Особливості функціонування банківської системи України

       Р. Херынг, Р. Літан при розгляді проблем  управління фінансовими ризиками прив’язують  її до “валютного і фондового ринку, а також ринку позичкових капіталів”, також мова йде і про фінансовий ринок, ринки акцій та облігацій, при цьому розкриття економічного змісту ключових понять відсутнє [6].

       Н.С. Рязанова розкриває зміст фінансового  ринку наступним чином: “Фінансовий  ринок – це грошові відносини, що складаються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах”[3, c.57].

       Р.Л. Балакін відзначає, що “у найбільш загальному вигляді фінансовий ринок  є ринком, на якому об’єктом купівлі-продажу  виступають різноманітні фінансові інструменти і фінансові послуги” [1, c.107].

         Узагальнюючи методологічні підходи   різних дослідників, ми хочемо  дати власне визначення „фінансового  ринку”.

       Фінансовий  ринок -  це складна економічна система, що є:

       - сферою прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на фінансові активи. Під фінансовими активами розуміють грошові зобов’язання  та інвестиційні цінності. Інвестиційні цінності – це інструменти утворення фінансових ресурсів (цінні папери, валютні цінності, дорогоцінні метали, нерухомість та ін);

       - сферою прояву економічних відносин  між продавцями та покупцями  фінансових активів. На фінансовому  ринку взаємодіють попит в  особі покупця фінансових активів  і пропозиція в особі продавця цих активів. Кожний з них має свої інтереси, що можуть збігатися або не збігатися. При збігу інтересів відбувається акт купівлі-продажу, дарування, застави фінансових активів. А це означає реалізацію вартості і споживчої вартості, укладених у даних активах;

       - сферою прояву економічних відносин  між вартістю і споживчою вартістю  тих товарів, що обертаються  на фінансовому ринку, - це фінансові  активи. До них відносяться гроші,  депозити, цінні папери, зобов’язання  та борги, позичковий капітал,  дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, об’єкти нерухомості.

       Фінансовий  ринок для конкретного підприємця – це сукупність споживачів (покупців, вкладників), які зацікавлені в  активах (тобто в продукції) і  послугах, запропонованих цим підприємцем, і мають засоби купити їх сьогодні або завтра. Підприємець залежить від свого ринку (від своєї “ніші”  на ньому). Кожен підприємець багатий не тільки тим, що в нього є майно, фінансові активи, робітники, але й тим, що в нього є ринок, на якому реалізується його продукція, у т.ч. фінансові активи та послуги [9].

       Отже, фінансовий ринок можна розглядати як  відносини між населенням, виробниками і державою щодо перерозподілу  вільних грошових засобів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньогалузевого і міжгалузевого переливу фінансових ресурсів, та як систему економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні послуги – фінансові послуги, пов’язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб’єктів національної, регіональної та світової економіки [3, c. 58].

       Як  економічна категорія фінансовий ринок  виражає економічні відносини між  суб’єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, вкладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об’єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів (особливо в сучасній Україні на стадії становлення цивілізаційної державності), які формують в остаточному підсумку сутність фінансового  ринку, тобто зв’язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв’язку з іншими економічними категоріями. Економічні відносини та взаємозв’язки, які виникають на фінансовому ринку, визначаються об’єктивними економічними законами, фінансовою політикою держави та реальною потребою суб’єктів економіки здійснювати заощадження та інвестиції, надавати  та брати грошові кошти в борг.

       Механізм  функціонування фінансового ринку  забезпечує виявлення обсягу і структури  попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його задоволення в  межах всіх категорій споживачів, які тимчасово мають потребу  в залученні капіталу із зовнішніх  джерел [2, c.59].

       З організаційної точки зору, фінансовий ринок є системою самостійних  окремих ринків (сегментів), у кожному  з яких виділяються ринки конкретних видів фінансових активів (сегменти) (рис. 1.1).

