Монетарна політика

3. Торги (операції) на відкритому ринку

    Операції на відкритому ринку - це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з високорозвинутими ринковими економіками. В країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці чинники стримування операцій на відкритому ринку досить відчутно проявляють себе і в умовах України. Сутність операцій на відкритому ринку полягає у тому, що купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в оборот відповідну суму грошей і цим збільшує спочатку банківські резерви, а потім і загальну масу грошей за інших умов. 
У результаті цих операцій відповідно збільшується чи зменшується пропозиція грошей на ринку, що впливає в кінцевому підсумку на кон'юнктуру ринку товарів. Операції на відкритому ринку бувають динамічні й захисні. Динамічні операції застосовуються для збільшення чи зменшення загальної пропозиції грошей за умови, що інші чинники не впливають на масу грошей. Захисні операції полягають у підтриманні загальної пропозиції грошей на незмінному рівні в умовах впливу на масу грошей інших чинників. Якщо ці чинники зменшують пропозицію грошей, то слід на певну суму купити цінні папери на відкритому ринку, щоб стабілізувати обсяг пропозиції і навпаки. Регулятивного ефекту можна досягти купівлею-продажем будь-яких цінних паперів на відкритому ринку. Проте центральні банки, як правило, обмежуються операціями з державними цінними паперами.

      Вплив на пропозицію грошей можна забезпечити купівлею-продажем цінних паперів як у комерційних банків, так і в інших власників. Якщо цінні папери продаються банкам, то їх надлишкові резерви скорочуються негайно, оскільки оплата здійснюється з їх кореспондентських рахунків у центральному банку. Тому регулятивний ефект настане досить швидко, майже негайно. Якщо цінні папери продаються юридичним чи фізичним особам, то надлишкові резерви банків теж скоротяться, бо гроші платників перебувають на їх рахунках у банках і в кінцевому підсумку будуть списані з їх коррахунків у центральному банку.   

      Операції на відкритому ринку можуть проводитися як у формі прямої купівлі-продажу, так і на умовах зворотного викупу. В останньому випадку за первинного продажу чи купівлі одночасно укладається угода про зворотний викуп чи продаж цих цінних паперів через певний, як правило, досить короткий термін. Такі операції називаються "РЕПО" і здійснюються переважно під час проведення захисних операцій на відкритому ринку. 
     Даний інструмент монетарної політики має суттєві переваги:                         1. Він має високу оперативність і чіткість дії. Якщо центральний банк вирішив збільшити чи зменшити пропозицію грошей та їх розмір, то він може негайно дати розпорядження своїм дилерам купити чи продати цінні папери на відповідну суму і проблема буде вирішена досить швидко.

2. На  дію цього інструменту не можуть  впливати ніякі інші суб'єкти  ринку, крім центрального банку,  що робить його регулюючий  вплив досить значним, точним  і ефективним.

3. Цей  інструмент має властивість "гальмування", тобто якщо допускається помилка  при проведенні певної операції, то можна негайно запустити  операцію протилежної дії і  виправити ситуацію з пропозицією  грошей: при надмірному збільшенні  пропозиції грошей негайно продати  відповідну суму цінних паперів і зменшити пропозицію до відповідного рівня. 

2. Цілі грошово-кредитної політики

    Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами і вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи:

• стратегічні;
• проміжні;
• тактичні.

   Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи більшу їх частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань. Проте за допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти всіх вказаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. І навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які забезпечать пожвавлення кон'юнктури і можуть спричинити зростання цін. 
Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей. Проте щоразу виникає складна проблема узгодження стратегічних цілей монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення економічного зростання. Якщо ж такого збігу немає, то центральному банку доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її ціною загострення відносин зі структурами виконавчої, а то й законодавчої влади.

    Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури і навпаки. Деякі економісти до проміжних цілей відносять вибір не тільки напряму зміни ринкової кон'юнктури, а й економічних змінних, регулюванням яких досягається вплив на стратегічні цілі. Цей підхід базується на визнанні того, що заходи монетарної політики спроможні безпосередньо впливати на зміну не тільки попиту, а й пропозиції. Тому вже на проміжній стадії виникає потреба визначити економічні змінні, які впливають на кожну складову ринкової кон'юнктури.     Між двома наведеними визначеннями проміжних цілей немає принципової різниці: друге з них лише конкретизує перше. Але оскільки друге визначення певною мірою охоплює тактичні цілі й ускладнює розрізнення проміжних і тактичних цілей, доцільно скористатися узагальненим визначенням проміжних цілей. 
Характерною особливістю проміжних цілей є те, що встановлюються вони на тривалі часові інтервали, впродовж яких можуть бути реалізовані і виявити свою ефективність. Так, пожвавлення кон'юнктури ринку через зростання маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може спричинити зростання попиту і цін. І лише за умови, що ці заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте для цього потрібен час.

