Интеллектуальная собственность

Специфічними ознаками ліцензійного договору є такі: запропонований до продажу інтелектуальний продукт  є нематеріальним; ліцензіат набуває  права на використання визначених договором  майнових прав на об'єкт інтелектуальної  власності; матеріальні об'єкти, що передаються за ліцензійним договором, є лише носіями інформації, що є  інтелектуальною власністю; основний елемент об'єкта ліцензії — патентне право, не стає майновою власністю покупця, а передається йому в тимчасове  користування на певний термін; власник  патенту в разі видачі ліцензії зберігає за собою майнові права на об'єкт  інтелектуальної власності.

Обсяг прав, які передаються  ліцензіаром, визначається видом ліцензії. Система ліцензій, які використовуються у розвинених країнах за сучасних умов, є складною і може бути структурована  за різними критеріями.

 

8. Питання 173.

 

Організація й техніка торгівлі ліцензіями на ноу-хау

 

Міжнародні науково-технічні відносини (МНТВ) – це міжнародні відносини  з приводу трансферту (обміну результатами) НИОКР; спільного проведення країнами, підприємствами та організаціями НИОКР  з подальшим сумісним та роздільним використанням їх результатів; спільних розробки і використання науково-технічних  нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією.

У комерційно-правовому аспекті  до найважливіших видів МНТВ належать:

1.Патентні відносини

2.Ліцензійні відносини

3.Відносини з приводу  “ноу-хау”

Патентна угода - міжнародна комерційна угода щодо уступки власником  патенту права на його використання покупцеві.

Патент - свідоцтво про  право власності автора новації, яке підтверджує її новизну, виключне право автора на використання; видається державним органом на строк до 15-20 років і діє тільки на території даної країни; потребує періодичних патентних сплат.

Ліцензійна угода - міжнародна комерційна угода щодо надання власником патентів, непатентних знань і досвіду, технологій покупцеві права на їх використання у визначених межах. Ліцензії надаються в неуречевленому або в уречевленому з іншими складовими технологій вигляді. Ліцензійні угоди є найпоширенішою формою комерційного трансферу технологій.

Ліцензія - дозвіл власника патентів, непатентних знань і досвіду, технологій покупцеві на їх використання у визначених межах. Можуть бути патентними, непатентними, а також невиключними, виключними і повними, залежно від умов та обсягу прав на ліцензію, що надаються покупцеві.

Інші форми комерційного трансферу технологій: передання  «ноу-хау» - прикладних знань, досвіду  та «секретів» технологій, що не патентуються, але мають практичну цінність.

Ліцензійна торгівля охоплює  переважно електротехнічну й  електронну промисловість, загальне машино-, приладобудування, автомобільну, авіаракетну  промисловість, хімію й нафтохімію, біотехнологію, ресурсозберігаючі  технології. Відносно новим напрямом диверсифікації міжнародної ліцензійної торгівлі є галузі обчислювальної техніки та засоби автоматизації, включаючи комплексно автоматизовані виробництва з використанням єдиних транспортних систем та систем управління на базі ЕОМ.

Особливості сучасного етапу  розвитку науково-технологічної сфери  проявляються, зокрема, в змінах структури  міжнародної торгівлі.

Як бачимо, за 20 років питома вага товарів, що втілюють у собі високі технології, збільшилась у міжнародній  торгівлі вдвоє, середні технології — майже в 1,5 рази за одночасного скорочення первинних продуктів та товарів із низькою технологією. Усе це сприяє піднесенню загального рівня світового технологічного розвитку, розширює можливості використання технологічних ресурсів менш розвинутими в економічному відношенні країнами. Широка міжнародна кооперація в галузі науки й техніки, обмін технологією, патентами та ліцензіями формують постійно діючу міжнародну науково-технологічну систему.

Міжнародний обмін ноу-хау.

