Монетарна політика

ПЛАН

ВСТУП…………………………………………………………….……3-5

РОЗДІЛ 1. ЗМІСТ ТА ОСНОВНІ СКЛАДОВІ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ…………………………………………………………6-19

1. Інструменти монетарної політики……………………….…..6-13
2. Цілі грошово-кредитної політики……………………….….13-17
3. Монетарна політика та її види…………………………...….17-19

РОЗДІЛ  2. РОЗВИТОК МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ……………………………………………………………..19-25

2.1. Аналіз сучасної монетарної політики в Україні в період                                2000-2002 років……………………………………………………19-21

2.2. Сучасні тенденції та прогнозована оцінка розвитку грошово-кредитного ринку України………………………………………...22-25

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОВЕДЕННЯ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ…………………..26-30

3.1. Антиінфляційна направленість грошово-кредитної політики..26-27

3.2. Основні задачі монетарної політики для вдосконалення                       грошово-кредитної сфери……………………………………………27-28

3.3. Напрямки підвищення ефективності монетарної політики…..29-30

ВИСНОВКИ………………………………………………………..31-32

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………...33 

ВСТУП

     На  сучасному етапі розвитку багато держав, також і Україна формують свої власні моделі державного регулювання. Зокрема в Україні цей процес ускладнюється тим, що вона повинна перебудовувати старі формації колишнього СРСР. Дуже важливим є вибір інструментів державного регулювання, тому що саме він значно впливає на демократичний устрій в суспільстві. Одним з інструментів державного регулювання є монетарна політика. Формування чіткого механізму кредитно-грошового регулювання дозволяє Центральним банкам (далі – ЦБ) впливати на ділову активність, контролювати діяльність комерційних банків і добиватися стабілізації грошового обігу.

     Кредитно-грошова (монетарна) політика держави - дуже демократичний  інструмент впливу на змішану економіку, що не порушує суверенітету більшості  суб'єктів системи бізнесу.

     Хоча  при цьому і відбувається обмеження  рамок їх економічної свободи (без  цього взагалі неможливо будь-яке  регулювання господарської діяльності), але на ключові рішення, що приймаються  цими суб'єктами, держава впливає  лише непрямим чином.

     В ідеалі кредитно-грошова політика повинна  забезпечувати стабільність цін, повну  зайнятість і економічне зростання - такі її вищі і кінцеві цілі. Однак  на практиці з її допомогою доводиться вирішувати вужчі, що відповідають насущним потребам економіки країни завдання. Не можна забувати про те, що кредитно-грошова політика надзвичайно потужний, а тому надзвичайно небезпечний інструмент. З її допомогою можна вийти з глибокої кризи, але не виключена і сумна альтернатива - поглиблення в ринковій системі негативних тенденцій. Лише дуже зважені рішення, що приймаються на вищому управлінському рівні після серйозного аналізу ситуації, розгляду альтернативних шляхів впливу грошово-кредитної політики на економіку держави, дадуть позитивні результати.

     Кредитно-грошова  політика призводить до зміни значень  основних макроекономічних параметрів: ВВП, інфляції, рівня безробіття. Це відбувається тому, що за допомогою  монетарних методів можна змінити  пропозицію грошей в економічній  системі.

     В якості провідника кредитно-грошової політики виступає Центральний емісійний  банк держави. Впливаючи на основний об'єкт монетарної політики - грошову масу, центральний фінансовий орган відіграє одну з провідних ролей у державному регулюванні ринкової економіки. Наділений державою емісійним правом, ЦБ реалізує політику стабілізації економіки, досягнення товарно-грошової збалансованості.

     Без вірної кредитно-грошової політики, що проводиться ЦБ, економіка не може ефективно функціонувати.

      Дана робота складається з трьох розділів:

      Розділ 1. Зміст та основні складові монетарної політики

      Розділ 2. Розвиток монетарної політики в Україні

      Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності проведення

                      монетарної політики

     Розглядаючи тему монетарної політики, звертаю увагу на такі питання, як:

• цілі і види монетарної політики;
• інструменти здійснення грошово-кредитної політики;
• розвиток монетарної політики в нашій державі;
• шляхи підвищення ефективності проведення даної політики.                                                  

          Із всього вищесказаного можна сказати, що запропонована  тема є досить важливою та вирішальною у процесі формування моделі державного регулювання незалежної України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ЗМІСТ ТА ОСНОВНІ СКЛАДОВІ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ

1. Інструменти монетарної політики

    Світова практика монетарної політики нагромадила значний досвід використання певних інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів.

     Опосередкований вплив інструментів полягає у створенні таких умов, за яких посилюються чи послаблюються стимули економічних суб'єктів до певної поведінки, наприклад до накопичення чи до зменшення запасів грошей у своєму розпорядженні і відповідно до зменшення чи до збільшення їх попиту на товарних чи фінансових ринках. Тому регулювання за допомогою таких інструментів належить до економічних методів державного управління, воно має істотні переваги перед застосуванням інструментів прямої дії, вплив яких має переважно директивний характер. Тому в міру визрівання в країні ринкових відносин застосування інструментів опосередкованої дії неухильно розширюється, а інструментів прямої дії - скорочується.     Центральний банк країни проводячи монетарну політику використовує інструменти прямого і непрямого регулювання.

     До прямого регулювання відносять  такі інструменти:

1. обмеження видачі кредитів для окремих галузей економіки;
2. збільшення сум резервів комерційних банків;
3. жорстка фіксація кредитних і депозитних відсоткових ставок.