    Тактичні цілі - це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних змінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної змінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. Показником грошової маси беруться базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку.    Характерними ознаками тактичних цілей є їх короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації тактичних цілей. Так, якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і зачіпає всю макроекономіку, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп економічних суб'єктів і зумовлювати структурні зміни в економіці. Тому успіх розв'язання багатьох регулятивних завдань залежить від правильного поєднання вказаних тактичних цілей: змінами процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси грошей в обігу.   Залежно від економічних змінних та пов'язаних з ними тактичних цілей визначаються методи монетарної політики. Вибір методів та інструментів монетарної політики є прерогативою центрального банку. У цьому полягає одна з важливих відмінностей тактичних цілей від проміжних і стратегічних цілей монетарної політики.  

3. Монетарна політика та її види

     Існує декілька видів грошово-кредитної (монетарної) політики, кожен з яких залежить від довгострокової мети – збільшення маси грошей в обігу чи стабілізація відсоткових ставок: 

1. Жорстка монетарна  політика держави

Сукупність  дій економіко-регулятивного характеру, яка передбачає фіксацію грошової маси в обігу. Як наслідок – коли змінюється попит на гроші відбувається значне коливання відсоткових ставок.

2. Гнучка монетарна політика держави

Сукупність регулятивно-економічних дій з боку Центрального банку, які передбачають фіксацію відсоткових ставок, але як наслідок – відбувається значна зміна пропозиції грошей в обігу. Як видно з рис.1.1, пропозиція грошей М/Р у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується горизонтальною кривою.

                                                                        0          (M/P)^s₁             (M/P)^s₂

     Рис. 1.1. Гнучка монетарна політика

3. Проміжна монетарна політика держави

Це сукупність регулятивно-економічних дій Центрального банку, яка передбачає не жорстке  фіксування як відсоткових ставок, так і пропозиції грошей. В даному випадку пропозиція грошей є висхідною лінією (рис. 1.2.) 

                                                                                    0      -∆(М/Р)^s   (M/P)^S    +∆(M/P)^s

     Рис. 1.2. Проміжна монетарна політика 

    Центральний банк може змінювати  нахил кривої пропозиції грошей  за допомогою використання інструментів  грошово-кредитної політики. Вибір  варіантів грошово-кредитної політики  залежить від причин зміни  попиту на гроші. Якщо зростання  попиту на гроші пов'язане насамперед  з інфляційним зростанням цін,  то найкращою буде жорстка  монетарна політика, яка стримує  зростання грошової маси. А якщо  зміна попиту на гроші спричинена  нестабільною швидкістю обігу  грошей, то для стабілізації грошового  ринку пропозиція грошей повинна  змінюватися обернено до змін  швидкості обігу грошей. У цьому  випадку найкращий вид політики  — гнучка монетарна політика. 
 
 

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

2.1. Аналіз сучасної  монетарної політики  в Україні в  період                           2000-2002 років

     Зазначений  інтервал часу було вибрано для аналізу  з огляду на те, що у цей період часу грошово-кредитна політика мала більш  розвинутий характер.

     Як  зазначає Гальчинський монетарна політика НБУ у період 1999—2002 рр. набула більш  чіткої визначеності. Однак він звертає  увагу на те, що не можна замовчувати  проблеми, що існують у цій сфері. Тим більш, що у нас ще немає  конкретних шляхів їх подолання.

     Дієвість  грошово-кредитної політики визначається здатністю НБУ регулювати грошові  потоки і структуру грошового  ринку. Наведемо деякі проблеми, що існують у цій сфері.

     По-перше, грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли зростає кількість  грошей, які обертаються поза банками. З січня 2001 р. по січень 2002 р. частка грошової маси зросла із 38,5 % до 41,5 %.

     По-друге, грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли фактично не діють  механізми дисконтного регулювання. Йдеться мова про механізм облікової  ставки, яка поки що не виконує регулятивної функції. За два роки облікову ставку було знижено майже у 4 рази ( з 45 % річних у січні 2000 р. до 12,5 % річних у  січні 2002 р., а з березня 2002 р.—до 11,5 % річних). Однак водночас вартість кредитів, виданих у національній валюті, знизилась лише на 25 процентних пунктів—до рівня 31,3 % річних, причому основні зміни відбулись у 2000 р., а у 2001 р. вони склали лише 6 процентних пунктів. Таким чином, значне зменшення облікової ставки у 2001 р. не було підтримане пропорційним зменшенням ставки за кредит у національній валюті.

     По-третє, грошово-кредитна політика не може бути ефективною і в умовах існуючої доларизації, коли гривня лише частково виконує  функцію нагромадження і міри вартості. Іноземна валюта у досить значних обсягах залишається  основним товаром на ринку грошей. Частка депозитів, номінованих в  іноземній валюті, у 2001 р. становила 42,7 %, порівняно з 1997 р.—29,9 %. Але добре  відомо і те, що вдома населення  зберігає не гривні, долари. Розглянувши  цю проблему дуже важливим для нас  є вдосконалення немонетарних інструментів грошової стабілізації. Сьогодні це має  стати головною турботою Уряду, його економічного блоку. Тут є багато позицій, серед яких визначальними  виступають такі.