Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Внаслідок ускладнення  технічної природи продуктів, підвищення життєвого рівня та суспільного  тиску можна очікувати подальшого розповсюдження технічних правил і правил, пов'язаних з охороною здоров'я.

Кількісні та валютні  обмеження вивезення чи ввезення товарів — комплекс адміністративних методів нетарифного протекціонізму, що використовують країни для обмеження  імпорту іноземних товарів на внутрішній ринок та експорту національних товарів на зовнішній ринок.

Впровадження  кількісних обмежень мотивується потребою захисту окремих секторів національної економіки від надмірної іноземної  конкуренції, платіжними можливостями країни, іншими економічними та політичними інтересами. Використання кількісних обмежень дозволяє вирішити наступні проблеми: запобігти надходженню стратегічних товарів до рук недружніх держав; попередити вивезення товарів, яких бракує на внутрішньому ринку; здійснювати контроль за торговельним балансом країни та за її межами з метою досягнення стабільності виробництва і цін.

Кількісні обмеження  набувають наступні форми:

• експортні  квоти;

• імпортні квоти.

Квота експортна - граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території держави протягом встановленого строку, визначається у натуральних чи вартісних одиницях. Квота імпортна - граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено імпортувати на територію держави протягом встановленого строку, визначається у натуральних чи вартісних одиницях.

Розрізняють три  основні види експортних та імпортних  квот:

• односторонні квоти;

• узгоджені  двосторонні або багатосторонні квоти;

• тарифні квоти.

Одностороння  квота - фіксована квота, що вводиться без будь-яких попередніх консультацій чи переговорів з іншими країнами. Узгоджені двосторонні або багатосторонні квоти передбачають домовленість між країнами-імпортерами та країнами-експортерами або групами країн щодо встановлення квот на певні частки для окремих країн. При використанні тарифної квоти в країну дозволяється ввозити визначену кількість певного товару за преференційними ставками мита або із сплатою повного мита.

Прикладом застосування вищезазначених квот є система кількісних обмежень, яка функціонує в ЄС, охоплює приблизно 2/3 зовнішньоторговельного обігу. Цією системою в Україні виділені квоти на ввезення на територію ЄС хімічної та сільськогосподарської продукції, текстильних виробів та інших товарів.

До специфічних  видів квотування відноситься:

• ембарго;

• "добровільні" обмеження;

• сезонні квоти.

Ембарго - повна заборона торгівлі з конкретною країною, що запроваджується переважно з політичних мотивів. "Добровільне" обмеження експорту встановлюється під загрозою застосування країною-імпортером обмежень на ввезення товарів (зменшення квот, запровадження ембарго та ін.). Активно застосовується на міжнародному рівні також сезонне квотування. Сезонне квотування передбачає використання квоти для ввезення аграрної продукції в період збирання врожаю в країні й піку надходження на внутрішній ринок власної продукції, насамперед такої, що швидко псується (фрукти, овочі, квіти).

В Україні функціонують такі види квот: глобальні, групові, індивідуальні.

Квоти глобальні  встановлюються на товари без зазначення конкретних країн, куди товари експортуються або з яких вони імпортуються. Квоти групові встановлюються на товари з визначенням групи країн, куди товари експортуються або з яких вони імпортуються. Квоти індивідуальні встановлюються на товари з визначенням конкретної країни, куди товари можуть експортуватись або з яких вони можуть імпортуватись.

З метою захисту  власного товаровиробника також  застосовуються антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні квоти.

Квоти антидемпінгові - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару, що є об'єктом антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку, визначається в натуральних або вартісних одиницях виміру. Квоти компенсаційні - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару, що є об'єктом антисубсидиційного розслідування або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку, визначається в натуральних або вартісних одиницях виміру. Квоти спеціальні - граничний обсяг імпорту в Україну певного товару, що є об'єктом спеціального розслідування, який дозволено імпортувати в Україну протягом встановленого строку, визначається в натуральних або вартісних одиницях виміру.

Використання  цих форм кількісних обмежень забезпечує сповільнення темпів інфляції, стабілізацію валютних курсів всередині країни та зниження обсягів зовнішньої торгівлі інших держав у країну, що застосовує кількісні обмеження в зовнішній торгівлі.

Кількісні обмеження при  здійсненні зовнішньоекономічної діяльності вводяться шляхом ліцензування.

Ліцензування  зовнішньоекономічних операцій включає  комплекс дій органу виконавчої влади  з надання дозволу на здійснення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності експорту (імпорту) товарів. Ліцензування експорту та імпорту товарів запроваджується в Україні в разі:

• значного порушення  рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку, особливо сільськогосподарської  продукції, продуктів рибальства, харчової промисловості та деяких видів промислових товарів;

• необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я  людини, тварин або рослин, навколишнього  природного середовища, громадської  моралі, національного багатства  художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;

• експорту дорогоцінних металів;

• необхідності застосування заходів захисту вітчизняного товаровиробника;

• необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;

• необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.

Розрізняють ліцензії експортні та імпортні. Ліцензія експортна (імпортна) - належним чином оформлене  право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів  або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування. Експортно-імпортні ліцензії бувають генеральні та індивідуальні.

Ліцензія генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певним товаром, з певною країною протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару. Генеральна ліцензія видається на тривалий термін, переважно на рік.

До індивідуальних ліцензій належать ліцензія відкрита (індивідуальна) та ліцензія разова (індивідуальна). Ліцензія відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу. Ліцензія разова (індивідуальна) — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.