Ці  заходи є ефективними тільки в  короткостроковому періоді і, як правило, вони застосовуються в країнах  з перехідною економікою або в  кризових ситуаціях.

До  інструментів непрямого регулювання відносять наступні:

1. Зміна облікової ставки (ставка рефінансування)

     Облікова  ставка – це відсоток, під яким Національний банк (НБ) надає кредити комерційним банкам. Він може надавати безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика також називається дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комерційних банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсоткову ставку на грошовому ринку. І навпаки, підвищуючи облікову ставку, Національний банк скорочує резерви комерційних банків. В результаті у них погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а відсоткова ставка зростає.

     Спрямування зміни облікової ставки Національного  банку в кінцевому підсумку залежить від типу монетарної політики та мети регулятивного процесу, спрямованого на обмеження чи розширення кредитних  можливостей банківської системи  країни. Дія механізму регулювання  Національним банком облікової ставки та її вплив на економіку представлена на рис. 1.1. 

     

     Рис. 1.1. Механізм грошово-кредитного регулювання  за допомогою політики облікової  ставки Національного банку.

         Крім того, що облікова ставка Національного банку позначається на кредитній активності комерційних банків та на співвідношенні між попитом і пропозицією на грошовому ринку, вона має вплив:

• на динаміку кон’юнктури на ринку цінних паперів. При підвищенні ставок НБ курсова вартість цінних паперів може знижуватися, оскільки попит на них на ринку скорочується як з боку банківських установ, так і з боку всіх інших економічних агентів;
• на депозити. Зменшення облікової ставки зменшує привабливість цього виду активів для населення, спонукаючи його збільшувати споживчі витрати, що в обох випадках може мати стимулюючий вплив на динаміку ВВП. У разі ж зростання облікової ставки зазначені тенденції набувають протилежного спрямування;
• на приплив іноземних капіталів. Облікова ставка в разі її підвищення може виступати одним з факторів стимулювання припливу іноземних капіталів у країну.

     Рівень  облікової ставки залежить від дії  різноспрямованих факторів, що впливають  на попит і пропозицію грошових коштів. Основні з цих факторів такі:

• наявний рівень інфляції та інфляційні очікування економічних суб’єктів;
• обсяг грошової маси в обігу та швидкість обертання грошей;
• структура кредитної емісії Національного банку;
• відсоткові ставки комерційних банків за кредитами та депозитами і за міжбанківськими кредитами;
• структура залучених коштів комерційних банків;
• валютний курс національної грошової одиниці та девальваційні очікування в економіці;
• доходність за операціями з цінними паперами на відкритому ринку.

2. Зміна норми обов'язкового резервування коштів

Регулювання норми обов'язкових резервів - високопотужний інструмент впливу на пропозицію грошей, що має невідворотну і негайну дію. Механізм цього інструменту полягає в тому, що центральний банк встановлює для всіх банків та інших депозитних установ норму обов'язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без виплати відсотків по них. Збільшуючи норму обов'язкового резервування, центральний банк негайно скорочує обсяг надлишкових резервів банків, зменшує їх кредитну спроможність, знижує рівень мультиплікації депозитів. Відповідно зменшується загальний обсяг пропозиції грошей. Якщо центральному банку потрібно збільшити пропозицію грошей, то досить відповідно знизити норму обов'язкового резервування, і ситуація змінюватиметься на протилежну - збільшиться обсяг вільних резервів і підвищиться кредитна спроможність банків. Цей інструмент монетарної політики має ту перевагу, що він однаково впливає на всі банки, змінюючи пропозицію грошей негайно і досить потужно. Але він має і значні недоліки:

По-перше, підвищення норми обов'язкового резервування може привести всі банки з невеликими надлишковими резервами в неліквідний  стан, підірвати їх становище на ринку. Щоб врятувати такі банки, центральному банку довелось би вживати  компенсуючі заходи, наприклад посилити їх рефінансування чи збільшити купівлю  цінних паперів, що буде розмивати регулятивний ефект від застосування інструменту  обов'язкового резервування.

По-друге, підвищення норми резервування негативно  позначається на фінансах банків, оскільки обмежує їхні доходи за активними  операціями. У цьому зв'язку таке застосування даного інструменту рівноцінне підвищенню оподаткування банків.

По-третє, якщо потрібно змінити пропозицію грошей на короткий строк і в невеликих  обсягах, то цей інструмент просто не годиться, бо зміна норми резервування на 1% може дати значно більшу зміну пропозиції, ніж це потрібно. Зазначені недоліки цього інструменту обумовили дуже обережне його використання в розвинутих країнах: норма резервування там встановлюється на невеликому рівні і змінюється дуже рідко, а деякі країни взагалі відмовилися від нього. У країнах з перехідною економікою, де амплітуди коливання грошової маси дуже великі, цей інструмент застосовується значно ширше. Він дає змогу оперативно пригнічити надмірну пропозицію грошей і врівноважити кон'юнктуру на відповідних ринках. Досить широко він застосовується НБУ протягом усього перехідного періоду. Для української практики монетарного регулювання характерні досить високий рівень норми обов'язкового резервування, широка амплітуда і висока частота їх зміни. Таке використання цього інструменту давало можливість НБУ оперативно впливати на пропозицію грошей, на інфляційні і девальваційні процеси. Проте вказані вище вади цього інструменту в умовах України аніскільки не були усунуті, їх повністю відчули на собі комерційні банки, розплачуючись своєю ліквідністю і фінансовою стабільністю.