (постачальника).

Непрямим вважається експорт, за якого виробник користується послугами тільки національного  посередника (основний критерій), або  як національного, так і зарубіжних посередників. І навпаки, якщо імпортер при ввезенні товару користується послугами  національного посередника або  національного та зарубіжного посередників разом, то такий імпорт прийнято називати непрямим.

Якщо ж поставка товару відбувається не безпосередньо  між експортером та імпортером у  країні, що виробляє товар, або в  країні, що купує товар, а через  транзитного торговця в третій країні, то така торгівля зветься транзитною.

На сьогодні у  міжнародному бізнесі, особливо серед  індустріально розвинутих країн, переважають  різні форми прямого експорту як у сфері реалізації засобів  виробництва, так і торгівлі споживчими товарами. При цьому в реалізації машин, обладнання та устаткування спостерігається  тенденція до його значного розширення. Це пояснюється тим, що безпосередній  контакт зі споживачем має значні переваги і часто стимулює підвищення якості та своєчасну модернізацію виробів. Витрати на реалізацію та одержання  прибутку є вирішальними в прийнятті  рішення щодо застосування прямої торгівлі та прямого експорту. Нерідко і  сам споживач (покупець) прагне до прямого  експорту з метою економії витрат. З іншого боку, прямий експорт потребує адекватного інформаційного забезпечення, знання зовнішнього ринку та створення  власного експортного відділу, а  також інфраструктури послуг торговельних посередників для технічного обслуговування товарів і отримання актуальної ринкової інформації. Крім того, пряме  експортування призводить до подовження платіжного терміну порівняно з  реалізацією товару зовнішньоторговельному підприємству на внутрішньому ринку, що заморожує капітал і збільшує кредитний ризик.

Стала тенденція  до організації прямих операцій спостерігається  і при імпортуванні. Прямий імпорт має беззаперечні переваги щодо ввезення сировини і напівфабрикатів внаслідок  можливості розподілу великих обсягів  товарів шляхом безпосереднього  контакту з постачальником. Крім того, прямий імпорт зумовлює економію витрат внаслідок відсутності платежів на утримання імпортного торговця всередині  країни. Але, з іншого боку, підвищуються ризик і потреба в капіталі так само, як і при прямому експорті.

При непрямому експорті здійснюється продаж товару національним виробником національному зовнішньому  торговцю. Тим самим експортна  діяльність виробника обмежується  підготовкою товару до експорту, а  подальший розподіл усіх витрат і  ризику здійснюється проміжними торговцями, особливо у сфері транспортування та пошуку замовника. Внаслідок цього прибутки виробника зменшуються порівняно з прямим експортом. Особливо вигідним непрямий експорт є для малих і середніх підприємств, оскільки вони, як правило, не можуть створити власну мережу збуту на зовнішньому ринку внаслідок обмеженості фінансових ресурсів і через поставки на окремі зовнішні ринки незначних за обсягами партій товарів.

При непрямому експорті виробник має можливість повністю сконцентруватися на виробництві продукції і не обтяжуватись фінансовими проблемами, що виникають при здійсненні функцій  оптової торгівлі та складування, які  у даному разі беруть на себе спеціалізовані зовнішньоторговельні фірми. При правильному  виборі експортної фірми–посередника  підвищується вірогідність створення  позитивного іміджу власного товару та фірми за рахунок славнозвісності  і ринкових позицій посередника.

Зовнішньоторговельні  підприємства спеціалізуються, як правило, на певних товарних групах і регіональних ринках і мають власні мережі збуту  товару. Однак слід брати до уваги  й те, що зовнішньоторговельне підприємство може не достатньою мірою опікуватися  проблемами та інтересами, особливо довгостроковими, конкретного непрямого експортера. Відсутність безпосереднього контакту зі споживачами може приховати реальний механізм та особливості збуту, а  внаслідок невірної оцінки розвитку зовнішнього ринку призвести  до виробництва продукції, що користується недостатнім попитом на ринку.