Рис 1.1 Структуризація та сегментація фінансового ринку (за групою фінансових активів) [4, c.72] 

       На  фінансовому ринку постійно відбуваються процеси акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Передача фінансових ресурсів від одних  суб’єктів ринку до інших відбувається через різні фінансові інструменти, які для інвесторів є фінансовими активами, а для тих, хто потребує інвестицій і виступає емітентом фінансових активів, є зобов’язаннями.

       Отже, розглянувши структуру та тенденції  світового фінансового ринку, слід більш детально зупинитися на аналізі комерційних банків формуванні стратегій виходу на світовий фінансовий ринок. 

    1.2 Особливості функціонування банківської системи України  

    Окрім звичайних операцій комерційних  банків усередині країни багато банків, в першу чергу найкрупніші з них, надають послуги за її межами. Останніми роками у всьому світі міжнародні операції росли виключно швидкими темпами як з погляду видів і об'ємів банківських послуг, так і відносно числа банків, що надають ці послуги.

    Форми виходу комерційних банків на зовнішній ринок: - відкриття за межею відділень чи / або дочірніх банків; - придбання акцій іноземних банків аж до встановлення повного контролю за їх діяльністю; - відкриття за межею представницьких контор і бюро, які не займаються депозитно-позиковими операціями в країні перебування, а забезпечують головну контору необхідною фінансовою інформацією [3, c.71].

    Комерційні  банки відіграють ключову роль в  міжнародній торгівлі. Перш за все, це посередництво банків в розрахунках: перевірка і оплата товарних документів, отримання платежу від імпортера; а також надання додаткових фінансових послуг, які забезпечують надійність виконання зобов'язань в міжнародній торгівлі: видача гарантій і поручительств, авалювання і акцепт векселів і ін. Помітну роль грають комерційні банки у валютних операціях, включаючи мінімізацію курсових втрат, пов'язаних з ЗЕД; відкривають і ведуть валютні рахунки; беруть участь в страхуванні фінансових ризиків в торгівлі біржовими товарами. В країнах з валютним регулюванням, до групи яких входить Україна, уповноважені на проведення валютних операцій комерційні банки виконують важливу роль агентів валютного контролю, забезпечуючи репатріацію експортної виручки і перешкоджаючи несанкціонованому вивозу капіталу за рубіж [3, c.72].

    Валютні операції, обмін однієї валюти на іншу, надання послуг з мінімізації  валютних ризиків є найважливішою  функцією комерційних банків в міжнародних  розрахунках. Покупка і продаж іноземних  валют на національні грошові  одиниці здійснюється на валютному ринку, який представлений головним чином комерційними банками. Відкриття валютних рахунків учасникам ЗЕД не є необов'язковою умовою розрахунково-платіжних відносин в зовнішній торгівлі. В країнах з вільною конверсією національних грошових одиниць достатньою умовою для розрахунків буде наявність рахунків в національній валюті. Крупні фірми з великим об'ємом експортно-імпортних операцій в різних валютах разом з рахунками в національній валюті відкривають додатково рахунки в іноземних валютах для мінімізацій курсових втрат, пов'язаних з обміном валют. В країнах з валютними обмеженнями відкриття валютних рахунків служить меті контролю за розрахунками із зарубіжними партнерами і є одним з елементів валютного регулювання. Комерційні банки учасники валютних ринків обслуговують всі форми відносин, які вимагають обміну валют: зовнішню торгівлю, інвестиції, туризм, неторгові операції т.п. Банківське посередництво в зовнішньоторговельних розрахунках [3, 13]

    Україна робить перші кроки у світовому  просторі, що вимагає від неї прийняття низки конструктивних рішень із принципово важливих питань, зокрема пов’язаних із переходом до відкритого типу економіки, що має особливості як позитивного, так і негативного характеру. До того ж нашій країні притаманна й власна специфіка: в силу свого геостратегічного розташування у найближчому десятиріччі їй доведеться балансувати між Заходом, де вона межує з Європейським Союзом, та Сходом, де Україна має кордони з Росією та іншими країнами СНД. Будучи в такій ситуації, маючи дефіцит фінансових ресурсів, обмежені міжнародні зв’язки, ускладнений доступ на міжнародні ринки, необхідно насамперед брати до уваги новітні тенденції світового економічного розвитку.  

