Економічне районування

Легка, харчова  промисловості, сільське господарство перебувають у «затінку» важкої індустрії, але й вони дають значний  внесок в економіку країни: район  посідає перше місце за виробництвом трикотажу (34%), взуття (28%), зерна (22%), соняшнику (44%), овочів (25%). Отже, район представлений всіма основними галузями виробництва досить вагомо. Донецько-Придніпровський район – лідер і за узагальнюючими показниками: за валовим продуктом (41%) і за основними фондами (понад 31%). У районі є потужний потенціал висококваліфікованих кадрів робітників, інженерів, науковців. Він має густу транспортну мережу. Попри різноманітний характер передумов і факторів формування багатогалузевої структури району, все ж таки слід підкреслити, що визначна роль у формуванні цієї структури належить природно-ресурсному потенціалу.

Природні передумови. Інтегральний природно-ресурсний потенціал  району дуже великий: 36% загальноукраїнського показника. В його основі –вугілля, залізна й марганцева руди, кухонна  сіль, ртуть, вогнетривкі глини й флюсові вапняки, цементна сировина. Не менш важливе значення мають агрокліматичні ресурси – родючі чорноземи, достатня кількість сонячного тепла. Поряд з цим району бракує зволоження, водних ресурсів, що вносить певні корективи в спеціалізацію і розміщення виробництва.

Не тільки загальноукраїнське, а й світове значення мають  поклади вугілля, залізної й марганцевої  руд. Основні запаси українського кам’яного  вугілля зосереджені в Донбасі  – в Донецькій, Луганській, а також  Дніпропетровській (Західний Донбас) областях. Вугілля високої якості, але його собівартість також висока, бо видобувається воно вже давно, верхні шари вже великою мірою вичерпані, шахти досить заглиблені. До того ж обладнання дуже застаріло. Залізні руди характеризуються великими запасами й високою якістю: зміст заліза в криворізькій руді сягає 65%.

Якісною рудою  вирізняється й Білозірське родовище. Поклади марганцевих руд зосереджені  в Нікопольському та Токмацькому  родовищах. Залізна й марганцева руди – неабиякий за вартістю експортний товар України.

Кухонна сіль (Слов’янськ, Артемівськ) також вирізняється як великими покладами, так і високою  якістю.

Наявність високих  запасів коксівного вугілля, залізної й марганцевої руд, вогнетривких глин, – до того ж зосереджених на компактній території, – сприяла розвитку потужної чорної металургії. Донецько-Придніпровський металургійний район один з найбільших у світі; він виробляє металу значно більше, ніж українська економіка має в ньому потреби. Вугілля, а також кухонна сіль є сировиною для хімічної промисловості.

Гідроресурси  району обмежені. На Дніпрі збудовані  Дніпрогес, Каховська й Дніпродзержинська  ГЕС.

Чорноземи й  переважно рівнинна поверхня території  сприяють розвиткові сільського господарства, особливо зернового виробництва, й на його основі – багатогалузевої харчової промисловості.

Надмірна територіальна  концентрація виробництва, переважання  матеріаломістких й енергомістких  виробництв створили в реґіоні дуже напружену екологічну ситуацію.

Демографічні  передумови. Щільність населення становить тут 121 чол./км2, що значно вище середнього показника в Україні. Переважна більшість населення живе у містах, ступінь урбанізації тут найвищий; питома вага міського населення сягає 90%.

У районі сформувалися агломерації – Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, що характеризуються дуже високою територіальною концентрацією населення.

Район має великий  контингент трудових ресурсів; частка населення в працездатному віці становить 56,3%, що трохи вище пересічного показника в Україні. Переважна більшість трудових ресурсів зайнята в промисловості.

Демографічна  ситуація в Донецько-Придніпровському районі несприятлива. Всі області  мають від’ємне значення коефіцієнта  природного приросту населення.

Економічні передумови. Степове Подніпров’я було заселене українцями ще з часів Київської  Русі. Велике історичне значення мало існування на території району Запорізької  Січі. Тривалий час реґіон мав суто сільськогосподарську спеціалізацію. З XVIII ст. тут розвивається видобувна промисловість; цей процес різко прискорюється з середини XIX ст., коли почала формуватися потужна металургійна промисловість. Капіталістичні відносини в промисловості розвивалися тут прискореними темпами, що, поряд з іншими факторами, перетворило реґіон на одну з найбільших металургійних баз світу. В XX ст., особливо в роки індустріалізації, здійснюється небачена за масштабом концентрація металомістких, енергомістких видів виробництва. Цей процес посилюється по другій світовій війні через створення потужностей військово-промислового комплексу, на який працювали металургійна, хімічна промисловість, машинобудування, енергетика.

