Рівень життя як економічна категорія, фактори, показники

серед яких О. Мельниченко виділяє особистісні, родинні та зовнішні чинники. Серед зовнішніх виокремлюються: політика держави, соціально-економічна та політична ситуація в країні, стан і тенденції розвитку національної економіки, кон’юнктура ринку та ін.

Найістотнішими чинниками, які можуть кардинально впливати на зміну рівня життя населення, є політичні чинники. Вони включають характер суспільного (державного) устрою, стійкість інституту права і дотримання прав людини, співвідношення різних гілок влади, наявність опозиції, різних партій і так далі. Саме політична влада, яка сприяє підйому економіки і розвитку підприємництва, створює необхідні стартові умови для підвищення рівня життя в країні.

Очевидний той факт, що політика і економіка країни тісно взаємозв'язана. Вони здатні підтримувати, коректувати або «заважати» один одному. Сильний вплив на рівень життя населення надають економічні чинники, куди відносяться наявність економічного потенціалу в країні, можливості для його реалізації, величина національного доходу і так далі. [1]

Рис. 2.1 Фактори, що визначають потреби і рівень життя

Значну роль у забезпеченні суспільного добробуту відіграють міжбюджетні відносини, сутність і значення яких полягає в узгодженні інтересів держави, регіонів, територій, ефективному розподілі між ними функціональних обов'язків та відповідних фінансових ресурсів. У Бюджетному кодексі України міжбюджетні відносини визначаються як відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, перед­бачених Конституцією України та законами України.

Ще одним фактором, який впливає на рівень життя населення, є підтримка сімей з дітьми, а особливо багатодітних. Так, серед малозабезпечених домогосподарств багатодітні зустрічаються майже в 7 разів частіше, ніж серед небідних. Пра­во громадян на забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мініму­му, шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям реалізується на основі Закону України "Про державну соціальну допомогу мало­забезпеченим сім'ям" (від 01.06.2000 № 1768-Ш). Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям надається у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї. До того ж збільшення грошо­вих виплат при народженні дітей (першої в розмірі 12 240 грн, другої — 25 000 грн, третьої та наступних — 50 000 грн) певним чином вирішує деякі питання соціаль­ної захищеності таких сімей.

Ще одним фінансовим важелем, що впливає на рівень життя населення, є сфе­ра внутрішнього виробництва товарів та послуг, в якій дедалі більшої гостроти набу­ває проблема вичерпання виробничих потужностей. Протягом перших трьох років після відновлення економічного зростання підприємства, реагуючи на підвищення попиту, повніше завантажувати наявні виробничі потужності, які за часів економіч­ного спаду використовувалися не повною мірою. Надалі підприєм­ства можуть розширювати виробництво за рахунок інвестицій у створення нових ви­робничих потужностей, що вимагає залучення більших коштів. Оскільки внутрішні джерела інвестицій є обмеженими, підтримання високих темпів зростання ВВП мож­ливе завдяки вищим обсягам припливу іноземних інвестицій. [15]

Якість життя населення даної території визначається рядом економічних, соціальних, демографічних, екологічних, географічних, політичних і моральних факторів. Серед об’єктивних факторів – споживання продуктів харчування, житлові умови, рівень зайнятості, розвиток сфери послуг, освіти, соціального забезпечення та ін., серед суб’єктивних – задоволення роботою і життєвими умовами, соціальним статусом індивіда, фінансовим становищем сім’ї тощо. До якісних характеристик життя належать показники, котрі відображають геодемографічну ситуацію (статево-вікову структуру населення, тривалість життя, природний і механічний рух, сімейний склад та ін.), захворюваність, рівень освіти, культури, зайнятості тощо. [5]

       Одним із показників, котрий в найбільш концентрованому вигляді характеризує якість життя населення, є здоров’я. Серед факторів здоров’я населення головним виступає рівень соціально-економічного розвитку суспільства. Він включає в себе:

1.      виробничо-господарську діяльність – включає умови праці, охорону праці, забруднення та охорону природного середовища;

2.      рівень добробуту – включає рівень споживання: а) товарів (якість продуктів харчування, комфортність житла та ін.) і б) послуг (побутове обслуговування населення, охорона здоров’я, освіта, культура та мистецтво, державне страхування, соціальне забезпечення та ін.).

Одним із суттєвих факторів вважається дохід на одного члена сім’ї. Величина доходу впливає на рівень і структуру потреб сім’ї і тим самим – на рівень життя.

