Економічне районування

Істотнішу роль в економіці району відіграють агрокліматичні й лісові ресурси. Територія Центральноукраїнського району розташована в трьох природних зонах: мішаних лісів (Полісся), лісостепу та північного степу. Зональна різноманітність зумовлює багатогалузеву структуру сільського господарства. Район достатньо забезпечений вологою і теплом. Якість ґрунтів поліпшується в напрямі з північного заходу на південний схід – від дерново-підзолистих (Житомирська, північ Київської та Чернігівської областей) до типових і звичайних чорноземів (Черкаська, Кіровоградська області). Південна частина Центральноукраїнського району зосереджує значну частину найкращих чорноземів країни.

Чималі пасма  лісів зосереджені переважно  в Житомирській, Київській та Чернігівській  областях. Найбільш поширені породи –  сосна, дуб, береза, осика, липа. Центральноукраїнський  район – другий за значенням постачальник деревини в країні. (після Західноукраїнського).

Водними ресурсами, на тлі загального дефіциту в країні, Центральноукраїнський район забезпечений краще, ніж більшість інших районів. Основною водною артерією є Дніпро з притоками; він же – головне джерело гідроенергоресурсів в Україні. В межах району на ньому діють Київська, Канівська, Кременчуцька (Світловодськ) ГЕС.

Вплив природних  передумов на галузеву й територіальну  структуру народногосподарського  комплексу району виявляється у двох основних аспектах. По-перше, місцеві мінеральні ресурси відіграють підпорядковану роль як районотвірний фактор. Навіть такий промисловий вузол, як Черкаський, що має велике ресурсномістке виробництво, працює на сировині (природний газ) з інших реґіонів.

Виняток становлять каолінові глини та граніти, інші кристалічні породи, що певною мірою  підкреслюють типові ознаки економіки  району. По-друге, агрокліматичні умови  сприяли розвитку потужного багатогалузевого сільського господарства й харчової промисловості, а лісові ресурси – деревообробної й лісохімічної промисловості.

Демографічні  передумови. В Центральноукраїнському районі живе значна частка населення  країни. Щільність населення – 73 чол./км2, що трохи менше загальноукраїнського показника (84 чол./км2 ).

Демографічна  ситуація в Центральноукраїнському районі дуже складна. Протягом тривалого  часу природний приріст населення  тут знижується; зараз він від’ємний  в усіх без винятку областях. Найгірше становище у Чернігівській області (коефіцієнт становить -10,6‰). Кількість населення в реґіоні поступово знижується. Незважаючи на такі демографічні умови, трудові ресурси Центральноукраїнського району відіграють визначну роль у народногосподарському комплексі, у формуванні його галузевої структури. Тут розвинені такі працемісткі галузі, як текстильна, трикотажна, швацька, взуттєва, складне, точне машинобудування, поліграфічна, а також народні художні промисли. Розміщення в районі наукомісткого виробництва пов’язане, в першу чергу, з Києвом – потужним науково-дослідним центром, справжньою кузнею високоосвічених кадрів.

Економічні передумови. Протягом сторіч економічний розвиток району здійснювався неоднозначно. З  одного боку, Київ, майже всю свою історію, виділявся на тлі навколишньої території як визначний політичний, культурний та промисловий центр не лише регіонального, але й всеукраїнського масштабу. З іншого боку, територія центральноукраїнського району довгий час являла собою аграрний реґіон з відносно невеликими центрами переробки сільськогосподарської сировини. Капіталістичні відносини в сільському господарстві тут розвивалися повільніше, з запізненням відносно південних реґіонів України, його товарність була низькою. А проте, на основі сільського господарства розвивалися, особливо з другої половини XIX ст., численні цукроварні, винокурні, а на півдні – олійні. Водночас набуває розвитку легка промисловість.

У роки індустріалізації виникає машинобудування, розвивається хімічна промисловість. Наявність  кваліфікаційних кадрів і певна  віддаленість від металургійних баз зумовлюють розвиток неметаломісткого машинобудування. Недостатня потужність власної паливно-енергетичної бази стримує розміщення тут енергомістких видів виробництва, за винятком Черкаського вузла, котрий, як вже вказувалося, користується довізним паливом. Розвиток агропромислового комплексу стимулює розміщення сільськогосподарського машинобудування.

Центральне економіко-географічне  положення району сприяє розвитку виробництва, яке має не лише реґіональне, але  й загальноукраїнське значення. Особливо це стосується машинобудування (верстатобудування, виготовлення приладів, електротехніка, електронно-обчислювальна техніка), хімічної промисловості (фармацевтична, лакофарбова, виробництво хімреактивів, виробництво шин, синтетичних волокон), легкої промисловості, поліграфії.

