Розміщення продуктивних сил і економіку регіонів Румунії

 

Вступ

Актуальність  теми засновується на тому, що для України  є цінним  досвід пострадянських країн,  якою є Румунія, і які, на відміну від України, вже стали  членами ЄС. Слід зауважити, що до вступу в ЄС Румунія не демонструвала  визначних економічних досягнень, а вже через рік після вступу, який відбувся  1 січня 2007 року, почалася фінансово-економічна світова криза, яка вплинула на економіку країни. Так, рівень інфляції на кінець 2008 року досяг позначки 8,02% (грудень 2007р. – 6,6%). Збільшився зовнішній борг Румунії  – станом на 1.12.2008 р. він сягнув 48,1 млрд. євро (станом на 01.01.2008 р. цей показник становив 38,4 млрд. євро). Загальний обсяг  золотовалютних запасів Національного  Банку Румунії станом  на 01.10.2008 р. склав 28,1 млрд. євро (валютні запаси  - 26,0 млрд. євро, запас золота – 2,1 млрд. євро (103,7 тон)). Зважаючи на ці та інші показники, які ми будемо розглядати в роботі, дослідити розвиток продуктивних сил  Румунії і економіку її регіонів є ще більш важливим, адже з цього  ми можемо визначити, як країна справляється з фінансовою кризою і що з її досвіду можна застосувати в  Україні. Важливість дослідження підкріплюється і тим, що географічне положення, геологічна будова, природні умови  і ресурси Румунії є дуже схожими  із умовами західних областей України, які мають з Румунією спільний кордон. Нарешті, Румунія є зовнішньоекономічним партнером України, тож важливо  дослідити обмін товарами між  ними.

Мета  дослідження: охарактеризувати розміщення продуктивних сил і економіку  регіонів Румунії.

Завдання  дослідження:

-     визначити роль і значення  продуктивних сил у регіональному  розвитку  господарського комплексу;

-        дослідити передумови розвитку  та розміщення продуктивних сил  Румунії;

-       охарактеризувати сучасну галузеву  структуру господарського  комплексу  Румунії;

- розглянути особливості розміщення та територіальну структуру провідних галузей господарства країни;

- визначити участь Румунії у міжнародному територіальному поділі праці та економічних зв’язках;

- дослідити екологічні та інші перспективи регіонального розвитку та розміщення продуктивних сил Румунії.

Об’єкт  дослідження: продуктивні сили і  економіка регіонів Румунії.

Предметом дослідження виступають закономірності розміщення продуктивних сил та економічна організація господарства Румунії.

Питаннями вивчення закономірностей  розміщення продуктивних сил та економіки  регіонів Румунії займались Гостюк М., Іщук С., Качан. С.

Були використані такі загальні методи як системний, літературний, статистичний, картографічний.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Роль та значення продуктивних сил у регіональному розвитку господарського комплексу

Продуктивні сили – це засоби виробництва (знаряддя праці та предмети праці), за допомогою  яких виробляють матеріальні блага (здійснюють матеріальне виробництво), а також люди, що здатні до праці, мають певні навички, знання і  приводять у дію ці засоби та вдосконалюють  їх. Основою продуктивних сил людського  суспільства на всіх етапах його розвитку є трудящі маси.

Значення  продуктивних сил для розвитку народного  господарства будь-якої  країни в  тому, що вони становлять собою основу цього розвитку. Саме від рівня розвитку і характеру продуктивних сил, насамперед від рівня складності і досконалості знарядь виробництва, а також від виробничого досвіду, навичок і культури людей залежить продуктивність суспільної праці, ступінь панування людей над природою. Розвиток продуктивних сил лежить в основі зміни і розвитку другого елемента виробництва – виробничих відносин.

В умовах науково-технічної революції вирішальним  чинником подальшого зростання продуктивних сил є впровадження у виробництво  досягнень науки яка перетворюється на безпосередньо продуктивну силу.

Структура продуктивних сил включає фактори  виробництва і елементи взаємодії  факторів виробництва , тобто технологію, форми і методи  організації  виробництва, науку та інформацію, виробничу  і соціальну інфраструктуру, яка  обслуговує фактори виробництва.

Основним  законом є обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил, що означає  одержання якомога більшого ефекту від правильного  розміщення підприємства або від найкращої територіальної організації регіону або країни. Румунія активно працює над цією проблемою.

Це –  країна Південно-Східної Європи, переважна  частина площі розташована у  басейні нижньої течії Дунаю. На сході омивається Чорним морем. Румунія  межує на півночі з Україною, на північному сході – із Молдовою, на південному заході – з Сербією, на північному сході – з Угорщиною, а на півдні – з Болгарією. В регіоні  вона виділяється  розмірами території і кількістю жителів, низьким рівнем соціального і економічного розвитку.

