Фінансово-промислові групи в сучасній ринковій економіці

Для   учасників   міждержавної  фінансово-промислової   групи національний режим установлюється міжурядовими угодами  на  основі взаємності.

Вищим  органом керування  фінансово-промисловою групою є  рада керуючих  фінансово-промислової  групи, що  включає  представників усіх її учасників. Напрямок учасником фінансово-промислової групи представника до складу ради керуючих фінансово-промислової групи здійснюється рішенням компетентного органа керування учасника фінансово-промислової групи.

Компетенція ради керуючих фінансово-промислової групи встановлюється договором про створення фінансово-промислової групи.

Центральна компанія фінансово-промислової  групи є юридичною особою, заснованим всіма учасниками договору про створення  фінансово-промислової чи групи  основним суспільством, що є по відношенню до них, і уповноваженим у силу чи закону договору на ведення справ фінансово-промислової групи.

Центральна компанія фінансово-промислової  групи, як правило, є інвестиційним  інститутом. Допускається створення  центральної компанії фінансово-промислової групи у формі господарчого товариства, а також асоціації, союзу.

Центральна компанія фінансово-промислової  групи у випадках, установлених чи законом установчим договором групи:

   * виступає від імені учасників фінансово-промислової групи у відносинах, зв'язаних зі створенням і діяльністю фінансово-промислової групи;

   * веде зведені (консолідовані) облік, звітність і баланс фінансово-промислової групи;

   * готує щорічний звіт про діяльність фінансово-промислової групи;

   * виконує в інтересах учасників фінансово-промислової групи окремі бан-ківські операції відповідно до Законодавства України про банки і банківську діяльність.

Інші види діяльності центральної компанії фінансово-промислової  групи по веденню справ фінансово-промислової групи встановлюються її статутом, договором про створення фінансово-промислової групи. По зобов'язаннях центральної компанії фінансово-промислової групи, що виникли в результаті участі в діяльності фінансово-промислової групи, учасники фінансово-промислової групи несуть солідарну відповідальність.

Особливості виконання  солідарного обов'язку встановлюються договором про створення фінансово-промислової  групи.

Мірами державної підтримки  діяльності фінансово-промислових груп є:

   * залік заборгованості учасника фінансово-промислової групи, акції якого реалізуються на інвестиційних конкурсах (торгах), в обсяг передбачених умовами інвестиційних конкурсів (торгів) інвестицій для покупця - центральної компанії тієї ж фінансово-промислової групи;

  * надання учасникам фінансово-промислової групи права самостійно визна-чати терміни амортизації устаткування і нагромадження амортизаційних відрахувань з напрямком отриманих засобів на діяльність фінансово-промислової групи;

  * передача в довірче керування центральної компанії фінансово-промислової групи тимчасово закріплених за державою пакетів акцій учасників цієї фінансово-промислової групи;

  * надання державних гарантій для залучення різного роду інвестицій;

  * надання інвестиційних кредитів і іншої фінансової підтримки для реалізації проектів фінансово-промислової групи.

НБУ можуть бути надані банкам - учасникам фінансово-промислової  групи, що здійснює в ній інвестиційну діяльність, пільги, що передбачають зниження норм обов'язкового резервування, зміна  інших нормативів з метою підвищення їхньої інвестиційної активності.

Не пізніше 90 днів після  закінчення фінансового року центральна компанія фінансово-промислової групи  представляє всім учасникам фінансово-промислової  групи, повноважному державному органу звіт про діяльність фінансово-промислової групи за установленою формою, , а також публікує зазначений звіт. Звіт складається за результатами перевірки діяльності фінансово-промислової групи незалежним аудитором. Аудиторська перевірка проводиться за рахунок засобів центральної компанії фінансово-промислової групи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Роль фінансово-промислових груп  і 

транснаціональних корпорацій у формуванні ринкової економки на прикладі країн  СНД.

 

2.1. Доцільність  формування фінансово-промислових групп.

 

Сьогодні ідея транснаціональних фінансово-промислових груп усе більше опановує промисловцями і керівниками країн СНД, що розглядають їх як єдиний засіб відновлення єдиного економічного простору, раціонального використання всього створеного спільними зусиллями, та й, нарешті, як засіб спільного виживання.

