Модель планової економіки

6 Модель планової економіки

Наприкінці 20-х років в нашій країні утвердилася  і проіснувала до кінця 80-х років  ХХ ст. модель планової економіки. Її основними  характеристиками були: відмова від  природного процесу усуспільнення  розвитку і насильницьке одержавлення засобів виробництва, відчуження від  власності безпосередніх виробників; згортання товарно-грошових відносин, утвердження примусових методів  організації праці; зрівняльність  інтересів усіх працівників; бюрократизація всіх державних структур. Ця система  ігнорувала об'єктивні закони розвитку і загально-людські цінності.

Основними недоліками функціонування моделі планової економіки  були: неприйняття для оцінки господарювання показника прибутку, а використання в якості критерія показника валової  продукції, який не дає реальної оцінки досягнутих результатів, оскільки в  умовах спеціалізації і кооперації виробництва багатократно враховує вартість сировини і матеріалів; характерною  рисою планової економіки був  дефіцит. Зростання дефіциту ресурсів і готової продукції відбувалося  одночасно із зростанням затрат уречевленої  праці. Народногосподарське планування проводилося від досягнутого  рівня, в результаті чого підприємства були зацікавлені у зниженні планових завдань і відповідно не забезпечували  потенціально можливого зростання  виробництва; фонд споживання, від якого  залежав добробут народу, визначався від обсягу валової продукції, не враховуючи її вартісної структури.

Таким чином, внаслідок використання неефективного  механізму господарювання сформувалася затратна модель планової економіки, зорієнтована на максимізацію витрат.З часу виникнення радянської планової економіки у  науковій літературі велись пошуки вирішення  проблеми оптимальної моделі економічного розвитку, яка була пов'язана передусім  з дослідженням вузлового народногосподарського  співвідношення "затрати-випуск".

У 1922 році Всеросійський  з'їзд статистиків дійшов висновку, що реальна продукція промисловості, яка розглядається як стаття у  балансі народного господарства є "чиста" продукція промисловості. Для її визначення може бути прийнятий  спрощений метод обчислення шляхом виключення з валової продукції  вартості сировини і допоміжних матеріалів. Методика визначення "чистої продукції" була близька до тогочасної практики обчислення "вартості, доданої обробкою", у США і "чистого виробітку" в Англії.На словах працівники вищих  органів управління визнавали всі  переваги показника чистої продукції  над показником валової продукції. Але на практиці все відбувалося  інакше. У звітності основним показником була валова продукція і до 1951 р. про недоліки показника валової  продукції вже не згадувалося.

В 50-х роках  деякі економісти знову виступили  проти врахування повторного обліку у схемі "затрати-випуск". Зокрема, академік С Струмілін назвав повторний  облік "статистичною аберацією". Однак позиції прихильників планового  показника валової продукції  були непохитними. Внаслідок цього - і теоретично і практично у  народногосподарську практику було запроваджено єдину систему статистичного  обліку на основі показника валової  продукції.

У зв'язку з  реалізацією завдань господарської  реформи в 1965 р. відбулася певна  модернізація моделі економічного розвитку: введено новий оціночний вартісний  показник - обсяг реалізованої продукції (реалізована продукція - це продана  валова продукція, за яку гроші вже  надійшли). Проте "вал", по суті в  макроекономіці продовжував панувати. Основними показниками ефективності моделі економічного зростання стали  темпи зростання суспільного  виробництва і продуктивності праці.Завдання централізованого державного планування полягало у забезпеченні збалансованості  народного господарства. Це зумовлювало  особливе значення балансового методу планування. Досистеми балансів входили  баланси суспільного продукту і  національного доходу, фінансовий і  платіжний баланси держави, баланси  грошових доходів і витрат населення, трудових ресурсів тощо.

Основними досягненнями в період функціонування планової економіки  було наступне: 1. Працівники Центрального Статистичного Управління (ЦСУ) склали шаховий баланс міжгалузевих зв'язків  на 1923/1924 рр, що по суті, випередив аналіз затрат і випуску в моделі В.Леонтьєва (США). 2. В 20-х роках був покладений початок математичним методам оптимального планування. Справжнім відкриттям у  сфері лінійного програмування  стали праці Л. Канторовича, майбутнього  лауреата Нобелівської премії з економіки. З. Академіки В. Новожилов, В. Немчинов та Л. Канторович за блискуче дослідження  у галузі економіко-матаматичних методів  отримали звання лауреата Ленінської премії. Вони розробили модель максимально  ефективного балансу капіталовкладень.

8 Безмежність потреб і обмеженість ресурсів

 Макроекономіка  виходить із двох фундаментальних  обставин. По-перше, матеріальні  потреби людей необмежені й  невтоленні. По-друге, економічні  ресурси, тобто засоби виробництва  товарів і послуг, обмежені, або  рідкісні.