  Площа країни становить 238 тис. км. кв. Населення - 22,7 млн. чоловік. Державний устрій країни – республіка. В адміністративно-територіальному відношенні Румунія поділяється на повіти і муніципалію Бухарест. Країна складається з шести історичних областей – Волощини, Добруджі, Молдови, Буковини, Трансільванії і Банату.

Румунія – індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича, лісоматеріалів, металургійна, хімічна, машинобудування, харчова, нафтопереробна. Сучасна галузева структура ВВП  Румунії також має значний сектор послуг (а саме розвиток рекреаційних і туристичних послуг), що наближає Румунію до структури господарства розвинених країн (Додаток 1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Передумови розвитку і розміщення продуктивних сил  Румунії: історичні, природні, демографічні, екологічні

Історичні передумови. Господарство на території Румунії почало розвиватися  в доісторичні часи. В історичну  епохи доля Румунії була пов’язана  з її сусідами: Болгарією, Угорщиною (згодом Австрією і Австро-Угорщиною), Київською і Галицько-Волинською державами (пізніше Великим Князівством  Литовським і Польщею, з 18 ст. з Російською Імперією, а згодом з СРСР) та з  Туреччиною. Частини Румунії, а деякий час навіть вся Румунія, належали віками до цих держав або були під  їхнім протекторатом. У минулому Румунія поділялася на три політичні  формації: Молдавію або Волощину (країна між Карпатами і Дністром; назва східної частини - Бессарабія), Валахію або Мунтенію - на півдні і Трансильванію - на заході. Об’єднання двох перших відбулося 1859 (під назвою «Румунія»), усіх трьох – 1918.

Після Другої світової війни основними  віхами соціалістично спрямованої економічної історії Румунії були грошова реформа 1947 р., націоналізація промисловості в 1948, початок сільськогосподарської колективізації («кооперування») в 1949, що завершилася в 1962. Була реорганізована  вся фінансова структура і введена державна монополія на прийняття економічних планів різної тривалості, але звичайно на п’ятирічні періоди. Всі плани віддавали пріоритет індустріалізації, з особливим акцентом на розвиток важкої промисловості. Робилися спеціальні спроби впровадження сучасної технології для того, щоб урізноманітнити випуск промислової продукції. На відміну від інших країн Центральної Європи, Румунія не позбулася попередньої сталінської стратегії розвитку. Ця орієнтація виявилася в п’ятому 5-літньому плані на 1971–1975, згідно з яким передбачалося зростання темпів економічного розвитку в порівнянні з економікою інших соціалістичних країн майже в два рази. Однак поставлені  керівництвом  цілі виявилися надміру амбіційними і в кінці десятиріччя форсована індустріалізація Румунії потерпіла крах. Внаслідок цього в 1980-і Румунія зіткнулася з серйозною кризою міжнародних платежів. Спрощеною відповіддю Чаушеску  на цю кризу  була надзвичайна програма ліквідації іноземного боргу, що різко  скоротила споживання і в той же час інтенсифікувала спроби, спрямовані на збільшення обсягу виробництва. До 1985 року заборгованість Заходу поменшала з 10,35 до 5 млрд. доларів. Однак скорочення боргу до такого рівня мало катастрофічні наслідки для економіки країни. За оцінками західних джерел рівень споживання румунських громадян до середини 1980-х років  в порівнянні із 1980 знизився приблизно на 25%. До кінця десятиріччя економічних регрес не припинявся. Плани  щорічного приросту промислової продукції не були досягнуті майже по всіх показниках; внаслідок цього не спостерігалося зростання прибутків, інвестиції і продуктивності праці.

У 1989 році з падінням режиму Чаушеску в Румунії  почалася економічна  реструктуризація народного господарства. Загалом  до середини 1990-х з’явилися юридичні передумови для введення ринкової економіки. Реформи в країні супроводжуються  сплесками кризових явищ, безробіття. Район Плоєшти – головна індустріальна зона, де розміщуються нафтова, хімічна, будівельна промисловість і важке машинобудування. Металургія концентрується на заході (між Хунедоарою і Тімішоарою) і на південному сході (Галац-Бреїла). Великі суднобудівні заводи знаходяться в Бреїлі і Галаці поблизу дельти Дунаю. Промисловий комплекс в Джурджу (Румунія) і Русе (Болгарія) – приклад міжнародної економічної співпраці (румунська і болгарська частини комплексу знаходяться один проти одного на протилежних берегах Дунаю). Він продукує пристрої і обладнання для гірничодобувної, металургійної, хімічної і нафтохімічної промисловості.

У 1996 році біля 43% всієї території країни складали орні землі, що використовуються для  посадки однолітніх культур, і 3,6% для  вирощування багаторічних культур, головним чином – фруктових садів  і виноградників. Біля 70% орної землі  віддано пшениці і кукурудзі.