Визначне положення  Києва зумовлює певну нерівномірність  розміщення промисловості в районі. Найважливіші з погляду науково-технічного прогресу галузі й види виробництва  зосереджено в столиці та околичних  містах (Біла Церква, Бровари). Інші міста, навіть обласні центри, значно поступаються Київському промисловому вузлу в цьому відношенні. Перетворення Києва на столицю незалежної держави робить його ще більш привабливим щодо інвестицій, і тому нерівномірність розміщення промисловості і населення в районі згодом може посилитися.

Територіально-галузева структура народногосподарського  комплексу. На Центральноукраїнський  район припадає 16% валового внутрішнього продукту України. Головні галузі спеціалізації: середнє і точне машинобудування; агропромисловий комплекс (зернове господарство, скотарство, виробництво цукру, льону, картоплі); хімічна промисловість (мінеральні добрива, хімічні волокна, фарби, пластмаси); легка промисловість; лісопромисловий комплекс; транспортний комплекс. Провідною галуззю району є машинобудування, яке характеризується різноманітністю, але переважають неметаломісткі, працемісткі види виробництва. Це насамперед верстатобудування, приладобудування, електротехнічне та електронне машинобудування. Головні центри – Київ, Житомир, Біла Церква, Умань. Обладнання для різних галузей виробництва виготовляється в Броварах, Ніжині, Черкасах, Коростені, Фастові.

Транспортне машинобудування  зосереджене у Києві (річкове  суднобудування, виробництво мотоциклів). Сільськогосподарське машинобудування розміщене по території району досить рівномірно; найбільшими його центрами є Кіровоград, Умань, Ніжин, Новоград-Волинський.

Хімічна промисловість  представлена як основною хімією (виробництво  мінеральних добрив), так і хімією органічного синтезу й «тонкою хімією» (фармацевтична, хімреактиви тощо). Виробництво мінеральних добрив зосереджено в Черкасах (азотно-туковий завод, що працює на природному газі). Хімічні волокна виробляються в у Києві, Черкасах, Житомирі. Фармацевтична промисловість, виробництво гумових виробів, лакофарбова промисловість розміщені в Києві; у Білій Церкві – виробництво шин.

Лісопромисловий комплекс розвинений переважно на півночі  району, в зоні мішаних лісів. Тут  зосереджені лісове господарство й  лісозаготівля, а також значна частина деревообробних і целюлозно-паперових підприємств. Головні центри деревообробки: Житомир, Чернігів, Бровари. Целюлозно-паперова промисловість розміщується переважно в невеликих містах: Малин, Коростишів, Корюківка.

Легка промисловість  працює як на своїй сировині (льон, вовна, шкіри), так і на довізній (бавовна) й хімічній сировині (хімічні волокна). Ця галузь досить широко розміщена в районі. Основні центри легкої промисловості – Київ (текстильна, швацька, трикотажна, взуттєва галузі), Черкаси (текстильна), Житомир (лляні тканини), Чернігів (камвольно-суконний комбінат), Біла Церква (трикотаж, взуття), Богуслав (суконна фабрика) тощо.

Агропромисловий комплекс Центральноукраїнського району є однією з найважливіших ланок  структури народного господарства. Значення сільського господарства й харчової промисловості виходить за межі району. Питома вага валової продукції сільського господарства в загальноукраїнському обсязі становить 23% (друге місце після Західноукраїнського району). На Центральноукраїнський район припадає 21% виробленого країною зерна, 28% цукрових буряків, 13% соняшнику, 19% овочів, 22% м’яса, 27% картоплі.

Агропромисловий комплекс району характеризується великою  структурно-галузевою різноманітністю, що зумовлює його розташування у трьох природно-кліматичних зонах. Полісся спеціалізується на молочно-м’ясному скотарстві, льонарстві й картоплярстві. За виробництвом картоплі Чернігівська область посідає перше місце серед областей України, хоч загалом район у цьому відношенні поступається Західноукраїнському. Спеціалізація лісостепової зони – цукрові буряки, зернові культури (пшениця, ячмінь), м’ясо-молочне скотарство, свинарство. Більша частина території району входить до «цукрового поясу» України. Південна половина Кіровоградщини входить до степової зони. Тут ще є цукрові буряки, але вже з’являється соняшник. Зернові культури (пшениця, ячмінь, кукурудза) мають більшу питому вагу в посівах в порівнянні з попередніми зонами. Скотарство має м’ясо-молочний напрямок; поширене свинарство, яке базується, зокрема, на зерні, відходах цукроваріння й олійництва.

Харчова промисловість  – одна з найбільших розвинених і типових для району галузей. Вона зосереджена як у великих  промислових центрах, так і в  численних невеликих містах, центрах  адміністративних районів. Цукор виробляється в усіх областях; найбільше його виготовляється у Черкаській області, в Черкасах діє й рафінадний завод. Олійництво зосереджено на півдні. М’ясна й молочна промисловість розміщена в усіх областях, але передусім у приміських зонах обласних центрів. Типовими галузями для району є борошномельна, крохмальна, виноробна промисловість.