      Матеріальні потреби – це бажання  людей використовувати різні  товари й послуги, які приносять  їм корисність. Предмети споживання, як відомо, слугують для задоволення  особистих потреб людей. Матеріальні  потреби мають підприємства й  державні установи. Підприємствам  потрібні виробничі будівлі та  споруди, устаткування і т.п., що  дають змогу реалізовувати їхні  виробничі завдання. Державні установи  потребують меблів для своїх  приміщень, комп’ютерів тощо. Потреби  в якомусь конкретному товарі  або послузі можна задовольнити  повністю. За короткий проміжок  часу можна, наприклад, отримати  достатню кількість хліба, олівців  чи зубної пасти. Цілком зрозуміло,  що одна операція апендициту  не передбачає другої. Однак інша  річ, коли йдеться про задоволення  потреб у товарах і послугах  узагалі. Ми не отримуємо і  не можемо отримати їх усіх  у достатній кількості. Уявімо  собі список потреб населення  країни в автомобілях, відео,  квартирах, не кажучи вже про  такі предмети розкоші, як яхти  або приватні літаки. Він буде  вражаючим. І хоча у процесі  розвою цивілізації рівень задоволення  потреб постійно зростає, із  плином часу під впливом розвитку  виробництва, реклами й телебачення  потреби постійно примножуються.  У своїй сукупності матеріальні  потреби є невтоленними, або безмежними. Це означає, що цілком задовольнити  їх неможливо.

      Варто поставити запитання: а  що було б, якби людські потреби  можна було б повністю задовольняти? Це означало б, що: 1) будь-який  товар чи послуга виробляються  у необмеженій кількості; 2) утратили  сенс багато проблем розподілу  товарів і доходів; 3) не було  б економічних благ, тобто товарів  і послуг, відносно обмежених,  і усі продукти були б безплатними.  Проте у житті цього немає.  І це зумовлено другою обставиною, про яку ми згадували, —  обмеженістю, або рідкісністю,  ресурсів.

      Основна економічна проблема, яка  постає перед окремими людьми, групами людей і суспільством  загалом, полягає у тому, що  виробничі ресурси обмежені.

      Обмеженість ресурсів означає  незбалансованість між: відносно  необмеженими потребами і відносно  обмеженими засобами, що забезпечують  задоволення цих потреб. Жодне  суспільство не володіє достатніми  ресурсами для виробництва такого  обсягу товарів і послуг, якого  бажають його члени. Обмеженість  зумовлює вибір. Якщо ми не  можемо мати все, що бажаємо,  нам доведеться вибрати те, чого  потребуємо найбільше. Отже, і  окрема особа, і суспільство  загалом мають безперервно здійснювати  вибір стосовно того, як використовувати  доступні для них обмежені  ресурси. Для задоволення своїх  потреб люди використовують необхідні  засоби, які називають ресурсами,  або факторами, виробництва.

      Економісти поділяють усі ресурси  на дві великі групи: 

матеріальні ресурси — земля й капітал;

людські ресурси  — праця і підприємницький  хист.

 Земля  — це насамперед просторово-географічний  фактор. На землі живуть люди, на ній розташовані держави  — великі й малі. Однак території  цих держав, хоч якими би значними  вони були, все ж обмежені. Земля  до того ж і сама є ресурсом: на ній вирощують сільськогосподарські  культури. Крім цього, в землі  зосереджені великі багатства  — корисні копалини, вода. Отже, земля  як економічний ресурс — це  ті дарові блага природи, які  застосовують у виробництві, а  саме: орні землі, пасовища, ліси, поклади корисних копалин, водні  ресурси тощо. Природа постачає  людині усі ті матеріали, з  яких та виробляє життєві блага,  і ті сили, які людина використовує  у процесі виробництва (сила  вітру, води, атома тощо). Земля  — вихідний фактор виробництва,  без якого неможлива господарська  діяльність. Основними природними  умовами, які істотно впливають  на розвиток національної економіки,  є кліматичні умови, багатство  корисних копалин, характер земної  поверхні й географічне розташування.

Капітал, або капітальні блага, охоплює усі  виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди є результатом попередньої  праці людей і вже тому він  обмежений; по-друге, він призначений  не для безпосереднього споживання (як споживчі блага), а для подальшої  участі у процесі виробництва. Економісти нерідко називають капітал фізичним капіталом, або засобами виробництва. Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого не виробляють, а є тільки представником капіталу, що може перетворюватися на капітал (коли за них купують засоби виробництва), то їх не розглядають як економічний  ресурс. Гроші — це фінансовий капітал.

Праця людини охоплює сукупність усіх її фізичний і розумових здібностей, які застосовують у виробництві  життєвих благ. Значення нього ресурсу  полягає в тому, що праця є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення природи для задоволення потреб людини. Праця є джерелом усіх економічних  цінностей. Тільки завдяки праці  людське суспільство досягло  того високого ступеня матеріальної та духовної культури, який ми маємо  зараз і який слугує основою нашої  цивілізації.