Рівнини Молдавії і Валахії – головна  житниця країни. У 1996 Румунія виробила 6 млн. тон пшениці, 6 млн. тон кукурудзи. Інші важливі культури – картопля (3,9 млн. тон в 1996), цукровий буряк (3,3 млн. тон ) і соняшник (0,93 млн. тон). Великі виноградники ростуть на Трансільванському плато, в передгір’ях Карпат і Добруджі. У 1996 році Румунія виробила 1,5 млн. гектолітрів вина. Фруктові сади знаходяться  переважно в південних передгір’ях Карпат, на плато Добруджа і в дельті Дунаю. Біля 60% фрукти – сливи, 30% - яблука, 10% - груші, вишні, абрикоси тощо. Центри фруктового садівництва розташовуються навколо декількох великих міст, таких, як Бухарест, Крайова, Тімішоара, Ясси і Клуж. Біля 1/5 території країни складають пасовища. Головними районами тваринництва є південні передгір’я Карпат, південно-західна частина Трансільванського плато і північні Карпати. У 1996  в країні було 3,7 млн. голів великої рогатої худоби, 10,4 млн. голів овець і кіз, понад 8,2 млн. свиней. Ліси покривали біля 3,7 млн. гектарів в 1996 році (24% території Румунії) Найбільш важливі ресурси деревини знаходяться в східних Карпатах. З середини 1950-х років здійснюється  програма відновлення лісів. До 1996 року виробництво електроенергії в Румунії становило 19 400 мегават. Найважливіше джерело енергії –ТЕС, за ними йдуть ГЕС і АЕС [2, c.211]

Природні  передумови. Вони включають якісну і кількісну характеристики родовищ  корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природно кліматичні й природно транспортні  умови. Особливо важливий вплив цих  факторів на розміщення галузей видобувної промисловості, гідроенергетики, галузей  промисловості, що переробляють сільськогосподарську продукцію. Кількісна та якісна характеристики корисних копалин, їхні фізико-технічні властивості, характер залягання визначають розмір підприємств, методи видобутку і рівень техніко – економічних показників (собівартість, продуктивність праці фондо- і капіталомісткість, рентабельність тощо).

Румунія має досить вдалі природні передумови для розвитку багатьох галузей господарства – від важкої промисловості до міжнародного туризму. Розглянемо природно – географічні передумови розміщення і розвитку продуктивних сил Румунії докладніше. Румунія знаходиться на Південному Заході Центральної Європи, в басейні нижньої течії Дунаю. На її території  знаходиться велика частина Карпатських гір, південно-східну границю становить берег Чорного моря. [17, c.95]

Румунія – одночасно придунайська і причорноморська  країна. Дунай для Румунії  є  переважно прикордонною рікою. Тільки невеликий його відрізок перетинає  її територію і тільки два більш-менш значні міста лежать на його берегах. Вихід у Чорне море здійснюється не стільки через Дунай, скільки  через порт Констанцу. Водночас вхід у Дунайську міжнародну  водну  транспортну систему і вихід  з неї в море пролягає через  територію Румунії і контролюється  нею. Румунія є південно-західною сусідкою України. З нею межують  Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька  і Одеська області. Серед рукавів  дельти Дунаю Кілійське гирло є кордоном між Україною і Румунією. Транспортні зв’язки між двома країнами здійснюється переважно через Республіку Молдова, а також Чорним морем (відстань від Одеси до Констанци – 320 км). [17, c.95]

Поверхня  Румунії характеризується поступовим переходом від гір до низин. 30% території становлять гори середньої  висоти, решта частина  являє собою  платоподібне підняття висотою 200-800 м. Основною орографічною системою території є Карпати. Східні – складені з вулканічних і кристалічних порід, мезозойськими вапняками. Південні Карпати складені з кристалічних порід. Форми рельєфу тут більш різкі. [9, c.386-387]

В Румунії  помірний, континентальний клімат. Амплітуда середніх місячних температур всюди перевищує 20°. Найбільша кількість  опадів випадає на високогірних масивах. Великі контрасти висот і сильно пересічений характер поверхні визначає складну диференціацію клімату.

Майже всі  річки відносяться до басейну  рачки Дунай. Найбільші притоки

його беруть початок в Карпатах. У вершинах вони є бурхливими, а на рівнинах мають спокійну течію. Потенційні запаси водної енергії в Румунії складають  біля 7 млн. кВт. Для пароплавства підходить Дунай, частково Прут, Муреш, Олт, Бега. Багато озер, але вони невеликі за розмірами. В своїх низинах Румунія багата чорноземами. На пагорбах, в передгір’ї розвинені сірі, бурі лісові ґрунти. В горах цей розподіл залежить від висоти. В гірських районах Румунії зберігся звичайний лісовий рослинний світ. На сході і півдні держави рослинний покрив складають злаково – різнотравні степи. На найвищій частині Трансільванії, Добруджи, передгір’ях Карпат покриття іде дубовими лісами. В Карпатах до висоти 800-1200 м. – букові ліси, вище – хвойні. Вище – 2000м. – луги і чагарники. На сьогоднішній день степи майже повністю розроблені і зайняті полями садами, виноградниками.