Промислові вузли. В Центральноукраїнському районі сформувалися два великих промислових вузли  – Київський та Черкаський, вони мають неоднаковий профіль. Для Київського вузла характерне переважно неметаломістке машинобудування, особливо наукомістке, хімічна, легка, харчова промисловість, поліграфія.

Черкаський промвузол  базується на матеріаломісткому  виробництві: азотні добрива, синтетичні волокна, цукрова промисловість. Водночас тут розвинута легка промисловість (шовкові тканини, трикотаж), виробництво технологічного обладнання для харчової промисловості.

Транспортний  комплекс – один з найрозвинутіших  в Україні. Його значення зумовлено  центральним положенням району. Старовинний річковий шлях по Дніпру доповнюється сучасними транспортними засобами – залізницями, автошляхами, трубопроводами, які мають досить велику густоту. Київ – авіацентр міжнародного значення. Район перетинають важливі магістралі, що проходять транзитом або виходять з Києва: Київ – Харків, Київ – Львів, Одеса – Київ – Москва, Київ – Кишинів – Бухарест – Софія, Київ – Брест – Варшава та інші.

Основні проблеми удосконалення територіально-галузевої  структури району. Однією з найбільш гострих проблем є паливно-енергетична. Вона може бути вирішена за рахунок збільшення видобутку вугілля Дніпровського басейну. Нафтогазові родовища невеликі та значною мірою вже вичерпані. Дефіцит паливно-енергетичних ресурсів спонукає до їх раціонального використання за рахунок запровадження енергозберігаючих технологій, а також шляхом обмеження розвитку енергомістких виробництв.

У машинобудуванні  недостатньо поглиблена внутрігалузева спеціалізація виробництва; більшість  підприємств ще має універсальний  характер, зі своєю заготовкою, обробкою, збиранням. Найбільш прогресивні види машинобудування концентруються в Києві; в інших містах його галузева структура застаріла.

Центральноукраїнський район характеризується нерівномірністю  рівнів розвитку окремих його частин. Якщо Київська область має високий рівень розвитку (відносно середнього показника в Україні), Черкаська – рівень вище середнього, то Житомирська і Чернігівська – нижче середнього. Наданням інвестиційних пільг треба вирівняти перепад у рівнях економічного розвитку.

Район має значно розширити географію наукомістких виробництв, що визначають науково-технічний  прогрес, особливо в машинобудуванні. Зараз таке виробництво зосереджено  в Київському промвузлі, а потенційні можливості інших областей використовуються недостатньо. Складною є екологічна ситуація. Район має два «епіцентри» екологічної напруги: зона радіоактивного забруднення навколо Чорнобиля й Черкаський промвузол. Потрібні великі кошти на остаточну ліквідацію наслідків аварії на АЕС та технологічне переобладнання хімічних виробництв. 

2. Західноукраїнський  економічний район

До складу району входять Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька, Закарпатська та Чернівецька  області. Це - найбільший район в  Україні за площею (158 км2 або 26,1% території України) і другий за кількістю населення (13,2 млн чол., або 26,0%) після Донецько-Придніпровського. Західноукраїнський район розташований поблизу географічного центру Європи, має зручне транспортне сполучення як із східноєвропейськими, так і центральноєвропейськими державами. Водночас район досить віддалений від основної металургійної бази України, від чорноморських портів. Він має різноманітні корисні копалини, сприятливі агрокліматичні умови, лісові багатства, значні трудові ресурси. Це зумовило спеціалізацію району на переважно неметаломісткому, працемісткому машинобудуванні, гірничодобувній, хімічній промисловості, багатогалузевому агропромисловому комплексі, легкій і лісовій промисловості. Західноукраїнський район веде перед в Україні за валовим обсягом продукції сільського господарства (30%), в першу чергу – за виробництвом цукрового буряку (43%); за виробництвом товарів народного споживання в легкій промисловості (28%), особливо тканин (39%).

Природні передумови. Західноукраїнський район має найбільш складну геологічну будову порівняно з іншими районами країни. Його східна частина розташована на Волино-Подільській плиті, південно-західна зайнята Карпатською гірською системою. З північного сходу Карпати відокремлюються Передкарпатським передовим прогином, з південного заходу – Закарпатським прогином. Саме з тектонічними прогинами пов’язані найбільш важливі поклади корисних копалин. З Передкарпатським прогином пов’язані родовища нафти (Долина, Борислав, Надвірна), газу (Дашава, Більче-Волиця), калійних солей (Калуш, Стебник), кухонної солі (Дрогобич), сірки (Роздол), озокериту, мінеральних вод. Закарпатський прогин багатий на кухонну сіль (Солотвин), поліметали, алуніти, барит.