Головним же показником поліпшення рівня життя є збільшення тривалості життя. Рівень життя населення залежить від економічного потенціалу і значною мірою визначається величиною ВВП і структурою його використання. Джерелом підвищення рівня життя населення є зростання національного доходу, який являє собою частину сукупного суспільного продукту після відрахування витрачених у процесі виробництва засобів праці і матеріальних витрат, тобто новостворену вартість. Розмір і динаміка національного доходу залежать від багатьох факторів, таких як продуктивність праці, зайнятість, галузева структура, обсяги інвестицій, рівень розвитку соціальної сфери тощо.

Показники життєвих умов населення значно погіршуються у зв’язку з нарощуванням інфляційних тенденцій, що знаходить відображення у прискореній динаміці цін на споживчі товари і послуги, співвідношенні номінальної і реальної заробітної плати. Підвищення цін на споживчі товари і послуги призводить до істотного уповільнення темпів зростання номінальної заробітної плати і падіння реальної заробітної плати. [6]

Отже можна зробити висновок, що рівень життя залежить від безлічі факторів, які мають як позитивний, так і негативний вплив. Найбільший вплив мають соціально-економічні фактори, починаючи від доходів населення і закінчуючи економічним потенціалом країни. При визначенні рівня життя необхідно враховувати вплив всіх факторів, тому що ігнорування хоча б одного з ним може привести до погіршення життєвих умов.

3. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ, ЯКІ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДЛЯ ВИМІРУ РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

Згідно з рекомендаціями МОП рівень життя відображають такі показники: обсяг фонду споживання на душу населення, реальні доходи, тривалість життя, освіта; обсяг споживання важливих продуктів у натуральному виразі, забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами, транспортом і зв’язком; охорона здоров’я, соціальне забезпечення. Виходячи з міжнародних норм необхідно також враховувати: зайнятість і умови праці, чинні соціальні гарантії, демографічні, екологічні умови, домашнє майно тощо. Окрім цього, необхідно брати до уваги поширення негативних соціально-економічних явищ, таких як інфляція, безробіття, бідність, злочинність, дискримінація в різних її проявах.

У світовій практиці для характеристики рівня життя використовується такий інтегральний показник, як індекс людського розвитку, котрий включає три індикатори: національний або валовий внутрішній продукт на душу населення (ВВП), тривалість життя, рівень освіти населення. Ці величини співвідносяться з найвищими світовими рівнями цих показників. ІЛР вимірюється у відносних величинах: 0<ІЛР<1. Місце країни в загальносвітовому рейтингу визначається в порядку зменшення названих вище зведених показників.

Індекс людського розвитку вирізняється простотою обчислення, універсальністю, статистичною доступністю, однак він не повністю охоплює умови життя, всі основні компоненти рівня життя. Тому для обчислення інтегрального індексу рівня життя необхідно визначити індекси таких його компонентів у розрахунку на душу населення: харчування (за його калорійністю і вмістом білків), фонду домашнього майна (в порівнянних цінах), житла (площа з урахуванням вигод), здоров’я й охорони здоров’я (за динамікою тривалості життя, рівнем смертності, витратами на охорону здоров’я), освіти і культури (за кількістю місць навчання і витратами на освіту і культуру), послуг населенню (у порівнянних цінах) тощо. [25]

Рис. 3.1 Складові індексу людського розвитку

Для оцінювання зміни рівня життя населення визначають індекс вартості життя, який розраховують за набором товарів та послуг для різних соціально-демографічних груп населення і за мінімальним набором.

Для характеристики рівня життя у вітчизняній і зарубіжній практиці використовуються показники бідності: абсолютної і відносної. За абсолютної бідності, бідними є частина домогосподарств, які не можуть забезпечити себе необхідною сумою благ, абсолютно необхідних для збереження здоров’я і ведення помірно активного трудового життя. За відносної бідності, бідними є частина домогосподарств, які мають низькі доходи.

Соціально-економічна характеристика бідності певної частини суспільства визначається системою показників демографічних, економічних і соціальних. До демографічних показників відносять: середній розмір домогосподарства, його склад із характеристиками членів за статтю і віком, народжуваність, смертність, захворюваність членів домогосподарства. Економічні показники — це джерела доходів та їх використання, майно домогосподарства, зайнятість членів домогосподарства. Соціальні показники — це розшарування бідних, соціальні субсидії, дефіцит бюджету домогосподарства, обсяг і калорійність споживання продуктів харчування, житлові умови, споживання послуг галузей соціального комплексу. [2]

У системі визначення рівня життя населення центральне місце посідають показники доходів як основного джерела задоволення особистих потреб у товарах та послугах і підвищення рівня добробуту. У концепції людського розвитку показники доходів населення використовуються як міра контролю над ресурсами. Рівень доходів дає уявлення про матеріальні можливості людей, надто коли цей рівень досить низький. Крім того, величина доходів відображає можливості людей у тих сферах життя, що безпосередньо не пов’язані з основними індикаторами людського розвитку. Серед них, наприклад, можливість подорожувати і відпочивати, спілкуватися з рідними та друзями, здобувати й облаштовувати житло, відвідувати театри та музеї.