У світовій практиці функціонують такі основні засоби розподілу  ліцензій, як аукціони. Розрізняють  відкрити (публічні) й негласні аукціони. Про проведення відкритих аукціонів повідомляють усіх зацікавлених, щоб зібрати якнайбільше конкурентів. Негласні аукціони, як засвідчує практика, супроводжуються підпільним бізнесом, хабарами, корупцією чиновників.

Валютні обмеження — система законодавчих або адміністративних правил, спрямованих на обмеження операцій з іноземною валютою. До іноземної валюти відносяться наступні валютні цінності: іноземна валюта готівкою; платіжні документи (чеки, векселі, тратти, депозитні сертифікати, акредитиви та інші) в іноземній валюті; цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі та інші) в іноземній валюті; золото та інші дорогоцінні метали у вигляді зливків, пластин та монет, а також сертифікати, облігації, варанти та інші цінні папери, номінал яких виражено у золоті, дорогоцінні камені. Валютні обмеження встановлюються для підтримки курсів національної валюти, урівноваження платіжних балансів, концентрації валютних ресурсів у руках держави для посилення міжнародної ліквідності країни, недопущення валютних спекуляцій тощо. Ступінь валютного обмеження залежить від стабільності курсу національної валюти, стану торговельного і платіжного балансів, економічної кон'юнктури тощо.

Основними видами валютних обмежень є:

• заборона вільного продажу й купівлі іноземної валюти;

• обов'язковий  продаж (або здача) іноземної валюти державі за офіційним курсом;

• регулювання  процесу вивезення капіталу, грошових переказів;

• ліцензування права здійснювати валютні операції. Заборона вільного продажу й купівлі  іноземної валюти та

обов'язковий  продаж (або здача) іноземної валюти державі за офіційним курсом здійснюється в державах на початковому етапі  створення їх національної банківської  системи та національних золотовалютних запасів. Так відбувалось в Україні  в перші роки її незалежності, коли запроваджувався обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності між валютними фондами суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та Державним валютним фондом і валютними фондами місцевих Рад народних депутатів України.

Обов'язковому розподілу підлягала виручка  в іноземній валюті всіх суб'єктів  зовнішньоекономічної діяльності, які  мали постійне місцезнаходження або  постійне місце проживання на території  України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані були передавати частину (спочатку 100%, потім -50%, пізніше - 25%) від загальної суми виручки в іноземній валюті, одержаної ними в результаті зовнішньоекономічної діяльності, за нормами, що встановлювалися Верховною Радою України залежно від виду експортного товару.

Обов'язковий  розподіл виручки в іноземній  валюті здійснювався банківськими установами, в яких суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мали валютні рахунки, шляхом відповідного переказу сум з валютного  рахунку суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності та одночасного зарахування на розрахунковий рахунок цього суб'єкта сум у діючій на території України валюті, еквівалентних сумі переказаної іноземної валюти.

Регулювання процесу  вивезення капіталу, грошових переказів  здійснюється в Україні з метою забезпечення стабільності валютно-фінансової системи держави. Основним законодавчим актом в цій сфері є Закон України (1994 р.) "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", яким визначаються:

• строки повернення в Україну валютної виручки резидентів за експортними операціями;

• строки ввезення в Україну товарів за імпортними операціями, які здійснюються на умовах попередньої оплати;

• строки перерахування  на користь іноземних партнерів  сум іноземної валюти, придбаної  в установленому порядку резидентами для забезпечення виконання контрактних зобов'язань;

• відповідальність резидентів за порушення зазначених строків;

• умови перевищення  строків у разі виконання зовнішньоекономічних договорів окремих видів.

Важливим засобом  валютного регулювання є ліцензування права здійснювати валютні операції Національним банком України. Цей процес регулюється Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (1993 р.). Згідно з цим документом, Національний банк України видає два види ліцензій на право здійснювати валютні операції: генеральні та індивідуальні.

Генеральні  ліцензії видаються комерційним  банкам та іншим фінансовим установам  України для здійснення валютних операцій у комплексі на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам України на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей; вивезення, переказування, пересилання в Україну валюти України; надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави; розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України; здійснення інвестицій за кордон.

До обмежень, пов'язаних з механізмом платежів, відносять:

• попередні  імпортні депозити;

• прикордонний податковий режим.

З метою регулювання  платіжного балансу в України запроваджено режим попередніх імпортних депозитів. Попередній імпортний депозит - попередня застава, яку імпортер повинен внести в свій банк перед закупівлею іноземного товару. Захисна функція цієї операції полягає в тому, що імпортер не отримує по депозиту проценти (ці кошти знаходяться у розпорядженні Національного банку України), що призводить до збільшення ціни імпортного товару. В Україні імпортні депозити запроваджені при здійсненні експортних операцій, операцій з давальницькою сировиною, товарообмінних (бартерних) операцій, коли ці операції здійснюються без передоплати імпортером.

Прикордонний  податковий режим в Україні передбачає сплату податку на додану вартість за ставкою 20% від суми митної вартості товару, акцизного збору (для підакцизних товарів), митного збору у сумі 0,118% від митної вартості товару та єдиного збору, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України.

Розрізняють внутрішній непрямий податок та прямий податок. До непрямого податку відносять податок з обігу, з продажу, акцизний збір або податок на додану вартість. До прямого податку відносять прибутковий податок, податок на власність, соціального страхування тощо.