Особливості функціонування банківської системи України

    Розрахунки  з погашення та виплати доходу, які за строками проведення збігаються з платежами за результатами торгів з первинного розміщення облігацій, можуть здійснюватися на клірингових засадах. Підставою для проведення цих розрахунків є показники, що характеризують обсяги платежів між учасниками торгів та Державним казначейством України.

    Під час погашення облігацій кошти  за облігаціями, що перебувають на блокувальних рахунках відповідно до угод на позабіржовому ринку, не переказуються депонентам, а спрямовуються на окремий рахунок Національного банку України до вирішення суперечок за угодами з облігаціями. Переказування цих коштів депонентам здійснюється на підставі письмової згоди учасників договору або за рішенням судових органів.

    За  результатами погашення облігацій  депонентам Депозитарію Національного банку України надсилається повідомлення про вилучення з обігу цих цінних паперів.

    Як  контрольний органу Національний банк України виконує такі функції:

• встановлює порядок бухгалтерського та депозитарного обліку, розміщення, сплати відсотків та погашення облігацій в установах банківської системи;
• здійснює контроль за комерційними банками — учасниками ринку облігацій під час розміщення, обігу та погашення їх;
• не допускає до участі на ринку державних облігацій комерційні банки у разі порушення ними вимог чинного законодавства;
• одержує інформацію про результати торгів облігаціями на вторинному ринку, кількість облігацій на рахунках "депо" у депозитарній мережі, рух коштів за облігаціями в установах банківської системи.

    З викладеного вище можна зробити  висновок, що Національний банк України посідає провідне місце на ринку державних облігацій, здійснюючи розміщення, депозитарне та розрахункове обслуговування обігу і погашення облігацій, а також нагляд за діяльністю учасників ринку. Такі повноваження, насамперед, зумовлені використанням Національним банком облігацій як інструмента регулювання грошового ринку.

 

     Розділ 2. Фінансово-економічний  аналіз банківської  системи України 

    2.1 Організаційно-економічна  характеристика банківської  системи України 

       Основою для зміцнення банківської системи  України, підвищення її надійності та стійкості до криз є достатній рівень капіталізації. Як відомо, сумарний балансовий капітал усіх банків нашої країни (станом на січень 2007.р..— 3,52 млрд дол. США) приблизно дорівнює розміру капіталу одного із провідних зарубіжних банків. А загалом обсяг капіталізації усіх українських банків становить близько 5,4% до ВВП (порогове значення цього показника — 20% [5]), що створює реальну загрозу фінансовій безпеці держави.

       Проблемними, на думку вітчизняних фінансових експертів [7], є не лише кількісні показники, що характеризують рівень капіталізації, а й її якість. Річ у тім, що капіталізація багатьох вітчизняних банків складається з коштів переоцінки основних засобів, не сплачених відсотків, субординованого боргу. Зростання таких складових можна вважати штучним нарощуванням капіталу.

    З огляду на те, що 55% української економіки  перебуває у «тіні», занадто низька капіталізація вітчизняних банків, особливо у зв’язку із вступом  України до СОТ, може призвести до того, що вони стануть неконкурентоспроможними порівняно з іноземними (нині у банківській системі України працює близько 13% іноземного капіталу) [5].

    Розв’язання цієї проблеми можливе не лише за рахунок  прибутків банків та додаткових внесків  акціонерів, а й за умови довіри суспільства до вітчизняних банків як до надійних грошово-кредитних установ. Він пропонує здійснювати нарощення капіталу відкрито і публічно, щоб населення знало організаційну форму банків, їх власників, зокрема й реальних. Окрім того, банки мають щомісячно оприлюднювати власні активи, широко використовувати фондовий ринок (більш як 90 комерційних банків — це ВАТ) для визначення реальної вартості банківських акцій.

       Для банків з недостатньою капіталізацією з боку НБУ має бути передбачено  такі заходи впливу: зобов’язання продажу акцій; заборона на виплату дивідендів; обмеження на рівень відсоткових ставок за зобов’язаннями; заборона на виплату надлишкових компенсацій менеджменту і на прийняття депозитів від банків-кореспондентів; введення обмежень на сплату відсотків за боргами та здійснення операцій, які істотно відрізняються від їх звичайної діяльності [7].

       Щоправда, систематичне спрямування прибутку на поповнення капіталу (а отже, несплата дивідендів) знижує привабливість банківських  акцій для потенційних інвесторів. За таких обставин стимулом для відповідного розподілу прибутку на користь капіталізації може бути запровадження певних пільгових умов для оподаткування тієї його частини, яку спрямовують на збільшення банківського капіталу

  Станом  на 01.10.2008 року в Україні було зареєстровано 183 банки (Рис.2.1).

Рис 2.1 Динаміка кількості банківських  установ в Україні за станом на 01.01.2008 рр. [5] 

    Разом із тим, якщо поглянути на кількість  банків та їх філій у розрізі регіонів (рис.2.2), то бачимо, що фактично кожен регіон характеризується досить високою концентрацією банківських установ, які в основному представлені філіями банків, майже усі головні офіси банківських установ розташовані у м. Київ.

    По  суті, така велика кількість банківських установ повинна була б повністю забезпечувати потреби населення у банківських послугах. Але, як відомо, якість банківських послуг лише до певної міри залежить від кількості банківських установ представлених на ринку послуг для фізичних осіб.