Незважаючи на розбіжності в  національних законодавчих системах і  різні рівні економік і незважаючи на розходження політичних орієнтирів, інтеграційні ресурси зберігаються, маються можливості для їхнього нарощування. Різношвидкісний розвиток держав зовсім не є нездоланною перешкодою для їхньої тісної взаємодії.

Промисловий потенціал країн Співдружності  складає приблизно 10% світового, а  запаси основних видів природних  ресурсів близько 25%, що об'єктивно створює  базу для забезпечення економічної незалежності і динамічного розвитку. Незважаючи на це, і сьогодні починаються спроби поставити під сумнів доцільність створення ТФПГ, подискутувати із приводу їхнього місця і ролі в ринковій економіці.

Створення ФПГ з'явилося не тільки закономірним кроком у розвитку системи організаційно-правових форм сучасного суспільного виробництва, але і необхідним етапом реорганізації промислової структури. Інтеграція в рамках міждержавних ФПГ банківського, промислового і торгового капіталів дозволяє прискорити оборотність фінансових ресурсів, скоротити витрати за рахунок розвитку усередині ФПГ систем взаємозаліків і платежів, раціоналізувати структури сукупного капіталу, збільшити частки ресурсів у грошовій формі і мобільність перерозподілу, можливість проведення великих угод, багато валютних операцій, ефективність розміщення інтегрованих активів. Тому створені і створювані міждержавні ФПГ і ТНК поступово повинні займати центральних місце в інтеграційних процесах держав Співдружності в області виробничої, інвестиційної, комерційної і фінансово-кредитної діяльності.

Задача держав учасників СНД: проводити  погоджену державну політику у відношенні транснаціональних структур, що хазяюють, учасниками яких є суб'єкти країн, що хазяюють, Співдружності, усіляко підтримувати взаємовигідний характер міждержавної, міжгалузевої інтеграції, брати активну участь в удосконалюванні організаційно-правової основи гармонізації інтересів як потенційних учасників корпорації, так і держав, їх що представляють.

Загальновизнано, що розпад Радянського Союзу став одним із ключових кризових факторів не тільки для української економіки, але і для економік країн СНД. Звідси логічно і природно випливає задача збереження, реструктурування і раціоналізації загальної матеріальної основи мікроуровневих зв'язків ринкових суб'єктів кооперації спеціалізованих і технологічно ув'язаних виробництв і підприємств, у «одночасне» оказавшись по різні сторони нових державних кордонів.                                

З розпадом СРСР виробничій інфраструктурі був нанесений удар, моментально цілі галузі, що уклав на бік. Була відкрита «зелена вулиця» човниковому імпорту й імпорту організованому, і який закордонні і наші комерсанти уклали великі засоби.

Сьогодні, коли на всьому просторі колишнього СРСР ринок уже заявив про себе, відбулася структуризація інтересів і можливостей, відтворити загальний економічний простір, наприклад, у тім виді, у якому це пропонує ліва опозиція, уже неможливо. Для цього треба було б націоналізувати галузі, що утворять єдиний технологічний ланцюжок, але знаходяться в різних державах.

Тому для поступального  розвитку економіки країн Співдружності  дуже важливо знайти механізми, що, з одного боку, могли б поставити  на службу цьому розвитку наявну виробничу  базу, а з іншого боку дозволили б нейтралізувати вплив сформованих негативних стереотипів господарського поводження.

Якщо виходити з найбагатшого світового  досвіду, то ця задача в умовах ринкової економіки щонайкраще зважується шляхом створення різного роду транснаціональних підприємницьких структур.

 У цих умовах, якщо продовжувати дотримувати загальної концепції, можливий один єдиний шлях: об'єднати виробництва і національні капітали в рамках міждержавних (транснаціональних) фінансово-промислових груп. Іншого шляху, якщо виключити спеціальні міждержавні угоди, де головними діючими обличчями будуть уряди, центральні банки й інші державні структури, немає.

Чому в сформованій ситуації міждержавні (транснаціональні) фінансово-промислові групи є одним з найважливіших  компонентів інтеграційної взаємодії країн Співдружності?

По-перше, на користь створення  міждержавних ФПГ говорить триваючий  процес деградації виробничого і  наукового секторів.

По-друге, промисловість  усіх країн СНД, успадкована нами від Радянського Союзу, переживає в даний момент жорстока криза.