    1.3. Еволюція розвитку  банківської системи  України 

    Широкого  застосування операції на відкритому ринку набули в США, Німеччині, Англії. В Україні ринок державних цінних паперів функціонує з 10 березня 1995 року у вигляді облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), які випускаються в дисконтній формі номінальною вартістю 100 гривень на визначений емітентом термін у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів.

    Із 1995р. емітентом державних облігацій  визначено Міністерство фінансів України, на яке за дорученням уряду покладено  обов'язки щодо здійснення випуску облігацій та гаранта вчасності сплати доходу і погашення облігацій. На Міністерство фінансів України також було покладено обов'язки встановлення цінових умов придбання державних боргових зобов'язань.

    Національний  банк України виконував обов'язки генерального агента Міністерства фінансів України з обслуговування, розміщення державних облігацій та проведення платежів за ними, а також депозитарію за державними облігаціями, випущеними у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів, та дилера на вторинному ринку.

    Учасниками  ринку державних облігацій, крім Міністерства фінансів України та Національного банку України, можуть бути комерційні банки, юридичні та фізичні особи, що є клієнтами комерційних банків, нерезиденти й організаційно оформлені торговельні системи.

    У березні 2000 р. у зв'язку з необхідністю приведення нормативних актів Національного  банку України з питань функціонування ринку облігацій внутрішньої  державної позики відповідність до Закону України "Про Національний банк України" постановою Правління Національного банку № 116 від 22.03.2000 р. затверджено нове Положення про порядок здійснення установами банківської системи операцій на ринку облігацій внутрішньої державної позики, яке замінило відповідне Положення про порядок функціонування ринку облігацій внутрішньої державної позики № 15 від 26.01.1996 р.

    Випуск  облігацій внутрішньої державної  позики (ОВДП) здійснюється на пред'явника у формі, визначеній в умовах випуску, які встановлюються постановами Кабінету Міністрів України. Згідно з ними за дорученням Кабінету Міністрів України Міністерство фінансів здійснює випуск ОВДП, а також виконує обов'язки гаранта вчасності сплати доходу та погашення їх. ОВДП можуть бути об'єктом цивільно-правових угод відповідно до умов випуску.

    Відповідно  до названого Положення чітко  визначено функції Національного  банку України на ринку облігацій внутрішньої державної позики, зокрема:

• виконання операцій з обслуговування державного боргу, пов'язаних із розміщенням ОВДП, погашенням їх та виплатою доходу за ними;
• здійснення депозитарної діяльності з ОВДП, включно з обслуговуванням операцій Міністерства фінансів України з ними;
• проведення операцій на відкритому ринку з купівлі та продажу ОВДП з метою регулювання обсягу грошової маси, що перебуває в обігу;
• здійснення рефінансування комерційних банків під заставу ОВДП.

    Виконуючи ці функції Національний банк України  як генеральний агент з обслуговування ОВДП та проведення платежів за ними здійснює такі операції:

• розсилає повідомлення Міністерства фінансів України про проведення аукціонів;
• здійснює збір заявок від учасників аукціонів та підготовку аналітичної інформації щодо визначення ціни відсіку або встановлення рівня дохідності при придбанні ОВДП;
• проводить розміщення ОВДП згідно з визначеною Міністерством фінансів України ціною відсіку або встановленим рівнем дохідності;
• надає учасникам аукціонів; інформацію про результати їхнього проведення;
• виконує Клірингові розрахунки та організовує проведення платежів за результатами аукціонів.

    Окрім того. Національний банк України може купувати облігації внутрішньої  державної позики за рахунок власних коштів і продавати їх на вторинному ринку.

    Розміщення  державних облігацій на первинному ринку державних цінних паперів здійснюється через комерційні банки, які виконують функції фінансових посередників і проводять операції з придбання облігацій за рахунок мобілізованих ресурсів як вкладення в державні цінні папери за дорученням юридичних та фізичних осіб, які є клієнтами комерційних банків. Участь нерезидентів на ринку державних цінних паперів може здійснюватися через уповноважені банки, які за дорученням нерезидентів здійснюють операції з державними облігаціями.