    Отриманий банками прибуток за групами розподіляється нерівномірно. Так, банки І групи, на які припадає 54,1% банківських активів, одержали його на суму 480,520 млн. грн., або 49,9% від загального показника; банки II групи (активи становлять 14,7%) – 164,144 млн. грн. (17,06%); банки III групи (активи – 17,4%) – 196,634 млн. грн. (20,4 %); IV групи (активи – 13,8%) – 120,798 млн. грн. (15,55%). Як свідчать наведені дані, найвищою є рентабельність діяльності банків III групи [5].

    Доходи  зростали дещо вищими темпами, ніж витрати, що зумовило поліпшення співвідношення витрат і доходів, яке на 01.10.2008 р. становило 54,19% (на – 01.01.2006 р. – 93,5%; на 01.01.2007 р. – 93,8%) [5].

Рис.2.2 Кількість  банків та філій банків за регіонами за станом на 01.10.2008 р. [5] 

     Порівняно з попереднім періодом дещо поліпшилися  результативні показники діяльності банків. Рентабельність капіталу збільшилася  із 7,50% у 2005 році до 9,36% у 2008, рентабельність активів зросла у порівнянні із 2003 роком на 1,27%. Чиста процента маржа зменшилася з 6,31% у 2001 році до 4,93% на початок 2007 року.

     Як  бачимо, банки України зберегли рентабельність своїх активів на рівні минулого року попри зменшення процентної маржі, що свідчить про збільшення обсягів  активних операцій та про виваженішу політику процентних ставок (табл.2.1).

     Основними шляхами покращення результативних показників у подальшому мають бути прогресивні структурні зміни в  активах, капіталі, зобов'язаннях банків, підвищення дохідності активів за рахунок  скорочення частки недохідних і проблемних активів, а також зниження вартості запозичених та залучених коштів витратності діяльності, насамперед унаслідок скорочення адміністративних витрат тощо.

Таблиця 2.1

Основні результативні показники діяльності банків [3]

 

    Та  пори усі позитивні зміни в  економіці сучасна структура  грошових доходів населення України  та її динаміка все ще не сприяють розвитку ринку банківських послуг для фізичних осіб. Заробітна плата не займає ключове значення і за впливом на заощадження наближається до соціальних виплат (пенсій, стипендій, допомог). Про це свідчать і результати анкетних опитувань, проведених у 2006-2008 роках. Вони свідчать, що значна частина вкладників, майже 32 % неспроможна заощаджувати кошти в зв'язку з низькими заробітками та доходами, які ледве покривають потреби (pис.2.3). Однак переконаність громадян у вигідності зберігання коштів у банках поступово міцнішає – майже 60% опитаних вважають за потрібне нагромаджувати заощадження в банківських установах, оскільки це дає змогу отримувати дохід у вигляді процентів за депозитами.

    Аналізуючи  стан ринку банківських послуг у аспекті залучення коштів від фізичних осіб, динаміка грошових вкладів населення за останні кілька років свідчить про зростання довіри громадян до банків і зацікавленості банкірів до збільшення частки залучених коштів населення у своїх активах (Рис.2.5).

Рис. 2.3 Чинники, які стримують приплив  грошових доходів громадян у банки [5] 

    За  результатами проведених досліджень, 27% респондентів нарікають на недосконалу  систему гарантій за знеціненими  вкладами; 20% – на непривабливість  системи державного страхування вкладів (рис. 2.4).

    Порівняно невелика кількість опитуваних надає  перевагу спеціальним інвестиційним  програмам, які базувалися б на депозитах  фізичних осіб.

Рис. 2.4 Заходи для посилення припливу вкладів  населення у національній валюті в банки України [5] 

Рис.2.5 Динаміка ресурсної бази банків за 2003-2007 роки (у млрд.грн.) [5] 

     Їх  приріст за аналізований період сягнув 70,8%. При чому більша питома вага належить вкладам саме у національній валюті, що свідчить про зростання довіри громадян до національної грошової одиниці. А отже можна прогнозувати що і надалі відбуватиметься позитивний приріст вкладів населення у банках регіону [1].

     Адже  ринок банківських послуг для  фізичних осіб є чутливим індикатором  економіки в цілому, і коливання  обсягів заощаджень населення на банківських рахунках відображають зміни що відбуваються в економіці країни: зміна демографічної ситуації, політики доходів і цін, особливостей розвитку і задоволення потреб, соціальної структури населення тощо.

     Національний  банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України. НБУ є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

     

     

     

     

     

     

     

       

     

     

     

     

       

     Рис. 2.6. Банківська система України

    Такий стан справ потребує комплексного вирішення  проблеми і нового підходу як на макро рівні, де повинен здійснитися перегляд податкової політики у сфері оподаткування доходів громадян та відповідні законодавчі зміни. Так і на внутрібанківському рівні, де зміни повинні проходити у напрямку спрощення та зростання доступності операцій для фізичних осіб, а також розроблення схем ефективної співпраці з кожним клієнтом – фізичною особою та використання коштів з максимально можливою ефективністю при мінімальному рівні ризиковості цих операцій. 

    2.2 Формування та  розміщення фінансово-економічних  ресурсів банківської  системи України 

     Джерела формування банківських ресурсів відображаються у правій частині балансового  звіту і називаються пасивами банку. За джерелами формування пасиви не однорідні і складаються з  власного капіталу та зобов’язань  банку перед вкладниками і  кредиторами.

     Зобов`язання банку розподіляються на:

• кредити, отримані від НБУ;
• кошти інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити);
• кошти клієнтів (кошти до запитання і строкові кошти);
• кошти бюджету, позабюджетних фондів та інші кошти клієнтів, що утримуються з бюджету;
• боргові цінні папери, емітовані банком;
• чисті нереалізовані витрати від похідних фінансових інструментів;
• нараховані витрати до сплати;
• субординована заборгованість та інші зобов`язання.