Природні та історико-економічні передумови сприяли  створенню в районі територіально-виробничого  комплексу класичного типу: тут діють послідовні й паралельні зв’язки між галузями й об’єктами виробництва; широко запроваджено кооперування й комбінування; чітко виділяються «поверхи» в галузевій структурі комплексу. Нижній поверх складає видобувна промисловість; далі йде металургія, енергетика; ще вище – машинобудування, хімічна промисловість (зокрема коксохімія). Район вкрито густою мережею залізниць та автомобільних шляхів, його перетинає Дніпро, що сприяє зміцненню виробничих й інших економічних зв’язків між галузевими й просторовими елементами комплексу.

Хоча виробничий потенціал району дуже потужний, він  базується переважно на застарілих, зношених фондах. Галузева структура  промисловості, з переваженням матеріаломістких виробництв, характеризується певною консервативністю, відсталістю порівняно з розвиненими країнами Європи (Німеччина, Велика Британія), для котрих фаза металомісткого машинобудування вже позаду.

Територіально-галузева структура народногосподарського  комплексу. Економічне обличчя району сформувала важка індустрія, насамперед, гірничодобувна, паливно-енергетична, металургійна галузі, основна хімія, металомістке машинобудування. Разом з цим, значний внесок в українську економіку роблять галузі агропромислового комплексу. Складне, точне машинобудування призначалося передусім для обслуговування військово-промислового комплексу.

Паливно-енергетичний комплекс справляє величезний вплив  на рівень, структуру й розміщення промисловості, транспорту й інших  галузей. Завдяки покладам вугілля  й гідроенергетичним ресурсам саме у цьому районі вперше в Україні почали зосереджуватися енергомісткі види виробництва – кольорова металургія, органічний синтез та деякі інші. Донецький басейн містить майже всі види кам’яного вугілля – від антрацитів до коксівних. Основні поклади зосереджені в північній частині Донецької й південній частині Луганської областей, а також на сході Дніпропетровської.

Балансові запаси кам’яного вугілля Донбасу становлять 49 млрд т. Вугілля залягає порівняно  глибоко, тому його видобувають підземним  способом, що підвищує його собівартість. За запасами й видобутком коксівного вугілля Донбас має світове значення.

Основу електроенергетики  становлять потужні теплові станції  – Вуглегірська, Слов’янська, Луганська, Курахівська, Старобешівська, Штерівська, Зуївська, Криворізька, Придніпровська тощо. Певне значення мають гідроелектростанції Дніпровського каскаду, особливо Дніпрогес-1 і Дніпрогес-2.

Металургійний комплекс складається з галузей  чорної та кольорової металургії. Чорна  металургія є провідною галуззю  й утворює основу індустріального комплексу Донецько-Придніпровського району. Сучасна чорна металургія району включає в собі практично все металургійне виробництво – від видобутку й збагачення залізних і марганцевих руд, виробництва коксу, вогнетривів до виплавки чавуну, сталі, виготовлення прокату, труб, феросплавів, металевих виробів. Чорна металургія району є головною ланкою, що зв’язує хімічний, енергетичний, машинобудівний, транспортний комплекси в єдину систему. Серед металургійних районів світу є мало, де на такій невеликій відстані були б розташовані ресурси залізної, марганцевої руд, коксівного вугілля.

Територіально-галузевий  комплекс чорної металургії поділяється  на три групи підприємств –  Донецьку, Придніпровську й Приазовську. З них Донецька орієнтується на вугілля. Тут зосереджені найстаріші заводи, бо за колишньої технології на виробництво тонни чавуну йшло більше коксівного вугілля, ніж залізної руди. До цієї групи входять металургійні центри: Донецьк, Макіївка, Харцизьк, Єнакієве, Краматорськ, Алчевськ, Стаханов.

В Придніпровську групу входять центри Дніпропетровської  та Запорізької областей – Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Нікополь, Новомосковськ, що орієнтуються на місцеві залізні й марганцеві руди; неабияке значення має водопостачання є Дніпра. Криворізький металургійний комбінат є одним з найпотужніших у світі.