Незважаючи на переваги прямого імпортування, значення і  необхідність непрямого імпорту  не слід недооцінювати. Неможливо обійтись без імпорту через зовнішньоторговельні фірми, якщо попит на певний товар  незначний або існує лише певний час. Крім того, при значних обсягах  імпорту з багатьох країн отримання  імпортних товарів потребує менших витрат, ніж утримання баз (складів) для імпортних товарів. Перевагою  непрямого імпорту можна також  вважати можливість перевірки товару на складі імпортера та підготовки його до споживання (змішування, сортування, нарізка тощо).

За формою торгівлі організовані ринки поділяються: на оптові, де реалізуються великі партії товарів; роздрібні, метою яких є  реалізації одиничних товарів (деякі  види аукціонів); біржові. За критерієм  походження організовані товарні ринки  можуть бути самоорганізованими (створеними за ініціативою самих учасників  процесу торгівлі) та централізованими, тобто створеними за ініціативою  держави. За рівнем організованості  до малоорганізованих можна віднести такі ринки, на яких правила торгівлі регулюють не всі стадії та аспекти  цього процесу. Добре організованими вважаються такі ринки, на яких правила  торгівлі регулюють всі основні  елементи та стадії процесу торгівлі, а високоорганізованими — ринки, на яких торговельні правила регламентують  абсолютно всі сторони та стадії процесу купівлі–продажу. Роль і  значення організованих ринків полягає  в тому, що вони за сучасних умов визначають увесь ринковий процес.

3. Систематизація форм  міжнародної торгівлі  та зовнішньоторговельних  операцій

Купівля–продаж  товарів і послуг на світовому  ринку має свої особливості залежно  від існуючого механізму регулювання  торгівлі між країнами або їх угрупованнями, специфіки взаємодії суб'єктів  торгівлі — продавців (експортерів) і покупців (імпортерів) — та об'єктивних характеристик конкретного товарного  ринку, що визначають механізми торгівлі, форми угод, торговельних традиції тощо. Так, торгівля сировинними товарами може здійснюватися за режимом найбільшого  сприяння та на компенсаційне основі або за преференційним торговельним режимом та на основ виробничої кооперації, або за звичайним торговельним режимом на традиційних умовах взаємовідносин продавця і покупця.

Форми міжнародної  торгівлі доцільно класифікувати за такими критеріями:

– регулювання торговельно-економічних  відносин між країна ми (групами  країн);

– специфіка торговельно-економічної  взаємодії суб'єктів торгівлі —  експортерів та імпортерів;

– особливості предмета торгівлі.

В основу систематизації форм міжнародної торгівлі за критерієм  специфіки регулювання покладено  наявність відповідні міждержавних і багатосторонніх угод, які визначають тип торгівельного режиму даної  країни з кожною окремою країною  партнером. За цим критерієм виокремлюється звичайна торгівлі торгівля за режимом  найбільшого сприяння, преференційна, прикордонна та дискримінаційна  торгівля.

З точки зору глибини  відносин, економічної взаємозалежності та виникаючих при цьому прав та обов'язків сторін виокремлюються такі форми міжнародної торгівлі, як традиційна, компенсаційна (зустрічна) і торгівля за кооперацією. Таким чином, критерієм  виокремлення цих форм є специфіка  взаємодії суб'єкті торгівлі:

– сировинними товарами;

– промисловими товарами, машинами та обладнанням;

– продукцією інтелектуальної  праці;

– послугами.

Форми міжнародної  торгівлі за специфікою регулювання  є віддзеркаленням державно-політичного  підходу уряду певної країні до торговельно-економічних  відносин з іншими країнами, а форми  торгівлі за специфікою взаємодії торговельних партнерів відображенням операційного аспекту міжнародної торгівлі.

