Фінансово-промислові групи в сучасній ринковій економіці

Їхнє закономірне формування в постіндустріальній економіці  в усьому світі є одним з  показників, що відбивають динаміку росту  і підвищення ефективності виробництва.

У сучасних умовах без  науково-технічного співробітництва, кооперації з ТНК неможлива прискорена модернізація промисловості країн СНД.

Найбільш ефективної вона буде при встановленні з ТНК  відносин реального партнерства, а  не коли ТНК виступають у ролі патронів але відношенню до компаній із країн  СНД.

Зволікання у формуванні транснаціональних фінансово-промислових структур в Україні і СНД може привести до наступного негативним наслідкам:

   * утраті вже досягнутих позицій у виробництві продукції з високою доданою вартістю;

   * ослабленню можливостей самостійного вибудовування технологічних лан-цюжків у наукомістких виробництвах;

   * вбудовуванню в технологічні ланцюжки закордонних ТНК при відсутності альтернативних варіантів дій.

І останнє. Взаємний економічний  інтерес країн Співдружності, що несуть втрати в результаті розриву  традиційних зв'язків, є найважливішим і достатнім об'єднуючим фактором інтеграції. При наявності взаємовигідного партнерства можуть більш активно заробити механізми об'єднавчого процесу. При цьому політична незалежність країн аж ніяк не суперечить взаємозалежності з позиції економічної безпеки всієї Співдружності.

Вигоди від входження  у високо інтегріровані об'єднання  одержують усі суб'єкти, що хазяюють, будь те кредитно-фінансові чи інститути  промислові підприємства.

Для промислових підприємств  це насамперед означає:

  * одержання реальних інвестицій від «власності» фінансових структур на піль-гових умовах;

   * гарантоване рішення проблем постачання і збуту;

   * зниження конкурентноздатності продукції за рахунок проведення цільових НИОКР, упровадження нових технологій і т.д.

Для банківських структур становлення МФПГ означає:

   * підвищення надійності капіталовкладень завдяки інтеграції банківського, промислового і торгового капіталів;

   * прискорення руху оборотних коштів, їхню економію в результаті розвитку усередині МФПГ системи взаємозаліків платежів;

   * раціоналізацію складу інтегрального капіталу, збільшення частки ресурсів у грошовій формі, мобільності їхнього перерозподілу.

 ФПГ ціною величезних  зусиль не тільки залишаються  працездатними і прибутковими, але  і є джерелом ресурсної підтримки економіки, вони стали одним з механізмів формування єдиного економічного простору.

Це найбільш приваблива форма інтеграції промислового і  банківського капіталів, що заснована  на розвитку договірних відносин господарських  суб'єктів. Діючі групи переконливо доводять, що об'єднання технологічно й економічно взаємозалежних виробничих, торгових і фінансових підприємств дозволяє сконцентрувати зусилля й інвестиції на здійсненні великих проектів, налагодити випуск продукції, здатної конкурувати з закордонної.

  

2.2. Проблеми  функціонування ФПГ

 

Незважаючи   на  визначені  результати,  досягнуті  фінансово-промисловими  групами, і проведену відповідну  законодавчу  роботу, їхнє   становлення   зіштовхується  із  серйозними   проблемами   і труднощами.

Серед  існуючих  проблем  становлення  і  функціонування  ФПГ можна виділити: загальноеко-номічні,  законодавчі,  організаційні, фінансові.

Труднощі   загальноекономічного  характеру   очевидні.   Вони стосуються   складного фінансо-во-економічного   стану   більшості виробників,    падіння   інвестиційної   активності,    відсутності державної підтримки, негнучкості подат-кової політики.

Якнайшвидшого   законодавчого   рішення   вимагають    багато юридичних  питань. Необхідна чітка регламентація правової  сутності ФПГ.  Головна роль при утворенні групи покладається на договір  про її  створення,  юридичний  статус якого  не  ясний.  Деякі  фахівці підводять  цей  договір  під  договір  простого  товариства,  точно визначений  у  Цивільному  кодексі.  За  цим  договором  сукупність обличчя  зобов'язується з'єднати свої внески і  спільно  діяти  без утворення  юридичної особи для витягу прибутку і/чи іншої  законної мети.  А  в законі об ФПГ договірні відносини чітко погоджуються  з утворенням нової юридичної особи (центральної компанії).

Має потребу в уточненні  і процедура підготовки документів  на реєстрацію ФПГ: чи виходити учасникам групи на підписання  договору з  уже  зареєстрованою центральною чи компанією спочатку  підписати договір,   а   потім  створювати  центральну  компанію   в   рамках реалізації договору.

Закон  про ФПГ наказує  висновок договору про створення  ФПГ  у всіх випадках, крім утворення групи по холдинговому принципі.

Недостатньо   вирішене   питання   про   механізм   прийняття управлінських  рішень у ФПГ. Функції керування ФПГ  виконують  Рада керуючих   і  створена  для  поточного  керування  діяльністю   ФПГ центральна  компанія.  Способи  ухвалення  рішення  кожним  з   цих органів  різні. У випадку, якщо центральна компанія  створюється  у формі  акціонерного  товариства і, отже, підлегла  чинності  закону «Про   акціонерні   товариства»,  рішення  приймаються   Загальними зборами  акціонерів центральної компанії. У Раді  керуючих  рішення за  принципом:  один  член  Ради  -  один   голос,   на Загальних  зборах центральної компанії - голосування  йде  пакетами звичайних акцій.

Що  стосується  правової бази державної  підтримки,  то  набір стимулів  створення  і  діяльності ФПГ представлена  поки  головним чином на  папері (насамперед, у статті 15 Закону про ФПГ)  і мало зв'язаний  з  існуючими  особливостями механізму  керування  єдиною корпоративною діяльністю.

Проблеми  організаційного  характеру викликані, у першу  чергу, не розробленістю організаційних структур керування ФПГ; відсутністю нормативно  встановлених повноважень центральної компанії;  високою часткою витрат, зв'язаних із внутрішнім оборотом групи.

Серед   фінансових  труднощів  функціонування  ФПГ   випливає, насамперед, назвати низький потенціал комерційних банків, оцінений по  їх  власному  капіталі, що не дає їм можливість  інвестувати  в промисловість  значні  суми. Навіть при  сприятливих  для  розвитку цього процесу економічній і політичній ситуаціях,  банки не зможуть задовольнити інвестиційну потребу виробництва більш,  ніж  на  10%. Звідси необхідність залучення іноземних інвестицій, що не може бути зроблене без державних гарантій. Для успішного розвитку створених і виникнення   нових  працездатних  ФПГ  необхідні  спільні   зусилля законодавчої  і виконавчої влади, зацікавлених наукових  центрів  і фахівців корпорацій за рішенням перерахованих вище проблем.      

 

2.3. Участь банків  у ФПГ.

 

Уряд починав спроби регулювати процес розвитку ФПГ, але  основним результатом такого регулювання  стало небажання фактично сформованих об'єднань фінансових установ, торгових компаній і промислових підприємств реєструватися в якості офіційних ФПГ.

Як наслідок, сьогодні ми маємо дуже убогі зведення про  масштаби діяльності фінансово-промислових  груп. Деякі банки, що входять у фінансово-промислові групи, схоже, щиро зацікавлені в зміцненні фінансової дисципліни на приналежних їм підприємствах. Але є й інші групи, що схильні розглядати ФПГ як засіб зміцнення свого політичного впливу і підвищення можливостей одержання субсидій, як засіб, що дозволяє обходити заборони антимонопольного регулювання і захищатися від іноземної конкуренції.

В перші роки перехідного  періоду російські комерційні банки  розвивалися надзвичайно високими темпами. Однак ріст кількості банків не привів до відповідного збільшенню інвестицій у промисловість. Зневірившись у здатності комерційних банків займатися довгостроковими інвестиційними проектами, представники промислових кіл у російському уряді стали доводити необхідність об'єднання банків і підприємств у фінансово-промислові групи.

У силу ряду причин пряме  виділення комерційних кредитів як і раніше відіграє незначну роль у діяльності банків. На мікроекономічному  рівні при розгляді справ про  банкрутства працівники підприємств  і державні структури, як правило, мають переважні права в порівнянні з банками, що надають незабезпечені кредити; таким чином, банки нічим не захищені від неплатежів підприємств-банкрутів. Крім того, через низьку якість методики бухгалтерського обліку і широко розповсюджених порушень вимог до звітності дуже непросто забезпечити ефективний контроль за діяльністю підприємств і оцінити рентабельність інвестиційних проектів, що також підвищує ризик, зв'язаний з наданням кредитів на комерційній основі. Замість цього за порадою р.ізних державних установ банки воліють установлювати зв'язку з окремими підприємствами не через виділення кредитів, а шляхом придбання їхніх акцій. 

Важко дати реальну оцінку масштабів взаємопроникнення банків і промислових підприємств в  акціонерний капітал один одного. Комерційні банки не дуже активно брали участь у ваучерній приватизації, частка банків в акціонерному капіталі цих підприємств складала в середньому лише 0,77% .

Результати дослідження  показують, що в 0,6% підприємств банки  володіли контрольними пакетами акцій, а ще в 3% підприємств - від 20 до 50% акцій. Частка банків, що володіли пакетами акцій обсягом більш 5% акціонерного капіталу підприємств, у середньому складала 13%. Частка фінансово-промислових груп і холдингів-компаній була більше у середньому 18% акціонерного капіталу підприємства.

Однак у силу ряду причин можна затверджувати, що ці дані є  заниженими в порівнянні з дійсними масштабами взаємопроникнення банків і промислових підприємств. По-перше, у ході згаданих досліджень не аналізувалися дані про банки, але ж промислові підприємства є великими акціонерами багатьох комерційних банків. По-друге, дослідження проводилися до того, як великі пакети акцій були передані в розпорядження банків і фінансово-промислових груп у процесі грошової приватизації і, зокрема, у ході заставних аукціонів. По-третє, багато об'єднань компаній мають досить складну структуру відносин власності, так що іноді неможливо визначити, які з цих об'єднань фактично є фінансово-промисловими групами. Частка банків і ФПГ в акціонерному капіталі великих підприємств складає в середньому 5%; однак цей показник варто вважати мінімальним при оцінці реального ступеня взаємопроникнення банків і промислових підприємств.    

Однієї з основних цілей ваучерної приватизації було звільнення підприємств з-під влади політичних структур, але відновлення галузевих вертикалей загрожувало тим, що контроль над підприємствами залишиться в руках керівників і чиновників, а не власників підприємств, орієнтованих на збільшення прибутків.

 Намагаючись не допустити стихійного, безконтрольного утворення фінансово-промислових груп силами промисловців і галузевих міністерств, уряд вирішило регулювати цей процес. Документи включали ряд положень, що повинні були сприяти оформленню офіційного статусу фінансово-промислових груп, але в той же час накладали тверді обмеження на їхню структуру і склад.

Передбачалося три можливих варіанти створення фінансово-промислових  груп:

   * компанії мали право за власною ініціативою прийняти рішення про передачу пакетів своїх акцій головної компанії;

   * рішення про створення ФПГ могло бути прийняте урядом (ця очевидна поступка прихильникам створення ФПГ під контролем держави привів до того, що чиновники на більш низьких рівнях керування не зважувалися створювати ФПГ без схвалення уряду);

   * на підставі міждержавних угод могли створюватися транснаціональні ФПГ.

У  рамках  процедури  створення ФПГ  з  ініціативи  учасників передбачалися   три варіанти: або  компанії - учасниці   і   банки засновували  головну  компанію  у виді  акціонерного  товариства відкритого  типу,  або  компанії і банки передавали  пакети  своїх акцій  у  розпорядження  однієї  з компаній-учасниць,  що  ставала головний,  або  одна компанія здобувала пакети  акцій  всіх  інших компаній-учасниць.

Офіційна  реєстрація  накладала  ряд  серйозних  обмежень  у відношенні   типів  компаній,  що  могли  вступати  у   фінансово-промислові групи. Зокрема, не мали права вступати у ФПГ  компанії, у  яких  частка держави, благодійних чи соціальних фондів складала більш  25%  капіталу. Ця ж вимога діяла й у відношенні холдингових компаній  і об'єднань, у яких матеріальні фонди складали менш  50% капіталу, що було спрямовано проти утворення чисто торгових ФПГ.

У  цілому  всі  ці обмеження були спрямовані проти  вступу  у фінансово-промислові  групи великих державних  підприємств,  протии ускладнення  відносин  власності шляхом  придбання  підприємствами акцій   один   одного;  вони  також  повинні   були   перешкоджати перетворенню    ФПГ    у    могутні   монополії    місцевого    чи загальнонаціонального масштабу.

Однак  головним наслідком  даного указу стало те, що  фактично існуючі  ФПГ розділилися на два типи. Одні упокорилися з уведеними правовими обмеженнями заради знаходження офіційного статусу;  інші bhp3xhkh, що витрати офіційної реєстрації переважують вигоди: можливо, вони рахували обмеження занадто твердими, можливо, що  їм або не потрібні надані переваги, або ці об'єднання упевнені в тім, що зможуть домогтися необхідних привілеїв і без офіційного статусу ФПГ.

Прийняті  згодом  законодавчі  акти  про  фінансово-промислові групи  стали  продовженням  тих же тенденцій:  пропонувалися  нові переваги й одночасно встановлювалися нові правила щодо складу  ФПГ (таб.1).

Багато  хто  з  зареєстрованих  промислових  груп  відразу ж продемонстрували  свою  готовність домагатися  від  уряду  значних пільг   і   привілеїв.  Надання  податкових   пільг   і   субсидій зареєстрованим   фінансово-промисловим   групам   мало   визначене значення   для  зміцнення  зв'язків  між  банками  і  промисловими підприємствами. Однак набагато більш важливу роль у цьому  процесі зіграли   заставні   аукціони,  у  ході  яких   величезні   частки акціонерного   капіталу  ряду  найбільших   підприємств   фактично перейшли в розпорядження декількох впливових банківських груп.