1961 рік, Міжнародна торгова  палата дала таке визначення: це знання чи технічний досвід, або сукупність знань і технічного  досвіду секретного характеру,  що необхідні для здійснення  або практичного втілення продуктів,  який в сукупності чи індивідуально  слугує технічному процесу.

В 1965 року Міжнародне бюро по охороні інтелектуальної власності (BIPPI) – ноу-хау – це технічні знання і спосіб виготовлення, або знання яке стосується використання і застосування нової техніки.

В 2-х останніх поняттях основними  моментами є: 1) практична цінність; 2) промислові цілі; 3) секретність (відсутність  публікацій та широкого розповсюдження знань, певна конфіденційність); 4) виробництво  нової продукції.

З цих визначень, ноу-хау  можна вважати товаром. Об’єктом купівлі-продажу може бути як одне знання та досвід, так і їх сукупність. Ступінь  іноваційності цих знань (а не лише витрати на їх розробку) буде впливати на ціну.

В 1968 р. в Угорщині на нараді Міжнародної асоціації по охороні  інтелектуальної власності (AIPPI) вводиться  нове поняття “промислове ноу-хау” – технічні знання досвід, дані, методі або комбінації цих факторів, які  мають цінність, використовуються або  можуть бути використані, які відомі лише обмеженому колі осіб і у своєму повному досвіді ніде не опубліковані і не отримали захисту як промислова власність.

В 1974 році в Мельбурні AIPPI рекомендувало більш розширене  визначення ноу-хау, яке потім увійшло  в Конвенцію про захист інтелектуальної  праці: ноу-хау являє собою знання, практичний досвід технічного, комерційного, управлінського, фінансового або  іншого характеру, які практично  застосовуються у виробництві та професійній практиці.

Основні принципи захисту  ноу-хау, які визнані всіма країнами та присутні у всіх конвенціях:

1) ноу-хау має економічну  цінність і належить тому, хто  його створив або придбав законним  шляхом;

2) передача ноу-хау здійснюється  на договірній основі або іншим  способом у відповідності із  національним законодавством;

3) ноу-хау захищається  від незаконного присвоєння і  розголошення. При цьому власник  ноу-хау повинен вжити всіх  заходів для збереження таємниці  ноу-хау.

Характерні ознаки ноу-хау: 1) науково-технічна та економічна цінність; 2) практичне застосування; 3) відсутність  прямого захисту у вигляді  промислової захисту; 4) повна або  часткова конфіденційність.

В залежності від виду роботи, що виконується і в результаті якої отримане промислове ноу-хау можна  розділити на такі підвиди: 1)науково-дослідне, 2)конструкторське (здобуто внаслідок  дослідно-конструкторських розробок); 3)розрахункове (здобуто внаслідок  створення системи розрахунків, 4) технологічне і виробниче (т.зв. секрети  виробництва) 5)проектне (здобуте в  галузі проектування промислових та невиробничих об’єктів – фактично, інжиніринг) 6)будівельне, 7)монтажне; 8)експлуатаційне.

Часто замість торгівлі укладаються  угоди про обмін ноу-хау (задля  ліквідування технологічного розриву  між компаніями).

Комерційне ноу-хау полягає  в передачі знань і досвіду  а галузі реалізації продукції і  містить дані про кон’юнктуру  ринків або сегментів ринків, про  найбільш досвідчені фірми-посередники  в країнах збуту, про найбільш доцільні форми реалізації, по реалізації реклами і т.д.

Фінансове ноу-хау містить  дані про найбільш вигідні форми  використання коштів, цінних паперів, інформація щодо митних обмежень, банківські об’єднання, фінансові структури, кредитні організації, тощо.

Обмін науково-технічними знаннями може відбуватися як на комерційній, так і на некомерційній основі (виставки, семінари, конференції).

 

 

9. Список використаної літератури:

 

1. Основи інтелектуальної власності. (Цибульов П.М. – К., 2005)
2. Закон України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року № 2627-ІІІ. – Режим доступу: http://zakon. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg=3792-12.
3. Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – Донецьк : Сталкер, 2004. – 64 с.