Особливим видом людських ресурсів є підприємницький  хист, що виявляється у здібності  певного відсотка людей поєднувати й організовувати використання трьох  інших економічних ресурсів у  процесі виробництва, займатися  бізнесом, тобто найефективніше використовували  всі інші ресурси.

Спільною  рисою усіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні, шюбто їхня кількість обмежена. Обмеженість  ресурсів породжує багато техніко-економічних  проблем: обмеженість обсягу виробництва, необхідність усебічної економії виробничих ресурсів та виробу, пошуків альтернативних варіантів використання ресурсів тощо. Отже, суспільство не здатне виробити такий обсяг товарів і послуг, щоб задовільнити всі матеріальні  потреби. Єдине, що залишається, - це домагатися якнайповнішого задоволення потреб. Суспільство може впливати на ступінь  невідповідності між потребами  й ресурсами, прагнути повнішого  задоволення потреб, виходячи з наявних  ресурсів, підвищувати ефективність використання ресурсів.

Предмети  потреб — це відтворювані ресурси (продукти праці). Невідтворюваними є здебільшого  природні ресурси. Для окремих суб'єктів  вони мають певну споживну вартість, цінність, оскільки містять індивідуальну  корисність, яка тим більша для  суб'єкта, який має індивідуальну  цінність, що нагальнішою є потреба  в ресурсі і що краще такий  ресурс задовольняє цю потребу. Індивідуальні  корисності благ об'єктивні, як і потреби  в них, в їх споживних цінностях. Іноді їх ототожнюють з суб'єктивно-психологічними корисностями, вважаючи їх явищем психології, а не економіки. Суб'єктивні корисності як результат усвідомлення відрізняються  від об'єктивно існуючих індивідуальних корисностей (цінностей), але відображають їх у масових процесах.

Ресурси мають і суспільну корисність, тобто вони містять у собі корисний ефект для суспільства. Ефект  для суспільства загалом —  це насамперед сукупність (інтегрована  сума) ефектів для споживачів, у  тому числі й прогнозованих ефектів, які є в загальнодержавних  програмах економічного зростання. При цьому найбільший ефект можуть одержувати ті споживачі благ, потреби  яких є найбільш нагальними. Але  нагальність потреб у свою чергу  залежить від обмеженості ресурсів, а тому суспільна цінність (корисність) того або іншого ресурсу тим вища, що дефіцитніший він порівняно з  обсягом потреб, які необхідно  задовольнити.

Постає  питання, як вимірювати корисність тих  або інших благ (ресурсів). Оцінювати  індивідуальну корисність — прерогатива  конкретних споживачів. Що ж до суспільної корисності, то це більш абстрактно-синтетичне поняття, і сучасна наука ще не може запропонувати однозначно точних методів вимірювання суспільної цінності (корисності). Тут важливо  мати на увазі, що ефективність, оцінювана  з позиції задоволення потреб (індивідуальних і загальносуспільних) і максимізації суспільної корисності, — це вже не суто виробнича, а  економічна ефективність, оскільки вона стосується економічних відносин суб'єктів  господарювання. І ще такий момент. Потреби як такі рідко прямо спонукають до трудової діяльності, частіше —  до процесу їх задоволення, до споживання. Шлях від потреб до трудової і господарської  діяльності, їх активізації пролягає через складний процес формування мотивацій, на який впливають різні чинники.

8 суть та класифыкацыя сусп. потреб

Досягнення  високого рівня господарювання неминуче пов'язано з максимально можливим задоволенням не всіх потреб людей, а  здебільшого розумних потреб усіх членів суспільства, які можуть динамічно  змінюватися під впливом дії  загального закону зростання потреб. Потреба змінюється кількісно і  якісно: зароджується, досягає повного  розвитку, можливо, і відмирає, щоб  поступитися місцем іншій однорідній потребі. Саме по собі зростання споживання ще не приводить автоматично до формування суспільної моделі споживання, для  якої необхідно досягти найповнішого (оптимального) задоволення розумних потреб населення за найдоцільнішого  поєднання індивідуальних і суспільних інтересів; створити досить ефективний механізм взаємозв'язку між зростанням добробуту й виробничою активністю працюючих; забезпечити раціональний, науково обґрунтований рівень споживання на основі ефективного використання споживчих ресурсів. Потреби характеризують лише потенціальну можливість споживання; щоб її реалізувати практично, необхідно  створити життєві засоби. Визначальна  роль економічних потреб полягає  у спонуканні людей до дій. Створені у виробництві матеріальні блага  і послуги утворюють різноманітні потреби, які стають предметом того або іншого інтересу з боку певних соціальних груп, верств населення  і навіть окремих індивідів.