Рівень життя оцінюється як забезпеченість населення життєвими благами і як ступінь задоволення потреб людей у певних благах. Склад життєвих благ дуже різний. Поряд із доходами населення на рівень життя впливають умови життєдіяльності, під впливом яких складається певним чином і стиль життя, оцінюється його якість.

Система показників рівня життя, що рекомендується ООН, включає широке коло характеристик умов життя. Виділяють 12 груп показників: народжуваність, смертність і інші демографічні характеристики; санітарно-гігієнічні умови життя; споживання продовольчих товарів; житлові умови; освіта і культура; умови праці і зайнятість; доходи і витрати населення; вартість життя і споживчі ціни; транспортні засоби; організація відпочинку; соціальне забезпечення.; свобода людини. [26]

В світовій практиці рівень і динаміка здоров'я населення ставляться на перше місце серед компонентів рівня життя, оскільки розглядається як базисна потреба людини і головна умова його діяльності. Основними вимірниками здоров'я загальноприйняті показники середньої очікуваної тривалості життя при народженні і коефіцієнт смертності. Динаміка смертності значною мірою визначається ослабленням здоров'я, погіршенням охорони здоров'я і харчування людей.

Перераховані показники розглядаються як основні. Поряд із ними для оцінки і обрахування рівня життя виділяють ряд інформаційних показників, що не є, на думку експертів, безпосередніми характеристиками рівня життя. У число інформаційних показників входять національний доход і валовий внутрішній продукт на душу населення з урахуванням середньорічних коефіцієнтів їхнього росту і ряд інших. Про показники ВВП на душу населення треба сказати особливо, тому що існують спроби використовувати його як узагальнювальний. Експерти вважають, що використання цього показника, тим більше для цілей міжнародного зіставлення рівнів життя, можливе тільки за натуральною формою – через зіставлення обсягів життєвих благ, прямо або побічно споживаних населенням. Трудності міжнародних зіставлень в основному пов'язані з урахуванням курсів національних валют.

Рівень життя оцінюють також по показниках:

♦  стану трудових ресурсів (середня тривалість життя, рівень утворення населення, споживання на душу населення основних продуктів харчування в калоріях, у протеїновому втримуванні, рівень кваліфікації трудових ресурсів, чисельність учнів і студентів на 10 тис. чоловік населення, частка видатків на утворення у ВВП);

♦  розвитку сфери послуг (число лікарів на 10 тис. чоловік населення, число лікарняних ліжок на 1 тис. чоловік населення, забезпеченість населення житлом, побутовими приладами й т.п.).

В останні роки у світовій практиці для визначення якості життя стали користуватися показниками (або індексами) суспільного розвитку країни, що поєднують у собі багато економічних і соціальних показників, що включають освітній рівень населення, тривалість життя, тривалість робочого тижня й ряд інших. [27]

Будь-який узагальнювальний показник, синтетичний показник – завжди проблема складна. На думку спеціалістів, єдиний показник рівня життя в даний час не є ні можливим, ні бажаним на макроекономічному рівні. На мікрорівні проблема зводиться до виміру тих складового рівня життя, що можуть бути кількісно визначеними. Задоволеність населення життєвими благами залежить від розміру реальних доходів; ступінь задоволення потреб оцінюється на основі зіставлення розрахункових і реальних споживчих бюджетів сімей. Розподіл населення за доходами оснований на розмежуванні низько-, середньо- і високодоходних груп сімей, кожна з яких має свій раціональний споживчий бюджет. На основі аналізу розміру і структури витрат низькодоходних груп населення розраховують бюджет мінімуму матеріальної заможності і межу бідності.

Міжнародна організація праці запропонувала концепцію «базових потреб», відповідно до якої урядам з метою підвищення якісних показників рівня життя пропонувалося зосередити увагу на задоволенні основних потреб більшості населення. Була зроблена спроба розробити систему універсальних показників, що враховує суб’єктивне сприйняття умов життя й їх об’єктивні характеристики. У зв’язку з цим при оцінці економічного розвитку на перше місце вийшли соціальні показники. Відповідно до цієї концепції пріоритети соціальної політики можна поділити на дев’ять напрямів розвитку, кожний із яких характеризується своїм набором показників: фінансовий стан осоистості; здоровя; освіта; зайнятість і якість трудового життя; вільний час і дозвілля; сприятливе навколишнє середовище; соціальне оточення; забезпечення безпеки правосуддя; участь у суспільному житті.