4. Фінансові аспекти  зовнішньоекономічних  операцій

Одним з найважливіших  напрямів діяльності фінансових служб  є підвищення ефективності фінансових відносин підприємства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. Під  зовнішньоекономічною діяльністю розуміється  діяльність господарюючих суб'єктів  України та іноземних суб'єктів  господарської діяльності, яка побудована на взаємовідносинах між ними і яка  має місце як на території України, так і за її межами.[1, 382].Таким  чином, зовнішньоекономічні відносини  охоплюють усі операції, які пов'язані  з оборотом товарів, робіт, послуг, капіталів. Ця діяльність може бути фінансовою, інвестиційною, операційною. У даній статі увага  акцентується на фінансовому забезпеченні зовнішньоекономічних відносин у рамках операційної діяльності підприємств, пов'язаних насамперед із зовнішньою торгівлею (експорт, імпорт).

Фінансова діяльність підприємств, які функціонують в  умовах) вільного ринку і займаються зовнішньою торгівлею, має свою специфіку  і набула нових характерних рис.

Підприємства у  сфері зовнішньоекономічної діяльності повинні організовувати свою фінансову  роботу у відповідності до сучасних вимог, які будуються на загальноприйнятих  правилах світової торгівлі. Такі вимоги і правила передбачають чітке розуміння і ефективне застосування механізму проведення розрахунків і фінансування операцій експорту або імпорту товарів та послуг. Обґрунтування ефективності операцій зовнішньої торгівлі повинно знаходити своє відображення у відповідних статтях укладених угод і в кінцевому підсумку призводити до зростання чистого прибутку підприємства. Вирішення таких завдань можливо при умові налагодження на підприємстві висококваліфікованої роботи працівників фінансових служб, які в ході здійснення операцій зовнішньої торгівлі в змозі грамотно побудувати фінансові розрахунки, обґрунтувати їх ефективність і забезпезпечити своєчасне фінансування операцій зовнішньої торгівлі.

В організаційній та управлінській роботі підприємств  фінансова робота займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність, повнота та ефективність фінансового забезпечення господарської  діяльності і розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань  перед державою та іншими суб'єктами господарювання. Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

• фінансове прогнозування та планування;
• аналіз та контроль господарської діяльності;
• оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

В ході здійснення поточної фінансово-економічної роботи на підприємстві, що займається зовнішньоекономічною діяльністю фінансист виконує специфічні завдання, які можна впорядкувати наступним  чином:

1) фінансове забезпечення  імпортно-експортних операцій, що  полягає у здійсненні операцій  з придбання та продажу валюти  на валютних аукціонах, валютних  біржах та міжбанківькому валютному  ринку;

2) оптимізація фінансових  відносин з посередниками (брокерами,  агентами, консигнаторами тощо), страховиками  та транспортно-експедиційними організаціями  при здійсненні зовнішньоекономічних  операцій, що пов'язано з вибором  тих посередників, умови надання  послуг яких обходитимуться підприємству  з найменшими витратами;

3) визначення умовздійснення  товарообмінних операцій, іншої  діяльності, побудованої на формах  зустрічної торгівлі між підприємством  та іноземними суб'єктами господарської  діяльності. Такими умовами є  базові валюта і курс обміну, страхування, постачання.

4) податкове планування  при здійсненні зовнішньоекономічних  операцій;

5) розробка бюджету  і плану руху грошових коштів  з урахуванням особливостей українського  законодавства щодо порядку регулювання  операцій, які здійснюються на  умовах відстрочення поставки, бартерних  операцій по імпорту, щодо розподілу  виручки в іноземній валюті;

6) обґрунтований  вибір найприйнятнішої форми  розрахунків та їх організація;

7) обґрунтований  вибірспособів фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій  підприємства;

8) управління ризиками  у сфері зовнішньоекономічних  відносин.

Особлива увага  фінансових служб повинна концентруватися  на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. Ці ризики можна класифікувати  наступним чином: