Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності

 

 Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Методи регулювання  зовнішньоекономічної діяльності - система  засобів впливу на суспільні відносини, які виникають у сфері зовнішньоекономічної діяльності для забезпечення правопорядку в цій сфері.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою таких методів:

• тарифні (економічні) методи регулювання;

• нетарифні (організаційно-адміністративні) методи регулювання.

Тарифні (економічні) методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності являють собою комплекс заходів державного регулювання за допомогою митних тарифів. Тарифне регулювання виконує дві функції: протекціоністську — захист вітчизняних товарів і послуг від іноземної конкуренції; фіскальну - поповнення державного бюджету.

Мито являє  собою грошовий збір чи податок, який держава бере з товарів, власності  та інших цінностей при перетині кордону України.

Протекціоністська функція мита проявляється в тому, що мито розглядають як різновид податку, який призводить до подорожчання імпортних товарів, збільшення вартості імпортної продукції, як наслідок, що створює сприятливі умови для виготовлення та реалізації аналогічної продукції національними товаровиробниками. Протекціоністська функція митних тарифів спрямована на збереження високих ставок мита на імпорт товарів текстильної, шкіряної, взуттєвої промисловості, електротехнічного машинобудування тощо. Як наслідок — сировина імпортується за низькими ставками мита, напівфабрикати - за вищими, готові вироби - за найвищими. Обкладення митом імпортної продукції забезпечує надходження коштів до державного бюджету, таким чином мито виконує фіскальну функцію.

Тарифне регулювання  базується на застосуванні Митного  тарифу Україні. Митний тариф - систематизований згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок ввізного мита, які справляються з товарів, що ввозяться на митну територію України. Порядок формування і застосування Митного тарифу України визначається Законом України "Про Митний тариф України" (2001 р.). Митний тариф є єдиним для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності чи їх територіального розташування. Основним елементом Митного тарифу є мито. Встановлення та зміна діючих ставок ввізного мита здійснюється Верховною Радою України один раз в рік. У зв'язку із запровадженням ЄС (1999 р.) європейської грошової одиниці всі специфічні ставки в Митному тарифі України подаються в євро. Мито сплачується у національній валюті України. Мито, що підлягає оплаті, нараховується митними органами згідно із ставками Митного тарифу, що діють на момент подання вантажно-митної декларації, і сплачується митним органам на момент прийняття вантажно-митної декларації до митного оформлення.

Розрізняють ввізне, вивізне, транзитне мито. Основним видом мита є ввізне (імпортне) мито, тобто мито на товари та інші предмети при їх імпорті на митну територію. За його допомогою підвищують ціну імпортованого товару, знижуючи його конкурентоспроможність на ринку України. Воно регулює та обмежує надходження іноземних товарів в державу. Вивізне та транзитне мито практично не застосовується.

Митні тарифи можуть бути:

• простими (одноколонними), тобто мати єдину ставку для одного товару чи товарної групи незалежно  від країни походження;

• складними (багатоколонними), коли встановлюються дві і більше ставок для одного товару чи товарної групи в залежності від країни походження.

Митні ставки поділяють  на:

• максимальні - діють по відношенню до товару з  країн, з якими відсутні торгові  угоди;

• мінімальні — встановлюються по відношенню до товару з країн, з якими є торгові угоди щодо надання режиму найбільшого сприяння, або з країн, які входять до Загальної системи преференцій.

Митні ставки класифікують: а) за методом нарахування на:

• адвалерні  — нараховуються у відсотках до митної вартості товару, послуг;

• специфічні - нараховуються у твердій сумі від одиниці виміру ваги, площі, об'єму  і тощо;

• комбіновані - об'єднують адвалерні і специфічні.

б) за характером походження на:

• автономні - вводяться  тією чи іншою державою в односторонньому порядку без згоди з іншою країною;

• конвенційні - встановлюються на підставі міжнародних  договорів (угод) між державами.

в) за специфікою застосування розрізняють такі види мита: антидемпінгове, компенсаційне  та спеціальне мито.

Основу ставок ввізного мита складають адвалерні  ставки. Комбіновані та специфічні ставки ввізного мита запроваджуються  на товари агропромислового комплексу, легкої промисловості, легкові автомобілі, відеотехніку та інші високоліквідні товари, під час імпорту яких спостерігається навмисне заниження митної вартості товару з метою уникнення від повної сплати мита.

Антидемпінгове  мито застосовується з метою захисту  від демпінгу вітчизняних виробників, при ввезені на митну територію  країни або вивезенні за межі митної території країни товарів за ціною, значно нижчою від цін інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів, тобто товарів, які є об'єктом демпінгу.

Компенсаційне мито встановлюється у випадку ввозу  на територію України товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії.

Спеціальне  мито використовується для захисту  вітчизняних виробників від імпортних  конкурентних товарів, для попередження недобросовісної конкуренції; у  відповідь на дискримінаційні дії  з боку інших держав. Ставки спеціального мита встановлюються в кожному окремому випадку.

Особливі види мита рекомендовано до застосування ГАТТСОТ. В Україні застосування особливих видів мита здійснюється на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, що приймаються відповідно до законів України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" (1998 р.) та "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" (1998 р.). Особливі види мита вводяться тільки після спеціального розслідування на замовлення українських і іноземних державних органів, які в цьому зацікавлені. В тому разі, коли імпорт товару є об'єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються, призупиняються або припиняються органом, що їх встановив.

В світовій практиці та в Україні використовується також  сезонне мито, яке встановлюється на окремі товари на певний період. До таких товарів відносять в  т.ч. і продукцію сільського господарства, імпорт якої в Україну обмежується в осінні місяці, коли обсяги такої продукції є достатніми для споживання населенням.

Згідно Закону України "Про Митний тариф України" (2001 р.) окремі види товарів (послуг) звільняються від накладення мита, серед них: валюта України, іноземна валюта, цінні папери, товари, які вироблені в Україні та ввозяться без переробки на її територію в режимі реімпорту, а також товари іноземного походження, які вивозяться з території України без переробки в режимі реекспорту; транспортні засоби, які здійснюють міжнародні перевезення; товари, які імпортуються всеукраїнськими і міжнародними об'єднаннями громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; товари, що імпортуються за рахунок коштів державного валютного фонду України та іноземних кредитів, котрі надаються під гарантію Кабінету Міністрів України; групи товарів згідно з різноманітними державними договорами, угодами і законами України.

Тарифне регулювання  зовнішньоекономічної діяльності є  класичним засобом регулювання цієї сфери.

Тарифні методи неспроможні повністю захистити  внутрішній ринок країн від зовнішньоекономічної експансії, все більше активізуються  тенденції до заміни митних тарифів  заходами нетарифного протекціонізму в зовнішньоекономічній сфері.

Нетарифні (організаційно-адміністративні) методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності - комплекс заходів обмежено-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів та послуг на внутрішній ринок країни. Нетарифні обмеження являють собою заходи прихованого протекціонізму, мають характер адміністративного (силового) регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Метою нетарифного  регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:

• покращення (погіршення) конкурентних умов в імпортуючій  країні;

• захист національної економіки, охорона навколишнього середовища, здоров'я населення, моралі, релігії і національної безпеки.

Нетарифне регулювання  об'єднує в одну групу різнорідні заходи адміністративного, фінансового, кредитного, торгово-економічного та іншого характерів. Вони є інструментами оперативного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і можуть впроваджуватись рішеннями різних гілок влади, в тому числі регіональними органами державної влади та місцевого самоврядування. Галузями, що традиційно регулюються нетарифними обмеженнями, є сільське господарство, енергетика, текстильна, металургійна, суднобудівна, автомобільна промисловості. Нетарифні обмеження - основне гальмо на шляху зовнішньої торгівлі, яке зачіпає економічні інтереси країн, що розвиваються, оскільки багато нетарифних обмежень стосується товарів із цих держав. Всі вони згруповані класифікацією ГАТТ/СОТ у п'ять основних груп:

• участь держави  у зовнішньоторговельних операціях;

• технічні бар'єри;

• кількісні  та валютні обмеження вивезення чи ввезення товарів;

• обмеження, пов'язані  з механізмом платежів;

• митні та адміністративні  формальності.

Участь держави  у зовнішньоторговельних операціях  проявляється у наступних заходах:

• субсидування внутрішнього виробництва і вивезення  товарів;

• державна закупка  товарів та ін.

Субсидування  внутрішнього виробництва та експорту продукції - допомога держави у грошовій або натуральній формі суб'єктам  зовнішньоекономічної діяльності з  метою розвитку певних галузей у  своїх країнах і зайняття відповідної ніші у світовому господарстві. Застосовуються прямі і непрямі субсидії. Прямі субсидії здійснюються у формі прямих грошових виплат в стратегічні для держави галузі промисловості, сільського господарства, фундаментальні наукові дослідження тощо. Непрямі субсидії надаються через здійснення амортизаційної, податкової, кредитної політики, преференційних валютних курсів, урядових контрактів із спеціальними привілеями або ж інших пільг.

Надання субсидій означає надання певних переваг  їхньому одержувачу: отримання експортером кредиту на два-три відсотки нижче за внутрішні ринкові норми відсотку і є величиною урядової субсидії. Субсидовані товари, які переміщуються в зовнішньоекономічній сфері, мають тенденції зводити до нуля захисний ефект тарифу в країні-імпортері, що дозволяє проникнути на ринок країни-імпортера, а можливо і витіснити з нього власного виробника.

Сучасна політика державної закупки є сприятливим  підґрунтям для дискримінації зарубіжних товарів. Державні органи управління України  та органи місцевого самоврядування мають право розміщувати, як правило, на конкурсній основі державні замовлення на виробництво, експорт і імпорт товарів серед суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому державні закупки по імпорту комплексного устаткування або масових партій інших товарів з використанням коштів Державного валютного фонду України мають обов'язково провадитись з використанням процедури міжнародних торгів.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності приймають державні замовлення виключно на добровільних засадах на умовах і в обсязі, які визначаються цивільно-правовими договорами (контрактами), що укладаються між ними та державним замовником. Іноземні суб'єкти господарської діяльності користуються рівними правами та обов'язками з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України в разі проведення конкурсу на розміщення державного замовлення.

До технічних  бар'єрів при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності належать перешкоди для  імпорту товарів, що виникають у  зв'язку з їх невідповідністю національним стандартам:

• щодо фармакологічних, санітарних, фіто-санітарних, ветеринарних та екологічних норм;

• щодо техніки  безпеки;

• щодо правил упаковки та маркування товарів тощо.

Хоча в цілому подібні правила є бажаними з  суспільної точки зору, вони можуть бути дискримінаційними щодо імпортерів, оскільки накладають додаткові вимоги до іноземних суб'єктів господарювання. Продукція, що безперешкодно проникає в одну країну, може бути забороненою до ввезення в іншу, особливо це стосується фармацевтичних виробів та продуктів харчування. Практична реалізація в Україні системи стандартизації, метрології та сертифікації в зовнішньоекономічній сфері пов'язана з недосконалістю чинного законодавства: переважна більшість законів, що діють в України, є документами непрямої дії і передбачають прийняття різними органами виконавчої влади численних підзаконних актів, а більшість національних не відповідає міжнародним вимогам, внаслідок чого український ринок заповнений низькоякісною імпортною продукцією, яку іноземні виробники не можуть реалізувати у своїх країнах через її невідповідність міжнародним стандартам. Впровадження в Україні системи стандартів буде сприяти поповненню національного ринку якісними продуктами.

Важливого значення набуває впровадження стандартів на автомобільному транспорті при здійсненні міжнародних перевезень, що забезпечує реалізацію єдиної науково-технічної політики з питань створення, експлуатації, ремонту, технічного обслуговування та утилізації транспортних засобів; підвищення їх надійності, комфортності, безпечності з метою реалізації захисту інтересів споживачів і держав з питань безпеки перевезень, охорони довкілля, економії всіх видів ресурсів.