По-третє, змушене скорочення економічних зв'язків між країнами Співдружності може негативно вплинути на їхній стан економічної безпеки. І, нарешті, по-четверте, варто брати  до уваги і те, що ефективне ведення  економіки можливо тільки в рамках старих сформованих зв'язків.

Міждержавні ФПГ могли  б стати одним з основних інструментів, за допомогою яких держави СНД  могли б забезпечити вихід  своєї промисловості з кризи.

Чи існують умови, необхідні  для формування міждержавних ФПГ? Якщо розглядати цей процес по окремих країнах Співдружності, то неважко побачити, що більшість з них зберегли високий рівень інтегрірованості в економіку пост союзного простору.

Так, у 1997 р. частка товарообігу  з країнами СНД у загальному обсязі зовнішньоторговельного обороту Туркменістану складала 73%, Киргизстану - 67%, Молдови - 65%, Бєларусі - 64%, Казахстану - 60%, України - 57%. Тільки в Таджикистану і Туркменії спостерігається тенденція до посилення інтегрірованості.

В всіх інших республіках переважають дезінтеграційні тенденції. Найбільшу роль у їхньому посиленні зіграла Росія й от чому. Хоча Росія і володіє більш 20% світових запасів природних ресурсів, вона відчуває гострий дефіцит марганцю, хрому, глинозему, концентрату титана, молібдену, олова, рідких металів, ртуті й ін. Усе це залишилося за рубежем, в основному в Казахстану й Україні.

Таким чином, можна зробити  висновок про те, що економіки держав Співдружності тісно взаємодіють  один з одним, доповнюють одна іншу, інтереси цих країн багато в чому збігаються, і спільні зусилля за рішенням виникаючих проблем будуть сприяти зміцненню економічної безпеки кожної з них.

Через сьогоднішнє економічне становище Росії і країн СНД, нерозвиненості їхніх ринкових механізмів і відсутності конкуренції немає основ вважати вирішальними для них мотиви, що спонукують до утворення фінансово-промислових груп країни з високорозвиненою економікою (серед цих мотивів першорядну роль грають ослаблення негативних наслідків ринкової стихії й обмеження конкуренції).

 Але в той же час формування високе інтегрованих ФПГ у посаду союзному просторі дуже доцільно. І, насамперед, для компенсації ряду негативних моментів економічної ситуації, що ведуть до деградації промисловості.

По-перше, міждержавні (транснаціональні) фінансово-промислові групи. Ї це краща форма економічної інтеграції. На міждержавному рівні, звичайно, можна домовитися про границі, митні збори, створення режиму максимального сприяння і т.д. Однак економіку інтегрують не тільки угоди, але і реально діючі господарські суб'єкти.

По-друге, необхідність наявності  в країні-реципієнті могутніх і динамічних компаній (наприклад, транснаціональних  і національних ФПГ), здатних більш-менш на рівних конкурувати з філіями  іноземних фірм, одне з основних умов припливу в неї прямих іноземних інвестицій. Варто враховувати, що приплив іноземного капіталу сприяє розвитку і підтримці в країні конкурентного господарського середовища, однак такі інвестиції в кращому випадку є каталізатором економічного росту, але навряд чи здатні відігравати роль його основного двигуна (особливо у великій країні).

По-третє, формування міждержавних (транснаціональних) фінансово-промислових  груп у країнах Співдружності  є необхідним способом запобігання  захоплення корпорацій іноземним капіталом.

Крім того, як показує міжнародний досвід, Україна й інші країни СНД не можуть стійко рости і бути конкурентноздатними без великих міжгалузевих і регіональних господарських систем. Не збільшуючи числа великих, у т.ч. міжрегіональних і міждержавних корпорацій, неможливо досягти прискорення технічного прогресу й економічної інтеграції в масштабах усього народногосподарського комплексу країн Співдружності.

Світовий розвиток демонструє домінуюче вплив великих національних і транснаціональних корпорацій і ФПГ. Подібні організаційно-виробничі об'єднання, засновані на критеріях технологічної доцільності, складають каркас технологічного комплексу ефективних економік більшості економічно розвитих країн світу, роблячи стабілізуюче вплив на ціни і виробництво, а саме це потрібно в сформованій у нас економічної ситуації.

У противному випадку  буде продовжуватися організаційна  дрібність виробництва, що, у свою чергу, породжує розпилення і неефективна  витрата засобів, приводить до провалів в області збуту і кризам недовироблення.