В Запоріжжі  на основі дешевої електроенергії діє  завод феросплавів. Придніпровський  мезорайон – лідер металургійної  промисловості України.

Приазовська група  підприємств зосереджена в Маріуполі. Тут металургія базується як на криворізькій, так і на керченській залізній руді, а коксівне вугілля довозиться з Донбасу.

Машинобудівний  комплекс за вартістю валової продукції, за часткою промислово-виробничих фондів і за чисельністю робітників посідає перше місце в структурі економіки Донецько-Придніпровського району. Тут виробляється найбільше машин і устаткування серед районів України.

Вдале сполучення економічних умов сприяло формуванню складної й багатогалузевої структури машинобудівного комплексу. Основні фактори, що визначають його характер, такі: наявність масового виробництва металу; забезпеченість трудовими ресурсами; місткий ринок машин; розвинута науково-технічна база машинобудування.

Асортимент продукції  машинобудування району надзвичайно великий. Тут виробляється металургійне, гірничорудне, шахтне, хімічне устаткування, магістральні тепловози, верстати, сільгоспмашини, автомобілі, технологічне обладнання для різних галузей промисловості. В галузевій структурі машинобудування виділяються такі групи: важке машинобудування; транспортне машинобудування й приладобудування.

Важке машинобудування  визначається великим споживанням  металу й відносно малою працемісткістю. Тому виробництво металургійного, гірничошахтного  устаткування, важких верстатів зосереджено у великих металургійних центрах, які водночас є й найбільшими споживачами такої продукції, – в Донецьку (гірничошахтне й гірничорудне устаткування), Луганську (обладнання для вугільної промисловості), Кривому Розі (гірниче устаткування), Дніпропетровську й Краматорську (металургійне обладнання), Горлівці (вугільні комбайни), Маріуполі.

Транспортне машинобудування  представлено автомобільним виробництвом (Запоріжжя), локомотивобудуванням (Луганськ).

Випуск тролейбусів  налагоджено в Дніпропетровську. В Маріуполі виготовляються залізничні цистерни, у Мелітополі – мотори.

Верстатобудування зосереджено переважно в найбільших містах – Донецьку, Дніпропетровську, але є воно також в інших  містах, зокрема в Краматорську.

Хімічний комплекс Донецько-Придніпровського району характеризується багатогалузевістю. Він працює переважно на місцевій сировині (коксохімія, содова промисловість), а також і на довізній (азотні добрива з природного газу, фосфорні добрива). Каркас основної хімії утворюють виробництва мінеральних добрив, сірчанокислотна промисловість, виробництво соди. Основу хімічної промисловості в районі становить коксохімія, що пов’язана з металургією. Азотні добрива виробляються в Горлівці, Сіверськодонецьку. Центром виробництва фосфорних добрив є Костянтинівка й Маріуполь (переробка фосфатшлаків). Содова промисловість працює на великих покладах кухонної солі Слов’янського й Артемівського родовищ. Найбільші центри содової промисловості – Слов’янськ, Лисичанськ.

Хімія органічного синтезу представлена виробництвом пластмас (Донецьк, Горлівка, Сіверськодонецьк, Запоріжжя, Дніпропетровськ). Крім того, тут розміщені підприємства гумових виробів (Лисичанськ), шин (Дніпропетровськ).

Важливе значення має виробництво фарб; найбільшим центром є Рубіжне. Лакофарбовий завод міститься в Дніпропетровську.

Агропромисловий комплекс району характеризується однорідністю територіальної спеціалізації. Це пояснюється  тим, що вся територія району практично  розташована в одній природній  зоні – степовій. Головні галузі спеціалізації сільського господарства – зерно (пшениця, ячмінь, кукурудза), соняшник, м’ясо-молочне скотарство, свинарство, птахівництво. Донецько-Придніпровський район – основна зернова й олійницька база України. Вирощуються також коноплі, на півночі Дніпропетровської області – цукровий буряк. Навколо міських агломерацій розвинуто господарство приміського типу: молочно-м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво, виробництво овочів та плодів. Найбільше цей тип спеціалізації розвинуто в Донбасі, де він утворює досить велике за територією суцільне пасмо. 

Харчова промисловість  району представлена масложировою, олійною, м’ясною, молочною, борошномельною, соляною  промисловостями. В Артемівську  діє завод шампанських вин; для  їх визрівання використовуються відпрацьовані соляні штольні, які мають незмінну температуру протягом року.